Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №905/98/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Харків Справа №905/98/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників сторін:

позивача (в режимі відеоконференції) - Васьківський Л.М. (адвокат), ордер серія АІ№2125642 від 11.02.2026 року, свідоцтво №6420/10 від 15.02.2018 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» (вх.№1359Д/1) на рішення Господарського суду Донецької області від 02.06.2026 року у справі №905/98/26,

за позовом Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК», м.Жашків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд», м.Слов`янськ,

про стягнення 1363603,73 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Украгро НПК» звернулося до Господарського суду Донецької області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» про стягнення 1363603,73 грн, з яких: 619104,36 грн - основна заборгованість, 549005,53 грн - пеня, 51411,02 грн - 3% річних, 144082,82 грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором зберігання №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 619104,36 грн, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 02.06.2026 року у справі №905/98/26 (повний текст складено 03.06.2026 року, суддя Курило Г.Є.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» (84122, Донецька обл., Краматорський район, місто Слов`янськ, вул.Незалежності, буд.11; код ЄДРПОУ 40111046) на користь Приватного акціонерного товариства «Украгро НПК» (19200, Черкаська область, Жашківський район, м. Жашків, вул.Промислова, буд.1; код ЄДРПОУ 31961067) заборгованість в розмірі 619104,36 грн, пеню в розмірі 138215,10 грн, 3% річних в розмірі 51207,49 грн, інфляційні втрати в розмірі 144082,82 грн, а також судовий збір у розмірі 11431,32 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 02.06.2026 року у справі №905/98/26 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач підтверджує, що у нього є всі підписані оригінали актів про надання послуг та спростовує свої твердження про те, що договором передбачалося отримання актів електронною поштою. В той же час, позивач приводить лише приклади надсилання позадоговірним представником відповідача скан-копій додаткових угод, специфікацій, довіреностей актів передачі товару, але жодного разу - актів про надання послуг. В той же час, сторони спірних відносин домовилися про те, що підставою для сплати коштів за послуги зберігання є підписані акти. Позивачем не надано відповідного доказу. Наявність будь-яких електронних листів у папці «відправлені» позивача або відсутність листів у папці «вхідні» на електронній пошті відповідача жодним чином не свідчить про отримання/неотримання листів, а вказує лише про наявність/відсутність цифрових даних. Таким чином, не можливо встановити день отримання електронних листів відповідачем.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» на рішення Господарського суду Донецької області від 02.06.2026 року у справі №905/98/26. Встановлено позивачу строк протягом якого він має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/98/26.

Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 01.07.2026 року (вважається врученою 02.07.2026 року).

07.07.2026 року матеріали справи №905/98/26 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7553 від 09.07.2026 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Як вказує позивач, ним на підтвердження факту отримання від відповідача майна на відповідальне зберігання надано відповідні акти приймання передачі майна, які були підписані як позивачем так і відповідачем. Також на підтвердження факту повернення позивачем відповідачу майна із відповідального зберігання надано відповідні акти приймання передачі майна, які також були підписані як позивачем так і відповідачем. На підтвердження реальності господарських операцій надано відповідні податкові накладні про існування яких відповідач однозначно знав, оскільки використовував отриманий від операцій податковий кредит.

Позивач вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач доказів на підтвердження обставин, на які посилався в обґрунтування своїх заперечень не надав, а навпаки не заперечував факт отримання послуг за договором зберігання, не ставив під сумнів достовірність будь-яких доказів, не заявляв жодних клопотань щодо витребування будь-яких доказів (в тому числі оригіналів).

До початку судового засідання 20.07.2026 року від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№7886 та вх.№7914), в якому зазначає, що 15.07.2026 року у ТОВ «Євроенерготрейд» змінився керівник. Під час прийому-передачі справ ТОВ «Євроенерготрейд» новим керівником додатково вивчено обставини фінансово-господарських відносин з позивачем, після чого зроблений висновок щодо необхідності укладення мирової угоди. Таким чином відповідач просить суд відкласти розгляд справи на інший день, що дозволить укласти мирову угоду у цій справі.

У судовому засіданні 20.07.2026 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість розгляду справи в даному судовому засіданні, приймаючи до уваги клопотання відповідача, керуючись приписами ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у розгляді справи до 24.08.2026 року про що винесено відповідну ухвалу.

Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 20.07.2026 року (вважається врученою 21.07.2026 року).

24.08.2026 року від відповідача надійшла заява (вх.№9176), в якій останній повідомив, що позивач не відповів на пропозицію про укладення мирової угоди і просить врахувати зазначену обставину при прийнятті рішення.

У судовому засіданні 24.08.2026 року представник позивача оголосив, що проти позиції апелянта заперечує з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не сповістив, про час та місце судового засідання був належним чином повідомлений.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд в ухвалах від 01.07.2026 року та від 20.07.2026 року доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи належне повідомлення відповідача, те, що його явка у судове засідання не була визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності його представника за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

05.08.2022 року між Приватним акціонерним товариством «Украгро НПК» (зберігач, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» (поклажодавець, відповідач у справі) укладено договір зберігання №ДХ-ЄТ-04 (договір), за умовами п.1.1. якого зберігач зобов`язаний зберігати на визначених цим договором умовах майно, яке буде передано поклажодавцем у майбутньому, і повернути майно у схоронності поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач такого майна.

Відповідно до п.1.2. договору майном, що буде передано на зберігання за цим договором, є мінеральні добрива в кількості 4000,0 т. Майно передається на зберігання в упаковці (поліпропіленові мішки з поліетиленовим вкладишем по 50 кг, поліпропіленовий контейнер з поліетиленовим вкладишем типу «біг-бег» по 500-1000 кг, тощо) та/або наливом.

Місцем зберігання майна є склади зберігача, адреса яких зазначена в додатку №1 до цього договору. Зберігач зобов`язаний приймати на зберігання майно з дати початку дії цього договору по дату, в яку закінчується строк зберігання за цим договором. Право власності на майно до зберігача не переходить, в тому числі майно, передане на зберігання зберігачу, не може бути задіяне в господарському обороті зберігача. Зберігач не має право розпоряджатися майном (пункти 1.3.-1.5. договору).

Пунктом 2.4. договору визначено, що строк зберігання майна - з моменту передачі майна на зберігання до 01.08.2023 року.

Згідно з п. 3.1. договору, якщо інше не передбачено даним договором, передача майна на зберігання здійснюється через перевізника (будь-яка із залізниць України) шляхом приймання зберігачем майна від перевізника, при цьому вантажовідправником (відправником) за транспортними документами, може бути: ТОВ «Ніка Транс Логістика» - ідентифікаційний код юридичної особи/податковий номер: 40960674, місцезнаходження: 04112, місто Київ, вул. Ризька, будинок 12. Незважаючи на вищевикладене, вантажовідправником (відправником може бути також інша особа, яка була визначена поклажодавцем, про що він повідомляє зберігача.

Відповідно до п. 3.1.1. договору у випадку набуття поклажодавцем права власності на майно, яке на момент набуття такого права власності вже знаходиться в місці зберігання або у випадку, якщо майно, яке належить поклажодавцю, вже знаходиться в місці зберігання на інших правових підставах (доставка до місця зберігання не здійснюється), майно вважається переданим на зберігання з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна.

За даним договором майно, також, може передаватись на зберігання через перевізника/експедитора (автомобільний транспорт) шляхом приймання зберігачем майна від такого перевізника/експедитора у відповідному місці зберігання (п. 3.1.2. договору).

Відповідно до п. 3.8. договору, одразу після приймання майна на зберігання, зберігач складає акт приймання-передачі майна та направляє два примірника зазначеного акту поклажодавцю для підписання останнім. В акті зазначається місце зберігання майна, номер та дата договору, найменування майна, кількість майна, прийнятого від перевізника, упаковка. В акті приймання-передачі майна зберігач додатково вказує номери накладних, згідно яких майно отримане від перевізника.

Після повернення майна із зберігання сторони складають акт приймання-передачі. Датою повернення майна поклажодавцеві вважається дата повернення майна у місці зберігання за актом приймання-передачі або дата передачі майна перевізнику (пункти 3.15. та 3.16. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки за надання послуг згідно з цим договором проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість:

- розмір плати по наданню послуг по зберіганню 1 (однієї) тони майна в день становить 1,90 грн без ПДВ, крім того ПДВ - 0,38 грн, разом з ПДВ 2,28 грн;

- розмір плати по наданню послуг із приймання майна на зберігання (у випадку перевезення автомобільним транспортом/або залізничним) становить 142,50 грн без ПДВ, крім того ПДВ 28,5 грн, разом з ПДВ 171,00 грн за 1 (одну) тонну;

- розмір плати по наданню послуг із відвантаження (повернення), у випадку повернення майна через перевізника та/або повернення у місце зберігання, становить 150,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 30,00 грн, разом з ПДВ 180,00 грн за 1 (одну) тонну.

Нарахування плати за послуги зберігання починається з 01 січня 2023 року включно (4.2. договору).

Пунктом 4.4. договору визначено, що поклажодавець сплачує вартість послуг вказаних в п. 4.1., на підставі наданого акту наданих послуг, щомісячно у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зберігача протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання акту наданих послуг.

Якщо поклажодавець після закінчення строку зберігання не забрав майно, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання (п. 4.5. договору).

Згідно п. 5.2. договору у випадку невиконання або неналежного виконання узятих на себе зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього договору.

У разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань за цим договором з боку поклажодавця, він сплачує зберігачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня (п.5.4. договору).

Пунктом 6.1. договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в повному обсязі.

Відповідно до п. 6.3. договору сторона несе повну відповідальність за правильність вказаних нею у цьому договорі реквізитів та зобов`язується своєчасно у письмовій формі повідомляти іншу сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення несе ризик настання пов`язаних із ним несприятливих наслідків.

Будь-які зміни і доповнення до даного договору вчиняються шляхом укладення додаткових угод про внесення змін до цього договору. У випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються нормами чинного законодавства (п. 6.5. та п. 6.7. договору).

У розділі 7 договору зберігання №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року зазначені наступні електронні адреси Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд»: info@eetrade.org, vasylenko.o@eetrade.org.

Договір зберігання №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року підписаний повноважними представниками сторін (зберігачем, поклажодавцем) без зауважень та скріплений печатками товариств.

У матеріалах справи наявний додаток №1 до договору зберігання №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року, а саме - перелік місць зберігання, який підписаний повноваженими представниками сторін (зберігачем та поклажодавцем) без зауважень та скріплений печатками товариств.

На виконання п. 3.8. договору №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року, сторони підписали акт №05082022 прийому-передачі майна від 05.08.2022 року відповідно до якого зберігач прийняв на зберігання, а поклажодавець передав наступне майно в кількості 4000 т: амонію нітрат (селітра аміачна), марки Б, б-б 1000 у кількості 742 т; аміачна селітра (фас. 1000 кг) у кількості 1758 т; аміачна селітра (фас. 1000 кг) у кількості 1000 т; аміачна селітра (фас. 1000 кг) у кількості 500 т.

Акт прийому-передачі майна №05082022 від 05.08.2022 року підписаний сторонами та скріплений печатками товариств.

До матеріалів справи додані наступні акти прийому-передачі майна за договором №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року, що підтверджують повернення майна поклажодавцеві:

- акт прийому передачі майна №01052023/В від 01.05.2023 року, відповідно до якого поклажодавець прийняв зі зберігання, а зберігач передав наступне майно в кількості 700т, претензій щодо кількості та якості майна, яке передане зі зберігання, немає;

- акт прийому передачі майна №02052023/В від 02.05.2023 року, відповідно до якого поклажодавець прийняв зі зберігання, а зберігач передав наступне майно в кількості 333т, претензій щодо кількості та якості майна, яке передане зі зберігання, немає;

- акт прийому передачі майна №03052023/В від 03.05.2023 року, відповідно до якого поклажодавець прийняв зі зберігання, а зберігач передав наступне майно в кількості 280 т, претензій щодо кількості та якості майна, яке передане зі зберігання, немає;

- акт прийому передачі майна №09052023/В від 09.05.2023 року, відповідно до якого поклажодавець прийняв зі зберігання, а зберігач передав наступне майно в кількості 113т, претензій щодо кількості та якості майна, яке передане зі зберігання, немає;

- акт прийому передачі майна №11052023/В від 11.05.2023 року, відповідно до якого поклажодавець прийняв зі зберігання, а зберігач передав наступне майно в кількості 2574т, претензій щодо кількості та якості майна, яке передане зі зберігання, немає.

Зазначені акти прийому-передачі майна підписані сторонами та скріплені печатками товариств.

Позивачем були надані до матеріалів справи акти про надання послуг до договору зберігання від 05.08.2022 року, а саме:

- акт №К10 про надання послуг від 31.01.2023 року, згідно з яким зберігач відповідно до умов договору надав послуги по зберіганню майна поклажодавця в період з 01.01.2023 по 31.01.2023, по даному акту загальна вартість наданих зберігачем послуг по зберіганню майна поклажодавця за звітний період становить 282720,00 грн, в тому числі ПДВ - 47120,00 грн;

- акт №К43 про надання послуг від 28.02.2023 року, згідно з яким зберігач відповідно до умов договору надав послуги по зберіганню майна поклажодавця в період з 01.02.2023 по 28.02.2023, по даному акту загальна вартість наданих зберігачем послуг по зберіганню майна поклажодавця за звітний період становить 255360,00 грн, в тому числі ПДВ - 42560,00 грн;

- акт №К163 про надання послуг від 31.03.2023 року, згідно з яким зберігач відповідно до умов договору надав послуги по зберіганню майна поклажодавця в період з 01.03.2023 по 31.03.2023, по даному акту загальна вартість наданих зберігачем послуг по зберіганню майна поклажодавця за звітний період становить 282720,00 грн, в тому числі ПДВ - 47120,00 грн;

- акт №К271 про надання послуг від 30.04.2023 року, згідно з яким зберігач відповідно до умов договору надав послуги по зберіганню майна поклажодавця в період з 01.04.2023 по 30.04.2023, по даному акту загальна вартість наданих зберігачем послуг по зберіганню майна поклажодавця за звітний період становить 273600,00 грн, в тому числі ПДВ - 45600,00 грн;

- акт №К324 про надання послуг від 31.05.2023 року, згідно з яким зберігач відповідно до умов договору надав послуги по зберіганню майна поклажодавця в період з 01.05.2023 по 31.05.2023, по даному акту загальна вартість наданих зберігачем послуг по зберіганню майна поклажодавця за звітний період становить 62784,36 грн, в тому числі ПДВ - 10464,06грн.

Акти про надання послуг №К10 від 31.01.2023 року, №К43 від 28.02.2023 року містять підписи сторін та скріплені печатками товариств.

Акти про надання послуг №К163 від 31.03.2023 року, №К271 від 30.04.2023 року, та №К324 від 31.05.2023 року підписані та скріплені печаткою з боку позивача (зберігача). Підпису відповідача (поклажодавця) зазначені акти не містять.

У матеріалах справи наявні скріншоти направлення електронних листів, згідно з якими акти про надання послуг за січень-травень 2023 року направлялись на адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1.

Позивач вказує, що акти про надання послуг №К10 від 31.01.2023 року, №К43 від 28.02.2023 року були відповідачем оплачені, що підтверджується випискою по рахунку за період з 30.01.2023 по 07.03.2023, відповідно до якої поклажодавцем 07.03.2023 року здійснено оплату на суму 538080,00 грн у призначені платежу зазначено «док.№5445 за послуги зберігання зг. дог. №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022р., ПДВ 20% - 89680,00 грн».

Також, до у додатках до позовної заяви міститься акт звірки за період 05.08.2022-31.12.2025, відповідно до якого залишок на користь зберігача на 31.12.2025 року складає 619104,36 грн. Акт звірки підписаний з боку позивача (зберігача), підпису відповідача (поклажодавця) акт не містить.

Неналежне виконання відповідачем обов`язків за договором зберігання №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги, як вказує позивач, стало підставою для звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом у даній справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» 1363603,73 грн, з яких: 619104,36 грн - основна заборгованість, 549005,53 грн - пеня, 51411,02 грн - 3% річних та 144082,82 грн - інфляційні втрати.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Укладений сторонами договір зберігання №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Положеннями ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до п. 3.8. договору, одразу після приймання майна на зберігання, зберігач складає акт приймання-передачі майна та направляє два примірника зазначеного акту поклажодавцю для підписання останнім.

На виконання п. 3.8. договору №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року сторони підписали акт №05082022 прийому-передачі майна від 05.08.2022 року відповідно до якого зберігач прийняв на зберігання, а поклажодавець передав на зберігання майно.

Згідно актів прийому передачі майна №01052023/В від 01.05.2023 року, №02052023/В від 02.05.2023 року, №03052023/В від 03.05.2023 року, №09052023/В від 09.05.2023 року, №11052023/В від 11.05.2023 року поклажодавець прийняв від зберігача майно зі зберігання.

Отже, у травні 2023 року зберігач повернув, а поклажодавець прийняв зі зберігання майно, що було передано на зберігання згідно умов договору №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року.

Відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2 договору розрахунки за надання послуг згідно з цим договором проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість, так розмір плати по наданню послуг по зберіганню 1 (однієї) тони майна в день становить 1,90 грн без ПДВ, крім того ПДВ 0,38 грн, разом з ПДВ 2,28 грн. Нарахування плати за послуги зберігання починається з 01 січня 2023 року включно.

Пунктом 4.4. договору визначено, що поклажодавець сплачує вартість послуг вказаних в п. 4.1., на підставі наданого акту наданих послуг, щомісячно у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зберігача протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання акту наданих послуг.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року зберігач видав акти про надання послуг №К10 від 31.01.2023 року, №К43 від 28.02.2023 року, №К163 від 31.03.2023 року, №К271 від 30.04.2023 року, №К324 від 31.05.2023 року.

Акти про надання послуг №К10 від 31.01.2023 року, №К43 від 28.02.2023 року містять підписи сторін та скріплені печатками товариств.

Акти про надання послуг №К163 від 31.03.2023 року, №К271 від 30.04.2023 року, №К324 від 31.05.2023 року підписані та скріплені печаткою з боку позивача (зберігача). Підпису відповідача (поклажодавця) зазначені акти не містять.

Згідно наданої виписки по рахунку за період з 30.01.2023 по 07.03.2023 відповідач 07.03.2023 року сплатив позивачу 538080,00 грн за послуги зі зберігання за договором №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року. Отже відповідачем сплачено послуги зі зберігання майна за січень, лютий 2023 року.

Таким чином, акти про надання послуг за період з січня 2023 року по лютий 2023 року підписані сторонами та оплачені відповідачем. Водночас акти за період з березня 2023 року по травень 2023 року не підписані та неоплачені відповідачем.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що ним щомісячно у період з січня по травень 2023 року складались акти про надання послуг за договором №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року, які надсилались на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 представнику відповідача ОСОБА_1 і така взаємодія сторін була звичайною для спірних правовідносин (відповідачем з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу направлялись документи). Договором №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 не визначено порядок вручення чи направлення актів про надання послуг, проте, зазвичай вони з відповідачем використовували для листування саме вказану електронну пошту, поклажодавцем акти отримувались і підписувались, про що свідчить частина вже підписаних актів та здійснені часткові оплати по договору. Позивач вважає, що непослідовна суперечлива поведінка відповідача щодо часткових оплат по договору, підписання актів приймання-передачі майна і не підписання при цьому актів про надання послуг зі зберігання того ж самого майна є беззаперечним свідченням недобросовісної і суперечливої поведінки поклажодавця.

Згідно розділу 7 договору зберігання №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року визначені наступні електронні адреси Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд»: info@eetrade.org, vasylenko.o@eetrade.org.

У матеріалах справи наявні скріншоти направлення електронних листів, згідно з якими акти про надання послуг за січень-травень 2023 року направлялись ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме: акт №К163 про надання послуг від 31.03.2023 року направлений 07.04.2023 року; акт №К271 про надання послуг від 30.04.2023 року направлений 10.05.2023 року, акт №К324 про надання послуг від 31.05.2023 року направлений 06.06.2023 року.

Отже, електронне листування здійснювалось через електронну пошту, що є відмінною від визначеної сторонами у договорі.

Згідно пунктів 3.10, 3.11, 3.13 договору зберігання №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року сторонами визнавалась допустимою взаємодія шляхом обміну електронними листами, водночас договір №ДХ-ЄТ-02 від 19.05.2022 року не визначає способу направлення актів наданих послуг, але встановлює (п.4.4 договору) обов`язок поклажодавця щодо щомісячної сплати вартості послуг.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 року у справі №923/1379/20).

Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України) (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №922/51/20, від 14.12.2021 року у справі №910/17662/19).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

На користь того, що відповідач отримав спірні акти у визначені позивачем дати також свідчить листування сторін з використанням електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1, на яку надсилались акти за попередні періоди і були оплачені відповідачем, а також направлення протягом 2022 року - 2023 року з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу документації.

Є доведеним позивачем та не спростовано відповідачем, що комунікація між сторонами через електронну пошту (ІНФОРМАЦІЯ_1) здійснювалася на постійній основі; такий спосіб комунікації не суперечить умовам договору; електронне листування є належним доказом у справі та підтверджує відповідні обставини виконання сторонами своїх зобов`язань.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Обставини даної справи свідчать про суперечливу поведінку відповідача, яка полягає в тому, що відповідач підписав акти про передачу майна на зберігання у серпні 2022 року і його повернення у травні 2023 року, а також акти про надання послуг за період з січня 2023 року по лютий 2023 року, які оплачені відповідачем, а акти №К163 від 31.03.2023 року, №К271 від 30.04.2023 року, №К324 від 31.05.2023 року, направлені на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1, що і акти №К10 від 31.01.2023 року, №К43 від 28.02.2023 року, відповідач не підписав та не оплатив.

Тобто відповідач не міг не усвідомлювати наявність у нього невиконаних грошових зобов`язань.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З урахуванням доказів, які були подані сторонами, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано більш вірогідні докази на противагу доводам відповідача, і це є свідченням доведеності, що відповідач отримав спірні акти у визначені позивачем дати.

Істотним є те, що в матеріалах справи відсутні як докази так і посилання стосовно наявності у відповідача, як поклажодавця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання зберігачем прийнятих за договором зобов`язань; що передане на зберігання майно було повністю втрачено або пошкоджено; застосування відповідачем передбачених законом та договором наслідків порушення зберігачем умов договору щодо порядку та строків повернення майна. Навпаки позивачем доведено, а відповідачем не спростовано тієї обставини, що поклажодавець прийняв майно зі зберігання без будь-яких зауважень та заперечень.

Перевіркою обставин справи встановлено, що платіжні зобов`язання відповідача мали бути виконані наступним чином:

- за актом №К163 від 31.03.2023 (надіслано 07.04.2023) - не пізніше 21.04.2023;

- за актом №К271 від 30.04.2023 (надіслано 10.05.2023) - не пізніше 24.05.2023;

- за актом №К324 від 31.05.2023 (надіслано 06.06.2023) - не пізніше 20.06.2023.

Однак, відсутність доказів сплати за вищевказаними актами та у належні строки свідчить про порушення відповідачем прийнятого на себе зобов`язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач зобов`язання за договором №ДХ-ЄТ-04 від 05.08.2022 року виконав належним чином, зауважень щодо кількості та якості наданих послуг від відповідача не надходило, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за договором грошові зобов`язання, то місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення боргу в сумі 619104,36 грн і визнання їх такими, що підлягають задоволенню.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 549005,53 грн за загальний період з 18.04.2023 року по 12.02.2026 року.

Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань за цим договором з боку поклажодавця, він сплачує зберігачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня (п.5.4. договору).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Цим приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з тим, пункт 5.4. договору не містить іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, яка нарахована за період з 18.04.2023 року по 12.02.2026 року, встановив, що порядок її нарахування не відповідає приписам ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин). Так, правомірний період нарахування пені становить:

- за актом №К163 від 31.03.2023 з 22.04.2023 по 21.10.2023;

- за актом №К271 від 30.04.2023 з 25.05.2023 по 24.11.2023;

- за актом №К324 від 31.05.2023 з 21.06.2023 по 20.12.2023.

Таким чином, суд першої інстанції, здійснивши розрахунок заявленої до стягнення пені, з урахуванням норм чинного законодавства України та умов договору, дійшов вірного висновку з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 138215,10 грн пені.

При цьому, місцевий господарський суд, зважаючи на зазначення відповідачем про сплив строку позовної давності вірно проаналізував всі зміни щодо перебігу строків позовної давності з огляду на встановлені карантин та воєнний стан, приймаючи до уваги, що позов надійшов до суду через систему Електронний суд 17.02.2026 року, вірно встановив, що річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені у даній справі позивачем не пропущено.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення інфляційні витрати у сумі 144082,82 грн за період з травня 2023 року по січень 2026 року, 3% річних у сумі 51411,02 грн за період за загальний період з 18.04.2023 по 12.02.2026.

Згідно п. 5.2. договору у випадку невиконання або неналежного виконання узятих на себе зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього договору.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин (строків оплат і розміру заборгованості), дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат у сумі 144082,82 грн та 3% річних у саме у розмірі 51207,49 грн, виходячи зі здійсненого перерахунку з урахуванням належної дати початку прострочення оплати.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів і вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин і норм права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 02.06.2026 року у справі №905/98/26, яке відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 02.06.2026 року у справі №905/98/26 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 03.09.2026 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов