Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №903/164/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року Справа № 903/164/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Крейбух О.Г. , суддя Романюк Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Технокет” на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 14.05.26р. суддею Бідюк С.В. об. 11:28 год. у м.Луцьку, повний текст складено 20.05.26р. та на додаткове рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 27.05.26р. суддею Бідюк С. В. у м.Луцьку, повний текст складено 27.05.26р. у справі №903/164/26

за позовом Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп”, смт. Маневичі, Волинська обл.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Технокет”, с. Струмівка, Луцький р-н., Волинська обл.

про стягнення 326 166,67 грн

Апеляційні скарги розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

23.02.2026 через підсистему “Електронний суд” надійшла позовна заява Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Технокет” про стягнення 326166,67 грн збитків, 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позову з посиланням на ст.ст.22, 614, 1166 ЦК України, ст.ст. 14, 198, 201.10 ПК України, вказує, що збитками є сума податкового кредиту у розмірі податку на додану вартість у сумі 326166,67 грн сплаченого позивачем при оплаті поставленого товару на підставі видаткової накладної від 25.05.2023 за договором поставки №7 від 24.05.2023 та не отриманого позивачем внаслідок протиправної поведінки відповідача.

Зазначає, що бездіяльність відповідача у питанні реєстрації податкової накладної перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із завданими позивачу збитками.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.05.2026 позов Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп” задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технокет" на користь Комунального підприємства Маневицький райсількомунгосп 326166,67 грн збитків та 3 914,00 грн витрат по сплаті судового збору, а всього: 330 080,67 грн.

Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Волинської області від 14.05.2026 у справі №903/164/26 та ухвали нове, яким відмовити Комунальному підприємству “Маневицький райсількомунгосп” у задоволенні позовної заяви.

Так, в обґрунтування скарги посилається на умови договору поставки від 24.05.2023 №7, норми ст. ст. 102, 187, 198, 201 ПК України.

На виконання умов договору відповідачем поставлено, а позивачем отримано товар, що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною №РН-0000016 від 25.05.2023.

Отримання товару згідно видаткової накладної підтверджує належне виконання договірних зобов`язань ТОВ «Технокет». Претензії у КП «Маневицький райсількомунгосп» у момент передачі товару щодо відсутності податкової накладної були відсутні.

Суд не з`ясував обставин, що мають значення для справи, оскільки не досліджено ту обставину, що податкова накладна виписана 25.05.2023, а до суду КП «Маневицький райсількомунгосп» звернулося лише у лютому 2026 року, не ініціювавши при цьому розірвання договору протягом 3 робочих днів, як передбачено договором.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що у договорі поставки №7 від 24.05.2023 відсутній обов`язок щодо реєстрації податкової накладної.

Судом також не досліджено наявність факту збитків через нереєстрацію податкової накладної, оскільки не можливість скористатися податковим кредитом не завжди свідчить про збільшення податкових зобов`язань та збільшення сплати податку на додану вартість, якщо у платника згідно податкової звітності наявне від`ємне значення, при наявності якого не виникає зобов`язання.

У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті, переривається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Судом у рішенні зазначено, що ГУ ДПС у Волинській області було прийнято рішення про відмову в реєстрації податкової накладної від 08.05.2024.

Однак не зазначено, що ТОВ «Технокет» було подано скаргу до ДПС України.

Судом необґрунтовано зазначено, що відсутні докази оскарження рішення ГУ ДПС у Волинській області, оскільки позивач мав можливість через «Електронний кабінет платника податків» з`ясувати та надати інформацію щодо оскарження.

Судом також не досліджено і не зазначено коли позивачем було втрачено і чи втрачено право на податковий кредит, оскільки станом на травень 2023 року строки на включення до податкового кредиту були зупинені.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу ТОВ «ТЕХНОКЕТ» залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Волинської області від 14.05.2026 у справі № 903/164/26 залишити без змін.

Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 27.05.2026 заяву Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп” про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Технокет” на користь Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп” 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Так, з посиланням на ст. ст. 123, 124, 126, 129, 244 ГПК України, ст.ст. 1, 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», умови договору про надання правничої допомоги від 02.02.2026 №1-02-26, докази наявні в справі прийшов до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими у розмірі 20 000,00 грн, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Не погодившись із винесеним додатковим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27.05.2026 у справі № 903/164/26 та ухвали нове, яким відмовити Комунальному підприємству “Маневицький райсількомунгосп” у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю “Технокет” 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

З посиланням на ст. ст. 123, 124, 126, 129, 221, 244 ГПК України, ст.ст. 1, 26, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», зазначає, що суду першої інстанції слід було відмовити у задоволенні заяви представника Комунального підприємства «Маневицький райсількомунгосп» адвоката Мохнюка М.В. про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКЕТ» на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27.05.2026 у справі № 903/164/26 залишити без задоволення. Додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27.05.2026 у справі № 903/164/26 залишити без змін.

Крім того, до апеляційної скарги було додано новий доказ – скаргу щодо рішення про відмову в реєстрації ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Щодо вказаного додатково поданого доказу колегія суддів зазначає таке.

Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі 46/603, положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи №916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи №909/965/16, від 26.02.2019 зі справи №913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Одночасно суд бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі №910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що жодних доказів подачі вказаного доказу в суді першої інстанції матеріали справи не містять, а також не місять в суді апеляційної інстанції письмового клопотання про поновлення строку на подачу такого доказу.

Твердження скаржника про необґрунтованість висновку суду про відсутність доказів оскарження рішення ГУ ДПС у Волинській області про відмову в реєстрації податкової накладної від 08.05.2024 спростовуються доказами наявними в справі, а також відсутністю будь якого відзиву зі сторони відповідача для спростування позиції позивача відповідно до ст. ст. 74, 80 ГПК України.

За наведеного, колегія суддів не бере до уваги поданий скаржником додатковий доказ, неповажні причини пропуску.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю “Технокет” на рішення господарського суду Волинської області від 14.05.26 та додаткове рішення Волинської області від 27.05.26 у справі № 903/164/26 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розглянувши апеляційні скарги в межах вимог та доводів наведених в них, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні та додатковому рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення та додаткового рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла до наступного висновку.

24.05.2023 між КП “Маневицький райсількомунгосп” (покупець) та ТОВ “Технокет” (постачальник) укладено договір поставки №7, згідно умов якого постачальник зобов`язується протягом дії договору постачати покупцю, а покупець приймати та оплачувати товар (п. 1.1) (далі - договір).

Загальна кількість (асортимент), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна визначається сторонами у кожній видатковій накладній на відпуск товару, що видається постачальником (п. 1.2 договору).

Згідно із п. 2.4. договору постачальник зобов`язується передавати покупцеві товар разом із супровідними документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, відповідно до вимог чинного законодавства України (рахунок, видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладну, документи, що підтверджують якість товару, тощо).

Відповідно до п. 3.1 загальна ціна договору становить 19 577 000 грн з врахуванням ПДВ. Фактична сума договору визначається як сума всіх видаткових накладних.

Згідно п. 3.3 договору товар рахується переданим після підписання видаткових накладних обома сторонами.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 30.06.2023. У частині оплати – до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань за ним (п. 6.1 договору).

Сторонами підписано специфікацію до договору поставки №7 від 24.05.2023, якою визначили поставку товару - код ДК 021:2015:43260000-3 “механічні лопати, екскаватори та ковшові навантажувачі, гірнича техніка”, “екскаватор-навантажувач JCB 3CX APC”, загальною вартістю 1 957 000 грн з ПДВ, де 326166,67 грн ПДВ.

На виконання умов договору відповідачем поставлено, а позивачем отримано товар загальною вартістю 1957000 грн з ПДВ, де 326166,67 грн ПДВ, що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною №РН-0000016 від 25.05.2023.

Позивачем отриманий товар оплачений у повному обсязі, що підтверджується виписками з рахунку за 25.05.21023, 31.05.2023.

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідачем не здійснено належним чином реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку з чим позивачем як покупцем втрачено право на податковий кредит на суму 326 166,67 грн.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

У разі порушення продавцем товарів/послуг граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Отже, згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків відповідно статті 224 Господарського кодексу України є порушення зобов`язання.

Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22.

Зважаючи на вказані норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 ПК не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

З огляду на це, виникнення права на податковий кредит залежить від реєстрації податкової накладної в ЄРПН, і відсутній механізм, який би дозволяв покупцю включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.

Оскільки саме від постачальника (продавця), який має визначений законом обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (постачальник) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Як убачається із матеріалів справи, рішенням ГУ ДПС у Волинській області від 08.05.2024 №11020966/43632983 відмовлено ТОВ “Технокет” у реєстрації податкової накладної №15, складеної 25.05.2023 на загальну суму 1957000 грн, з яких 326166,67 грн сума коригування податкового зобов`язання та податкового кредиту, де покупцем є КП “Маневицький райсількомунгосп”.

Позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 10.11.2025 №80 про відшкодування збитків у вигляді неотриманого податкового кредиту в сумі 326 166,67 грн у зв`язку з невиконанням товариством обов`язку з реєстрації податкової накладної з постачання товару в загальній сумі 1 957 000 грн.

Відповідач у відповіді на претензію від 09.12.2025 №6 повідомляє, що ГУ ДПС у Волинській області було прийнято рішення про відмову в реєстрації податкової накладної від 08.05.2024 на суму 326166,67 грн ПДВ. Товариством прийнято рішення щодо оскарження рішення в судовому порядку.

Матеріали справи не місять доказів реєстрації/зупинення реєстрації відповідачем податкової накладної на загальну суму 1 957 000 грн, з яких 326 166,67 грн сума коригування податкового зобов`язання та податкового кредиту, де покупцем є КП “Маневицький райсількомунгосп”.

Докази оскарження рішення ГУ ДПС у Волинській області від 08.05.2024 №11020966/43632983 відповідачем до суду першої інстанції подано не було.

Таким чином суд апеляційної інстанції зазначає, що ТОВ “Технокет” не виконано зобов`язання з реєстрації податкової накладної на суму податку на додану вартість, сплаченого КП “Маневицький райсількомунгосп” як оплату за товар за Договором поставки №7 від 24.05.2023 на загальну суму 326166,67 грн, що підтверджує факт неналежного виконання відповідачем вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН.

Оскільки відповідач не виконав вимог податкового законодавства, та не зареєстрував податкову накладну №15 від 25.05.2023, позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на цю суму.

Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, очевидним є прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача щодо невиконання визначеного законом обов`язку реєстрації податкової накладної та неможливістю включення суми ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Згідно з ч.2 ст.1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У ч.1 ст.614 ЦК зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі №904/982/19, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 21.09.2021 у справі №910/1895/20, від 18.10.2022 у справі №922/3174/21.

Факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №908/76/18, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, від 31.01.2023 у справі №904/72/22, від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, від 10.09.2024 № 914/2524/21.

Оскільки відповідач не виконав вимог ст. 201 ПК України та не зареєстрував податкові накладні, то позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 326 166,67 грн. Тобто має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на суму 326 166,67 грн, яка фактично є збитками останнього.

Отже, відповідач не довів належними та допустимими доказами виконання обов`язку щодо реєстрації податкових накладних у встановлений законом строк.

Крім того, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни (Постанова Верховного Суду від 07.06.2023 у cправі № 916/334/22).

З огляду на зазначене вище, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом, що в діяннях відповідача наявний склад господарського правопорушення у вигляді завдання збитків, а відтак, позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення.

Щодо оскарження додаткового рішення від 27.05.2026 суд апеляційної інстанції зазначає таке.

18.05.2026 на адресу суду надійшла заява Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп” про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 19.05.2026 прийнято до розгляду заяву Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп” про ухвалення додаткового рішення у справі №903/164/26 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Технокет” строк до 25.05.2026 для подання письмових пояснень чи заперечень стосовно заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвала суду від 19.05.2026 надіслана сторонам та доставлена до їх електронних кабінетів 19.05.2026, що підтверджується відповідними довідками.

Як зазначалося вище, додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 27.05.2026 заяву Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп” про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Технокет” на користь Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп” 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 3 вказаної норми (в редакції Закону №4508-IX від 18.06.2025) передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.

Частиною 13 статті 8 ГПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що позивачем заявлено лише вимоги щодо розподілу судових витрат, заява про ухвалення додаткового рішення вирішується без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, із встановленням відповідачу строку для надання відповідних письмових пояснень чи заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Технокет” не скористалося наданим йому правом на подання пояснень чи заперечень щодо заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши заяву позивача про ухвалення додаткового рішення та матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно частини першої, пункту 1 частини третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частинами першою-третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: договір про надання правничої допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Тобто, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру і погодинної оплати (див. п. 4.20 постанови Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/6138/24).

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

У позовній заяві позивач повідомив, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат по справі складаються із сплаченого судового збору за подачу позову у розмірі 3914,00 грн та витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/164/26 від 19.05.2026 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Технокет” на користь Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп” 326166,67 грн збитків та 3914,00 грн витрат по сплаті судового збору, а всього: 330 080,67 грн. Повне рішення складено та підписано 20.05.2026.

18.05.2026 на адресу суду надійшла заява Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп”, в якій заявник просить винести у справі додаткове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Технокет” на користь Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп” 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження надання КП “Маневицький райсількомунгосп” професійної правничої допомоги заявник подав суду: ордер на надання правничої допомоги від 20.02.2026; договір №1-02-26 про надання правничої допомоги від 02.02.2026; акт прийому-передачі послуг професійної правничої допомоги від 13.05.2026, квитанцію про прийняття до виконання платіжної інструкції №1949 від 11.02.2026; детальний опис робіт, виконаних адвокатом від 13.05.2026.

Так, 02.02.2026 між КП “Маневицький райсількомунгосп” (Клієнт) та Мохнюком М.В. (Адвокат) укладено договір №1-02-26 про надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Адвокат зобов`язується здійснити юридичний супровід та представництво інтересів Клієнта в Господарському суді Волинської області по справі про стягнення коштів з ТОВ “Технокет”.

Згідно п.7.1, 7.2 Договору за надану Адвокатом правову допомогу Клієнт сплачує гонорар, розмір якого визначається на підставі виставленого Адвокатом рахунку. Клієнт погоджується, що розмір гонорару є розумним та враховує витрачений адвокатом час, кваліфікацію і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Факт надання послуг підтверджується актом прийому-передачі. Сторони погодили наступний порядок виплати гонорару по договору: 20 000,00 (двадцять тисяч) грн протягом “ 5” днів з моменту підписання цього договору.

Договір підписаний сторонами.

Як вбачається з акту прийому-передачі послуг професійної правничої допомоги від 13.05.2026 Адвокатом згідно умов Договору про надання професійної правничої допомоги № 1-02-26 від 02.02.2026 надано Клієнту комплекс послуг, а саме: вивчено документи надані Клієнтом; проаналізовано судову практику у спірних правовідносинах; випрацювано правову позицію, яку погоджено з Клієнтом; підготовлено та подано позовну заяву до суду; здійснено представництво інтересів Клієнта в суді; надано інші необхідні усні консультації. Клієнт підтверджує, що не має жодних претензій до Адвоката щодо наданих послуг, їх якості, способу виконання, наслідків та оплати за надані послуги у сумі 20 000 грн.

Згідно детального опису робіт, виконаних адвокатом від 13.05.2026, зміст правничої допомоги включає: 1) вивчено та проаналізовано надані Клієнтом документи, законодавство у спірних правовідносинах, наявну судову практику - 5 год, 2) погоджено правову позицію з Клієнтом - 0,5 год, 3) здійснено збір необхідних для подачі позову документів, підготовлено проект позову з додатками - 3 год, 4) здійснено представництво інтересів Клієнта в судових засіданнях в Господарському суді Волинської області – 2 год. Витрачений Адвокатом час на надання Клієнту КП “Маневицький райсількомунгосп” правничої допомоги на день подачі довідки - 10,5 год. Сплачений КП “Маневицький райсількомунгосп” гонорар - 20 000 грн підтверджений платіжним дорученням від 11.02.2026.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частина друга стаття 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також враховує пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, яким передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Частиною п`ятою статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі самі критерії застосовуються Європейським судом з прав людини, при вирішенні питання щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Суд також зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. У той же час, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126, 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Дослідивши зміст наданої адвокатом Мохнюком М.В. професійної правничої допомоги, про яку зазначено у наданих заявником доказах, суд апеляційної інстанції вважає, що такий зміст наданої правничої допомоги в цілому відповідає умовам договору про надання правничої допомоги. При цьому суд виходить з того, що враховуючи конкретні обставини справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (пункт 7.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22), пункт 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 у справі N 275/150/22 вказав, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Клопотання ТОВ “Технокет” про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами в порядку ст.126 ГПК України до суду не надходило.

Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Дослідивши подані докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що виконаний перелік наданих послуг відповідає положенням Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” щодо видів адвокатської діяльності, змісту договору про надання правової допомоги та матеріалам даної справи, якими підтверджується факт надання правничої допомоги позивачу КП “Маневицький райсількомунгосп” адвокатом Мохнюком М.В. під час розгляду справи №903/164/26.

Розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу на суму 20000 грн суд апеляційної інстанції вважає таким, що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару з урахуванням таких критеріїв як: справедливість, добросовісність, реальність та розумність; принципів співмірності та розумності судових витрат із складністю справи, виконаним адвокатом обсягом робіт та витраченим адвокатом часом на надання послуг у цій справі, відповідно заява про ухвалення додатково рішення підлягає задоволенню у повному обсязі.

Доводи скаржника про те, що позивач не подав обґрунтованого клопотання про понесення адвокатських витрат до закінчення судових дебатів у справі не беруться судовою колегією до уваги, з огляду на таке.

Як убачається із матеріалів справи, позивач дотримався наведених вимог процесуального закону. Так, у позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який включав витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. Фактичний розмір заявлених до стягнення витрат повністю збігається з попередньо заявленим орієнтовним розрахунком, тому для відповідача такі витрати не були несподіваними. Як зазначає позивач у своїй заяві про ухвалення додаткового рішення (а.с. 45) ним під час розгляду справи було зроблено відповідну заяву про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу відповідачем. Заява про ухвалення додаткового рішення з підтверджуючими документами надійшла до суду 18.05.2026, тобто у межах п`ятиденного строку, передбаченого частиною 8 статті 129 ГПК України.

Апелянт помилково підміняє зміст частини 8 статті 129 ГПК України вимогами статті 221 ГПК України та стверджує про необхідність відмови у задоволенні заяви лише з підстав відсутності окремого обґрунтування поважності причин неподання доказів до закінчення судових дебатів.

Подання доказів після ухвалення рішення не порушило права відповідача, оскільки суд першої інстанції окремою ухвалою від 19.05.2026 прийняв заяву до розгляду, розглядав її у письмовому провадженні та встановив відповідачу строк до 25.05.2026 для подання письмових пояснень чи заперечень. Ухвала була доставлена до електронного кабінету відповідача 19.05.2026. Відповідач не подав жодних заперечень, хоча мав для цього реальну процесуальну можливість.

За наведеного, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 14.05.26 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27.05.26 у справі №903/164/26 прийняті з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом.

Крім того, 31.08.2026 від представника КП “Маневицький райсількомунгосп” Мохнюка М.В. надійшла заява про долучення доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, у якій просить долучити до матеріалів справи №903/164/26 подані з цією заявою докази понесення Комунальним підприємством «Маневицький райсількомунгосп» витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Під час ухвалення судового рішення за результатами апеляційного перегляду вирішити питання про розподіл судових витрат і стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКЕТ» на користь Комунального підприємства «Маневицький райсількомунгосп» 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів зазначає, що у відзивах на апеляційні скарги КП “Маневицький райсількомунгосп” зазначає, що попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 15 000,00 грн.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частинами першою-третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: договір про надання правничої допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.07.2026 між КП “Маневицький райсількомунгосп” (Клієнт) та Мохнюком М.В. (Адвокат) укладено договір №1-07-26 про надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Адвокат зобов`язується здійснити юридичний супровід та представництво інтересів Клієнта в Північно-західному апеляційному господарському суді по справі про стягнення коштів з ТОВ “Технокет”.

Згідно п.7.1, 7.2 Договору за надану Адвокатом правову допомогу Клієнт сплачує гонорар, розмір якого визначається на підставі виставленого Адвокатом рахунку. Клієнт погоджується, що розмір гонорару є розумним та враховує витрачений адвокатом час, кваліфікацію і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Факт надання послуг підтверджується актом прийому-передачі. Сторони погодили наступний порядок виплати гонорару по договору: 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) грн протягом “ 5” днів з моменту підписання цього договору.

Договір підписаний сторонами.

Як вбачається з акту прийому-передачі послуг професійної правничої допомоги від 20.08.2026 Адвокатом згідно умов Договору про надання професійної правничої допомоги № 1-07-26 надано Клієнту комплекс послуг, а саме: вивчено матеріали апеляційних скарг; підготовлено та подано відзив на апеляцію до суду; надано необхідні усні консультації.

Клієнт підтверджує, що не має жодних претензій до Адвоката щодо наданих послуг, їх якості, способу виконання, наслідків та оплати за надані послуги у сумі 15 000 грн.

Згідно детального опису робіт, виконаних адвокатом від 21.08.2026, зміст правничої допомоги включає: 1) вивчено та проаналізовано надані Клієнтом апеляційні скарги на основне та додаткове рішення, законодавство у спірних правовідносинах, наявну судову практику - 3 год, 2) підготовлено та надіслано до суду відзиви на апеляцію з додатками – 5 год. Витрачений Адвокатом час на надання Клієнту КП “Маневицький райсількомунгосп” правничої допомоги на день подачі довідки - 8 год. Сплачений КП “Маневицький райсількомунгосп” гонорар - 15 000 грн підтверджений платіжним дорученням від 08.07.2026.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частина друга стаття 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також враховує пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, яким передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Частиною п`ятою статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі самі критерії застосовуються Європейським судом з прав людини, при вирішенні питання щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Разом з тим, Верховний Суд у складі суддів Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Отже, проаналізувавши детальний опис виконаних робіт від 21.08.2026, суд апеляційної інстанції зауважує, що характер та обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та співмірності оскільки, як убачається із опису, вказано, що адвокатом було: «вивчено та проаналізовано надані Клієнтом апеляційні скарги на основне та додаткове рішення, законодавство у спірних правовідносинах, наявну судову практику - 3 год, 2) підготовлено та надіслано до суду відзиви на апеляцію з додатками – 5 год.».

Разом з тим, слід вказати, що вивчення та аналіз апеляційних скарг на основне та додаткове рішення, законодавства у спірних правовідносинах, наявну судову практику за змістом та характером правової допомоги охоплюються та дублюють послугу з підготовки та подання до Північно-західного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу.

Отже, щодо послуги «підготовка та подання до Північно-західного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційні скарги» колегія суддів вказує таке.

Так, відповідно до пунктів 69-73 постанови КГС ВС від 18.05.2022 у справі №910/4268/21 суд, вирішуючи питання, чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу співмірним, повинен враховувати, чи змінювалась позиція сторін під час розгляду справи, в тому числі у судах першої та апеляційної інстанції, чи є аргументи, наведені в різних процесуальних документах, що подавались сторонами під час розгляду справи судом апеляційної та касаційної інстанцій, аналогічними аргументам, викладеним в позовній заяві та інших процесуальних документах, що подавались під час розгляду справи в суді першої інстанції тощо.

Подібна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №902/1051/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №925/1546/20, де зазначено, що вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомогу за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що правова позиція, викладена у відзиві на апеляційну скаргу не відрізняється від правової позиції, викладеної в зустрічній позовній заяві та у відзиві на первісний позов. Тобто фактично позиція та доводи сторін під час усього розгляду справи були незмінними, натомість коригувалась лише структура документа.

Колегія суддів зауважує, що правничу допомогу у цій справі для КП “Маневицький райсількомунгосп” з моменту подання позовної заяви надавав один і той самий адвокат – Мохнюк М.В. Вже на етапі розгляду справи в суді першої інстанції адвокатом було здійснено повний комплекс необхідних юридичних дій, який включав аналіз поточного стану правовідносин між сторонами, підготовку та подання позовної заяви, клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, клопотання про розгляд підготовного засідання без його участі, участь в судовому засіданні. Відтак під час розгляду справи № 903/164/26, в суді апеляційної інстанції адвокатом фактично виконувалися дії, спрямовані на підтримання раніше сформованої правової позиції. Тобто подача відзивів на апеляційні скарги мали характер продовження попередньо виконаної роботи, а не проведення нового, самостійного аналізу доказової бази чи формування нової правової концепції захисту інтересів клієнта, а тому підставною та обґрунтованою вартістю надання вказаної послуги є 10 000,00 грн.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/13071/19.

Разом з тим, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегією суддів у даній справі були враховані висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про часткове задоволення заяви позивача за первісним позовом встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критеріями розумності і обґрунтованості таких витрат, та скористався, з посиланням на частину п`яту статті 129 ГПК України, правом суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши при цьому недоведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який позивач за первісним позовом та адвокат обумовили в договорі від 05.01.2026.

Разом з тим, колегія суддів зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини між позивачем за первісним позовом та адвокатом за укладеним договором про надання правової допомоги від 05.01.2026, позаяк обов`язок виконання прав і обов`язків за цими договорами не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач за первісним позовом та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

За таких обставин, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, із урахуванням вимог статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн 00 коп. є завищеним, а обґрунтованим є відшкодування витрат на професійну правничу допомогу при новому розгляді справи у суді апеляційної інстанції є 10 000 грн 00 коп. В решті слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Технокет” на рішення господарського суду Волинської області від 14.05.26 та додаткове рішення господарського суду Волинської області від 27.05.26 у справі №903/164/26 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 14.05.26 та додаткове рішення господарського суду Волинської області від 27.05.26 у справі №903/164/26 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Технокет” (вул. Рівненська, 146, с. Струмівка, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 43632983) на користь Комунального підприємства “Маневицький райсількомунгосп” (вул. Литовська, 18, смт. Маневичі, Волинська обл., код ЄДРПОУ 05441996) 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. В решті заяви відмовити.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Волинської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

6. Справу №903/164/26 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "02" вересня 2026 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Романюк Ю.Г.