Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №718/2778/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року

м. Чернівці

справа № 718/2778/25

провадження № 22-ц/822/1634/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.

за участю секретаря судових засідань Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

позивач – Кредитна спілка «ЗАХІДНА»

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

апеляційна скарга ОСОБА_2 на заочне рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 березня 2026 року та додаткове рішення від 30 квітня 2026 року в цивільній справі за позовом Кредитної спілки «ЗАХІДНА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

головуюча в суді першої інстанції суддя Мінів О. І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2025 року Кредитна спілка «ЗАХІДНА» (далі – КС «ЗАХІДНА») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Просила суд стягнути з відповідачів на користь КС «ЗАХІДНА» заборгованість за кредитним договором від 10 листопада 2023 року № 990-Л у розмірі 100 308 гривень.

Позов обґрунтований тим, що 01 листопада 2023 року ОСОБА_1 було подано заяву на надання кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії в розмірі 85 000 гривень та 10 листопада 2023 року КС «ЗАХІДНА» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 990-Л, строком на 18 місяців.

За вказаним договором кредитодавець зобов`язався надати позичальникові грошові кошти у кредит на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 55 відсотків річних.

До вказаного договору було додано графік розрахунків, яким встановлюється періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Вказаний графік розрахунків є невід`ємним додатком до договору №990-Л від 10 листопада 2023 року.

Згідно з пунктом 1.3 договору № 990-Л від 10 листопада 2023 року, договір укладено строком на 18 місяців, тобто з 10 листопада 2023 року до 12 травня 2025 року.

Кредитна спілка «ЗАХІДНА» виконала взяті на себе зобов`язання в повному обсязі шляхом надання позичальнику коштів в сумі 84 000 гривень, що підтверджується копіями чеків на суму 50 000 гривень та 34 000 гривень.

Станом на 08 жовтня 2025 року у зв`язку із невиконанням своїх зобов`язань ОСОБА_1 , сума заборгованості становить 100 308 гривень 89 копійок, з яких тіло кредиту 61 881 гривень 67 копійок, сума процентів 38 421 гривень 22 копійки.

Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором 10 листопада 2023 року між КС «ЗАХІДНА» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договори поруки № 990-Л/1 та № 990-Л/2, згідно умов яких поручитель бере на себе відповідальність за повне, своєчасне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Представниця позивача також вказувала, що 31 липня 2024 року відповідачу ОСОБА_1 було відправлено лист-претензію про необхідність терміново розрахуватись за кредитним зобов`язанням, а поручителям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 лист-вимогу на оплату боргу, згідно яких останнім було надано час протягом 7 днів з дня отримання повідомлення для сплати боргу.

09 січня 2025 року позивачем було повторно направлено ОСОБА_1 лист-претензію щодо необхідності термінового розрахунку за кредитними зобов`язаннями, а поручителям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надіслано листи-вимоги. Проте, відповідачі жодним чином своїх зобов`язань не виконали, а тому позивач змушений звернутися до суду із даним позовом.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 березня 2026 року позов Кредитної спілки «ЗАХІДНА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «ЗАХІДНА» заборгованість за кредитним договором від 10 листопада 2023 року № 990-Л у розмірі 100 308 гривень 89 копійок.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Кредитна спілка «ЗАХІДНА» виконала свої зобов`язання перед позичальником у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 85 000 гривень, що підтверджується заявами на видачу готівки, ордерами та чеками.

Проте позичальник ОСОБА_1 та поручителі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконали, що призвело до утворення заборгованості. Згідно з умовами договорів поруки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 несуть солідарну відповідальність перед кредитодавцем за виконання позичальником боргових зобов`язань.

Проаналізувавши матеріали справи у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з них заборгованості в повному обсязі згідно з наданим позивачем розрахунком.

Крім цього, додатковим рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2026 року заяву представниці позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «ЗАХІДНА» судові витрати у рівних частках. Зокрема, з кожного боржника стягнуто по 3 286 гривень 26 копійок витрат на професійну правничу допомогу та по 807 гривень 46 копійок судового збору.

Додаткове рішення мотивоване тим, що під час ухвалення заочного рішення від 09 березня 2026 року суд не вирішив питання щодо розподілу судових витрат, хоча вимога про їх стягнення була заявлена представницею позивача у строк встановлений законом.

Суд відхилив заперечення представника відповідача, який стверджував, що договір та акт без фінансових документів про фактичну оплату не є достатнім доказом реальних витрат. Суд наголосив, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за умови підтвердження їх обсягу та вартості, незалежно від того, чи були вони вже фактично сплачені стороною, чи лише підлягають сплаті.

Оцінивши подані документи суд дійшов висновку, що загальна заявлена сума витрат на правничу допомогу підтверджена документально, є реальною, обґрунтованою та співмірною зі складністю справи й обсягом наданих адвокатом послуг.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить заочне рішення суду першої інстанції від 09 березня 2026 року та додаткове рішення від 30 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову КС «ЗАХІДНА» відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив заочне та додаткове рішення з неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків обставинам справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вказує, що суд не встановив фактичної суми виданого кредиту. Незважаючи на те, що договір передбачав ліміт у 85 000 гривень, надані позивачем копії чеків підтверджують видачу лише 84 000 гривень. Жодних доказів перерахування ще 1 000 гривень матеріали справи не містять. Окрім того, встановлений договором відновлювальної кредитної лінії ліміт сам по собі не доводить факту отримання позичальником усієї суми кредиту без відповідних первинних бухгалтерських документів.

Стверджує, що суд неправильно застосував норми матеріального права щодо нарахування процентів. Оскільки строк кредитування закінчився 12 травня 2025 року, позивач втратив право нараховувати договірні проценти після цієї дати. Проте позивач безпідставно включив до розрахунку проценти, нараховані станом на 08 жовтня 2025 року.

Наголошує, що суд не перевірив наданий розрахунок заборгованості, не витребував виписок щодо руху коштів і не дослідив порядок зарахування здійснених платежів. За графіком загальна сума до повернення становила 126 940 гривень 09 копійок, з яких фактично було сплачено 52 200 гривень. Відтак, залишок боргу мав би становити 74 740 гривень 09 копійок, однак суд стягнув 100 308 гривень 89 копійок, не пояснивши походження цієї різниці.

Зазначає, що порука має акцесорний (додатковий) характер, тому поручителька відповідає перед кредитором лише за той борг, який доведений належним чином. Користуючись правом висувати проти кредитора всі заперечення основного боржника, апелянт стверджує, що покладення на неї солідарної відповідальності за непідтвердженими та штучно завищеними вимогами є передчасним і незаконним.

Вважає додаткове рішення про стягнення з неї 3 286 гривень 26 копійок витрат на професійну правничу допомогу необґрунтованим. Вказує, що справа є типовою, розглядалася за відсутності представниці позивача у спрощеному провадженні, а заявлена вартість послуг (понад 3 286 грн за одну годину роботи) є очевидно завищеною та неспівмірною зі складністю справи й обсягом фактично виконаних робіт. Підсумовуючи зазначає, що скасування основного рішення як незаконного зумовлює обов`язкове скасування і додаткового рішення про розподіл судових витрат.

Узагальненні доводи та заперечення інших учасників справи

Представник КС «ЗАХІДНА» у відзиві просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а заочне рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представниця позивача не погоджується з доводами апеляційної скарги. Щодо невідповідності сум виданого кредиту та арифметичної помилки у 6 гривень зазначає, що це є звичайними технічними описками суду в мотивувальній частині рішення. Фактично позичальнику було видано 84 000 гривень, що підтверджується чеками та було покладено в основу правильного розрахунку заборгованості. У резолютивній частині суд стягнув арифметично правильну суму (100 308 гривень 89 копійок), тому допущені описки не вплинули на правильність вирішення спору по суті.

Щодо правомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування (12 травня 2025 року), представниця вказує, що згідно з пунктом 4.3 договору, прострочення сплати кредиту та процентів не зупиняє їх подальшого нарахування. Оскільки боржник не виконав свої зобов`язання вчасно, нарахування процентів правомірно продовжувалося, що є прямим наслідком його власної бездіяльності. Наданий апелянткою контррозрахунок позивач вважає неповним та необґрунтованим.

Доводи апелянтки щодо платежу на 10 000 грн від 22 серпня 2021 року представниця називає внутрішньо суперечливими, оскільки апелянтка одночасно вказує на помилковість цієї дати та використовує цю ж суму для підтвердження обсягу погашеного боргу.

Щодо відповідальності поручительки, представниця наголошує, що ОСОБА_2 добровільно підписала договір поруки, погодившись відповідати як солідарна боржниця за повне та своєчасне виконання зобов`язань позичальником. Факт наявності заборгованості повністю підтверджений документально.

Стосовно оскарження додаткового рішення про розподіл судових витрат, представниця позивача зазначає, що витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції були належним чином підтверджені договором та детальним звітом. Відсутність адвокатки у судових засіданнях не свідчить про ненадання послуг, оскільки основна робота виконувалася поза межами суду.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

01 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до КС «ЗАХІДНА» із заявою про надання кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії в розмірі 85 000 гривень.

10 листопада 2023 року між КС «ЗАХІДНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 990-Л в письмовій формі, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у формі відновлювальної кредитної лінії в сумі 85 000 гривень на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 55 відсотків річних (пункт 1.1 договору).

Згідно пункту 1.3 договору відновлювальної кредитної лінії № 990-Л від 10 листопада 2023 року договір укладено строком на 18 місяців та діє з 10 листопада 2023 року до 12 травня 2025 року.

Згідно з укладеними 10 листопада 2023 року між КС «ЗАХІДНА» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 договорами поруки № 990-Л/1 та № 990-Л/2, поручителі беруть на себе відповідальність за повне, своєчасне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором №990-Л від 10 листопада 2023 року (пункт 1.1 договору).

Згідно пункту 1.2. договорів поруки, поручителі відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитодавець може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника так і до поручителів, чи до всіх одночасно.

Пунктом 3.1 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником боргових зобов`язань перед кредитодавцем за кредитним договором, кредитодавець має право звернутись до поручителя з вимогою про виконання боргових зобов`язань в повному обсязі чи в частині.

Відповідно до пункту 3.2 договору поруки поручитель приймає на себе зобов`язання, у випадку невиконання боржником боргових зобов`язань перед кредитодавцем за кредитним договором, здійснити виконання боргових зобов`язань в обсязі, заявленому кредитодавцем. Погашення здійснюється поручителем протягом 7-ми банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги кредитодавця шляхом перерахування відповідної суми на рахунок кредитодавця, яка буде повідомлена поручителю додатково.

КС «ЗАХІДНА» виконала взяті на себе зобов`язання шляхом надання ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 84 000 гривень двома траншами по 50 000 гривень та 34 000 гривень, що підтверджується копією заяви на видачу готівки № 64 від 10 листопада 2023 року, копією ордера № 64 до заяви на видачу готівки від 10 листопада 2023 року та копією чека на суму 50 000 гривень, а також копією заяви на видачу готівки № 65 від 13 листопада 2023 року, копією ордера № 65 від 13 листопада 2023 року та копією чека на суму 34 000 гривень.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 08 жовтня 2025 року заборгованість за договором № 990-Л від 10 листопада 2023 року складає 100 308 гривень 89 копійок, з яких: тіло кредиту – 61 887 гривень 67 копійок, сума прострочених процентів 38 421 гривень 22 копійок.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови

Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 161/8822/19 дійшов висновку, що у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Відтак, оскільки відповідачка є солідарним боржником (поручителем) у спірному зобов`язанні, то суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції у повному обсязі, в межах вимог та доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заочне та додаткове рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідають зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.

Щодо правової природи відносин, які виникли між сторонами спору

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

У статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі статтею 554 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Суть поруки як способу забезпечення виконання зобов`язання полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов`язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов`язку перед кредитором.

У справі, що переглядається, судами встановлено що 10 листопада 2023 року між Кредитною спілкою «ЗАХІДНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 990-Л, відповідно до умов якого кредитодавець взяв на себе обов`язок надати позичальникові грошові кошти у формі відновлювальної кредитної лінії, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит і сплатити проценти за користування ним.

Вказаний кредитний договір підписаний позичальником власноруч, презумпція його правомірності відповідачами не спростована, а отже вказаний правочин є дійсним, а тому він породжує для сторін відповідні взаємні цивільні права та обов`язки, які підлягають належному виконанню.

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань за основним кредитним договором, 10 листопада 2023 року, між КС «ЗАХІДНА» та ОСОБА_2 , а також між КС «ЗАХІДНА» та ОСОБА_3 були укладені договори поруки № 990-Л/1 та № 990-Л/2 відповідно.

Оцінюючи зміст вказаних договорів поруки, суд зазначає, що згідно з їх змісту поручителі добровільно взяли на себе відповідальність перед кредитодавцем за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 усіх взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 990-Л.

Пунктом 1.2 договорів поруки закріплено, що поручителі відповідають перед кредитором саме як солідарні боржники.

Крім того, механізм реалізації прав кредитора деталізовано у пунктах 3.1 та 3.2 договорів поруки № 990-Л/1 та № 990-Л/2. Цими положеннями передбачено, що у випадку невиконання основним боржником своїх зобов`язань, кредитодавець має беззаперечне право вимагати їх виконання від поручителя. На поручителя, у свою чергу, покладається обов`язок здійснити погашення заборгованості в обсязі, заявленому кредитодавцем, протягом 7-ми банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги.

З матеріалів справи також вбачається, що кредитодавець неодноразово звертався до позичальника та поручителів із відповідними листами щодо належного виконання позичальником взятих на себе обов`язків.

У цій частині, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору № 990-Л, у КС «ЗАХІДНА» виникло право вимоги до відповідачів щодо примусового стягнення утвореної заборгованості. Враховуючи акцесорний характер зобов`язань із поруки та узгоджені сторонами умови договорів поруки № 990-Л/1 та № 990-Л/2 щодо солідарної відповідальності, кредитор правомірно реалізував своє право на звернення до суду з позовом про солідарне стягнення боргу одночасно з основного боржника та обох поручителів.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що вирішуючи позовні вимоги суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач не надав первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами та її розміру.

Перевіривши доводи апелянта, колегія суддів виходить з такого, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаним положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Водночас у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 (провадження № 61-9710св22) вказав, що відсутність у справі оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.

За обставин цієї справи факт надання кредитних коштів підтверджується копією заяви на видачу готівки № 64 від 10 листопада 2023 року, копією ордера № 64 до заяви на видачу готівки від 10 листопада 2023 року та копією чеків на суму 50 000 гривень. Також цей факт підтверджується копією заяви на видачу готівки № 65 від 13 листопада 2023 року, копією ордера № 65 від 13 листопада 2023 року та копією чека на суму 34 000 гривень.

Колегія суддів зауважує, що в ордерах № 64 від 10 листопада 2023 року та № 65 від 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 особистим підписом підтвердив факт отримання кредитних коштів.

Відтак, із цих документів вбачається, що Кредитна спілка «ЗАХІДНА» виконала взяті на себе зобов`язання в повному обсязі шляхом надання позичальнику ОСОБА_1 кредитних коштів за договором № 990-Л від 10 листопада 2023 року.

Окрім цього, судом встановлено факт часткового виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 10 листопада 2023 року № 990-Л на загальну суму 85 500 гривень, що не заперечується апелянтом та також розцінюється апеляційним судом як підтвердження факту укладення кредитного договору.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів – первинних бухгалтерських документів суми заборгованості, що стягується, є помилковими, оскільки наявний у матеріалах справи копії касових ордерів підтверджують наявність заборгованості у позичальника. Відповідач не надав доказів на погашення кредитної заборгованості, заявлений стороною позивача.

Щодо розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову погодився із розрахунком заборгованості позивача та виходив із того, що він є арифметично правильним і відповідає умовам кредитного договору № 990-Л від 10 листопада 2023 року.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення не надав належної оцінки положенням кредитного договору, щодо погодженого сторонами строку кредитування, в межах якого у кредитодавця наявне право нараховувати проценти за користування кредитом, та не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) та Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) дійшла наступних висновків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше – це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення – прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту – в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо – можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу – позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника – обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

Застосовуючи наведені висновки до спірних правовідносин, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до умов укладеного між КС «ЗАХІДНА» та ОСОБА_1 кредитного договору від 10 листопада 2023 року № 990-Л: позичальнику надається кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом у 85 000 гривень; строк надання кредиту – 18 місяців (з 10 листопада 2023 року по 12 травня 2025 року); процентна ставка за користування кредитом становить 55 % річних; (пункти 1.1 – 1.3 договору).

Як зазначалось апеляційним судом вище, на виконання заявок позичальника кредитною спілкою надано йому грошові кошти у межах погодженого сторонами кредитного ліміту у розмірі 84 000 гривень.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості по кредитному договору від 10 листопада 2023 року № 990-Л, заборгованість ОСОБА_1 по цьому кредитному договору станом на 08 жовтня 2025 року складає 100 308 гривень 89 копійок, з яких: тіло кредиту – 61 887 гривень 67 копійок, сума прострочених процентів нарахованих за період з 10 листопада 2023 року по 08 жовтня 2025 року – 38 421 гривень 22 копійок.

У апеляційній скарзі апелянт посилався на необґрунтованість нарахованих позивачем відсотків після 12 травня 2025 року.

За наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду сплата процентів, передбачених договором, за користування кредитними коштами може випливати лише з правомірного їх користування, а відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами знаходиться у сфері охоронних відносин, зокрема, статті 625 ЦК України.

У цій частині колегія суддів доходить висновку, що невиконання позичальником умов щодо повернення кредиту та сплати процентів у передбачений договором строк, тобто до 12 травня 2025 року, не може бути одночасно правомірним та неправомірним та мати наслідком продовження строку кредитування, оскільки в даному випадку строк виконання зобов`язання вже настав, а тому доводи відзиву а апеляційну скаргу, щодо нарахування відсотків відповідно до пункту 4.3 кредитного договору колегія суддів вважає помилковими.

За таких обставин слід виснувати, що проценти нараховані позивачем після 12 травня 2025 року, відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою є процентами за неправомірне користування кредитними коштами, тобто мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання.

Позовну вимогу про стягнення процентів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у даній справі позивач не заявляв.

Зазначеного вище суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку, щодо можливості стягнення із відповідачів заборгованості по процентам, нарахованих після 12 травня 2025 року.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21.

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16 (провадження № 61-3985св24), виходячи із положень частини першої статті 81 ЦПК України дійшов висновку, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково – зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду.

З аналізу наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість позичальника по вказаному вище кредитному договору за період з 10 листопада 2023 року по 12 травня 2025 року становить 86 413 гривень 84 копійки, з яких: тіло кредиту – 61 887 гривень 67 копійок, сума прострочених процентів – 24 526 гривень 17 копійок.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за період з 10 листопада 2023 року по 12 травня 2025 року є арифметично правильним та узгоджується із умовами укладеного між КС «ЗАХІДНА» та ОСОБА_1 кредитного договору.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючись із позовом про стягнення заборгованості по кредитному договору, зокрема заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитними коштами, суду першої інстанції визначаючи суму заборгованості по відсоткам слід було виходити із узгодженого сторонами строку кредитування, який у даному випадку охоплював період з 10 листопада 2023 року по 12 травня 2025 року.

З урахуванням вищевикладеного, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 10 листопада 2023 року № 990-Л, який підлягає стягненню на користь КС «ЗАХІДНА» становить 86 413 гривень 84 копійки, з яких: тіло кредиту – 61 887 гривень 67 копійок, сума прострочених процентів за період з 10 листопада 2023 року по 12 травня 2025 року – 24 526 гривень 17 копійок.

При ухваленні оскаржуваного рішення, наведеного вище суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про можливість задоволення позову у повному обсязі, а тому рішення суду у цій частині слід змінити.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції від 30 квітня 2026 року

Вирішуючи заяву представника позивача Поляк М.В. про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені витрати у сумі 9 858 гривень 80 копійок є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, у зв`язку із чим, заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив у повному обсязі.

Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Таке відшкодування судових витрат повинно здійснюватися відповідно до умов, підстав та у порядку, передбаченому Главою 8 Розділу I ЦПК України.

Згідно з частиною першою, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частинами другою-четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Отже, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

З матеріалів справи встановлено, що представником позивача Поляк М.В. під час подання позовної заяви було зазначено про те, що позивач очікує понести у зв`язку з розглядом справи витрати на правову допомогу у розмірі 11 200 гривень та сплати судового збору у розмірі 2 442 гривні 40 копійок.

Вимога щодо розподілу судових витрат на правову допомогу та судового збору була заявлена до ухвалення рішення по суті, а заява про ухвалення додаткового судового рішення разом з відповідними доказами подана в п`ятиденний строк після його ухвалення.

Згідно договору № 281/24 від 02.09.2024 адвокатським об?єднанням «ПОЛЯК і ПАРТНЕРИ» (далі – АО «ПОЛЯК і ПАРТНЕРИ»), з однієї сторони, та Кредитною спілкою «ЗАХІДНА», з іншої сторони, уклали договір про надання юридичної (правничої) допомоги.

Відповідно до пункту 4.1. договору, винагорода за послуги, що надаються АО «ПОЛЯК і ПАРТНЕРИ», визначається за згодою АО «ПОЛЯК і ПАРТНЕРИ» та клієнта в межах 40 (сорока) відсотків розміру місячної мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня поточного року, за годину роботи особи, яка надавала правову допомогу, якщо інший порядок розрахунків не зазначений в дорученні (угоді) до даного договору.

Згідно пункту 4.2. договору, при визначенні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката або іншої особи, яка виконує доручення (угоду).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що підставою для виплати гонорару є звіт (акт надання послуг), який повинен містити інформацію про вид наданої послуги; час, витрачений на виконання; понесені фактичні витрати.

Відповідно до пункту 4.4. договору, клієнт оплачує гонорар в національній валюті України – гривні – шляхом перерахування відповідної суми на рахунок АО не пізніше 5-ти днів з моменту отримання ним звіту (акту надання послуг).

Відповідно до Звіту (Акту) про надані послуги у зв?язку із розглядом справи від 09 березня 2026 року, сума судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи №718/2778/25 становить 9 858 гривень 80 копійок за 3 години роботи адвоката.

Сторона відповідача подавала до суду першої інстанції клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що договір та акт без підтвердження фінансових операції не є достатнім доказом реальних витрат. Крім цього, представник відповідача зазначав, що заявлений до стягнення розмір судових витрат не відповідає принципам справедливості, розумності та співмірності.

Разом з цим колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (пункт 135), відповідно до яких не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

У рішенні від 22 вересня 2022 року у справі «Генеральний будівельний менеджмент проти України» ЄСПЛ зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою №19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Колегія суддів також враховує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Оцінивши наведені ОСОБА_2 доводи щодо відшкодування витрат іншої сторони на правничу допомоги в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що такі витрати не в повній мірі відповідають критерію розумності та обґрунтованості.

У справі, що переглядається, зі Звіту (Акту) про надані послуги від 09 березня 2026 року вбачається, що адвокатом було витрачено 3 години робочого часу на надання правничої допомоги позивачу в суді першої інстанції, що з урахуванням узгодженої в договорі № 281/24 від 02 вересня 2024 ставки (40% від розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи) склало 9 858 гривень 80 копійок.

Проте, зважаючи на заперечення представника відповідача, предмет спору, ціну позову та критерії розумності, колегія суддів вважає, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям розумності та співмірності.

Фактичні обставини справи та стала судова практика у подібних правовідносинах свідчать про те, що заявлений розмір витрат у цій категорії справ є очевидно завищеним та неспівмірним зі складністю справи й обсягом фактично виконаних робіт.

Зазначеного вище суд першої інстанції не врахував, так само як і не надав належної оцінки заявленим стороною відповідача запереченням.

Керуючись принципами справедливості, співмірності та реальності адвокатських витрат, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції. Визначена судом першої інстанції сума у розмірі 9 858 гривень 80 копійок підлягає зменшенню до 6 000 гривень, які підлягають стягненню з відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ціна позову у даній справі становить 100 308 гривень 89 копійок.

З мотивувальної частини цієї постанови вбачається, що позов КС «ЗАХІДНА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягав задоволенню частково на 86,15 % (86 413,84 х 100 / 100 308,89).

Пропорційно до задоволених позовних вимог з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь КС «ЗАХІДНА» підлягали стягненню понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 723 гривні у рівних частках з кожного (6 000 х 86,15 % / 3).

Крім цього, за подання позову в електронній формі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422 гривень 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № 948 від 08 жовтня 2025 року

Отже, з відповідачів на користь позивача, пропорційно до задоволених позовних вимог підлягали стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 695 гривень 63 копійки у рівних частках з кожного (2 422,4 х 86,15 % / 3).

Відтак, додаткове рішення суду першої інстанції у цій частині слід змінити та з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати: на професійну правничу допомогу – у сумі 1 723 гривні у рівних частках з кожного, зі сплати судового збору – 695 гривень 63 копійки у рівних частках з кожного.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, заочне рішення суду першої інстанції від 09 березня 2026 року частково ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину відповідно до змісту цієї постанови.

Також слід змінити резолютивну частину заочного рішення виклавши її в наступній редакції:

«Позов Кредитної спілки «ЗАХІДНА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «ЗАХІДНА» заборгованість за кредитним договором від 10 листопада 2023 року № 990-Л у сумі 86 413 гривень 84 копійки, з яких: 61 887 гривень 67 копійок – тіло кредиту, 24 526 гривень 17 копійок – проценти за користування кредитом.»

Додаткове рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2026 року частково ухвалене з порушенням норм процесуального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину відповідно до змісту цієї постанови.

Резолютивну частину додаткового рішення, слід викласти в такій редакції:

«Заяву представника Кредитної спілки «ЗАХІДНА» про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №718/2778/25 за позовною заявою Кредитної спілки «ЗАХІДНА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «ЗАХІДНА» понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1723 гривні та на сплату судового збору у розмірі 695 гривень 63 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «ЗАХІДНА» понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1723 гривні та на сплату судового збору у розмірі 695 гривень 63 копійки.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «ЗАХІДНА» понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1723 гривні та на сплату судового збору у розмірі 695 гривень 63 копійки.»

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину заочного рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 березня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови.

Резолютивну частину заочного рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 березня 2026 року змінити, виклавши її в наступній редакції:

«Позов Кредитної спілки «ЗАХІДНА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «ЗАХІДНА» заборгованість за кредитним договором від 10 листопада 2023 року № 990-Л у сумі 86 413 гривень 84 копійки, з яких: 61 887 гривень 67 копійок – тіло кредиту, 24 526 гривень 17 копійок – проценти за користування кредитом.»

Змінити мотивувальну частину додаткового рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови.

Резолютивну частину додаткового рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2026 року змінити, виклавши її в наступній редакції:

«Заяву представника Кредитної спілки «ЗАХІДНА» про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №718/2778/25 за позовною заявою Кредитної спілки «ЗАХІДНА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «ЗАХІДНА» понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1723 гривні та на сплату судового збору у розмірі 695 гривень 63 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «ЗАХІДНА» понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1723 гривні та на сплату судового збору у розмірі 695 гривень 63 копійки.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «ЗАХІДНА» понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1723 гривні та на сплату судового збору у розмірі 695 гривень 63 копійки.»

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 03 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Ірина ПЕРЕПЕЛЮК