Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №642/7618/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 642/7618/25

провадження № 22-ц/818/668/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідач – ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 липня 2025 року в складі судді Гримайло А.М.

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, який у подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що 05.06.2021 між його братом ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений договір позики на суму 3800,00 доларів США, про що останнім написана розписка.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

З метою прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_5 він звернувся до суду з відповідною позовною заявою.

Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 10.07.2024 за ОСОБА_1 визнання право власності на майно в порядку спадкування після смерті його брата, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , у тому числі право вимоги стягнення грошових коштів у розмірі 3800 доларів США за договором позики - розпискою від 05.06.2021 з ОСОБА_3 , відповідно до умов якої ОСОБА_3 зобов`язується повернути борг ОСОБА_5 до 05.06.2021 року. При цьому дата підписання розписки, також зазначена 05.06.2021 рік, що на його думку є технічною помилкою щодо дати повернення грошових коштів.

Зазначив, що з метою врегулювання помилки з датами, виниклої при укладенні боргової розписки, 05.10.2024 року на адресу відповідача направлена вимога з поверненням грошових коштів запозичених ним відповідно до розписки. Даний лист з вимогою повернутий у зв`язку із закінченням терміну зберігання листа у відділенні пошти. Датою повернення, відповідно до поштового штемпелю зазначено 23.10.2024.

Вказав, що станом на момент подачі позову до суду, відповідач так і не повернув запозичені ним грошові кошти, а тому він як спадкоємець змушений звернутися до суду із зазначеним позовом.

Просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 3800,00 доларів США, що станом на 16.01.2025 є еквівалентом 160610,42 грн; суму пені за договором позики у розмірі 4987,83 грн; три відсотка річних за прострочення повернення грошових коштів за договором позики у розмірі 1132,78 грн; суму витрат по сплаті судового збору у розмірі 1580,22 грн; а також суму витрат на оплату правничої правової допомоги у розмірі 12000,00 грн.

Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач до суду першої інстанції надав, нібито, розписку ОСОБА_5 від 20.12.2021 року, в якій зазначено, що ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 3800 доларів США в рахунок погашення боргу та що борг повернуто в повному обсязі. Він, має сумніви, що це почерк ОСОБА_5 . Після того, як ОСОБА_3 дізнався про відкрите відносно нього виконавче провадження про стягнення боргу за цією за борговою розпискою, він приїздив до нього і влаштував скандал, при цьому жодного разу не згадав розписку написану його братом, про повернення відповідачем боргу за договором позики. Також в суді першої інстанції підіймалося питання призначення почеркознавчої експертизи та його представником було зазначено, що саме відповідач повинен був заявляти клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки він надав доказ до суду сумнівного походження, але судом першої інстанції це було проігноровано. Тому, він має намір заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

15 вересня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_3 через свого представника подав відзив апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилався на те, що 05.06.2021 року він видав ОСОБА_5 розписку, яка була досліджена в суді першої інстанції. Помилково ним було зазначено термін повернення коштів - 05.06.2021 року. 20.12.2021 року у присутності його дружини ОСОБА_7 , було повернуто ОСОБА_5 борг - 3800,00 доларів США. ОСОБА_5 не зміг знайти розписку від 05.06.2021 року, та видав розписку про отримання вказаних коштів від 20.12.2021 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . З дня отримання ним коштів в борг від ОСОБА_5 до дня смерті останнього, ОСОБА_5 не заявляв будь-яких вимог з приводу не повернення коштів. Таким чином, ним було виконано зобов`язання, та повернуто кошти ОСОБА_5 , поряд з цим ОСОБА_5 не зміг повернути йому розписку (борговий документ) від 05.06.2021 року, та у відповідності до ст. 545 ЦК України, ОСОБА_5 видав розписку від 20.12.2021 року. Суд першої інстанції неодноразово роз`яснював право позивачу подати клопотання про проведення судової експертизи, оскільки для вирішення справи потрібна спеціальна експертна думка, і пропонував позивачу ініціювати процес її проведення. Незважаючи на зазначене представник позивача відмовився заявляти клопотання про проведення експертизи, посилаючись на той факт, що якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник зобов`язання за договором позики виконав у повному обсязі, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є рідними братами (а.с.8,10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (а.с.8 зворот).

Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2024 року у справі № 636/7236/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Чугуївської міської ради Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,9 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнано за ОСОБА_1 право вимоги стягнення грошових коштів у розмірі 3800 доларів США за договором позики, розпискою, від 05.06.2021 з ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнано за ОСОБА_1 право стягнення з ОСОБА_10 суми заборгованості у розмірі 84005,00 грн, яка була стягнута на користь ОСОБА_5 за рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 17.08.2021 року по справі № 636/96/21 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10зворот-13).

05.06.2021 ОСОБА_3 склав розписку, в якій зазначив, що він зобов`язався повернути отриману у позику грошову суму 3800,00 доларів США. Грошова сума буде повернута ОСОБА_11 до 05.06.2021 (а.с.53).

20.12.2021 ОСОБА_5 склав розписку про те, що він отримав від ОСОБА_3 грошові кошти 3800,00 доларів США. Борг повернув у повному обсязі (а.с.203).

Матеріали справи містять оригінали вказаних розписок.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 травня 2026 року залучено правонаступника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в якості позивача до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Згідно із частинами першою, третьою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У відповідності до положень статей 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Відповідно до частини 1 статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) вказано «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Встановивши, що 05.06.2021 ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_11 у позику грошові кошти у розмірі 3800,00 доларів США, а 20.12.2021 повернув ці кошти ОСОБА_5 у повному обсязі, про що останній склав відповідну розписку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Посилання позивачана те, що в розписці від 20.12.2021, складеної від імені ОСОБА_5 , про отримання грошових коштів від ОСОБА_3 , ймовірно почерк не ОСОБА_5 , колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, всуді першої інстанції ані ОСОБА_1 , ані йогопредставником не заявлялось клопотання про проведення відповідної експертизи щодо розписки від 20.12.2021, навпаки представником позивача зазначено про те, що клопотання про призначення експертизи повинен заявляти відповідач, оскільки дана розписка була надана відповідачем.

До суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ,правонаступником якого є ОСОБА_2 , заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, яке ухвалою суду залишено без задоволення.

Таким чином, ОСОБА_1 ,правонаступником якого є ОСОБА_2 , не надано належних, допустимих та достовірних доказів на спростування доводів ОСОБА_3 про повернення суми позики у повному обсязі.

Виходячи з наведеногодоводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , – залишити без задоволення.

Рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 липня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова