Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №629/3009/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 629/3009/25

провадження № 22-ц/818/1652/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивачка – ОСОБА_1 ,

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року в складі судді Мицик С.А.

в с т а н о в и в:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням суду від 18.10.2022 у справі № 629/5778/22 їй виділено у користування житлову кімнату площею 9,8 кв.м.

Зазначила, що іншого житла вона не має, з 2020 року і на теперішній час не має можливості повноцінно проживати за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 через систематичні умисні перешкоджання з боку ОСОБА_2 , весь час вона вимушена проживати у знайомих.

Вказала, що нею неодноразово надсилалися на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 листи щодо вирішення питання світла, аби вона мала можливість користуватися ним окремо. Однак листи відповідачі умисно не отримують, контакта у неї з ними немає.

Посилалася на те, що без згоди відповідачів вона не має можливості зробити адресацію.

Просила зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надати їй згоду для адресації її виділеної у користування житлової кімнати площею 9,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , щоб вона мала можливість провести собі світло для повноцінного проживання.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її вимоги, судові витрати покласти на відповідачів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що неотримання згоди від відповідачів на переадресацію є порушенням її права власності, оскільки іншого виходу ситуації, яка склалася між ними щодо користування світлом немає. Зазначила, що ухвалення судом рішення відбулось з порушенням строків розгляду її позовної заяви, тим самим погіршуючи її стан, через що вона позбавлена можливості повноцінного проживання в квартирі. Судом не з`ясована думка ОСОБА_3 щодо заявлених вимог, який був відсутній на всіх судових засіданнях у справі.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло Лозівської міської ради Харківської області від 15 серпня 2006 року, виданого згідно розпорядження №319/1 від 15 серпня 2006 року, власниками квартири загальною площею 48,5 кв.м, житловою площею 29,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (а.с.16).

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5, 46, 47).

Заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05.11.2020 року у справі № 629/982/20, залишеним без змін Постановою Харківського апеляційного суду від 30.03.021, усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення до неї ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод позивачу в користуванні зазначеною квартирою (а.с.21-26).

Відповідно до копії Актів державного виконавця від 15.07.2021 при примусовому виконанні виконавчого листа № 629/982/20 усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою (а.с.27).

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року у справі № 629/5778/21 встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_3 , виділивши у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 9,8 кв.м., виділивши у користування відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлову кімнату площею 19,2 кв.м. з балконом площею 1,8 кв.м.; приміщення - передпокій площею 6,5 кв.м., кухня площею 9,2 кв.м., санвузол площею 2,8 кв.м. - залишено в спільному користуванні співвласників (а.с.7-9).

ОСОБА_1 направила відповідачам заяви від 16.08.2024 та 13.01.2025 з проханнями надати дозвіл на адресацію її частини квартири, щоб вона мала можливість провести собі світло (а.с.29-35).,

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Харківобленерго» з заявою, в якій просила зробити їй адресацію визначеної їй кімнати (а.с.36).

Листом в.о. начальника Лозівського РРЕ АТ «Харківобленерго» від 02.04.2025 за № 56РРЕ/42-447 роз`яснено, що за вказаною адресою на даний час укладено діючий Договір споживача про надання послуги з розподілу електричної енергії з іншою особою, тому виходячи з наведеного, ОСОБА_1 або уповноваженій нею особі необхідно звернутись особисто до Лозівського РРЕ АТ «Харківобленерго» з пакетом документів для укладення Договору. Також зауважено, що відповідно до ЦК України та ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», у разі наявності співвласників за спільно частковим майном, укладання договору можливе лише за умови надання згоди усіх співвласників майна (а.с.37).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів. Суд встановлює, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішує питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином порушуються (зачіпаються) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об`днаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17).

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує.

Частинами 1,2 статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізованого опалення, вивезення побутових відходів та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відносини між споживачами у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Відповідно до пункту 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (в редакції, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року №45) мешканці квартири, житлового приміщення у гуртожитку, в яких проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі) розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг.

За умови відсутності поквартирного (покімнатного) обліку та відсутності згоди між мешканцями квартири, житлового приміщення у гуртожитку щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється:

за електроенергію при загальному лічильнику - пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря);

за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю зареєстрованих осіб, що проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку;

за послуги з централізованого опалення, з утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення, яким користується власник, співвласник, наймач (орендар).

Згідно з пунктом 13 Правил, спори, що виникають під час користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, розв`язуються шляхом проведення переговорів між учасниками спору або у судовому порядку.

Розподіл особового рахунку є можливим лише за умови укладення з кожним із споживачів окремих договорів про надання послуг.

Питання поділу особового рахунку вирішується шляхом звернення особи з відповідною заявою та документами на підтвердження права власності на частину квартири до житлово-експлуатаційної організації.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 751/1560/19, від 04 березня 2024 року у справі № 750/7250/22 (провадження № 61-9145св23).

Так, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 звернулася до АТ «Харківобленерго» із заявою про адресацію виділеної їй в користування кімнатою (поділ особового рахунку), однак останній повідомило про надання позивачкою відповідного пакету документів, а також зазначило, що укладення такого договору можливе лише за умови надання згоди усіх співвласників майна.

ОСОБА_1 зверталася до відповідачів з проханням надати дозвіл, однак такої згоди матеріали справи не містять.

В суді першої інстанції ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що оскільки чинним законодавством не визначено обов`язку усіх співвласників майна надати згоду на адресацію виділеної позивачці в користування кімнатою (поділ особового рахунку), тому відповідачі не можуть бути примушені до вчинення вказаних дій.

Погоджується колегія суддів з правильним висновком суду першої інстанції про те, що відкриття особових рахунків на кожного зі співвласників на оплату житлово комунальних послуг та встановлення окремих обчислювальних приладів щодо окремих видів житлово комунальних послуг можливе тільки після виділення часток кожного зі співвласників в натурі.

Проте, матеріали справи свідчать про те, що існує судове рішення лише щодо встановлення порядку користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що належить сторонам на праві спільної власності, без виділення належних їм часток в натурі.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова