Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №629/8228/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 629/8228/25

провадження № 22-ц/818/3030/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивачка – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 січня 2026 року в складі судді Ткаченко Н.В.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про усунення перешкод в користуванні квартирою та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що їй, ОСОБА_2 та його сину ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,5 кв.м. Вона зареєстрована за вказаною адресою та іншого житла не має.

Зазначила, що після розірвання шлюбу відповідач систематично чинив їй перешкоди у користуванні квартирою, зокрема змінював замки, погрожував фізичною розправою, здійснював психологічний тиск. У зв`язку з цим вона була вимушена залишити квартиру, в якій залишилися її особисті речі та спільно нажите майно, і проживати у знайомих, що триває до теперішнього часу.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2022 встановлено порядок користування спільною квартирою: їй виділено у користування житлову кімнату площею 9,8 кв.м., а відповідачу та ОСОБА_3 - кімнату площею 19,2 кв.м. з балконом. Кухня, передпокій та санвузол залишені у спільному користуванні.

Вказала, що незважаючи на наявність судового рішення, відповідач і надалі чинить перешкоди у користуванні квартирою. Зокрема, він самовільно відключив газопостачання шляхом демонтажу газового рукава, перекриває водопостачання, а також відключив електропостачання та втручався в роботу електролічильника, що унеможливлює проживання в квартирі.

11 листопада 2025 року проведено огляд квартири, під час якого зафіксовано відсутність газу, води та електроенергії, що є наслідком протиправних дій відповідача. Вказані дії фактично позбавляють її можливості проживати у єдиному житлі, змушують тривалий час мешкати у знайомих та створюють нестерпні умови існування.

З 01.10.2023 вона є особою з інвалідністю ІІІ групи за загальним захворюванням органу зору, що підтверджується довідкою МСЕК від 20.11.2023. Щорічно проходить хірургічне лікування та постійно приймає лікарські засоби для підтримання зору. Крім того, вона хворіє на цукровий діабет 1 типу та перебуває на інсулінотерапії. Вона працює касиром-контролером на центральному ринку м. Лозова, має невисокий дохід, а значні витрати на лікування не дають можливості орендувати або придбати інше житло.

Посилалася на те, що протиправні дії відповідача призвели до постійних моральних страждань, погіршення стану здоров`я та вимушеного залишення житла. Факт морального та психологічного тиску підтверджується письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . З урахуванням принципів розумності та справедливості, характеру і тривалості моральних страждань, погіршення стану здоров`я та неможливості проживання у власному житлі, розмір завданої моральної шкоди оцінює у 70 000,00 грн.

Просила зобов`язати ОСОБА_2 припинити дії, які порушують право власності ОСОБА_1 та відновити становище, яке існувало до його порушення, а саме: усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що є їх спільною власністю, шляхом відновлення постачання електроенергії, води та газу, а також не чинити ОСОБА_1 вказані перешкоди у подальшому її користуванні спільним майном; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 70 000,00 грн, та судові витрати.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 січня 2026 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не здійснив оцінку письмовим поясненням свідків, які підтверджують факти систематичного вчинення відповідачем перешкод, а також здійснення ним морального та психологічного тиску. Зазначила, що суд також не взяв до уваги, що вона є інвалідом ІІІ групи та потребує дороговартісного лікування, має невеликий заробіток, який не дає їй змогу придбати інше житло. Вказала, що суд першої інстанції не поставив під сумнів твердження відповідача про те, що вона навмисно робить провокації, зокрема зламала газову піч, газову колонку, кран, побила ванну, кахель, травила його собаку. Суд не вимагав від відповідача надання будь-яких доказів, які б могли підтвердити зазначені її дії.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10,72).

Згідно свідоцтва про право власності на житло виданого 15.08.2006 Лозівською міською радою Харківської області на підставі розпорядження міського голови від 15.08.2006 № 319/1, власниками двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності є ОСОБА_2 та члени його сім`ї – ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (а.с.11).

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11965768 від 27.09.2006 вбачається, що право власності на вказану квартиру зареєстровано 27.09.2006 (а.с.12).

Як вбачається з технічного паспорту, складеного станом на 05.07.2024, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , є двокімнатною, житлова площа якої 29,0 кв.м., загальна площа 49,3 кв.м., і яка складається з таких приміщень 1- передпокій площею 6,5 кв.м., 2 житлова кімната площею 9,8 кв.м., 3 кухня площею 9,2 кв.м., 4 санвузол площею 2,8 кв.м., 5 житлова кімната площею 19,2 кв.м., І балкон 2,2 площею 1,8 кв.м (а.с.15-22).

Відповідно до висновку МСЕК ААГ № 306234 від 20.11.2023, ОСОБА_1 з 01.10.2023 року є інвалідом 3 групи з причин загального захворювання по зору (а.с.23).

ОСОБА_1 має захворювання за діагнозом: Цукровий діабет, тип 1, важка форма, стадія субкомпенсації. Універсальна діабетична ангіопатія: ХХН 2 ст нефропатія в поєднанні з пієлонефритом в ст. нестійкої ремісії; артифакія, авітрія, проліферативна ретінопатія обох очей. Гемофтальм лівого ока, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 4.1472 від 20.07.2022 року (а.с.24).

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року у справі № 629/5778/21, встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_2 , виділивши у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 9,8 кв.м., у користування відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлову кімнату площею 19,2 кв.м. з балконом площею 1,8 кв.м.; приміщення - передпокій площею 6,5 кв.м., кухня площею 9,2 кв.м., санвузол площею 2,8 кв.м. - залишено в спільному користуванні співвласників.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05.11.2020 ОСОБА_1 усунуто перешкоди у здійснені права користування квартирою АДРЕСА_2 , шляхом вселення та зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди в користуванні зазначеною квартирою, яке постановою Харківського апеляційного суду від 30.03.2021 залишено без змін (а.с.54-56).

До суду першої інстанції ОСОБА_1 надала письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в яких зазначили, що ОСОБА_2 здійснює перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою, а саме у користуванні газом, електроенергією та водою (а.с.57-58,61-63).

Також матеріали справи містять диск з відеозаписом, на якому відображено огляд квартири, в ході якого ОСОБА_1 звертає увагу, що в квартирі відсутні світло, вода та газ (а.с.67).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються у суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, співвласника, у тому числі житлового приміщення або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї правової норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав(див. постанову Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі № 759/26865/21).

За вимогами частин другої, третьої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об`єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об`єктивне рішення на підставі закону (постанова Верховного Суду 07 серпня 2024 року в справі № 725/5693/21, від 21 червня 2024 року в справі № 134/743/22 ).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час не проживають у спірній квартирі. В свою чергу ОСОБА_1 має вільний доступ до квартири, що не заперечується останньою.

З наданого позивачкою відеозапису вбачається, що в спірній квартирі відсутні меблі, побутова техніка, на кухні поламана мийка, яка лежить на полу, відсутній посуд.

На зазначеному відеозаписі ОСОБА_1 вказує на відсутність у квартирі електропостачання, води та газу.

Між тим, з відеозапису вбачається, що кран подачі води та газу перебуває у закритому положенні. Разом із тим, доказів того, що ОСОБА_2 через відповідні служби здійснив перекриття кранів води, газу, або пошкодив чи демонтував їх, позивачкою не надано.

В свою чергу доказів того, що ОСОБА_1 не має технічної можливості безперешкодного відновлення водопостачання та газопостачання шляхом його відкриття, позивачкою не надано та матеріали справи не містять.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме по собі перебування кранів у закритому положенні не підтверджує факту створення перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_2 .

У суді першої інстанції ОСОБА_2 пояснював, що у спірній квартирі ніхто не проживає, тому перекриття води здійснюється з міркувань безпеки, з огляду на воєнні дії, регулярні обстріли міста, з метою запобігання можливому пориву води та затопленню сусідів.

Також колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що з відеозапису неможливо встановити факт відключення електропостачання у спірній квартирі. Вмикання та вимикання вимикачів світла не є належним доказом відсутності електроенергії, оскільки в умовах збройної агресії російської федерації на території України електропостачання у місті неодноразово припинялося централізовано. Будь-яких доказів того, що відсутність світла є наслідком дій саме відповідача, матеріали справи не містять.

Щодо визнання судом письмових пояснень свідків неналежними та недопустимими доказами, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень частини другої статті 76 ЦПК України одним із засобів доказування є показання свідків.

Згідно з частиною першою статті 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи, при цьому не є доказом показання свідка, який не може назвати джерело своєї обізнаності щодо відповідної обставини.

Порядок допиту свідків судом визначений статтею 230 ЦПК України, якою, зокрема, передбачено обов`язкове приведення свідка до присяги та його попередження про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

Для того, щоб пояснення особи могли бути враховані судом як доказ, така особа повинна бути допитана в судовому засіданні як свідок, оскільки тільки таким чином здійснюється безпосереднє дослідження доказів згідно зі статтею 229 ЦПК України.

В суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявляла клопотання про виклик свідків для допиту.

Виходячи з наведеного колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки письмові пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є допустимими доказами, оскільки вказані особи у судовому засіданні не допитувалися та не попереджалися про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх недопустимими.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова