Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №641/4731/25 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виплату заробітної плати

Дата: 01 вересня 2026 р.

Справа: №641/4731/25

Суддя: Пилипчук Н. П.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 641/4731/25

провадження № 22-ц/818/4276/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивачка – ОСОБА_1 ,

відповідач – Харківський національний університет внутрішніх справ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року в складі судді Щепелевої Г.М.

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, в якому просила стягнути з Харківського національного університету внутрішніх справ заборгованість по заробітній платі у сумі 9617,91 грн з 01.05.2022 по 03.06.2024; середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.06.2024 по 31.05.2025 у сумі 71443,20 грн; вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку у сумі 5953,60 грн та вирішити питання щодо судових витрат.

03.03.2026 ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву, в якій просила визнати незаконним та скасувати наказ Харківського національного університету внутрішніх справ від 22.11.2023 р. №560 о/с про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , чергового по гуртожитку № НОМЕР_1 ; стягнути з Харківського національного університету внутрішніх справ заборгованість по заробітній платі за період з 01.05.2022 по 03.06.2024 у сумі 9617,91 грн (2/3 від посадового окладу); стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.06.2024 по 31.05.2025 у сумі 70742,88 грн; стягнути вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку у сумі 5895,24 грн; вирішити питання щодо судових витрат.

09.03.2026 ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву, в якій просила визнати незаконним та скасувати наказ Харківського національного університету внутрішніх справ від 22.11.2023 р. №560 о/с про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , чергового по гуртожитку № НОМЕР_1 ; стягнути з Харківського національного університету внутрішніх справ заборгованість по заробітній платі за період з 01.05.2022 по 03.06.2024 у сумі 9617,91 грн (2/3 ід посадового окладу); стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.06.2024 по 31.05.2025 у сумі 71433,20 грн; стягнути вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку у сумі 5953,60 грн; вирішити питання щодо судових витрат.

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 від 03.03.2026 про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог - залишено без розгляду; заяву ОСОБА_1 від 09.03.2026 про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог - залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в її заявах не було збільшено (зменшено) розмір позовних вимог, зазначених в попередній позовній заяві від 03.12.2025, яка була прийнята судом до розгляду. Предмет позову залишився незмінним, додано лише вимогу щодо визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, що не тягне за собою зміну предмета позову, враховуючи, що предметом позову є матеріально-правові вимоги до відповідача. Зазначила, що вирішення вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за час дії наказу про призупинення дії трудового договору, суду необхідно з`ясувати обставини, за яких було видано такий наказ та встановити чи було цей наказ видано відповідно до вимог законодавства. Таким чином вирішення першого пункту уточненого позову є складовою (обов`язковим етапом) ухвалення рішення по другому пункту уточненого позову. На час подачі уточнень справа не розглядалась, тільки вирішувались питання розгляду заяв і клопотань, зокрема, заяв про витребування доказів, виклик свідків.

08.06.2026 через систему «Електронний суд» Харківського національного університету внутрішніх справ подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважало ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

01.09.2026 ОСОБА_1 подала письмові пояснення, в яких виклала доводи апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду – залишити без змін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у червні 2025 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги.

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 26 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 – роз`єднано та виділено у самостійні провадження.

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження та призначено у відкритому судовому засіданні на 21.07.2025 (а.с.49-50 том 1).

21.07.2025 у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі судове засідання відкладено на 08.09.2025 (а.с.91 том 1).

В подальшому справу призначено до розгляду на 07.10.2025 (а.с.92 том 1).

У судовому засіданні 07.10.2025 були присутні як позивачка ОСОБА_1 , так і її представник ОСОБА_5 , однак розгляд справи відкладено на 03.11.2025 (а.с.96-98,100-101 том 1).

03.11.2025 зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі судове засідання відкладено на 03.12.2025 (а.с.114 том 1).

03.12.2025 ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву, в якій просила стягнути з Харківського національного університету внутрішніх справ заборгованість по заробітній платі за період з 01.05.2022 по 03.06.2024 у сумі 9617,91 грн (2/3 від посадового окладу); стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.06.2024 по 31.05.2025 у сумі 71443,20 грн; стягнути вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку у сумі 5953,60 грн; вирішити питання щодо судових витрат (а.с.123-124 том 1).

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2025 року прийнято заяву ОСОБА_1 про зміну розміру позовних вимог у цивільній справі, в подальшому розгляд справи здійснюється з урахуванням уточнених позовних вимог та оголошено перерву до 21.01.2026 (а.с.129том 1).

У судовому засіданні 21.01.2026 були присутні, зокрема, позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 , однак розгляд справи відкладено на 03.03.2026 (а.с.173-175 том 1).

03.03.2026 зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі судове засідання відкладено на 08.04.2026 (а.с.203 том 1).

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, про що неодноразово зазначалося зокрема у постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року в справі № 759/17146/20, від 22 травня 2024 року в справі № 128/285/18, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 01 липня 2024 року в справі № 908/1884/23, від 25 квітня 2024 року в справі № 927/977/23.

У постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19 зазначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19.

У постанові Верховного Суду 18 травня 2022 року у справі № 570/5639/16-ц (провадження № 61-19440св21) зроблено правовий висновок, що зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у розглядуваній справі суди не врахували вимоги статті 189 ЦПК України, за якими одним із завдань підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого позову (ще одного позову), чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстави позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) дійшла до висновку, що в разі надходження до суду такої заяви, суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Подібні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2024 року у справі № 914/3080/20.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

У статті 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов`язки сторін.

Так, згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) зазначено, що згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Верховний Суд виснував, що позовом у процесуальному сенсі є зверненням до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При поданні таких заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України. Також Верховний Суд наголосив, що при застосуванні норм процесуального права належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Подібні висновки викладені також і в постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21) та від 08 травня 2023 року у справі № 756/9882/1 (провадження № 61-2065св23).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Клопотання/заяви про поновлення пропущеного строку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України на подання заяви про зміну предмету позову, зменшення та збільшення позовних вимог, заявниця не подавала.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасниками справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Безпідставне поновлення процесуального строку є порушенням статті 6 Конвенції.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2024 року у справі № 761/10495/21 (провадження № 61-7693св23).

Верховний Суд у постанові від 07 липня 2026 року у справі № 359/235/21 (провадження № 61-2718св26) зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо прийняття заяви про зміни предмету або підстав позову, збільшення/ зменшення позовних вимог має спочатку розглянути клопотання про поновлення строку, передбаченого статтею 49 ЦПК України, поданого разом з такою заявою, та вирішити питання про наявність чи відсутність причин для його поновлення.

Суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, встановивши, що розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, перше судове засідання призначено на 21.07.2025, а із уточненими позовними заявами (про зміну предмету позову, збільшення та зменшення позовних вимог) позивачка звернулася 03.03.2026 та 09.03.2026, тобто з пропуском строку, встановленого пунктом 2 частини 2 статті 49 ЦПК України, клопотання/заяви про поновлення пропущеного строку заявниця не подала, дійшов правильного висновку про залишення вказаних заяв розгляду.

За відсутності клопотання/заяви про поновлення строку на подання заяв про зміну предмету позову, збільшення та зменшення позовних вимог суд не має можливості самостійно вирішувати питання щодо поновлення процесуального строку.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Норми, що регулюють строки подачі скарг (заяв), безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).

Тобто, звертаючись до суду з уточненими позовними заявами (про зміну предмету позову, збільшення та зменшення позовних вимог), позивач повинен був розраховувати на те, що судом будуть застосовані процесуальні обмеження у зв`язку із пропуском строку на їх подання.

Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі № 342/984/24 (провадження № 61-1450св26).

Посилання ОСОБА_1 на те, що предмет позову залишився незмінним, додано лише вимогу щодо визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, що не тягне за собою зміну предмета позову; під час вирішення вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за час дії наказу про призупинення дії трудового договору, суду необхідно з`ясувати обставини, за яких було видано такий наказ та встановити чи було цей наказ видано відповідно до вимог законодавства, колегія суддів відхиляє, оскільки уточненими позовними заявами (про зміну предмету позову, збільшення та зменшення позовних вимог) від 03 та 09.03.2026 позивачкою частково змінено предмет позову, а саме доповнено новою позовною вимогою про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору, а також зменшено та потім збільшено позовні вимоги, які подані з пропуском строку.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення в оскаржуваній частині без змін.

Оскільки апеляційну скаргу по суті залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua