Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №910/164/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2026 р. Справа№ 910/164/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Крижного О.М.

Іванова В.П.

за участю секретаря судового засідання Медведєвої К.І.,

згідно з протоколом судового засідання від 01.09.2026:

від позивача: Гріцев В.Б. (ордер АА №1717177 від 28.05.2026);

від відповідача: Бойко Г.С. (довіреність у порядку передоручення від 25.07.2024, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6271/10 від 08.12.2017);

від третьої особи: не прибули

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВТ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 (повний текст складено 15.04.2026, суддя Є.В. Павленко)

у справі № 910/164/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВТ»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецметтранс»

про стягнення 1 251 672,79 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт» (далі – позивач, ТОВ «Трайгон-Експорт») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВТ» (далі – відповідач, ТОВ «ПВТ») про стягнення 1251672,79 грн, з яких 1012850,71 грн неустойки (штрафних санкцій) та 238822,08 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про транспортно-експедиційне обслуговування від 03.02.2025 №PVT-030225-TEX та додатком №2 до нього, відповідно до яких відповідач зобов`язався організувати відвантаження та перевезення вантажу позивача залізничним транспортом. За твердженням позивача, відповідач, виконавши раніше надану за цим додатком заявку №1, в односторонньому порядку відмовився від виконання заявки №2 від 19.09.2025 щодо відвантаження 740 т (±5%) соняшнику у період з 21.09.2025 по 25.09.2025.

Позивач зазначив, що несвоєчасність формального направлення заявки №2 не може вважатися належною підставою для відмови відповідача від виконання зобов`язання, оскільки останній завчасно володів необхідною інформацією щодо запланованого перевезення, а під час попереднього виконання договору приймав та виконував заявки, подані без дотримання передбаченого договором десятиденного строку. У зв`язку з цим позивач вважав односторонню відмову відповідача від подачі вагонів та організації перевезення порушенням його договірних зобов`язань.

Унаслідок відмови відповідача від виконання заявки №2 позивач для забезпечення перевезення вантажу залучив ТОВ «Спецметтранс» на підставі договору про транспортно-експедиційне обслуговування від 08.09.2025 №SMT-080925-TEX. ТОВ «Спецметтранс» фактично організувало перевезення 710,78 т соняшнику у 16 вагонах, а вартість наданих ним послуг склала 1083228,72 грн з ПДВ, яку позивач сплатив у повному обсязі.

Посилаючись на те, що в разі належного виконання заявки №2 відповідачем вартість відповідних послуг становила б 844406,64 грн з ПДВ, позивач визначив різницю між вартістю фактично отриманих від третьої особи послуг та вартістю послуг відповідача у розмірі 238822,08 грн як збитки у вигляді додаткових витрат, спричинених порушенням відповідачем договірного зобов`язання.

Крім того, за порушення відповідачем зобов`язання щодо відвантаження 710,78 т соняшнику позивач на підставі пунктів 5.7-5.9 договору нарахував відповідачу неустойку (штрафні санкції) у загальному розмірі 1012850,71 грн.

2. Узагальнена позиція відповідача

ТОВ «ПВТ» проти задоволення позову заперечувало, посилаючись на те, що позивач не дотримався погодженого сторонами порядку надання інструкцій на перевезення, а тому у відповідача не виник обов`язок виконувати заявку №2 від 19.09.2025. За позицією відповідача, договір, додаток №2 та відповідні інструкції (заявки) утворюють єдину систему регулювання конкретного перевезення: додаток №2 визначав маршрут, максимальний обсяг вантажу до 4000 т, тариф та період відвантаження з 05.09.2025 по 25.09.2025, тоді як конкретний обсяг вантажу та інші необхідні відомості мали визначатися саме в інструкціях позивача. Пунктом 2.2.1 договору було передбачено обов`язок подати таку інструкцію не пізніше ніж за 10 днів до початку відвантаження відповідного обсягу вантажу.

Відповідач стверджував, що з урахуванням кінцевої дати відвантаження 25.09.2025 останнім днем для своєчасного подання інструкції було 15.09.2025, натомість заявку №2 на перевезення 740 т соняшнику позивач направив лише 19.09.2025. За позицією ТОВ «ПВТ», після спливу передбаченого договором строку воно мало підстави для висновку, що позивач не замовлятиме перевезення додаткового обсягу вантажу, а заявка, подана 19.09.2025, у свою чергу не могла бути підставою для виникнення нового обов`язку відповідача щодо організації перевезення. Відмову від виконання цієї заявки, повідомлену позивачу 22.09.2025, відповідач вважав правомірною, посилаючись, зокрема, на частину третю статті 538 ЦК України.

ТОВ «ПВТ» також зазначало, що після закінчення строку, у межах якого позивач мав надати заявки, воно правомірно розпорядилося наявним рухомим складом і 17.09.2025 переадресувало частину вагонів для виконання зобов`язань перед іншими клієнтами. Відповідач наголошував, що додаток №2 містив гарантію наявності необхідної матеріально-технічної бази лише в межах погодженого сторонами періоду відвантаження і за умови своєчасного визначення позивачем конкретного обсягу перевезення; переадресація вагонів відбулася ще до отримання заявки №2.

Заперечуючи проти доводів позивача про усталену між сторонами практику виконання заявок, поданих із порушенням десятиденного строку, відповідач вказував, що обставини виконання попередніх перевезень не змінюють прямо погоджених умов договору щодо строку надання інструкцій і не можуть свідчити про відмову сторін від застосування пункту 2.2.1 договору. Зокрема, посилання позивача на заявку від 31.01.2025 відповідач вважав нерелевантним, оскільки вона стосувалася інших фактичних обставин та була надана ще до набрання чинності договором №PVT-030225-TEX від 03.02.2025.

Виходячи з відсутності, на його думку, порушення договірного зобов`язання, відповідач заперечував і проти застосування до нього договірної неустойки. ТОВ «ПВТ» виходило з того, що передбачені договором штрафні санкції можуть бути застосовані лише за наявності факту неналежного виконання зобов`язання, тоді як у спірних правовідносинах обов`язок щодо виконання заявки №2 через її несвоєчасне подання не виник.

Щодо вимоги про стягнення 238822,08 грн збитків відповідач зазначив, що позивач не довів необхідних елементів цивільного правопорушення – протиправності поведінки ТОВ «ПВТ», причинного зв`язку між його діями та понесеними позивачем витратами, а також вини відповідача. При цьому залучення ТОВ «Спецметтранс» та понесення більшої вартості перевезення були наслідком дій самого позивача, який несвоєчасно подав заявку №2, а не неправомірної поведінки відповідача.

3. Узагальнена позиція третьої особи

ТОВ «Спецметтранс», залучене до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, самостійної правової позиції щодо заявлених позовних вимог не висловило, участі своїх представників у судових засіданнях не забезпечило, будь-яких заяв, клопотань чи письмових пояснень від ТОВ «Спецметтранс» до суду першої інстанції не надходило.

4. Стислий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/164/26 позов ТОВ «Трайгон-Експорт» задоволено частково, стягнуто з ТОВ «ПВТ» на користь позивача 140734,44 грн штрафу, 238822,08 грн збитків та 4554,68 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що додатком №2 від 02.09.2025 до договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 03.02.2025 №PVT-030225-TEX сторони погодили перевезення вантажу в період з 05.09.2025 по 25.09.2025, а відповідач гарантував наявність матеріально-технічної бази, необхідної для забезпечення відвантаження погодженого обсягу вантажу. За висновком суду, несвоєчасне направлення позивачем заявки №2 від 19.09.2025 саме по собі не надавало відповідачу права повністю відмовитися від виконання погодженого сторонами зобов`язання.

Суд відхилив посилання відповідача на частину третю статті 538 ЦК України як на підставу для відмови від виконання заявки №2 та дійшов висновку, що відповідач не довів наявності обставин, які б об`єктивно унеможливлювали виконання ним відповідного зобов`язання. Відтак односторонню відмову ТОВ «ПВТ» від організації спірного перевезення суд визнав необґрунтованою та такою, що становить порушення договірного зобов`язання.

Щодо заявленої до стягнення неустойки суд першої інстанції встановив наявність підстав для застосування передбаченої договором відповідальності, однак не погодився із наданим позивачем розрахунком, визнавши обґрунтованим стягнення з відповідача 140734,44 грн штрафу та відмовивши у стягненні решти заявленої суми неустойки.

Задовольняючи вимогу про відшкодування збитків, місцевий господарський суд виходив з того, що внаслідок відмови ТОВ «ПВТ» від виконання заявки №2 позивач був змушений залучити для здійснення відповідного перевезення ТОВ «Спецметтранс». Фактична вартість послуг третьої особи з перевезення 710,78 т вантажу становила 1083228,72 грн з ПДВ, тоді як вартість аналогічних послуг відповідача за погодженим у додатку №2 тарифом становила б 844406,64 грн з ПДВ. Різницю між зазначеними сумами у розмірі 238822,08 грн суд першої інстанції кваліфікував як додаткові витрати позивача, понесені внаслідок порушення відповідачем договірного зобов`язання.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність необхідних умов для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати заявлені збитки, встановивши причинний зв`язок між неправомірною відмовою ТОВ «ПВТ» від виконання заявки №2 та необхідністю залучення позивачем іншого експедитора за вищою вартістю. При цьому суд урахував положення пунктів 1.6 та 5.16 договору, якими передбачено обов`язок відповідача компенсувати позивачу додаткові витрати у вигляді різниці між вартістю його послуг та вартістю послуг залученої третьої особи, яка виконала відповідне зобов`язання замість відповідача.

5. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/164/26, ТОВ «ПВТ» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати зазначене рішення повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Трайгон-Експорт» у повному обсязі, а також покласти на позивача судові витрати.

Апеляційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неналежною оцінкою доказів та умов укладених сторонами договору і додатка №2, а також неправильним застосуванням норм матеріального права, що, на переконання скаржника, призвело до помилкового висновку про порушення відповідачем договірних зобов`язань.

За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції неправильно визначив правове значення заявки (інструкції) на перевезення. За твердженням скаржника, додаток №2 установлював лише максимальний обсяг вантажу – до 4000 т, тоді як зобов`язання відповідача щодо перевезення конкретного обсягу вантажу виникало лише після отримання відповідної заявки позивача. Відповідно до пункту 2.2.1 договору така заявка мала бути подана не пізніше ніж за 10 днів до початку навантаження. Оскільки погоджений додатком №2 період відвантаження закінчувався 25.09.2025, скаржник наполягав, що останнім днем для подання нової заявки було 15.09.2025, після чого позивач утратив право замовляти додаткове перевезення в межах цього додатка.

ТОВ «ПВТ» зазначило, що заявку №2 на перевезення 740 т вантажу позивач направив лише 19.09.2025 о 15:58 із визначенням періоду відвантаження з 21.09.2025 по 25.09.2025. На переконання скаржника, така заявка була подана з порушенням погодженого сторонами десятиденного строку та не могла бути виконана у зазначений у ній період, а тому не породжувала у відповідача відповідного зобов`язання. Відмову від її виконання, про яку позивача було повідомлено 22.09.2025, тобто у перший робочий день після отримання заявки, відповідач вважає правомірною та такою, що не становить односторонньої відмови від уже існуючого зобов`язання.

Скаржник також послався на частину третю статті 538 ЦК України, зазначивши, що невиконання позивачем обов`язку щодо своєчасного подання заявки надавало відповідачу право відмовитися від виконання відповідного зустрічного обов`язку. На думку скаржника, суд першої інстанції неправильно застосував зазначену норму та безпідставно кваліфікував поведінку відповідача як неправомірну односторонню відмову від виконання додатка №2.

ТОВ «ПВТ» також акцентувало увагу на хибності висновків суду першої інстанції стосовно замовлення необхідної кількості вагонів в АТ «Укрзалізниця», що місцевий господарський суд пов`язав із планом перевезення №102689. Скаржник пояснив, що план перевезень за формою ГУ-12 відображає лише погодження планових місячних обсягів перевезення із залізницею та не свідчить про замовлення вагонів для виконання конкретної заявки позивача. За твердженням відповідача, після укладення додатка №2 він планував можливість отримання заявок на максимальний передбачений ним обсяг, однак після спливу строку для їх подання та за відсутності заявки на решту вантажу 17.09.2025 переадресував 14 вагонів для обслуговування інших клієнтів, тобто ще до отримання заявки №2.

Окремо скаржник заперечив висновок місцевого господарського суду про те, що порушення позивачем строку подання заявки не могло унеможливити або істотно ускладнити виконання зобов`язань відповідачем. За твердженням ТОВ «ПВТ», передбачена пунктом 4 додатка №2 умова щодо наявності достатньої матеріально-технічної бази стосувалася виконання належним чином і своєчасно замовлених перевезень у межах погодженого сторонами періоду та не означала обов`язку відповідача зберігати відповідний рухомий склад для заявок, поданих із порушенням установленого договором строку. Відповідач не надавав гарантій щодо наявності матеріально-технічної бази і подання вагонів поза межами узгодженого періоду відвантаження.

Щодо стягнутих судом 238822,08 грн збитків скаржник зазначив про відсутність необхідних елементів складу цивільного правопорушення. На його переконання, оскільки відмова від виконання несвоєчасно поданої заявки №2 була правомірною, відсутня протиправна поведінка відповідача, а також причинний зв`язок між його діями та додатковими витратами позивача на залучення іншого експедитора. Відтак понесення позивачем більшої вартості перевезення не може бути покладено на відповідача як збитки.

З тих самих підстав ТОВ «ПВТ» наполягало на відсутності підстав для стягнення 140734,44 грн штрафу, оскільки договірна відповідальність може наставати лише за порушення існуючого зобов`язання, тоді як зобов`язання щодо виконання заявки №2 у відповідача не виникло.

Поведінку позивача відповідач розцінив як недобросовісну, оскільки, маючи після укладення додатка №2 можливість своєчасно надати заявку на відповідний обсяг перевезення, позивач зробив це лише після закінчення передбаченого договором строку, а надалі поклав негативні наслідки власного порушення на відповідача.

6. Узагальнені доводи інших учасників справи щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Трайгон-Експорт» заперечило проти її задоволення, вважаючи рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 законним та обґрунтованим, та просило залишити апеляційну скаргу ТОВ «ПВТ» без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Позивач не погодився із доводом скаржника про те, що заявка №2 від 19.09.2025 була самостійною підставою виникнення у ТОВ «ПВТ» зобов`язання щодо перевезення. За позицією ТОВ «Трайгон-Експорт», основне зобов`язання відповідача організувати перевезення виникло внаслідок укладення договору та додатка №2, тоді як подальші заявки лише конкретизували обсяг та інші параметри виконання вже існуючого зобов`язання. Тому порушення передбаченого пунктом 2.2.1 договору строку подання заявки могло свідчити про неналежне виконання окремого обов`язку позивачем, однак саме по собі не припиняло зобов`язання відповідача та не надавало йому безумовного права повністю відмовитися від його виконання.

ТОВ «Трайгон-Експорт» заперечило проти застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 538 ЦК України у запропонованому скаржником тлумаченні. На думку позивача, подання заявки не є зустрічним виконанням у розумінні цієї норми, а відповідач, отримавши заявку №2, мав діяти відповідно до змісту договору транспортного експедирування, зокрема за необхідності звернутися до клієнта за уточненнями або погодженням умов виконання, а не відмовлятися від надання послуг у повному обсязі. Позивач наголосив, що ТОВ «ПВТ» не довело ані об`єктивної неможливості, ані істотного ускладнення виконання заявки №2.

На спростування доводів про істотність порушення десятиденного строку позивач послався також на фактичну практику виконання сторонами договору. Зокрема, заявка №1 від 05.09.2025 за додатком №2 також була подана з недотриманням десятиденного строку, однак відповідач прийняв її та виконав без заперечень щодо строку подання. За твердженням позивача, аналогічний порядок мав місце і під час виконання попереднього додатка №1. Тому посилання на несвоєчасність заявки №2 як на підставу повної відмови від її виконання позивач розцінив як непослідовну поведінку відповідача.

Також ТОВ «Трайгон-Експорт» заперечило довід скаржника про відсутність необхідних ресурсів для виконання заявки №2, оскільки відповідач завчасно планував перевезення відповідного обсягу та включив необхідну кількість вагонів до плану перевезень, тобто мав у своєму розпорядженні відповідний рухомий склад. При цьому після відмови позивача погодити запропоноване відповідачем підвищення тарифу останній переадресував частину вагонів для виконання зобов`язань перед іншими клієнтами. На думку позивача, це свідчить про те, що неможливість подальшого виконання заявки була наслідком власних господарських рішень ТОВ «ПВТ», а не несвоєчасності її подання.

Щодо стягнення збитків позивач зазначив, що судом першої інстанції встановлено всі необхідні елементи цивільно-правової відповідальності. Неправомірна відмова відповідача від виконання заявки №2 зумовила необхідність залучення ТОВ «Спецметтранс» за вищим тарифом – 1270,00 грн за тонну без ПДВ проти 990,00 грн за тонну без ПДВ за додатком №2. Різниця між фактично сплаченою третій особі вартістю послуг (1083228,72 грн з ПДВ) та вартістю аналогічних послуг відповідача (844406,64 грн з ПДВ) становить 238822,08 грн, що, на думку позивача, є реальними збитками, безпосередньо спричиненими порушенням ТОВ «ПВТ» свого зобов`язання.

Позивач також послався на пункти 1.6 та 5.16 договору, які, за його твердженням, прямо передбачають обов`язок ТОВ «ПВТ» компенсувати різницю у вартості послуг у разі залучення третьої особи внаслідок порушення відповідачем власних зобов`язань. Щодо стягнутого судом штрафу ТОВ «Трайгон-Експорт» наполягало на правильності кваліфікації судом першої інстанції поведінки відповідача як немотивованої відмови від надання послуг у розумінні пункту 5.8 договору та, відповідно, правомірності застосування штрафу в розмірі 20% вартості перевезення.

Окремо позивач заперечив проти заявленого відповідачем орієнтовного розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи його неспівмірним зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та витраченим часом, і зазначає про намір заявити відповідне клопотання про зменшення таких витрат у разі їх розподілу судом.

ТОВ «Спецметтранс» своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, власної позиції щодо доводів апеляційної скарги не висловило.

7. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2026 матеріали апеляційної скарги ТОВ «ПВТ» у справі №910/164/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Крижного О.М. та Іванова В.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 апеляційну скаргу ТОВ «ПВТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/164/26 залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору в належному розмірі. Скаржнику встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів доплати судового збору в розмірі 15698,11 грн.

Від ТОВ «ПВТ» до Північного апеляційного господарського суду 18.05.2026 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ПВТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/164/26, встановлено учасникам справи десятиденний строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи та призначено апеляційну скаргу до розгляду у судовому засіданні на 21.07.2026 о 14:40.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 у розгляді апеляційної скарги оголошено перерву до 01.09.2026 о 14:20.

8. Пояснення сторін та інших учасників справи, надані в судовому засіданні під час апеляційного розгляду

У судовому засіданні представник ТОВ «ПВТ» підтримав доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, наполягав на її задоволенні та скасуванні рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/164/26 та ухваленні нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник ТОВ «Трайгон-Експорт» заперечував проти доводів апеляційної скарги, наполягав на залишенні її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Представник ТОВ «Спецметтранс» у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи ТОВ «Спецметтранс» повідомлено належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка представників учасників справи судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення суду в апеляційному порядку за відсутності представника ТОВ «Спецметтранс».

9. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, додаткових письмових пояснень сторін, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

9.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між ТОВ «Трайгон-Експорт» (клієнт) та ТОВ «ПВТ» (експедитор) 03.02.2025 укладено договір про транспортно-експедиторське обслуговування №PVT-030225-TEX (далі – договір), за умовами якого відповідач зобов`язався за плату та за рахунок клієнта організовувати відвантаження та перевезення вантажів (сільськогосподарська продукція) клієнта власним або залученим залізничним транспортом по території України або за межами України. Надання експедитором послуг за даним договором здійснюється у відповідності до погоджених сторонами додатків до цього договору (пункт 1.1 договору).

У інструкціях клієнта визначається інформація щодо найменування й характеристик вантажу, пункту й станції навантаження, обсягів перевезення, строків початку й кінця навантаження, найменування й коду станції призначення, найменування й коду вантажоодержувача, видів супровідних документів; а також інша додаткова інформація, яка на думку клієнта необхідна експедитору для відвантаження вантажів. Інструкції клієнта надаються на виконання відповідного додатку до цього договору та не можуть йому суперечити. Експедитор погоджується з тим, що якщо збитки виникнуть у зв`язку із невиконаними зобов`язаннями на його стороні, він повинен повністю відшкодувати їх клієнту незалежно від суми винагороди, що підлягає сплаті експедитору за цим договором (пункт 1.5 договору).

Експедитор підтверджує та визнає, що час надання транспортних засобів для відправлення та перевезення вантажу клієнта є істотною умовою за цим договором, і внаслідок затримки на стороні експедитора клієнт може зазнати значних збитків. Експедитор погоджується з тим, що якщо збитки виникнуть у зв`язку із невиконаними зобов`язаннями на його стороні, він повинен повністю відшкодувати їх клієнту незалежно від суми винагороди, що підлягає сплаті експедитору за цим договором (пункт 1.6 договору).

Обов`язки експедитора включають, серед іншого, (1) організацію перевезення вантажів клієнта власним залізничним транспортом або залученим залізничним транспортом третіх осіб по території України відповідно до укладеного сторонами додатку до цього договору та інструкцій клієнта (підпункт 2.1.1 договору); (2) забезпечення у строки та місці, визначених сторонами у додатку та/або визначених клієнтом у інструкціях, подачі транспорту, придатного для перевезення заявленого вантажу згідно з вимогами чинного законодавства України (підпункт 2.1.2 договору); (3) забезпечення подання заявки на перевезення вантажу в Управління залізниць і на станціях відправлення, а також подання рухомого складу (залізничних вагонів) під завантаження вантажу клієнта згідно з відповідним додатком до цього договору та інструкцій на відвантаження від клієнта (підпункт 2.1.5 договору); (4) неухильне виконання інструкції відповідно до умов, визначених клієнтом у такій інструкції та згідно з відповідним додатком до цього договору, вжиття всіх необхідних заходів із відвантаження всього заявленого клієнтом у додатку до цього договору обсягу вантажу (підпункт 2.1.13 договору).

У свою чергу клієнт зобов`язаний, серед іншого, не пізніше ніж за 10 (десять) днів до початку навантаження відповідного обсягу вантажу подати експедиторові інструкції (підпункт 2.2.1 договору).

В разі порушення визначених у цьому договорі або у інструкції строків відвантаження вантажу або строків подання транспортних засобів під завантаження, експедитор сплачує клієнту штрафну санкцію у вигляді штрафної неустойки у розмірі 0,5% від відповідної вартості послуг експедитора за таке відвантаження за кожен день прострочення. В разі порушення строків відвантаження більше ніж на п`ять днів експедитор додатково сплачує клієнту штраф у розмірі 10% від відповідної вартості послуг експедитора за таке відвантаження. В разі порушення строків відвантаження більше ніж на десять днів експедитор додатково сплачує клієнту штраф у розмірі 20% від відповідної вартості послуг експедитора за таке відвантаження. Нарахування штрафної неустойки починається з дня, коли зобов`язання експедитора мало бути виконане та припиняється у день його повного виконання (пункт 5.7 договору).

У випадку немотивованої відмови експедитора від надання послуг за цим договором або відповідним додатком до нього, за вимогою (претензією) клієнта, експедитор зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 20% від вартості перевезення відповідного обсягу вантажу згідно відповідного додатку до цього договору та відповідної інструкції (пункт 5.8 договору).

У випадку несвоєчасного подання експедитором транспортного засобу для перевезення вантажу клієнта (або надання транспортного (-них) засобу (-бів) із затримкою на 12 (дванадцять) й більше годин, ніж це визначено в інструкції), експедитор за вимогою (претензією) клієнта зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10000,00 грн (десять тисяч) гривень за кожну замовлену, але не надану для перевезення одиницю транспортного засобу та відшкодувати збиток, заподіяний клієнту понад суми штрафу (пункт 5.9 договору).

У випадку недодержання експедитором строків подання транспортних засобів (залізничних вагонів) під завантаження або неподання необхідної кількості транспортних засобів (залізничних вагонів) для відвантаження вантажів клієнта, що призведе до порушення клієнтом умов договорів поставки укладених клієнтом, всі понесені клієнтом збитки у зв`язку із таким порушенням строків, в тому числі застосовані до клієнта штрафні санкції, підлягають відшкодуванню експедитором на користь клієнта (пункт 5.15 договору).

В разі укладення клієнтом договору транспортного експедирування або перевезення з третіми особами, в зв`язку із порушенням експедитором строків подачі транспортних засобів під завантаження або неподанням експедитором транспортних засобів для відвантаження вантажів, експедитор зобов`язаний компенсувати клієнтові збитки (додаткові витрати) в розмірі різниці між вартістю послуг експедитора за цим договором та вартістю послуг за договором із залученою третьою стороною (пункт 5.16 договору).

Незалежно від сплати штрафних санкцій, передбачених цим договором, експедитор зобов`язаний компенсувати в повному розмірі клієнтові будь-які збитки, понесені клієнтом у результаті порушення експедитором своїх зобов`язань за цим договором (пункт 5.18 договору).

Сторони 02.09.2025 підписали додаток №2 до договору, яким погодили організацію перевезення соняшнику за маршрутом станція Гракове 430601 – станція Берегова, 400502 у загальному обсязі до 4000 т, із періодом відвантаження з 05.09.2025 по 25.09.2025, тарифом 990,00 грн за 1 т без ПДВ та іншими істотними умовами перевезення. Пунктом 4 додатка №2 відповідач гарантував наявність достатньої матеріально-технічної бази для забезпечення виконання погодженого перевезення.

На виконання додатка №2 позивач 05.09.2025 направив відповідачу заявку №1 на організацію перевезення частини погодженого обсягу вантажу, яку відповідач прийняв до виконання та фактично виконав. Між сторонами відсутній спір щодо належного виконання цієї заявки.

Надалі 12.09.2025 відповідач надіслав позивачу на погодження календарний план відвантаження №102689 на 13 залізничних вагонів, а також лист №92, яким запропонував збільшити вартість послуг експедитора, визначену додатком №2 до договору.

Листом від 12.09.2025 №1209-25 позивач повідомив відповідача про незгоду зі збільшенням розміру фіксованої винагороди експедитора, встановленої додатком №2 до договору.

Відповідач 17.09.2025 електронною поштою та через систему електронного документообігу «Вчасно» надіслав позивачу лист №94, у якому просив вважати свій попередній лист від 12.09.2025 №92 помилковим та повторно запропонував погодити збільшення розміру винагороди експедитора за додатком №2 до договору.

У відповідь листом від 17.09.2025 №1709-25 позивач повторно повідомив про незгоду зі збільшенням установленого додатком №2 до договору розміру фіксованої винагороди експедитора.

ТОВ «Трайгон-Експорт» 19.09.2025 направило ТОВ «ПВТ» заявку №2, якою просило організувати перевезення 740 т (±5%) соняшнику у період з 21.09.2025 по 25.09.2025. У заявці визначено найменування вантажу, його кількість, маршрут перевезення, період навантаження та інші необхідні реквізити.

ТОВ «ПВТ» 22.09.2025 листом №96 повідомило позивача про відмову від виконання заявки №2, пославшись на її несвоєчасне подання.

Позивач на підставі укладеного 08.09.2025 з ТОВ «Спецметтранс» договору про транспортно-експедиторське обслуговування №SMT-080925-TEX та додатка №3 від 25.09.2025 залучив останнього до організації перевезення 710,78 т соняшнику у 16 залізничних вагонах. Вартість фактично наданих ТОВ «Спецметтранс» послуг становила 1083228,72 грн з ПДВ, що підтверджується актами приймання-передачі послуг та платіжними документами і сторонами не заперечується.

Згідно з умовами додатка №2 до договору між позивачем і відповідачем вартість аналогічного перевезення обсягом 710,78 т за погодженим тарифом становила б 844406,64 грн з ПДВ. Різниця між фактично сплаченою вартістю послуг ТОВ «Спецметтранс» та вартістю перевезення за договором із відповідачем становить 238822,08 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що після укладення додатка №2 відповідач здійснював планування перевезень відповідного вантажу та мав у своєму розпорядженні рухомий склад, необхідний для виконання погоджених перевезень, однак після отримання від позивача заявки №2 повідомив про відмову від її виконання, посилаючись виключно на порушення строку подання заявки.

Наведені обставини підтверджуються договором №PVT-030225-TEX від 03.02.2025, додатком №2 від 02.09.2025, заявками сторін, листуванням від 12– 22.09.2025, договором та первинними документами ТОВ «Спецметтранс», платіжними документами, а також іншими доказами, дослідженими судом першої інстанції. Колегія суддів перевірила зазначені обставини в межах доводів апеляційної скарги та вважає їх установленими, тоді як спір між сторонами стосується не факту укладення договорів, направлення заявки №2, відмови відповідача від її виконання чи розміру понесених позивачем витрат, а правової оцінки наслідків несвоєчасного подання заявки №2 та наявності у відповідача права відмовитися від виконання відповідного перевезення.

9.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 269 ГПК України, колегія суддів виходить з такого.

Предметом спору у цій справі є вимоги ТОВ «Трайгон-Експорт» про стягнення з ТОВ «ПВТ» штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з невиконанням заявки №2 від 19.09.2025, а також 238822,08 грн збитків у вигляді додаткових витрат, понесених позивачем унаслідок залучення іншого експедитора для здійснення відповідного перевезення.

Фактичною підставою заявлених вимог позивач визначає неправомірну, на його переконання, відмову відповідача від організації перевезення вантажу за заявкою №2.

Відтак визначальним для вирішення цього спору є встановлення змісту зобов`язань сторін за договором про транспортно-експедиційне обслуговування від 03.02.2025 №PVT-030225-TEX, додатком №2 до нього та відповідними інструкціями (заявками), зокрема з`ясування правового значення заявки №2, дотримання позивачем погодженого сторонами порядку її подання та правових наслідків недотримання такого порядку.

Щодо змісту договірних зобов`язань сторін та правового значення інструкції (заявки)

За змістом статей 525, 526, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором транспортного експедирування експедитор зобов`язується за плату і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу (стаття 929 ЦК України).

Відповідно до пунктів 1.3, 1.5, 1.6 укладеного сторонами договору обсяг вантажу, його найменування, періоди відвантаження, вартість послуг експедитора та інші умови відвантаження визначаються у додатках до договору та відповідних інструкціях клієнта. У інструкціях клієнта визначається інформація щодо найменування й характеристик вантажу, пункту й станції навантаження, обсягів перевезення, строків початку й кінця навантаження, найменування й коду станції призначення, найменування й коду вантажоодержувача, видів супровідних документів; а також інша додаткова інформація, яка на думку клієнта необхідна Експедитору для відвантаження вантажів. Інструкції клієнта надаються на виконання відповідного додатку до договору та не можуть йому суперечити.

Експедитор підтверджує та визнає, що час надання транспортних засобів для відправлення та перевезення вантажу клієнта є істотною умовою за цим договором, і внаслідок затримки на стороні експедитора клієнт може зазнати значних збитків. Експедитор погоджується з тим, що якщо збитки виникнуть у зв`язку із невиконаними зобов`язаннями на його стороні, він повинен повністю відшкодувати їх клієнту незалежно від суми винагороди, що підлягає сплаті експедитору за цим договором.

Поряд із цим пунктом 2.2.1 договору на клієнта прямо покладено обов`язок не пізніше ніж за 10 днів до початку навантаження відповідного обсягу вантажу подати експедитору інструкцію. Натомість експедитор відповідно до пунктів 2.1.1-2.1.5, 2.1.13 договору зобов`язаний організувати перевезення, забезпечити подачу транспорту, відвантаження заявленої клієнтом кількості вантажу та виконувати інструкції клієнта відповідно до умов договору і відповідного додатка.

Додатком №2 від 02.09.2025 сторони погодили маршрут перевезення, вид вантажу, період відвантаження з 05.09.2025 по 25.09.2025, тариф у розмірі 990,00 грн за одну тонну без ПДВ та максимальний обсяг вантажу до 4000 т. При цьому пунктами 2, 3 цього додатка прямо передбачено, що клієнт на власний розсуд визначає кількість вантажу, яку бажає передати експедитору в межах зазначеного максимального обсягу, а остаточна кількість вантажу визначається виходячи із фактично переданої для відвантаження кількості.

Отже, погодження сторонами в додатку №2 максимально можливого обсягу перевезення до 4000 т не означало виникнення у відповідача безумовного обов`язку перевезти весь зазначений обсяг вантажу незалежно від подальшого волевиявлення позивача.

Договір, додаток №2 та інструкція не є взаємозамінними документами. Договір визначає загальні правила правовідносин сторін, додаток №2 – межі та основні умови можливого перевезення, а інструкція конкретизує, який саме обсяг із максимально погодженого клієнт фактично замовляє до перевезення та в який конкретний період має відбутися його навантаження.

Тому колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що обов`язок позивача з надання інструкцій не впливає на обсяг зобов`язань експедитора, позаяк відповідний обсяг вже був погоджений додатком №2.

Водночас несвоєчасне подання заявки не означає автоматичного припинення договору або додатка №2 і саме по собі не анулює всіх зобов`язань експедитора. Правове значення цього порушення полягає у визначенні того, чи був експедитор зобов`язаний виконати конкретне замовлення в заявлені позивачем строки та чи мав він право скористатися передбаченими законом наслідками неналежного виконання клієнтом взаємопов`язаного договірного обов`язку.

Такий підхід відповідає принципу pacta sunt servanda: сторони мають не лише право вимагати виконання сприятливих для них положень договору, а й зобов`язані дотримуватися погоджених ними умов щодо порядку такого виконання.

Щодо дотримання позивачем строку подання заявки №2

Позивач 19.09.2025 направив відповідачу заявку №2 на відвантаження 740 т соняшнику з визначенням періоду відвантаження з 21.09.2025 по 25.09.2025. Відповідач листом від 22.09.2025 №96 повідомив про відмову від її виконання у зв`язку з недотриманням установленого договором десятиденного строку.

Заявка №2 була подана менш ніж за два дні до визначеного в ній початку періоду навантаження – 21.09.2025, а тому вимоги пункту 2.2.1 договору позивачем не дотримані.

Отже, факт неналежного виконання позивачем передбаченого пунктом 2.2.1 договору обов`язку підтверджується умовами договору та датою самої заявки і по суті сторонами не заперечується.

Щодо застосування статей 538 та 933 ЦК України

За частиною першою статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що в разі невиконання однією зі сторін свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає його у встановлений строк чи виконає не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Норма частини третьої статті 538 ЦК спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони. Вказівка «має право» означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов`язання (див. mutatis mutandis пункти 64-65 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі №927/211/22).

Зі змісту пункту 1.5, підпунктів 2.1.1-2.1.5, 2.1.13 та 2.2.1 договору вбачається, що обов`язок експедитора організувати перевезення конкретно визначеного клієнтом обсягу вантажу у відповідний період був обумовлений попереднім наданням клієнтом у погоджений строк інструкції, яка визначала конкретний обсяг та параметри такого перевезення. Отже, у цій частині виконання сторонами відповідних обов`язків має взаємопов`язаний характер у розумінні статті 538 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стаття 933 ЦК України як спеціальна норма унеможливлює застосування частини третьої статті 538 ЦК України та залишає експедитору виключно право відкласти виконання до одержання інформації.

Стаття 933 ЦК України регулює, зокрема, ситуацію, коли для виконання вже визначеного обов`язку експедитору бракує документів або необхідної інформації про вантаж чи умови його перевезення. Натомість у цій справі питання полягає не лише у недостатності окремих відомостей щодо вже сформованого замовлення.

До 19.09.2025 позивач взагалі не повідомив відповідача про своє волевиявлення щодо замовлення додаткового перевезення 740 т вантажу з 21.09.2025 по 25.09.2025. Оскільки додаток №2 дозволяв клієнту на власний розсуд визначити остаточний обсяг перевезення в межах 4000 т, до отримання відповідної інструкції відповідач не мав підстав виходити з того, що позивач замовить перевезення всієї невикористаної частини передбаченого додатком №2 максимального обсягу вантажу, оскільки визначення фактичного обсягу перевезення залежало від волевиявлення самого позивача.

Тому передбачений статтею 933 ЦК України обов`язок експедитора повідомити про недоліки одержаної інформації та вимагати додаткову інформацію у разі її неповноти не може бути витлумачений як обов`язок експедитора спонукати клієнта сформувати нове замовлення на перевезення.

Крім того, після надходження заявки 19.09.2025 відкладення її виконання на десятиденний строк означало б вихід виконання за межі погодженого сторонами додатком №2 періоду, який закінчувався 25.09.2025. Доказів погодження сторонами продовження цього періоду матеріали справи не містять.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що суд першої інстанції неправильно визначив співвідношення статей 538 і 933 ЦК України та правові наслідки несвоєчасного подання позивачем заявки №2.

Щодо планів перевезень та наявності вагонів

З матеріалів справи вбачається, що на виконання додатка №2 відповідач подав до АТ «Укрзалізниця» плани №102152 на 29 вагонів та №102689 на 13 вагонів, а загалом у календарному плані відвантаження по станції Гракове значилося 42 вагони.

Разом з тим план перевезень форми ГУ-12 характеризує планований обсяг перевезень у взаємовідносинах із залізницею та сам собою не є тотожним інструкції клієнта, передбаченій пунктами 1.5, 2.2.1 договору.

Сам факт того, що експедитор завчасно забезпечував потенційну можливість виконання майбутніх заявок у межах максимального обсягу додатка №2, не доводить існування конкретного замовлення позивача до моменту його фактичного направлення.

При цьому відповідач посилався на те, що після спливу строку, в межах якого могла бути своєчасно подана заявка для здійснення перевезення до 25.09.2025, 17.09.2025, тобто до отримання заявки №2, 14 вагонів були переадресовані для виконання перевезень інших клієнтів; на підтвердження цієї обставини до матеріалів справи долучено відповідні накази про переадресування.

Оцінюючи ці докази за стандартом вірогідності доказів, колегія суддів вважає більш переконливим висновок про те, що планування відповідачем додаткових вагонів свідчило про його підготовку до можливого отримання заявок у межах додатка №2, проте не підтверджувало існування вже сформованого замовлення на перевезення 740 т вантажу.

Щодо попередньої практики виконання договору та доводів про суперечливу поведінку відповідача

Позивач обґрунтовано звертає увагу на те, що заявка №1 від 05.09.2025 за додатком №2 також була подана без дотримання десятиденного строку, однак відповідач прийняв її до виконання без заперечень, а фактичне відвантаження було здійснене у повному обсязі.

Така поведінка відповідача підлягає врахуванню при оцінці правовідносин сторін. Разом з тим, такі дії не мають наслідком внесення змін до підпункту 2.2.1 договору або втрату ним правового значення.

Договором передбачено письмовий порядок внесення змін до його умов; доказів того, що сторони погодили виключення десятиденного строку або його незастосування до подальших заявок, матеріали справи не містять.

Добровільне прийняття експедитором в окремому випадку заявки, поданої із порушенням договору, свідчить про те, що відповідач за відповідних умов міг погодитися на її виконання, але не доводить, що він зобов`язався надалі приймати будь-які несвоєчасні заявки незалежно від наявних на момент їх подання організаційних можливостей.

У цьому контексті колегія суддів також перевірила доводи позивача через призму доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), та в основу якої покладений принцип добросовісності.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, застосування доктрини venire contra factum proprium передбачає не лише невідповідність подальшої поведінки попередній, а й наявність розумного покладання іншої сторони на таку попередню поведінку (див. mutatis mutandis, зокрема, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 07.05.2024 у справі №910/7511/22).

Позивач як сторона договору був безпосередньо обізнаний з письмовою умовою пункту 2.2.1 щодо десятиденного строку. Сам факт виконання відповідачем попередньої несвоєчасної заявки за відсутності будь-яких заяв про незастосування відповідної договірної умови не створював достатніх підстав для розумного очікування, що відповідач остаточно відмовився від права посилатися на неї в майбутньому.

Більше того, 12.09.2025, а згодом 17.09.2025 між сторонами виникли розбіжності щодо вартості подальших послуг: відповідач пропонував підвищити тариф за додатком №2, а позивач відмовлявся його погоджувати. Ця обставина сама по собі не надавала відповідачу права змінити погоджений тариф, однак додатково спростовує твердження про наявність у позивача обґрунтованого очікування безумовного виконання відповідачем будь-якої наступної заявки, поданої без дотримання визначеного договором строку.

За таких обставин колегія суддів не вбачає суперечливості у поведінці відповідача. Прийняття ним до виконання заявки №1, поданої без дотримання передбаченого пунктом 2.2.1 договору десятиденного строку, було реалізацією можливості добровільно виконати конкретну несвоєчасно подану заявку за наявних на той момент умов та не супроводжувалося заявами чи іншими діями, які могли б обґрунтовано сприйматися позивачем як відмова відповідача від застосування умови договору щодо встановленого десятиденного строку подання заявки на майбутнє.

Щодо наявності порушення зобов`язання відповідачем

Додаток №2 створював договірну основу для надання послуг у межах погодженого максимального обсягу та періоду, однак конкретне перевезення мало бути своєчасно індивідуалізоване інструкцією клієнта. Подавши 19.09.2025 заявку на відвантаження, яке мало розпочатися вже 21.09.2025 і в будь-якому випадку завершитися у межах погодженого до 25.09.2025 строку, позивач не дотримався положень пункту 2.2.1 договору.

У свою чергу відповідач не відмовлявся від договору або додатка №2 загалом, а листом від 22.09.2025 №96 відмовився саме від виконання несвоєчасно поданої заявки №2, прямо мотивувавши таку відмову порушенням позивачем пункту 2.2.1 договору.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про неправомірну односторонню відмову відповідача від зобов`язання ґрунтується на неправильному співвідношенні договору, додатка №2 та інструкції, а також на неправильному застосуванні статей 538 і 933 ЦК України.

Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій

Неустойка є правовим наслідком порушення зобов`язання, а тому передумовою її стягнення є встановлення самого факту порушення боржником відповідного договірного обов`язку.

Зокрема, пунктом 5.8 договору передбачено відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 20% вартості перевезення саме у випадку немотивованої відмови експедитора від надання послуг за договором або відповідним додатком.

Оскільки відмова ТОВ «ПВТ» від виконання заявки №2 вмотивована конкретним порушенням позивачем пункту 2.2.1 договору, встановлені апеляційним судом обставини не дають підстав кваліфікувати таку відмову як неправомірну.

Отже, колегією суддів не встановлено передбаченої пунктом 5.8 договору підстави для стягнення з відповідача 140734,44 грн штрафу, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині є помилковим.

З огляду на встановлену судом апеляційної інстанції відсутність порушення відповідачем зобов`язання, з яким позивач пов`язує виникнення права на застосування штрафних санкцій, перевірка правильності їх нарахування, виду та арифметичного розрахунку не впливає на результат вирішення спору. За відсутності первинної передумови договірної відповідальності відповідні вимоги не підлягають задоволенню незалежно від правильності визначення позивачем їх розміру.

З цих же підстав не виникає необхідності в межах апеляційного перегляду вирішувати, чи були правильними наведені судом першої інстанції додаткові мотиви відмови у стягненні решти штрафних санкцій, зокрема щодо допустимості нарахування пені за негрошове зобов`язання, співвідношення пунктів 5.7 і 5.9 договору та можливого одночасного застосування передбачених ними санкцій.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні відповідних вимог є правильним за результатом, однак мотиви такої відмови підлягають зміні з викладенням їх у редакції цієї постанови, оскільки визначальною підставою для відмови є відсутність порушення ТОВ «ПВТ» зобов`язання, необхідного для застосування передбаченої договором відповідальності.

Щодо вимоги про стягнення 238822,08 грн збитків

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків унаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Для застосування такого виду відповідальності необхідно встановити, зокрема, порушення зобов`язання, наявність збитків та причинний зв`язок між порушенням і збитками; питання вини вирішується з урахуванням установленого законом розподілу обов`язку доказування.

Матеріалами справи підтверджено, що після відмови відповідача від виконання заявки №2 позивач залучив ТОВ «Спецметтранс», яке здійснило відповідне перевезення, а позивач сплатив за його послуги 1083228,72 грн з ПДВ. За погодженим із відповідачем тарифом вартість перевезення фактичного обсягу вантажу становила б 844406,64 грн з ПДВ. Таким чином, документально підтверджена різниця становить 238822,08 грн.

Проте саме по собі понесення позивачем додаткових витрат не є достатньою підставою для покладення їх на відповідача.

Пункт 5.16 договору покладає на експедитора обов`язок компенсувати різницю між вартістю його послуг та послуг залученої третьої особи у разі укладення клієнтом відповідного договору у зв`язку з порушенням експедитором строків подачі транспортних засобів або їх неподанням.

Таким чином, погоджений сторонами механізм компенсації, кореспондуючись із загальними правилами відшкодування збитків, передбачає наявність первинної юридичної передумови – порушення відповідачем власного зобов`язання, чого у цій справі не встановлено.

З огляду на викладене висновок місцевого господарського суду про наявність усіх підстав для стягнення з відповідача 238822,08 грн збитків є помилковим.

9.3. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив основні фактичні обставини справи, проте неправильно визначив правове значення заявки №2 від 19.09.2025 та наслідки недотримання позивачем погодженого сторонами строку її подання, у зв`язку з чим помилково визнав відмову ТОВ «ПВТ» від виконання цієї заявки порушенням договірного зобов`язання.

Оскільки протиправного порушення зобов`язання з боку відповідача не встановлено, відсутні правові підстави як для застосування до нього договірної відповідальності у вигляді штрафних санкцій, так і для покладення на нього обов`язку відшкодувати позивачу 238822,08 грн додаткових витрат, понесених у зв`язку із залученням іншого експедитора.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ «ПВТ» підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/164/26 в частині задоволення позовних вимог – скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові, а в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог – зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.

Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За змістом статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони залежно від результатів вирішення спору. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 282 ГПК України у разі скасування або зміни судового рішення суд апеляційної інстанції зазначає у постанові про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

При зверненні до Господарського суду міста Києва з позовом ТОВ «Трайгон-Експорт» сплатило судовий збір у розмірі 15020,10 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 06.01.2026 №1.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, витрати ТОВ «Трайгон-Експорт» зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 15020,10 грн покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

За подання апеляційної скарги ТОВ «ПВТ» спочатку сплатило судовий збір у розмірі 6832,02 грн згідно з платіжною інструкцією від 06.05.2026 №5730.

На виконання ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху ТОВ «ПВТ» додатково сплатило 15698,11 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.05.2026 №5869.

Таким чином, загальний розмір документально підтверджених витрат ТОВ «ПВТ» зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги становить 22530,13 грн (6832,02 грн + 15698,11 грн).

За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові, а в частині, в якій у задоволенні решти позовних вимог було відмовлено, – зміні лише щодо мотивів такої відмови. Отже, остаточним результатом вирішення спору є відмова у задоволенні позову ТОВ «Трайгон-Експорт» у повному обсязі.

З огляду на такий результат вирішення спору та відповідно до статті 129 ГПК України понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають покладенню на позивача.

Та обставина, що рішення суду першої інстанції в частині вже відхилених позовних вимог підлягає зміні лише щодо мотивів, не змінює результату апеляційного перегляду для відповідача, оскільки за результатами перегляду позовні вимоги до нього залишаються без задоволення у повному обсязі. За результатами апеляційного перегляду матеріально-правовий результат спору для ТОВ «ПВТ» полягає у повній відмові у задоволенні всіх пред`явлених до нього позовних вимог, тоді як зміна мотивів відмови в іншій частині позову не становить несприятливого для скаржника результату апеляційного перегляду.

За таких обставин з ТОВ «Трайгон-Експорт» на користь ТОВ «ПВТ» підлягає стягненню 22530,13 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а витрати ТОВ «Трайгон-Експорт» зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 15020,10 грн покладаються на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 86, 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі № 910/164/26 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі № 910/164/26 в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВТ» 140 734,44 грн штрафу та 238 822,08 грн збитків, а також у частині розподілу судових витрат – скасувати.

3. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВТ» про стягнення 140 734,44 грн штрафу та 238 822,08 грн збитків відмовити.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі № 910/164/26 в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

5. Витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт» зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 15 020,10 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт».

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайгон-Експорт» (04116, місто Київ, вулиця Старокиївська, будинок 10, корпус Г; ідентифікаційний код юридичної особи 36469551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВТ» (03143, місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 27-Б, офіс 49НП; ідентифікаційний код юридичної особи 45157546) 22 530,13 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи № 910/164/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на неї безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному статтями 286-291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03.09.2026

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді О.М. Крижний

В.П. Іванов