Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №911/960/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа№ 911/960/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тарасенко К.В.

Сковородіної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр логістичних рішень"

на рішення Господарського суду Київської області

від 04.06.2026

у справі № 911/960/26 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрейн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр логістичних рішень"

про стягнення 56 549,70 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю “Укртрейн” (далі – ТОВ “Укртрейн”/позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр логістичних рішень” (далі – ТОВ “Центр логістичних рішень”/відповідач) про стягнення 56 549,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов`язань за договором №К-172/УКТ про надання послуг від 07.11.2024, у зв`язку з чим позивачем нараховано 32 838,33 грн пені, 15 963,46 грн 15 % річних та 7 747,91 грн інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2026 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр логістичних рішень” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрейн” 32 754 грн 97 коп. пені; 15 921 грн 78 коп. 15% річних; 7 747 грн 91 коп. інфляційних втрат; 2 656 грн 51 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення суд дійшов висновку про наявність правових підстав для нарахування позивачем пені, 15% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, 15 % річних та інфляційних втрат, суд встановив його часткову необґрунтованість, оскільки дата фактичної оплати відповідачем заборгованості (23.03.2026) не повинна включатися у період прострочення. Відтак, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення з відповідача нарахувань за період прострочення з 06.03.2025 по 22.03.2026 (включно), суд дійшов висновку, що розмір пені та 15 % річних складає 32 754,97 грн та 15 921,78 грн, вимоги позивача про стягнення з відповідача 32 838,33 грн пені та 15 963,46 грн 15% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 32 754,97 грн та 15 921,78 грн.

Водночас, оскільки заявлений до стягнення розмір інфляційних втрат, обрахований судом за визначений ним період, становить 9 603,79 грн, а суд при прийнятті рішення не може виходити за межі позовних вимог, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 7 747,91 грн інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр логістичних рішень" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 04.06.2026 у справі №911/960/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено місцевим судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджує, що нарахування та стягнення зазначених позивачем штрафних санкцій не відповідає нормам чинного законодавства, а період їх нарахування є аналогічним тому, який вже заявлявся позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі під час розгляду справи № 911/803/25, і оцінку якому вже було надано судом у рішенні Господарського суду Київської області від 25.09.2025 по справі № 911/803/25, яке залишене без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026, а тому – відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Узагальнені доводи та заперечення сторін

10.07.2026 через підсистему “Електронний суд” від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду – без змін.

Позивач наголошує на тому, що у справі № 911/803/25 відсутнє вирішення спору по суті щодо нарахування штрафних санкцій за період після 05.03.2025, а отже відсутні будь-які процесуальні перешкоди для їх заявлення у справі № 911/960/26.

15.07.2026 через підсистему “Електронний суд” від відповідача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечив доводи позивача, наведені у відзиві та підтримав свою позицію, викладену в апеляційній скарзі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв та клопотань

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 апеляційну скаргу у справі №911/960/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Сковородіна О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр логістичних рішень” на рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2026 у справі № 911/960/26. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/960/26.

15.07.2026 матеріали справи №911/960/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

07.11.2024 між ТОВ “Укртрейн” як виконавцем та ТОВ “Центр логістичних рішень” як замовником укладено договір №К-172/УКТ про надання послуг (далі - договір), згідно з пунктом 1.1. якого виконавець зобов`язується за дорученням, плату та рахунок замовника організувати надання послуг із забезпечення замовника власними (орендованими) залізничними вагонами виконавця для перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (надалі - послуги).

Так, пунктами 4.2, 4.8 та 5.3 договору погоджено, зокрема, такі умови:

- оплата послуг за даним договором здійснюється замовником у вигляді передоплати згідно виставленого виконавцем рахунку не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту отримання замовником рахунку від виконавця у розмірі 100 (сто) % суми рахунку;

- факт надання послуг за цим договором підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг, надалі іменований - акт, та (або) залізничною накладною;

- за прострочення в оплаті рахунків. послуг, витрат замовника понад строк, зазначений у даному договорі або іншому погодженому сторонами документі, виконавець має право нарахувати замовнику наступні штрафні санкції: пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення; встановлений індекс інфляції за весь час прострочення; 15% (п`ятнадцять відсотків) річних від простроченої суми;

- штрафні санкції за не виконання грошових зобов`язань нараховуються протягом усього строку прострочення та сплачуються замовником протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання письмової вимоги виконавця, яка може бути надіслана на електронну адресу замовника, вказану у розділі 9 даного договору.

Відповідно до п. 7.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками їх печаток та діє до 31.12.2025 р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Копії вказаного договору, а також додатку №1 до договору “Протокол погодження договірної ціни №1” від 07.11.2024 та додатку №2 до договору “Протокол погодження договірної ціни №2” від 15.11.2024 наявні в матеріалах справи.

Звертаючись до суду з відповідним позовом у цій справі, позивач зазначив, що належним чином виконав свої договірні зобов`язання щодо надання відповідачу послуг із забезпечення залізничним рухомим складом власного парку для перевезення вантажу на загальну суму 515 552,08 грн, що підтверджується, зокрема, долученими до позовної заяви копіями актів приймання-передачі виконаних робіт №0887/2 від 10.12.2024 на суму 48 040,08 грн, №0885 від 20.12.2024 на суму 127 340,50 грн та №0887 від 20.12.2024 на суму 340 171,50 грн.

Водночас, за твердженням позивача, відповідач не виконав свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, а також не відшкодував витрати позивача, понесені у зв`язку з відмовою відповідача від отримання послуг після подачі (забезпечення) двох вагонів під навантаження, у зв`язку з чим утворилася заборгованість та виникли підстави для нарахування передбачених договором і законом штрафних санкцій, що стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Київської області із позовною заявою до ТОВ “Центр логістичних рішень” про стягнення, зокрема, 112 024,42 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/803/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026, позов ТОВ “Укртрейн” задоволений частково, з ТОВ “Центр логістичних рішень” стягнуто, зокрема:

- 101 421,48 грн основної заборгованості;

- 5 603,60 грн пені;

- 2 986,52 грн 15 % річних;

- 1 897,68 грн інфляційних втрат.

Разом з тим, у задоволенні вимоги про зазначення в резолютивній частині рішення про подальше нарахування 15 % річних та пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України до моменту виконання рішення суду було відмовлено у зв`язку з відсутністю чіткої правової позиції позивача, оскільки останній одночасно просив передбачити і нарахування пені, і нарахування відсотків, тоді як вибір одного з таких способів захисту не належить до повноважень суду.

Як зазначає позивач, фактичне виконання відповідачем грошового зобов`язання відбулося лише 23.03.2026 шляхом сплати суми основної заборгованості у розмірі 101 421,48 грн на виконання рішення суду у справі №911/803/25, що підтверджується копією платіжної інструкції №56 від 23.03.2026 з призначенням платежу: “оплата згідно рішення, виданого по справі №911/803/25 від 25.09.2025 р. Господарським судом Київської області без ПДВ” (далі - платіжна інструкція).

Покликаючись на вказані обставини, у тому числі встановлені судовими рішеннями, позивач зазначив, що оскільки підтверджена судовим рішенням заборгованість була погашена лише 23.03.2026, це є підставою для додаткового нарахування штрафних санкцій за період прострочення з 06.03.2025 по 23.03.2026 включно.

При цьому позивач зазначив, що нарахування розпочато саме з 06.03.2025, оскільки рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/803/25 вже були задоволені вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат і 15 % річних станом на 05.03.2025.

З огляду на викладене, ТОВ “Укртрейн” просить суд стягнути з відповідача за період з 06.03.2025 по 23.03.2026 включно, нараховані на загальну суму заборгованості в розмірі 101 421,48 гривень: 32 838,33 грн пені; 15 963,46 грн 15 % річних; 7 747,91 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що спірні вимоги фактично вже були предметом судового розгляду у справі №911/803/25 та отримали належну правову оцінку судами першої та апеляційної інстанцій.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що питання порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором №К-172/УКТ про надання послуг від 07.11.2024 було предметом розгляду у господарській справі №911/803/25 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрейн” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр логістичних рішень” про стягнення 112 024,42 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр логістичних рішень” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрейн” про стягнення 195 090,60 грн.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/803/25, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026, позовні вимоги за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрейн” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр логістичних рішень” задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр логістичних рішень” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрейн” заборгованість у розмірі 101 421 грн. 48 коп., пеню у розмірі 5 603 грн. 60 коп., 15 процентів річних у розмірі 2 986 грн. 52 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 897 грн. 68 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 419 грн. 91 коп., видан наказ. У задоволенні іншої частини первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр логістичних рішень” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрейн” відмовлено.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 15% річних є такими, що заявлені правомірно.

Доводи скаржника про тотожність позову у цій справі з позовом у справі №911/803/25, вимоги за яким уже були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, обгрунтовано відхилено місцевим господарським судом, оскільки предметом розгляду у даній справі є з`ясування наявності підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з подальшим простроченням виконання того самого грошового зобов`язання у сумі 101 421,48 грн за інший, відмінний від справи №911/803/25, період прострочення – з 06.03.2025 по 23.03.2026.

При цьому, суд першої істанції вірно відзначив, що у справі №911/803/25 позивач, зокрема, заявив вимоги про стягнення пені, 15 % річних та інфляційних втрат, нарахованих станом на дату звернення до суду - 05.03.2025, а також про зазначення у резолютивній частині рішення порядку подальшого нарахування пені та 15 % річних до моменту фактичного виконання рішення суду відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України.

Натомість у даній справі предметом спору є стягнення сум пені, 15 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за інший період прострочення - з 06.03.2025 по 23.03.2026, тобто за період, який не був предметом розгляду у справі № 911/803/25. Крім того, у цій справі позивач не просить суд визначити порядок майбутнього автоматичного нарахування санкцій, а заявляє самостійну матеріально-правову вимогу про стягнення вже фактично нарахованих сум за новий період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також суд першої інстанції обгрунтовано відхилив як безпідставні доводи відповідача про те, що зміна формулювання позовних вимог не змінює суті спору, оскільки вимога про зазначення у судовому рішенні порядку подальшого нарахування санкцій та вимога про стягнення вже нарахованих сум за минулий період є різними за своєю правовою природою, змістом і процесуальними наслідками.

Протилежні доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують.

Відповідно до статей 610, 612, 625 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

При цьому норма ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.

Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частин першої та третьої статті 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.3 договору, зокрема, визначено, що за прострочення в оплаті рахунків. послуг, витрат замовника понад строк, зазначений у даному договорі або іншому погодженому сторонами документі, виконавець має право нарахувати замовнику наступні штрафні санкції: пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення; встановлений індекс інфляції за весь час прострочення; 15% річних від простроченої суми.

Судом вставлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач 23.03.2026, на виконання рішення суду у справі №911/803/25, сплатив суму основної заборгованості у розмірі 101 421,48 грнна користь позивача.

Так, у справі №911/803/25 було присуджено до стягнення з відповідача за прострочення оплати наданих послуг 5 603,60 грн пені, 2 986,52 грн 15 % річних, 1 897,68 грн інфляційних втрат нарахованих станом на дату звернення до суду - 05.03.2025. Водночас, за даним позовом позивачем нараховано пеню у розмірі 32 838,33 грн, 15% річних у розмірі 15 963,46 грн та інфлдяційні втрати у розмірі 7 747,91 грн за період прострочення - з 06.03.2025 по 23.03.2026.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 15 % річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про його часткову необгрунтованість, оскільки дата фактичної оплати відповідачем заборгованості (23.03.2026) не повинна включатися у період прострочення, у зв`язку з чим за перерахунком суду стягненню з відповідача підлягають пеня у розмірі 32 754,97 грн та 15% річних у розмірі 15 921,78 грн, нарахованих за період з 06.03.2025 по 22.03.2026.

Водночас, оскільки заявлений до стягнення розмір інфляційних втрат, обрахований судом за визначений ним період, становить 9 603,79 грн, а суд при прийнятті рішення не може виходити за межі позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 7 747,91 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Таким чином, дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Інші доводи, на які посилається скаржник під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 04.06.2026 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр логістичних рішень" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2026 у справі №911/960/26 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр логістичних рішень".

Матеріали справи №911/960/26 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді К.В. Тарасенко

О.М. Сковородіна