Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №910/1044/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа№ 910/1044/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Горбасенка П.В.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Вінницької обласної ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 (повний текст складено 13.05.2026)

у справі № 910/1044/26 (суддя - Алєєва І.В.)

за позовом керівника Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі: 1. Хмільницької міської ради,

2. Державної екологічної інспекції у Вінницькій області

до: 1. Вінницької обласної ради,

2. Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства,

3. Хмільницької районної організації Українського товариства мисливців і рибалок

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Вінницької обласної військової адміністрації

про визнання незаконним рішення обласної ради, недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, недійсним договору про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства та зобов`язання звільнити мисливські угіддя

ВСТАНОВИВ:

Керівник Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Хмільницької міської ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Вінницької обласної ради, Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Хмільницької районної організації Українського товариства мисливців і рибалок у якому просив:

- визнати незаконним рішення Вінницької обласної Ради № 440 від 25.10.2007 «Про перерозподіл мисливських угідь» в частині надання у користування Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців і рибалок мисливських угідь об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказника «Сандрацький» площею 498,1 га;

- визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства, укладений 01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) та Хмільницькою районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок, в частині надання мисливських угідь у користування Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців і рибалок - об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказник «Сандрацький» площею 498,1 га;

- зобов`язати Хмільницьку районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок звільнити мисливські угіддя в межах території об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказника «Сандрацький» площею 498,1 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з додатком № 10 абз. 11 та 36 п. 23 до рішення Вінницької обласної ради № 440 до складу мисливських угідь Хмільницького РО УТМР, серед іншого, передано об`єкт природо-заповідного фонду загальнозоологічний заказник «Сандрацький» площею 498, 1 га, проте здійснення мисливського господарства та розташування мисливських угідь в межах територій заказників є неможливим в світлі системного аналізу Законів України «Про природно-заповідний фонд України» та «Про мисливське господарство та полювання».

Також прокурор зауважив на тому, що спірний позов є негаторним на звернення з яким не поширюються вимоги щодо позовної давності.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечив, пославшись на наступне:

- вирішуючи цей спір, суд має виходити з імперативних приписів статті 58 Конституції України, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Оцінка правомірності рішення Вінницької обласної Ради від 25.10.2007 №440 (зі змінами, внесеними рішенням 20 сесії Вінницької обласної Ради 5 скликання «Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року №640 «Про перерозподіл мисливських угідь» від 15.10.2008 №670 та укладеного на його підставі договору від 01.10.2011 повинна здійснюватися з огляду на законодавство, що діяло на момент виникнення відповідних правовідносин;

- станом на 2007-2011 роки жодний нормативно-правовий акт, включаючи Земельний кодекс України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України «Про природно-заповідний фонд України» та Закон України «Про мисливське господарство та полювання», не містив бланкетної, абсолютної заборони на включення територій об`єктів природно-заповідного фонду до складу мисливських угідь;

- прокурор у тексті позову посилається на Положення про загально-зоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький», затверджене наказом Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної військової адміністрації лише 07.07.2023 за № 326. Використання документа 2023 року для оцінки рішення 2007 року є прямим порушенням статті 58 Конституції України;

- в свою чергу п. 4 р. І наявної у матеріалах справи архівної копії Положення про загальнозоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький», розробленого у 1999 році та погодженого органами екобезпеки (що було чинним на момент прийняття рішень обласною Радою), встановлено, що: «Територія, оголошена загальнозоологічним заказником місцевого значення «Сандрацький», не вилучається із землекористування Хмільницької районної ради Українського товариства мисливців і рибалок, яке здійснює на ній діяльність у відповідності з цим Положенням...». Отже держава в особі уповноважених природоохоронних органів, створюючи заказник, прямо закріпила статус Хмільницької РО УТМР як легітимного користувача цієї території, зобов`язавши його лише дотримуватись відповідного режиму;

- прокурор безпідставно ототожнює поняття «полювання» та «ведення мисливського господарства». Прокурор стверджує, що оскільки в заказнику заборонено полювання, то ця територія не може бути мисливським угіддям. Така логіка суперечить Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», мисливські угіддя - це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Ведення мисливського господарства включає в себе не лише надання послуг з полювання, але й, першочергово, охорону, регулювання чисельності диких тварин, їх використання та відтворення. Стаття 27 цього ж Закону покладає на користувачів мисливських угідь безумовний обов`язок виділяти не менш як 20 відсотків площі угідь під відтворювальні ділянки, на яких полювання суворо забороняється. З цього випливає, що наявність у складі мисливських угідь територій, де полювання є забороненим (як територія заказника), не лише не суперечить закону, а є невід`ємною складовою правильного, науково обґрунтованого ведення мисливського господарства. Користувач здійснює на такій заповідній території комплекс охоронних та біотехнічних заходів, сприяючи відтворенню фауни, що ідеально відповідає меті створення загальнозоологічного заказника. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2026 в справі №910/1364/23, обставини якої є ідентичними та абсолютно релевантними до цієї справи №910/1044/26;

- позовна заява не містить доказової бази щодо фактичного порушення режиму заказника. Прокурором не надано жодного належного та допустимого доказу (актів перевірок Державної екологічної інспекції, протоколів про адміністративні правопорушення, вироків судів тощо), які б підтверджували, що Хмільницька РО УТМР здійснює незаконне полювання на території заказника «Сандрацький» або своєю господарською діяльністю призвела до деградації чи знищення охоронюваних природних комплексів. В свою чергу відсутність факту порушення матеріального права або охоронюваного законом інтересу унеможливлює застосування механізмів судового захисту;

- прокурор стверджує, що вимога про звільнення угідь спрямована на усунення перешкод в користуванні майном, а отже, позовна давність на неї не поширюється. Це суперечить судовій практиці Великої Палати Верховного Суду. Негаторний позов може бути поданий власником, який фактично володіє майном, але має перешкоди у користуванні ним. В справі №910/1044/26 предметом спору є перевірка законності рішення Вінницької обласної Ради (індивідуального акта) та дійсності укладеного на його підставі договору. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що вимоги про визнання незаконними рішень рад та недійсними договорів є вимогами про захист права, порушеного в момент їх прийняття/укладення, і до них застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України). Оскаржуване рішення прийнято в 2007 році, договір укладено в 2011 році. Органи держави, в інтересах яких діє прокурор, зокрема Державна екологічна інспекція, яка здійснює постійний нагляд, об`єктивно знали або повинні були знати про наявність цих актів та договорів понад десять років тому. Пропуск позовної давності, про застосування якої Вінницька обласна Рада заявляє, є самостійною та безумовною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідач 2 проти задоволення позову заперечив, пославшись на доводи аналогічні доводам відповідача 1.

У відповіді на відзив прокурор зауважив на наступному:

- згідно висновку Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 820/5402/16 положення Закону України «Про мисливське господарство та полювання» щодо права ведення мисливського господарства застосовуються у тому разі, якщо вони не суперечать природоохоронному законодавству, зокрема Закону України «Про природно-заповідний фонд України», тому посилання на норми, що регулюють господарську діяльність у сфері мисливства є невірними;

- відповідно до п. 3.1 Положення про загально-зоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький» на території Заказника забороняється діяльність, що суперечить його цільовому використанню і загрожує збереженню природного комплексу, у тому числі: Мисливство та полювання;

- здійснення мисливського господарства у будь-якій її формі несумісне з цілями та завданнями створення заказника, метою якого є збереження у природному стані лісових, степових, болотних та інших відокремлених цілісних ландшафтів, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення. Натомість мисливське господарство, яке реалізується виключно у сфері суспільного виробництва шляхом створення відповідних продуктів, порушує природний стан таких цілісних ландшафтів та природних комплексів. Таким чином поняття «мисливське господарство» включає в себе «мисливство»;

- позовна давність не розповсюджується на оскарження рішень органів місцевого самоврядування предметом яких є обмежено оборотоздатні об`єкти, які не можуть бути у власності або користуванні. Позовна давність на позовну вимогу про визнання недійсним в частині договору про ведення мисливського господарства також не розповсюджується, оскільки така вимога є похідною від основної щодо визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування;

- за змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Хмільницькій міській раді та Державній екологічній інспекції Вінницької області стало відомо про необхідність захисту інтересів держави безпосередньо з повідомлень перебіг повідомлень Хмільницької окружної прокуратури від 19.06.2025 та 17.06.2025, тому перебіг строку давності почався з вказаної дати;

- охорона та збереження об`єктів та територій природно-заповідного фонду, особливо у період запровадженого воєнного стану в країні є пріоритетом та незмінно складає державний і суспільний інтерес.

Третя особа у письмових поясненнях зауважила на наступному:

- користувачем Заказника на момент прийняття спірних рішення та договорів була саме Хмільницька районна організація УТМР, яка здійснювала відповідно до Положення та охоронного зобов`язання охорону та збереження цінних природних комплексів та території (об`єкта) природно-заповідного фонду в цілому;

- пунктом 12 розділу ІІ Положення від 20.02.1998 (яке діяло на момент прийняття рішення), передбачено, що на території Заказника забороняється така діяльність, зокрема: - мисливство як на пернату дичину, так і на хутрового звіра на водосховищі та в однокілометровій зоні заказника, крім відстрілу шкідливих тварин, погодженого з Держуправлінням екобезпеки у Вінницькій області. В свою чергу основним завданням Заказника є збереження та відтворення на штучному водосховищі представників орнітофауни, таких ссавців, як ондатра, видра, річковий бобер та деякі види риб. Підтримання загального екологічного балансу в регіоні, проведення наукових досліджень і спостережень спрямованих на вивчення та розробку наукових основ охорони, збереження та відтворення його біоценозів;

- законодавством передбачено, що в складі мисливських угідь у спеціалізованих мисливських господарствах можуть перебувати об`єкти природно-заповідного фонду;

- статтею 28 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» передбачено розробку проекту організації та розвитку мисливського господарства, які після їх розроблення погоджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями. В матеріалах справи міститься Проект організації та розвитку мисливського господарства Хмільницької районної громадської організації УТМР. Основною метою якого є розробка науково-обгрунтованих напрямків ведення мисливського господарства, визначення шляхів і засобів, що забезпечують вирішення завдань з раціонального використання мисливських угідь, охорони, використання та відтворення мисливського фонду. Розділом 4.3. вищевказаного Проекту, передбачено 20% площі угідь з кращими захисними властивостями, які відводяться під відтворювальні ділянки. Додатком до вказаного розділу є таблиця 4.3.2 яка містись опис об`єктів природно-заповідного фонду (включаючи спірний об`єкт природно-заповідного фонду Зоологічний заказник «Сандрацький»), які згідно наказу віднесені до відтворювальних ділянок на яких заборонено мисливство та полювання. Таким чином, користувач угідь забезпечив на цій території спеціальний охоронний статус, що за своїм режимом повністю відповідає заповідному статусу об`єкта природно-заповідного фонду;

- зміст понять ведення мисливського господарства та мисливство не є тотожним.

- відсутні жодні докази того, що діяльність Хмільницької РО УТМР на території Загальнозоологічного заказника місцевого значення «Сандрацький» негативно впливає на стан природних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням (зокрема фактів полювання та знищення природних комплексів);

- в законодавчих актах з охорони навколишнього природного середовища відсутні заборони щодо перебування об`єктів природно-заповідного фонду у складі мисливських угідь. Більш того, жоден нормативно-правовий акт не містить обов`язку уповноваженого органу щодо виключення меж територій об`єктів ПЗФ зі складу мисливських угідь.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі № 910/1044/26 позов задоволено.

Під час розгляду спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що рішенням Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» надано Хмільницькій РО УТМР у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 91 440,0 га, в тому числі: лісові угіддя 3149,0 га, польові - 83 526,0 га, водно-болотні - 4 765, 0 га, а відповідно до додатку № 10 абз. 11, 36 п. 23 до рішення № 440 до складу мисливських угідь, серед іншого увійшов природо-заповідного фонду Загальнозоологічний заказник «Сандрацький» загальною площею 498,1 га

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного:

- відповідно до Положення про загально-зоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький», затвердженого наказом Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної військової адміністрації № 326 від 07.07.2023, на території заказника, зокрема, забороняється мисливство як на пернату дичину, так і на хутрового звіра на водосховищі та в однокілометровій зоні заказника;

- відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється полювання в заборонених для цього місцях, а саме: на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках (крім відстрілу і відлову хижих та шкідливих тварин);

- використання території зоологічного заказника «Сандрацький» площею 498, 1 га, для ведення мисливського господарства свідчить про порушення режиму природно-заповідного фонду. Використання території природно-заповідного фонду у якості мисливських угідь суперечить цільовому призначенню територій зоологічного заказника «Сандрацький», встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання його природних комплексів та є незаконним;

- рішення Вінницької обласної ради № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» зі змінами та доповненнями внесеними рішеннями № 670 від 15.10.2008 в частині використання території зоологічного заказника «Сандрацький» площею 498,1 га для ведення мисливського господарства прийнято з порушенням вимог статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», оскільки надання у користування мисливських угідь в межах території заказнику не передбачає використання території природно-заповідного фонду у природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, для потреб моніторингу навколишнього природного середовища та є незаконним;

- зважаючи на те, що рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» зі змінами та доповненнями внесеними рішеннями № 670 від 15.10.2008 № 670 від 15.10.2008 не відповідає вимогам законодавства та є незаконним в частині використання території зоологічного заказника «Сандрацький» площею 498,1 га для ведення мисливського господарства, а оспорюваний договір про умови ведення мисливського господарства був укладений на підставі вказаних рішень, такий договір має бути визнаний недійсним у вказаній частині, а спірна територія в межах зоологічного заказника «Сандрацький» підлягає звільненню з боку Хмільницької РО УТМР.

При цьому, суд першої інстанції визнав безпідставним заявлення відповідачем 1 у відзиві на позовну заяву про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, пославшись на наступне. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зауважила, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52)). Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Позовна давність на позовну вимогу про визнання недійсним в частині договору про ведення мисливського господарства також не розповсюджується, оскільки така вимога є похідною від основної щодо визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Вінницька обласна рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі № 910/1044/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- оскаржуване рішення обласної Ради є ненормативним актом (актом індивідуальної дії), яке було повністю реалізовано (вичерпало свою дію) фактом укладення договору про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011. Вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи;

- в суді першої інстанції відповідачі належним чином заявили про застосування позовної давності, проте суд відмовив у її застосуванні, мотивувавши це тим, що позов є негаторним, а отже, правопорушення є триваючим. Цей висновок є прямим порушенням норм матеріального права, а також спростовується висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 27.01.2026 в справі №910/1364/23 (п.5.44) щодо аналогічного позову прокурора;

- оцінюючи законність рішення обласної ради №440 та договору від 2011 року, суд першої інстанції обґрунтував своє рішення вимогами Положення про загальнозоологічний заказник «Сандрацький», яке було затверджене наказом Вінницької ОВА №326 лише 07.07.2023, проте застосування нормативного акта 2023 року до рішення обласної Ради від 2007 року є прямим порушенням ч.1 ст. 58 Конституції України, адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. При цьому суд першої інстанції, всупереч ст.86 ГПК України, взагалі не дослідив наявне в матеріалах справи первинне Положення про заказник «Сандрацький» від 1998 року (затверджене Держуправлінням екобезпеки у Вінницькій області), яке безпосередньо регулювало статус заказника на момент виникнення спірних правовідносин;

- суд першої інстанції ухилився від надання оцінки ключовим доводам Вінницької обласної Ради, інших відповідачів та третьої особи, які мали вирішальне значення для справи, а саме щодо: 1) дії закону в часі (необхідності застосування законодавства станом на 2007-2011 роки, а не ретроактивного застосування Положення 2023 року); 2) наявності в справі первинного Положення про заказник від 1998 року, де сама держава юридично закріпила статус Хмільницької РО УТМР як легітимного користувача та охоронця цієї території; 3) статусу заказника виключно як відтворювальної ділянки (згідно з Проєктом організації мисливського господарства), де полювання категорично заборонено в силу закону, а здійснюється лише охорона та біотехнічні заходи; 4) відсутності будь-яких доказів фактичної шкоди екосистемі або здійснення незаконного полювання; 5) наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 справа № 910/1044/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Горбасенко П.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2026:

- апеляційну скаргу Вінницької обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі № 910/1044/26 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України;

- надано Вінницькій обласній раді строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 11 980,80 грн.;

- попереджено Вінницькій обласній раді, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, дана апеляційна скарга буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню скаржнику.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 09.06.2026 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до вказаної заяви міститься платіжна інструкція № 223 від 09.06.2026 про сплату 11 980,80 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір, за апеляц.скаргою Вінницької ОРв справі №910/1044/26; Північний апеляц. господ.суд».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026, з урахуванням ухвали про виправлення описок від 12.06.2026, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вінницької обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі № 910/1044/26, ухвалено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/1044/26 призначено до розгляду на 07.07.2026 о 12:10 год., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1044/26.

11.06.2026 від представника відповідача 1 надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі № 910/1044/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2026 вказану заяву задоволено.

19.06.2026 до суду від відповідача 1 надішли додаткові пояснення у справі в яких заявник повністю погодився з доводами викладеними в апеляційній скарзі.

22.06.2026 від представника відповідача 2 надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 07.07.2026 о 12:10 год. у справі № 910/1044/26 та в подальшому в інших судових засіданнях для представників Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства - Пастуха Валентина Семеновича (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Максюти Наталі Віталіївни (РНОКПП НОМЕР_2 ) в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою власних технічних засобів та сервісу підсистеми відеоконференцзв`язку (ВКЗ), електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 вказану заяву задоволено.

22.06.2026 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просив рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 в справі №910/1044/26 скасувати повністю, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, пославшись на ті ж самі обставини, що і під час розгляду справі в суді першої інстанції.

22.06.2026 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

26.06.2026 до суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що

- рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» зі змінами і доповненнями внесеними рішенням № 670 від 15.10.2008 у цьому випадку є не просто актом одноразового застосування, а правовстановлюючим документом (юридичним титулом), який створив передумови для укладення договору про умови ведення мисливського господарства. Оскільки договір про умови ведення мисливського господарства був підписаний на виконання рішення Вінницької обласної ради, незаконність цього рішення автоматично нівелює правомірність укладення самого договору (ст. 203, 215 ЦК України). Отже, оскарження рішення ради прямо впливає на чинність договору. Це звільняє мисливські угіддя від незаконного користування та повертає державі/територіальній громаді право розпоряджатися ними у законний спосіб;

- апелянт безпідставно стверджує, що суд першої інстанції застосував закон із зворотною дією в часі. Цей довід є маніпулятивним, оскільки предметом спору є триваюче порушення режиму території об`єкту природно-заповідного фонду, а не лише факт прийняття рішення Вінницькою обласною радою від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь», а правова оцінка надається стану правовідносин на момент їх існування та розгляду справи, а не виключно на момент виникнення;

- судом першої інстанції вірно наголошено, що уповноваженими органами під час передання заказника для ведення мисливського господарства дослідження можливого негативного впливу антропогенного чинника на об`єкт природно-заповідного фонду не проводився. Оцінка сумісності цілей та завдань ведення мисливського господарства на його території, з цілями та завданнями створення та функціонування заказника не здійснювалася;

- Окружна прокуратура звернулась до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, Хмільницької міської ради з позовом про визнання незаконним рішення обласної ради, недійсним договору, тобто з негаторним позовом, сутністю вимог за яким є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду (тобто початковий момент перебігу позовної давності зміщується із кожним новим порушенням права власника або володільця). Тому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення;

- прокурором подано позовну заяву в інтересах Хмільницької міської ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, які не були обізнані про порушення, та фактично повідомлені про порушення інтересів прокурором. Зважаючи на викладене, до таких вимог строк позовної давності не застосовується.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 розгляд справи № 910/1044/26 відкладено на 02.09.2026 о 09:40 год., ухвалено судове засідання у справі № 910/1044/26 провести в режимі відеоконференції.

17.08.2026 від Вінницької обласної державної адміністрації надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності представника Вінницької обласної військової адміністрації.

Позивачі, відповідач-3 та третя особа представників в судове засідання не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача, відповідача-3, третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, представник відповідача-1 та представник відповідача-2 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, інших письмових пояснень, заслухавши пояснення прокурора, відповідача-1, відповідача-2, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, з наступних підстав.

Рішенням Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» (далі - рішення № 440) (а.с. 123-133 т. 1) надано Хмільницькій РО УТМР у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 91 440,0 га, в тому числі: лісові угіддя 3149, 0 га, польові - 83 526, 0 га, водно-болотні - 4 765, 0 га.

Згідно з додатком № 10 абз. 11 та 36 п. 23 до рішення № 440 до складу мисливських угідь, серед іншого, передано об`єкт природо-заповідного фонду Загальнозоологічний заказник «Сандрацький» площею 498, 1 га.

Рішенням Вінницької обласної Ради від 15.10.2008 № 670 «Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25.10.2007 року № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» (а.с. 44-69 т. 1), внесено зміни і доповнення до рішення № 440, а саме доповнено п. 1 словами «терміном на 30 років», п. 3 викладено в іншій редакції щодо переукладання договорів про умови ведення мисливського господарства, додаток № 10 абз. 11 та 36 п. 23, змін не зазнав.

На підставі рішення № 440 та рішення Вінницької обласної Ради від 15.10.2008 № 670 «Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25.10.2007 року № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь», яким внесено зміни до рішення № 440, між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) та Хмільницькою РО УТМР 01.10.2011 укладено договір про умови ведення мисливського господарства (а.с. 40-43 т. 1), до якого як стверджує прокурор увійшли і землі природо-заповідного фонду Загальнозоологічний заказник «Сандрацький» площею 498,1 га.

Вказані факти учасниками судового процесу не заперечуються.

Звертаючись до суду з цим позовом керівник Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області зазначає, що згідно з додатком № 10 абз. 11 та 36 п. 23 до рішення Вінницької обласної ради № 440 до складу мисливських угідь Хмільницького РО УТМР, серед іншого, передано об`єкт природо-заповідного фонду загальнозоологічний заказник «Сандрацький» площею 498, 1 га, проте здійснення мисливського господарства та розташування мисливських угідь в межах територій заказників є неможливим в світлі системного аналізу Законів України «Про природно-заповідний фонд України» та «Про мисливське господарство та полювання» та, з огляду на вказане, просить:

- визнати незаконним рішення № 440 в частині надання у користування Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців і рибалок мисливських угідь об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказника «Сандрацький» площею 498,1 га;

- визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства, укладеного 01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) та Хмільницькою районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок, в частині надання мисливських угідь у користування Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців і рибалок - об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказник «Сандрацький» площею 498,1 га;

- зобов`язати Хмільницьку районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок звільнити мисливські угіддя в межах території об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказника «Сандрацький» площею 498,1 га.

Правові позиції учасників судового процесу щодо спору детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним рішення № 440 в частині надання у користування Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців і рибалок мисливських угідь об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказника «Сандрацький» площею 498,1 га, колегія суддів зазначає наступне.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не призводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому відсутня необхідність оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення (пункт 4.50 постанови Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 910/9933/20).

Суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Оскільки на підставі рішення № 440 укладено договір про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) та Хмільницькою районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок, в частині надання мисливських угідь у користування Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців і рибалок - об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказник «Сандрацький» площею 498,1 га, то зазначене рішення в частині надання у користування Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців і рибалок мисливських угідь об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказника «Сандрацький» площею 498,1 га вичерпало свою дію виконанням. Визнання незаконним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення таких договорів та повернення набутого за договорами (за наявності підстав).

Подібний правовий висновок викладено у пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, п. 6.7 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 910/8100/24, постанові постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2026 у справі № 910/1140/25, а також п. 5.59 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2026 у справі № 910/1364/23.

Колегія суддів окремо зауважує на тому, що предметом розгляду у справі № 910/1364/23, серед іншого, були позовні вимоги про визнання незаконним абз. 4 п. 14 додатку № 10 рішення 13 сесії Вінницької обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» зі змінами та доповненнями, внесеними рішеннями № 670 від 15.10.2008 та № 622 від 25.08.2023, в частині надання у користування Немирівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок - ур. «Лучанське» площею 82 га (об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника «Лучанське» площею 82 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523088600:01:001:0678), розташованого у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва Державного підприємства «Іллінецьке лісове господарство», тобто оскаржуваного у цій справі № 910/1044/26 рішення № 440, проте в іншій частині.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127).

Оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним рішення Вінницької обласної Ради № 440 від 25.10.2007 «Про перерозподіл мисливських угідь» в частині надання у користування Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців і рибалок мисливських угідь об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказника «Сандрацький» площею 498,1 га підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовляється.

Водночас в контексті викладеного судова колегія вважає за необхідне зауважити, що зазначена скаржником судова практика (висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 19.03.2019 у справі № 906/920/16) не є релевантною до правовідносин цієї справи з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, їх неоднакове правове регулювання і виключає застосування вказаних правових позицій під час розгляду означеної справи.

Щодо інших позовних вимог, колегія суддів зазначає таке.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Зі свого боку, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Отже, суд не повинен виходити за межі сформульованих і заявлених позивачем вимог та фактичних підстав позову, оскільки це суперечитиме принципам диспозитивності та змагальності судочинства у приватноправових відносинах.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договору про умови ведення мисливського господарства, укладений 01.10.2011 (предмет позову), прокурор, як на підставу його недійсності (фактична підстава позову), вказує, що здійснення мисливського господарства у будь-якій її формі несумісне з цілями та завданнями створення заказника, а відтак спірний договір не відповідає приписам ст.ст. 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та пп. 3.1.12 п. 3.1 Положення про загально-зоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький», затвердженого наказом Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної військової адміністрації № 326 від 07.07.2023.

Колегія суддів зазначає, що процедура передачі мисливських угідь для ведення мисливського господарства у користування визначалася положеннями Земельного кодексу України, Закону України «Про мисливське господарство та полювання», Законом України «Про природно-заповідний фонд України» у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин. Вказане підтверджується наступним.

В постанові Верховного Суду від 03.04.2019 в справі № 369/911/17 викладено такі висновки:

«Згідно з вимогами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7)».

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2023 в справі № 911/3342/21 викладено висновки про те, що:

«..закони та інші нормативно-правові акти тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом».

У постанові Верховного Суду від 15.05.2019 в справі № 825/1496/17 сформульовано такі висновки:

«Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.

Відповідний висновок ґрунтується на положеннях статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи викладене, Суд визнає, що відповідачу при реалізації владних управлінських функцій необхідно застосовувати ту норму права, яка була чинною на момент прийняття спірних рішень, що було дотримано контролюючим органом в межах цих правовідносин».

З урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 58 Конституції України колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

За встановленими у цій справі обставинами, спірний договір був укладений на підставі рішень Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 та від 15.10.2008 № 670, а відтак на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям рішень Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 та від 15.10.2008 № 670 поширюється дія Закону України «Про мисливське господарство та полювання» та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в редакціях, чинних станом на момент прийняття цих рішень. Рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 та від 15.10.2008 № 670, які зумовили виникнення спірних правовідносин, слід оцінювати з урахуванням законодавства, чинного на момент прийняття зазначених рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2026 у справі № 910/1364/23,предметом розгляду у якій, як вже зазначено вище були позовні вимоги про визнання оскаржуваного у цій справі № 910/1044/26 рішення № 440, проте в іншій частині.

Згідно із ст. 9 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 440) до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської та Севастопольських міських рад у галузі мисливського господарства належить, зокрема, вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь.

Отже, до повноважень Вінницької обласної ради належить вирішення в установленому порядку питань щодо надання в користування мисливських угідь.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється полювання в заборонених для цього місцях, зокрема на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17 виснував, що діяльність із ведення мисливського господарства в межах території мисливського угіддя, яким є ділянка суші або водного простору, здійснюється з фактичним використанням земельної ділянки, в межах якої знаходиться мисливське угіддя, тому регулювання таких правовідносин здійснюється з урахуванням положень Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.. 43 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 440) землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно із ч. 2 ст. 45 Земельного кодексу України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначаються Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 440).

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку із цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, заказники. Заказники залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

Згідно із ч.ч. 2, 3, 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

За змістом положень ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною 1 цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Отже, з урахуванням необхідності забезпечення особливого режиму охорони на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду обмежується або забороняється діяльність, яка суперечить цільовому призначенню цих територій та об`єктів, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів, суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про об`єкти природно-заповідного фонду.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.1.2026 у справі № 910/1364/23.

Посилання прокуратури на правові висновки, викладені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 820/5402/16, судова колегія вважає безпідставними у зв`язку з їх нерелевантністю до спірних правовідносин, позаяк об`єктом спірного правовідношення виступав національний природний парк, статус і завдання якого врегульовано ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», тоді як у цій справі об`єктом спірного правовідношення виступає заказник, статус і завдання якого врегульовано ст. 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Рішенням 9 сесії Вінницької обласної ради 22 скликання від 28.03.1997 створено об`єкт природо-заповідного фонду загальнозоологічний заказник «Сандрацький» площею 498, 1 га (а.с. 142 т. 1).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у цій справі виходив з того, що відповідно до Положення про загально-зоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький», затвердженого наказом Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної військової адміністрації № 326 від 07.07.2023, на території заказника, зокрема, забороняється мисливство як на пернату дичину, так і на хутрового звіра на водосховищі та в однокілометровій зоні заказника (пп.3.1.12 п. 3.1).

Водночас, з огляду на висновки, які викладені вище, застосування обмежень, визначених Положенням про загально-зоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький», затвердженим наказом Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної військової адміністрації № 326 від 07.07.2023 до правовідносин, які виникли до дати прийняття такого положення, не є правомірним.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону і затверджуються:

центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях - щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Наданою прокурором архівною копією Положення про загальнозоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький», розробленого у 1999 році та погодженого органами екобезпеки (а.с. 148-152 т. 1), встановлено, що:

- загальнозоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький» створений у відповідності з рішенням сесії Вінницької обласної ради народних депутатів від 28.031997 з метою охорони штучного водосховища, що є місцем поселення савців, концентрації птахів в період перельоту і гніздування, нерестовищем і місцем нагулу риби (п. 1);

- загальнозоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький» загальною площею 498,1 га, в т.ч. під водою 227,5 га, боліт 270,6 га, розташований в межах Голодківської та Широкогребельської сільських рад Хмільникського району, на території мисливських угідь Хмільницької районної ради Українського товариства мисливців та рибалок (п. 2);

- територія, оголошена загальнозоологічним заказником місцевого значення «Сандрацький», не вилучається із землекористування Хмільницької районної ради Українського товариства мисливців і рибалок, яке здійснює на ній діяльність у відповідності з цим Положенням та іншими нормативними документами, несе відповідальність за належне її утримання і дотримання встановленого режиму (п. 4).

У п. 12 р. ІІ вказаного положення визначені види діяльності, які забороняються на території оголошеною загальнозоологічним заказником загальнодержавного значення «Сандрацький», зокрема, мисливство як на пернату дичину, так і на хутрового звіра на водосховищі та в однокілометровій зоні заказника, крім відстрілу шкідливих тварин, погодженого з Держуправлінням екобезпеки у Вінницькій області (абз. 10 п. 12).

Також у матеріалах справи міститься охоронне зобов`язання на загальнозоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький» № 52/255ЗЗМ від 25.12.2003 (а.с. 147-148 т. 1), видане землекористувачу - Хмельницька районна рада УТМР, яким, серед іншого, встановлено, що на території заказника забороняється мисливство як на пернату дичину, так і на хутрового звіра на водосховищі та в однокілометровій зоні заказника.

Положеннями ст.ст. 1, 12 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визначено:

- мисливські угіддя - це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства;

- користувачі мисливських угідь - спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь;

- мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського спорту і мисливського собаківництва;

- полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах.

До полювання прирівнюється:

- перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання;

- перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Згідно із абз. 1-3 ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.

Отже, чинним на момент прийняття рішення № 440 Положенням про загальнозоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький», розробленого у 1999 році та погодженого органами екобезпеки та охоронним зобов`язанням на загальнозоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький» № 52/255ЗЗМ від 25.12.2003 не встановлено заборону на ведення мисливського господарства, а встановлено лише заборону на мисливство як на пернату дичину, так і на хутрового звіра на водосховищі та в однокілометровій зоні заказника.

При цьому, основними завданнями мисливського господарства є охорона, використання та відтворення мисливських тварин, а основним завданням загальнозоологічного заказника місцевого значення «Сандрацький» згідно з п. 9 р. ІІ вказаного вище положення є збереження та відтворення на штучному водосховищі таких представників орнітофауни, як чаплі, крижня, лиски, річкових качок та інших; а також таких ссавців, як ондатра, видра, річковий бобер; таких риб, як сом, жерех, судак, сазан та інші види риб.

Таким чином, охорона, використання та відтворення мисливських тварин (ведення мисливського господарства) повністю узгоджується із завданням створення загально-зоологічного заказника місцевого значення «Сандрацький» площею 498,1 га - збереження та відтворення на штучному водосховищі представників орнітофауни, ссавців та риб.

Отже, з урахуванням приписів Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про мисливське господарство та полювання», в редакціях чинних, станом на 2007 рік, та вказаного вище Положення, було можливим здійснення мисливського господарства та розташування мисливських угідь в межах території заказника (загально-зоологічного заказника місцевого значення «Сандрацький» площею 498,1 га).

За таких обставин рішення Вінницької обласної Ради № 440 від 25.10.2007 «Про перерозподіл мисливських угідь» в частині надання у користування Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців і рибалок мисливських угідь об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказника «Сандрацький» площею 498,1 га, на момент його прийняття не суперечило вимогам законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що у пункті 2.2 положення від 15.02.2012 визначено основні завдання заказника, а саме: охорона умов відтворення, відновлення чисельності, збереження генофонду рідкісних та типових рослин і тварин; забезпечення охорони його території з усіма природними об`єктами, додержання режиму території; підтримка загального екологічного балансу в регіоні.

За приписами ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 914/4127/21.

У договорі про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011 сторонами, серед іншого, погоджено, що рішенням Вінницької обласної ради 13 сесії 5 скликання від 25.10.2007 №440 «Про перерозподіл мисливських угідь» та 20 сесії 5 скликання від 15.10.2008р. №670 «Про внесення змін та доповнень до рішень 13 сесії обласної ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року №440 «Про перерозподіл мисливських угідь» надано Хмільницькій районній організації УТМР терміном до 15 жовтня 2038 року мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 91 400,0 га, у тому числі: лісові угіддя 3 149,0 га, польові 83 526,0 га, водно-болотні 4 765,0 га (п. 1.1);

Розділом 2 договору про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011 визначено права та обов`язки сторін, зокрема:

1)Хмільницька районна організація УТМР:

- має право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок (п. 2.1);

- зобов`язується:

а) використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням;

б) вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України «Про тваринний світ», Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 № 780, інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства;

в) забезпечити мисливське впорядкування угідь (матеріали виготовлені 05.10.2007, де визначені в натурі межі цих угідь, відтворювані ділянки, єгерські обходи тощо;

г) раціонально використовувати державний мисливський фонд, не допускати погіршення екологічного стану середовища перебування мисливських тварин внаслідок власної діяльності;

д) проводити первинний облік чисельності і використання мисливських тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь, де перебувають дані тварини, і в установленому порядку подавати цю інформацію органам, що здійснюють державний облік мисливських тварин та облік їх використання;

е) забезпечувати проведення комплексних заходів, спрямованих на охорону і відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати кошти на дані цілі з розрахунку на 1 тис.га лісових угідь не менше 30, польових - 25, водно-болотних - 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

є) здійснювати охорону державного мисливського фонду, сформувати єгерську службу з розрахунку не менше одного єгеря на 5 тис.га лісових і 10 тис.га польових чи водно-болотних мисливських угідь, в термін до 01.11.2011 згідно з штатним розписом, який додається користувачем;

ж) дотримуватись режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України і до переліку видів тварин, які підлягають особливій охороні в межах наданих в користування мисливських угідь;

з) негайно інформувати природоохоронні органи, органи мисливського та лісового господарства, органи ветеринарної медицини, санітарно-епідеміологічної служби про виявлення захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та випадки загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями;

и) самостійно припиняти використання мисливських тварин у разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворюючої здатності та чисельності, виникнення загрози їх знищення, негайно вживати заходів до усунення негативних факторів впливу на тварин і середовище їх перебування;

і) виконувати інші обов`язки щодо охорони і використання об`єктів тваринного світу та користування мисливськими угіддями відповідно до чинного законодавства.

2) Вінницьке обласне управління лісового та мисливського господарство:

- має право:

а) в міру необхідності, але не менше ніж один раз в три роки проводити перевірку виконання Хмільницькою районною організацією УТМР умов договору, його виробничої та фінансово-господарської діяльності в частині організації та ведення мисливського господарства, охорони та відтворення державного мисливського фонду;

б) у разі невиконання або порушення Хмільницькою районною організацією УТМР умов договору, попередити його про необхідність усунення порушень у визначений термін або заборонити використання державного мисливського фонду терміном до 3 (трьох) років;

в) у разі систематичного невиконання Хмільницькою районною організацією УТМР умов договору подавати до Вінницької обласної ради матеріали про припинення права Хмільницькаої районної організації УТМР користування мисливськими угіддями;

- зобов`язане

а) надавати Хмільницькій районній організації УТМР організаційну та методичну допомогу у веденні мисливського господарства, здійсненні мисливського впорядкування угідь;

б) сприяти у виділенні земельних ділянок для будівництва в мисливських угіддях необхідних будівель і біотехнічних споруд, вирощуванні кормових культур, створенні захисних насаджень та здійсненні інших заходів, пов`язаних з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Договір про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011 відповідає Типовому договору про умови ведення мисливського господарства, який затверджено наказом Міністерства лісового господарства України № 153 від 12.12.1996.

Проаналізувавши вказані положення спірного правочину, апеляційний господарський суд вважає, що умови договору від 01.10.2011 не суперечать як приписам ст.ст. 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), так і чинному на момент прийняття рішення № 440 Положенню про загальнозоологічний заказник місцевого значення «Сандрацький», розробленому у 1999 році та погодженому органами екобезпеки, у зв`язку з чим вимога про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011 є необґрунтованою.

З огляду на те, що надання Хмільницькій РО УТМР у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства, в тому числі об`єкта природно-заповідного фонду загально зоологічного заказника «Сандрацький» площею 498, 1 га, згідно з рішенням № 440, відбулось за умов дотримання вимог законодавства та встановленого режиму охорони території, а також те, що оспорюваний договір укладено саме з метою виконання вказаного рішення Вінницької обласної ради та з дотриманням приписів Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Закону України «Про мисливське господарство та полювання», позовні вимоги про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011 та про зобов`язання Хмільницької районної організації Українського товариства мисливців і рибалок звільнити мисливські угіддя в межах території об`єкту природо-заповідного фонду загальнозоологічного заказника «Сандрацький» площею 498,1 га, як похідні вимоги, не підлягають задоволенню, у зв`язку з їх необгрунтованістю.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване судове рішення, дійшов висновку про те, що на заявлені позовні вимоги позовна даність не застосовується.

Прокурор зазначає, що спірний позов є негаторним на звернення з яким не поширюються вимоги щодо позовної давності.

Однак, такі висновки суду першої інстанції є помилковими, з огляду на наступне.

Однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. Якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів. Договірний характер правовідносин між сторонами спору виключає можливість застосування до них положень статті 391 Цивільного кодексу України. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20.

У даній справі договірний характер правовідносин між сторонами спору виключає можливість застосування до них положень статті 391 Цивільного кодексу України.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.01.2026 у справі № 910/1364/23.

Колегія суддів зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Оскільки, суд дійшов висновку про відмову в позові по суті вимог, відсутні підстави для застосування строку позовної давності та відмови в позові з підстав його пропуску. З огляду на зазначене, судом не досліджується питання про обґрунтованість клопотань відповідачів щодо застосування строків позовної давності.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі № 910/1044/26 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовляється повністю.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Вінницької обласної ради задовольняється повністю.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним господарським судом була задоволена апеляційна скарга відповідача 1 та відмовлено у задоволенні позову, понесені апелянтом судові витрати підлягають покладенню на Вінницьку обласну прокуратуру, яка є юридичною особою і якій підпорядкована місцева (окружна) прокуратура, яка була ініціатором даного судового провадження.

При цьому апеляційним господарським судом враховані правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21, згідно яких звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 277, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Вінницької обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі № 910/1044/26 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі № 910/1044/26 скасувати та прийняти нове рішення.

3. У задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Вінницької обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02909909, адреса: 21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33) на користь Вінницької обласної ради (ідентифікаційний код 00022438, адреса: 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 70) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 11 980 (одинадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят) грн. 80 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 03.09.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді С.А. Гончаров

П.В. Горбасенко