Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №911/1549/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа№ 911/1549/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Спаських Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін)

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Продмет»

на рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2025 (повний текст складено 22.07.2025)

у справі № 911/1549/25 (суддя – Черногуз О.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничий комплекс «Автотранспортник»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Продмет»

про стягнення 61 967,59 грн, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2026 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничий комплекс «Автотранспортник» (далі – позивач, ТОВ «ВК «Автотранспортник») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Продмет» (далі – відповідач, ТОВ «ВК Продмет») про стягнення 61 967,59 грн, з яких:

- 54 000,00 грн розмір передоплати;

- 559,23 грн 3% річних;

- 1 890,00 грн інфляційних втрат;

- 5 518,36 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 26.12.2023 № 938 про виготовлення та монтаж сходів у частині дотримання строків виконання робіт, що стало підставою для вимоги про повернення суми попередньої оплати та стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат і річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.07.2025 у справі №911/1549/25 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Продмет» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничий комплекс «Автотранспортник» 54 000,00 грн основного боргу, 403,89 грн - 3 % річних, 1 635,22 грн - інфляційних втрат та 2 190,64 грн витрат зі сплати судового збору; в решті позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідачем порушено строк виконання робіт за договором від 26.12.2023 № 938, однак не з дати, визначеної позивачем. Так суд встановив, що договором визначено 35-денний строк виконання робіт, проте не визначено момент, з якого розпочинається його обрахування.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу вимоги про початок виконання робіт, а строк дії договору визначено протягом 2023– 2024 років, суд визначив 31.12.2024 останнім днем, коли відповідач міг приступити до виконання робіт без порушення умов договору. За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач у будь-якому випадку не виконав роботи у визначений договором строк, а відтак позовна вимога про стягнення суми основного боргу є обґрунтованою.

Водночас, зважаючи на те, що граничним строком виконання робіт суд визначив 04.02.2025, а не 31.12.2024, як вважав позивач, суд здійснив перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, визначивши їх розмір з урахуванням встановленої судом дати виникнення прострочення грошового зобов`язання.

Відмовляючи у стягненні пені, місцевий господарський суд зазначив, що правові підстави для її стягнення відсутні, оскільки умовами Договору не передбачено такої штрафної санкції за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати, а відтак не визначено її розмір і порядок нарахування.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 28.04.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Продмет» через Електронний кабінет в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» (судом зареєстровано 29.04.2026) звернулось з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просило скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2025 у справі № 911/1549/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. У випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення апелянт просив суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2025 у справі № 911/1549/25 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Апелнят зазначив, що судове рішення прийнято без належного повідомлення відповідача про розгляд справи та без надання йому можливості реалізувати право на захист. На думку апелянта, місцевий господарський суд формально підійшов до питання повідомлення відповідача про розгляд справи, не врахувавши, що його представник проходив військову службу та мав проблеми зі здоров`ям у зв`язку з отриманням бойового поранення.

А відтак, на думку апелянта, суд ухвалив рішення без урахування істотних обставин справи, оскільки відповідач виконав істотну частину робіт за Договором, зокрема виготовив металевий каркас сходів, який позивач самостійно забрав із виробництва 10.04.2024, чим унеможливив подальше виконання монтажних робіт. При цьому відповідач вказував на втручання позивача у процес виконання робіт та фактичне прийняття ним результату виконаних робіт.

У зв`язку з цим апелянт вважав безпідставною вимогу про повернення суми попередньої оплати, оскільки вартість фактично виконаних робіт становить 59 235,00 грн, що перевищує суму отриманої попередньої оплати, а тому заборгованість перед позивачем відсутня.

Крім того, апелянт просив поновити строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2025 у справі № 911/1549/25та відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 справа № 911/1549/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Спаських Н.М., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 у справі № 911/1549/25 з метою перевірки матеріалів справи для вирішення клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження та відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1549/25, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Продмет» на рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2025 у справі № 911/1549/25 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали 13.05.2026 матеріали справи № 911/1549/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

14.05.2026 та 15.05.2026 суддя Яценко О.В. брала участь у вебінарі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 у справі № 911/1549/25 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Продмет» про відстрочення сплати судового збору та залишено апеляційну скаргу без руху. Апелянту надано десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав його поновлення та доказів на підтвердження наведених підстав, а також доказів сплати (доплати) судового збору в сумі 3 633,60 грн у встановленому порядку.

Зазначену ухвалу скаржнику доставлено до електронного кабінету 21.05.2026 о 16:39.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 30.05.2026 (судом зареєстровано 01.06.2026) подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та усунення недоліків апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді доповідачу) (складу суду) від 01.06.2026 у справі № 911/1549/25 вказана заява передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Спаських Н.М., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги задоволено та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2025 у справі № 911/1549/25. Зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2025 у справі № 911/1549/25 до закінчення апеляційного розгляду. Відкрито апеляційне провадження та вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

24.06.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, а наведені ним обставини щодо проходження представником військової служби не перешкоджали отриманню кореспонденції керівником підприємства.

Крім того, позивач зазначив, що доводи відповідача щодо виконання частини робіт, втручання позивача у процес їх виконання та вилучення металевого каркасу не передбачені умовами Договору та не підтверджені належними доказами, зокрема актами приймання-передачі виконаних робіт, дефектними актами, актами повернення чи іншими первинними документами.

26.06.2026 відповідач подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що суд першої інстанції не врахував істотних обставин справи, які мають значення для її вирішення, оскільки не мав можливості надати оцінку доказам та поясненням відповідача щодо фактичного обсягу виконаних робіт, втручання позивача у процес виконання замовлення та вилучення ним частини результату виконаних робіт.

Крім того, відповідач зазначив, що предмет замовлення передбачав виконання декількох окремих етапів робіт, а тому суд мав оцінити фактичний обсяг виконаних робіт, а не виходити лише з того, чи виконано Договір у повному обсязі. При цьому позивач, будучи обізнаним про стан готовності виробу, самостійно вилучив із виробництва готовий металевий каркас сходів без належного документального оформлення, що, на думку відповідача, стало причиною відсутності актів приймання-передачі та інших документів, які підтверджували виконання частини робіт.

У період з 18.07.2026 по 17.08.2026 головуючий суддя Яценко О.В. перебувала у щорічній відпустці.

Окрім цього, у період з 03.08.2026 по 16.08.2026 суддя Спаських Н.М. перебувала у щорічній відпустці.

Окрім цього, у період з 10.08.2026 по 14.08.2026, у період з 17.08.2026 по 21.08.2026, у період з 24.08.2026 по 26.08.2026 суддя Гончаров С.А. перебував у щорічній відпустці.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

А відтак, враховуючи зміст апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, оскільки рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 5 518,36 грн пені, апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, то в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, інших письмових пояснень, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню, з наступних підстав.

Щодо порушення судом першої інстанції норм Господарського процесуального кодексу України та доводів апелянта про формальний підхід суду першої інстанції до питання повідомлення відповідача колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з правовою позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв`язку (з посиланням) на відсутність (вибуття адресата), відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштовою відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 916/2349/17 від 21.03.2019 та у справі № 909/359/19 від 24.12.2019).

Колегія суддів бере до уваги висновки Верховного Суду стосовно того, що факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою, та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

З матеріалів справи вбачається, що:

- копію ухвали Господарського суду Київської області від 22.05.2025 про відкриття провадження у справі № 911/1549/25 було направлено засобами поштового зв`язку на адресу відповідача, яка вказана в доданому до позовної заяви витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 12): вул. Москаленка Сергія, 16-г, офіс 209, Бровари, Броварський р-н, Київська обл., 07403, поштове відправлення № 0601150264727 від 23.05.2025. Вказане поштове відправлення повернуто до Господарського суду Київської області 28.05.2025, причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 59-61);

- в апеляційній скарзі адреса: вул. Москаленка Сергія, 16-г, офіс 209, Бровари, Броварський р-н, Київська обл., 07403 вказана апелянтом, як власна.

Таким чином, оскільки ухвала суду першої інстанції надсилалась на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, та зазначає, що факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою, та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Поряд із цим суд також зауважує, що згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з частини 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», судові рішення, внесені до Реєстру є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Враховуючи, що з 20.06.2022 відновлено загальний доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень, заявник також мав можливість бути обізнаним про зміст ухвали у справі № 911/1549/25 з дати її оприлюднення у вказаному реєстрі.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на наступне.

За приписами ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), а відтак, представником відповідача є його керівник, доказів неможливості взяти участь в розгляді справи в суді першої інстанції якого суду не надано.

За приписами ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи).

Колегія суддів зауважує, що відповідно до наданого заявником Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Продмет» (ЄДРПОУ 45021366) є Сирник Світлана Сергіївна, Сирник Євгеній Анатолійович є представником вказаної юридичної особи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 31.09.2023 у справі № 910/11841/22 «підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.»

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.

Заявником не подано доказів відсутності можливості або об`єктивних перешкод в отриманні Сирник Світланою Сергіївною, як керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Продмет», поштової кореспонденції під час розгляду справи судом першої інстанції, а також неможливості взяти участь у такому розгляді.

Окрім цього, за змістом статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При цьому суд виходить з того, що заявник не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у розгляді справи в суді першої інстанції іншого представника з числа осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Колегія суддів зазначає, що заявником не додано до суду доказів неможливості заключити договір з адвокатом для належного представництва інтересів юридичної особи в суді першої інстанції.

Отже, колегія суддів зауважує, що можливість вчасного отримання поштової кореспонденції суду під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також і юридичного супроводу даної справи в суді першої інстанції, в даній справі залежала виключно від волевиявлення самого скаржника та організації представниками скаржника власної внутрішньої діяльності, тобто мала суб`єктивний характер, оскільки визначати пріоритети щодо наявного обсягу роботи та строку її виконання є правом та обов`язком органу саме скаржника. При цьому, згідно зі ст. 7 ГПК України одним із основних принципів господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.

Відтак, у зв`язку з наведеним, колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про те, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не знайшли свого підтвердження.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції, 26.12.2023 між Позивачем, як замовником, та Відповідачем, як підрядником, було укладено Договір № 938 про виготовлення та монтаж сходів, за умовами якого підрядник зобов`язується на основі завдання замовника виготовити та змонтувати сходи на об`єкті, замовник зобов`язується прийняти результат виконаних робіт та оплатити їх.

Пунктом 2.1. Договору погоджено, що ціна замовлених робіт та матеріалів складає 78110,00 грн (сімдесят вісім тисяч сто десять гривень 00 копійок).

За умовами п. 2.2. договору замовник вносить передоплату в розмірі 54000 грн (п`ятдесят чотири тисячі гривень 00 копійок). Остаточні розрахунки замовник здійснює протягом 3 банківських днів з моменту підписання сторонами відповідного акту здачі-приймання виконаних робіт.

Строк виконання робіт за цим договором становить 35 календарних днів (пункт 4.1. договору).

Згідно з п. 4.2. Договору після виконання робіт підрядник подає замовнику Акт здачі-приймання виконаних робіт.

Згідно з п. 4.3. Договору замовника протягом 3-х (трьох) робочих днів після отримання Акту здачі-приймання виконаних робіт направляє підряднику підписаний Акт здачі-приймання виконаних робіт чи мотивовану відмову від приймання робіт. При неотриманні підрядником підписаного Акту здачі-приймання виконаних робіт чи мотивованої відмови від приймання робіт протягом 3-х (трьох) робочих днів, роботи вважаються прийнятими з виконанням всіх умов цього Договору.

Згідно з пунктом 5.1. договору приймання-передача закінчених будівельних робіт оформлюється актом здачі-приймання виконаних робіт. Підписання акту є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

При цьому пунктом 5.2. договору обумовлено, що замовник зобов`язаний розпочати прийняття закінчених робіт у строки, встановлені в пункті 4.1. цього договору.

Якщо сторони не погодять інший строк, то замовник приступає до прийняття достроково виконаних робіт не пізніше 3 робочих днів з моменту отримання повідомлення від підрядника про готовність передати такі роботи (пункт 5.3 договору).

Відповідно до п. 5.4. Договору недоліки у виконаних роботах, виявлені в процесі приймання-передання закінчених робіт, які виникли з вини підрядника, фіксуються сторонами шляхом складання та підписання дефектного акту.

Відповідно до пункту 10.1. договору, цей договір є укладеним з моменту його підписання і діє протягом 2023-2024 років, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач здійснив передплату, перерахувавши відповідачу на підставі платіжної інструкції № 285 від 27.12.2023 грошові кошти у розмірі 54 000,00 грн. Водночас відповідач взяті на себе зобов`язання щодо виконання робіт не виконав.

В матеріалах справи містяться претензії №1 від 26.04.2024 (а.с. 33), №2 від 29.05.2024 (а.с. 13) та №3 від 03.01.2025 (а.с. 19), в яких позивач просив відповідача, зокрема, повернути сплачені ним за Договором грошові кошти в сумі 54 000,00 грн не пізніше трьох банківських днів з дня надходження відповідної претензії.

Зважаючи на залишення претензій без відповіді та невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач звернувся до суду з вимогою про повернення суми передплати, а також заявив до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, і пеню за прострочення виконання зобов`язання.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами частин 1 та 3 статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до статті 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно з частиною 2 статті 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню (частина 3 статті 571 ЦК України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач виконав свої зобов`язання за договором у частині здійснення передоплати у розмірі 54 000,00 грн, тоді як відповідач не виконав роботи з виготовлення та монтажу сходів у строк, визначений договором.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що договором встановлено 35-денний строк виконання робіт, однак не визначено момент початку його перебігу. Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу вимога про необхідність розпочати виконання робіт у порядку частини 2 статті 530 ЦК України, а строк дії договору визначено до 31.12.2024, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що перебіг 35-денного строку розпочинається з 31.12.2024. Відтак кінцевим строком виконання робіт є 04.02.2025, а не 31.12.2024, як зазначав позивач.

Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобов`язань, матеріали справи не містять, а відтак у силу частини 3 статті 571 ЦК України передплата у розмірі 54 000,00 грн підлягала поверненню з 05.02.2025.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч. 1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2).

Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з наведеними у рішенні суду першої інстанції висновками щодо того, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання у розмірі 54 000,00 грн, а період такого прострочення слід визначати з моменту закінчення строку виконання робіт до моменту звернення позивача до суду.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано істотних умов Договору, колегія суддів зазначає, що відповідно до принципів змагальності та диспозитивності господарського судочинства, визначених статтями 13-14 ГПК України, суд розглядає справу в межах заявлених сторонами вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи. При цьому відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас відповідач у суді першої інстанції не скористався своїм правом на подання відзиву. Отже, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за наявними у матеріалах справи доказами, яких було достатньо для її вирішення, а посилання відповідача в апеляційній скарзі на обставини, які не були ним заявлені та доведені в суді першої інстанції, саме по собі не свідчить про неповне з`ясування судом обставин справи.

Стосовно викладених в апеляційній скарзі обставин справи щодо поетапного виконання робіт та виготовлення каркасу сходів з подальшим його самостійним вилученням замовником з виробництва підрядника колегія суддів зазначає таке.

Умовами Договору передбачено виконання підрядником робіт з виготовлення з матеріалів підрядника сходів та їх монтажу на об`єкті замовника. При цьому умовами Договору не встановлено етапності виконання таких робіт, а замовник мав прийняти результат виконаних робіт у повному обсязі. Водночас відповідач вважає, що судом має бути враховано часткове виконання ним робіт, які, за його твердженням, виконані на суму 59 235,00 грн, що перевищує суму передоплати, а відтак обов`язок щодо повернення такої суми у нього взагалі відсутній.

Такі доводи апелянта є неспроможними, оскільки у разі зміни умов Договору такі зміни сторони могли погодити та належним чином оформити шляхом підписання додаткової угоди, акта приймання-передачі каркасу сходів або інших первинних документів, які дають можливість встановити відповідну господарську операцію. Водночас на підтвердження зазначених обставин відповідач в суді апеляційної інстанції в додатках до апеляційної скарги надав лише скріншоти листування у Viber та Telegram (а. с. 132– 140).

За змістом частин 4 та 8 статті 80 ГПК України, яка врегульовує загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що на залежали від неї.

Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновку щодо застування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасність вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи ( у даному випадку – відповідача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Відповідач в апеляційній скарзі на виконання вимог частини 4 статті 80, пункту 6 частини 2 статті 258, частини 3 статті 269 ГПК України взагалі не заявляв про долучення додаткових доказів, не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений строк, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача. Апелянт лише зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції щодо неврахування всіх обставин справи, що мають значення для її вирішення, та неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції, однак це не є вмотивованим клопотанням про долучення таких доказів до справи в суді апеляційної інстанції в розумінні норм ГПК України. Тим паче, колегія суддів раніше дійшла висновку про належне повідомлення судом першої інстанції відповідача про розгляд справи.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України, сторона несе ризик невчинення або несвоєчасного вчинення процесуальної дії під час розгляду справи, оскільки забезпечення своєчасного здійснення процесуальних прав покладається на саму сторону.

Таким чином, відповідач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

При цьому відповідно до статей 74, 76, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, належними та допустимими доказами. Обставини справи, які відповідно до законодавства мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Принципу змагальності в господарському судочинстві найбільшою мірою відповідає стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 10.09.2019 р. у справі № 916/2403/18), і саме цей стандарт, як правило, має застосовуватись при розгляді господарських спорів (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17 від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17).

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України», в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

За загальним правилом при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг / виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 911/1981/20, від 10.08.2023 у справі № 914/11/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи. Подібний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 914/8/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 20.04.2021 (справа за № 905/411/17) зазначив, що «Підставою здійснення оплати дійсно є акт, але такий, який: по-перше складається за наслідками процедури передавання-прийняття робіт, які є реально виконаними; по-друге, якщо і підписаний в односторонньому порядку, то лише з відміткою про відмову однієї зі сторін від підписання акта. Підписані позивачем (підрядником) акти, які додані до позовної заяви у цій справі, не свідчать про дотримання ним встановленого у статті 882 ЦК України порядку передання/прийняття робіт, який передбачає вчинення на акті відмітки про відмову від його підписання в ході передавання робіт. Отримання акта, складеного без дотримання порядку його складання, не свідчить про безумовний обов`язок його підписати та про виникнення зобов`язання оплатити визначену у ньому вартість робіт.»

Матеріали справи не містять додаткової угоди щодо зміни порядку виконання робіт, акта приймання-передачі виготовленого каркасу сходів чи інших первинних документів, які б підтверджували виконання підрядником робіт на заявлену ним суму та прийняття їх результату замовником.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що фактичне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, втручання у процес виконання робіт та вилучення каркасу жодним чином не зафіксовані відповідно до умов Договору та порядку ведення бухгалтерського обліку (актами здачі-приймання виконаних робіт, дефектними актами, актами повернення тощо), а відтак не спростовують викладених у позовній заяві обставин справи, які підтверджені позивачем відповідними доказами.

Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 22.07.2025 у справі № 911/1549/25, отже, підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Продмет» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Продмет» на рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2025 у справі № 911/1549/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2025 у справі № 911/1549/25 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2025 у справі № 911/1549/25.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 02.09.2026

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді С.А. Гончаров

Н.М. Спаських