Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №920/635/25 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 01 вересня 2026 р.

Справа: №920/635/25

Суддя: Яценко О.В.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа№ 920/635/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Горбасенка П.В.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Суходольського Олександра Олеговича

на рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 (повний текст складено 25.05.2026)

у справі № 920/635/25 (суддя Заєць С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОП-ІНКРІС»

до Фізичної особи-підприємця Суходольського Олександра Олеговича

про стягнення 356 864,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

12.05.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «КРОП-ІНКРІС» (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Суходольського Олександра Олеговича (далі - відповідач), відповідно до вимог якої просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за Договором поставки №00292-РМ від 15.05.2024 у розмірі 356 864,67 грн, з яких: 270 480,32 грн вартість товару, 32 288,26 грн пені та 54 096,09 грн штрафу, а також стягнути судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем умов договору поставки №00292-РМ від 15.05.2024 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар загальною вартістю 270 480,32 грн, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, на яку були нараховані відповідно до умов договору відсотки за користування кредитом, пені, штраф, 28 відсотки річних та інфляційні втрати.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що умови та строки оплати кожної окремої поставки визначалися відповідними додатками до Договору, а між сторонами була досягнута усна домовленість про оплату вартості поставленого товару восени 2024 року, після збору врожаю. При цьому відповідач сплатив 200 000,00 грн, а решту заборгованості в розмірі 70 480,32 грн, на його думку, сплачувати не повинен у зв`язку з досягнутою домовленістю.

Крім того, відповідач зазначав, що не мав можливості здійснити оплату до виставлення позивачем рахунку 19.11.2024, а тому нарахування штрафних санкцій, 28 % річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі є необґрунтованим. Також відповідач заперечував проти стягнення штрафу у розмірі 20 % та вказував на необхідність обмеження періоду нарахування відповідних платежів датою виставлення рахунку.

Водночас відповідач посилався на відсутність підстав для стягнення відсотків за користування товарним кредитом, оскільки передбачений п. 2.10 Договору акт про надання послуг товарного кредитування сторонами не підписувався.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 920/635/25 позов задоволено частково: стягнуто з Фізичної особи-підприємця Суходольського Олександра Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОП-ІНКРІС» 285 971,35 грн заборгованості за Договором поставки №00292-РМ від 15.05.2024, з яких: 270 480,32 грн основного боргу та 15 491,03 грн штрафу, а також 5 316,08 грн в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову - відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд встановив факт поставки позивачем відповідачу товару за Договором поставки №00292-РМ від 15.05.2024 на загальну суму 270 480,32 грн та часткової оплати відповідачем поставленого товару в розмірі 200 000,00 грн. При цьому, врахувавши передбачений п. 2.12 Договору порядок зарахування коштів у разі недостатності їх для виконання покупцем усіх зобов`язань, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 270 480,32 грн та штрафу в розмірі 15 491,03 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у стягненні відсотків за користування товарним кредитом, оскільки матеріали справи не містять передбаченого Договором акта надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування, який є підставою для їх нарахування та сплати.

Водночас місцевий господарський суд визнав правомірним нарахування 28 % річних та інфляційних втрат, однак, з урахуванням здійснених відповідачем платежів та встановленої Договором черговості їх зарахування, дійшов висновку про погашення заявлених до стягнення сум пені та частини штрафу. Крім того, з огляду на відсутність доказів понесення позивачем збитків унаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань, суд зменшив розмір нарахованого штрафу на 70 %.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 08.06.2026 Фізична особа-підприємець Суходольський Олександр Олегович через Електронний кабінет в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 по справі № 920/635/25 в частині стягнення з відповідача суми пені, 28% річних та інфляційних втрат, та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «КРОП ІНКРІС» частково та стягнути з відповідача на користь позивача 164 150,21 грн в якості заборгованості за договором поставки 00292-РМ від 15.05.2024.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та допустив помилки при здійсненні розрахунків, що призвело до неправильного визначення розміру належних до стягнення сум.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на ті ж доводи, що й у суді першої інстанції, додатково зазначивши, що суд безпідставно нарахував 28 % річних, інфляційні втрати та штрафні санкції до дня звернення позивача до суду, не врахувавши здійснені відповідачем 19.11.2024, 06.12.2024 та 10.12.2024 часткові оплати. На думку апелянта, граничним строком відповідних нарахувань мала бути дата фактичної оплати товару за кожним додатком до Договору окремо.

Крім того, апелянт вказав, що суд не дослідив наданий відповідачем контррозрахунок штрафних санкцій, а також не навів у рішенні самого розрахунку, на підставі якого дійшов висновку про погашення 32 288,26 грн пені за рахунок здійснених платежів. Відповідач також звернув увагу на невідповідність між сумами, у стягненні яких суд відмовив, та сумою, визначеною до стягнення у резолютивній частині рішення, внаслідок чого, на думку апелянта, судом фактично стягнуто на 32 288,26 грн більше. Водночас апелянт наголосив, що судом не було враховано здійснену відповідачем оплату товару в загальному розмірі 200 000,00 грн при визначенні кінцевого строку нарахування штрафних санкцій.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 справа № 920/635/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 07.07.2026.

18.06.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

18.06.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він обґрунтував свою позицію такими ж доводами, як в суді першої інстанції, зауваживши, що посилання відповідача про те, що його розрахунок заборгованості та штрафних санкцій не досліджувався, є безпідставним, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції було досліджено, як позовну заяву із усіма додатками позивача, так і відзив із усіма додатками відповідача, так і усі інші документи наявні у справі.

03.07.2026 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 920/635/25, яке обґрунтовано тим, що представник відповідача перебуває на стаціонарному лікуванні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи № 910/7198/25 задоволено; розгляд справи № 920/635/25 відкладено на 02.09.2026.

У судовому засіданні 02.09.2026 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів, інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - зміні, з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено і підтверджується матеріалами справи наступне.

15.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КРОП-ІНКРІС» (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Суходольським Олександром Олеговичем (покупець) було укладено Договір поставки №00292-РМ (далі - Договір) (том 1, а.с. 41-44).

Відповідно до п. 1.1. Договору в строки, визначені Договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену Договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки Покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати товару, нарахованих відсотків, а також інші умови, визначені в Додатках до Договору, які є невід`ємною його частиною. Фактична номенклатура, асортимент, кількість по задоволеним постачальником замовленням визначаються згідно видаткових накладних.

Покупець заявляє та стверджує, що він є сільськогосподарським товаровиробником і купує товар для використання його в технологічних процесах виробництва сільськогосподарської продукції (п. 1.5. Договору).

Пунктом 2.1. Договору встановлено. що загальна вартість Договору складається з загальної вартості товару, визначену із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5 цього Договору, що передається цим Договором та сум належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Вартість (ціна) товару встановлюється у гривні та відображається в Додатках до Договору.

Відповідно до п. 2.9. Договору за користування товарним кредитом, покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачений Додатком до Договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок дна додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов`язковій сплаті покупцем.

Згідно з п. 2.12. Договору у випадку недостатності коштів, отриманих від покупця на виконання в повному обсязі його зобов`язань по цьому Договору, постачальник має право провести зарахування коштів в наступному порядку:

- в першу чергу - в рахунок оплати нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, передбачених п. 2. Договору;

- в другу чергу - в рахунок оплати заборгованості, яка виникла в ході коригування ціни (вартості) товару через зміну курсу продажу іноземної валюти до гривні, введення нових або зміни існуючих ставок ввізного мита, ПДВ при імпорті товару, введення нових/додаткових обов`язкових платежів/зборів, що передбачено п.п 2.2. - 2.4. Договору;

- в третю чергу - в рахунок сплати відсотків річних за неправомірне користування коштами та індексу інфляції в порядку, передбаченому п. 7.2. В) Договору;

- в четверту чергу - в рахунок сплати пені за кожен день прострочення, передбаченої п. 7.2. А) Договору;

- в п`яту чергу - в рахунок сплати штрафу, передбаченого п. 7.2. Б) Договору;

- в шосту чергу - в рахунок оплати вартості (ціни) Товару.

Відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником. Сторони підписують відповідний акт надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається постачальником на адресу покупця, що вказана в тексті цього договору. Покупець зобов`язується підписати акт та повернути його протягом одного дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається постачальнику протягом 5 календарних днів, акт вважається схваленим та підписаним покупцем. Сплата нарахованих відсотків відбувається протягом 10 календарних днів з дати підписання (або схвалення шляхом ненадання відповіді) Акту про надання послуг товарного кредитування (п. 2.13. Договору).

Згідно з п. 2.14. Договору моментом переходу права власності на товар від постачальника до покупця є дата виписки видаткової накладної на товар.

Підпунктом 3.2.1. Договору закріплено обов`язок покупця провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку та термінів, передбачених п. 2. Договору та Додатку до Договору.

Приймання Товару по кількості і якості проводиться покупцем в момент його передачі від постачальника (п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору господарські зобов`язання сторін цього Договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім зобов`язань покупця по оплаті вартості товару, процентів за користування товарним кредитом та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (крім випадку, передбаченого п. 9.1. Договору), проведення розрахунків за товар, по штрафним санкціям - до повного їх виконання.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що у випадках порушення умов даного Договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті у встановлені Договором терміни вартості (ціни) товару та або відсотків за користування товарним кредитом.

За порушення даних умов Договору покупець:

а) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальник пеню в розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

б) сплачує штраф в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов`язання;

в) сплачує на користь постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Згідно з підпунктом 7.2.1. Договору у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті вартості товару та/або відсотків за користування товарним кредитом строком на 30 календарних днів або більше, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язується сплатити та погоджується з тим, що відсотки за користування товарним кредитом протягом усього періоду користування цим кредитом встановлюються в розмірі 14% та мають бути сплачені покупцем на рахунок постачальника на умовах, встановлених розділом 2 Договору.

Відповідно до п. 7.3. Договору, керуючись ст. 259 ЦК України сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності та нарахування по всім зобов`язанням (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі цього Договору до 3 років. Строк нарахування штрафних санкцій за цим Договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за цим Договором нараховується до моменту належного виконання відповідного зобов`язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, в залежності від того, яка обставина настане раніше.

Пунктом 9.4. Договору встановлено, що всі раніше досягнуті домовленості між сторонами, а також переписка між ними щодо предмету Договору, втрачає чинність з моменту підписання сторонами тексту цього Договору.

Всі зміни та доповнення до Договору є обов`язковими для сторін, якщо вони викладені в належній письмовій формі, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками сторін (п. 9.5. Договору).

Так, в межах Договору поставки здійснювались на підставі наступних додатків до нього та видаткових накладних:

1. Додаток №КІК00000645 від 15.05.2024 до Договору (том 1, а.с. 45), видаткова накладна №К00000759 від 15.05.2024 на суму 35 350,00 грн (том 1, а.с. 46);

2. Додаток №КІК00000857 від 15.05.2024 до Договору (том 1, а.с. 47), видаткова накладна №К00001005 від 16.05.2025 на суму 7 470,00 грн (том 1, а.с. 48);

3. Додаток №КІК00001002 від 24.05.2024 до Договору (том 1, а.с. 49), видаткова накладна №К00001144 від 24.05.2024 на суму 2 330,04 грн (том 1, а.с. 50);

4. Додаток №КІК00001037 від 27.05.2024 до Договору (том 1, а.с. 51), видаткова накладна №К00001156 від 27.05.2024 на суму 28 200,00 грн (том 1, а.с. 52);

5. Додаток №КІК00001063 від 28.05.2024 до Договору (том 1, а.с. 53), видаткова накладна №К00001208 від 28.05.2024 на суму 19 310,36 грн (том 1, а.с. 54);

6. Додаток №КІК00001098 від 29.05.2024 до Договору (том 1, а.с. 55), видаткова накладна №К00001228 від 29.05.2024 на суму 14 850,00 грн (том 1, а.с. 56);

7. Додаток №КІК00001114 від 30.05.2024 до Договору (том 1, а.с. 57), видаткова накладна №К00001236 від 30.05.2024 на суму 11 040,00 грн (том 1, а.с. 58);

8. Додаток №КІК00001148 від 03.06.2024 до Договору (том 1, а.с. 59), видаткова накладна №К00001275 від 03.06.2024 на суму 8 630,04 грн (том 1, а.с. 60);

9. Додаток №КІК00001149 від 03.06.2024 до Договору (том 1, а.с. 61), видаткова накладна №К00001307 від 03.06.2024 на суму 7 000,00 грн (том 1, а.с. 62);

10. Додаток №КІК00001266 від 07.06.2024 до Договору (том 1, а.с. 63), видаткова накладна №К00001420 від 07.06.2024 на суму 10 270,00 грн (том 1, а.с. 64);

11. Додаток №КІК00001208 від 10.06.2024 до Договору (том 1, а.с. 65), видаткова накладна №К00001418 від 10.06.2024 на суму 5 450,00 грн (том 1, а.с. 66);

12. Додаток №КІК00001337 від 14.06.2024 до Договору (том 1, а.с. 67), видаткова накладна №К00001535 від 14.06.202 на суму 11 566,80 грн (том 1, а.с. 68), видаткова накладна №К00001575 від 17.06.2024 на суму 82 399,68 грн (том 1, а.с. 69), видаткова накладна №00001732 від 25.06.2024 на суму 23 133,60 грн (том 1, а.с. 70);

13. Додаток №КІК00001448 від 17.06.2024 до Договору (том 1, а.с. 71), видаткова накладна №К00001587 від 17.06.2024 на суму 3 480,00 грн (том 1, а.с. 27)

Отже, загальна сума товару, поставленого позивачем відповідачу за спірним Договором, складає 270 480,32 грн.

19.11.2024 відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №14697 на суму 270 480,32 грн.

Водночас, ФОП Суходольським Олександром Олеговичем сплачено за поставлений товар частково на загальну суму 200 000,00 грн, що підтверджується:

- платіжною інструкцією №53 від 19.11.2024 на суму 50 000, грн з призначення платежу «ОПЛАТА ЗА ЗЗР ЗГІДНО РАХ.№14697 ВІД 19.11.2024Р., у т.ч. ПДВ 20% = 8 333,33 грн.» (том 1, а.с. 73);

- платіжною інструкцією №DР00000003 від 06.12.2024 на суму 100 000,00 грн.. з призначенням платежу «Оплата за ЗЗР згідно рахунку №14697 від 19.11.2024 року, у т.ч. ПДВ 20% 16 666,67 грн.» (том 1, а.с. 74);

- платіжною інструкцією №DР00000006 від 10.12.2024 на суму 50 000,00 грн з призначенням платежу «Оплата за ЗЗР згідно рахунку №14697 від 19.11.2024 року, у т.ч. ПДВ 20% 8 333,33 грн.» (том 1, а.с. 75).

За твердження відповідача, позивачем в повному обсязі виконано покладені на нього обов`язки та поставлено товар відповідно до умов Договору, що підтверджується Додатками до Договору та видатковими накладними, тоді як відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами Договору не здійснив повної оплати за поставлений товар, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 920/635/25 позов задоволено частково: стягнуто з Фізичної особи-підприємця Суходольського Олександра Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОП-ІНКРІС» 285 971,35 грн заборгованості за Договором поставки №00292-РМ від 15.05.2024, з яких: 270 480,32 грн основного боргу та 15 491,03 грн штрафу, а також 5 316,08 грн в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору, в решті позову відмовлено, що колегія суддів вважає неправильним, з огляду на наступне.

Дослідивши матеріали справи, матеріали апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплено принцип свободи договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем було поставлено відповідачу товар за Договором на загальну суму 270 480,32 грн, зокрема:

- за видатковою накладною №К00000759 від 15.05.2024 на суму 35 350,00 грн;

- за видатковою накладною №К00001005 від 16.05.2025 на суму 7 470,00 грн;

- за видатковою накладною №К00001144 від 24.05.2024 на суму 2 330,04 грн;

- за видатковою накладною №К00001156 від 27.05.2024 на суму 28 200,00 грн;

- за видатковою накладною №К00001208 від 28.05.2024 на суму 19 310,36 грн;

- за видатковою накладною №К00001228 від 29.05.2024 на суму 14 850,00 грн;

- за видатковою накладною №К00001236 від 30.05.2024 на суму 11 040,00 грн;

- за видатковою накладною №К00001275 від 03.06.2024 на суму 8 530,04 грн;

- за видатковою накладною №К00001307 від 03.06.2024 на суму 7 000,00 грн;

- за видатковою накладною №К00001420 від 07.06.2024 на суму 10 270,00 грн;

- за видатковою накладною №К00001418 від 10.06.2024 на суму 5 450,00 грн;

- за видатковою накладною №К00001535 від 14.06.202 на суму 11 566, 80 грн;

- за видатковою накладною №К00001575 від 17.06.2024 на суму 82 399,68 грн;

- за видатковою накладною №00001732 від 25.06.2024 на суму 23 133,60 грн.

Вказані видаткові накладні підписані сторонами без заперечень, підписи скріплені печатками.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що Додатками до Договору передбачено графіки оплати товару покупцем, зокрема:

1. Додаток №КІК00000645 від 15.05.2024 - до 15.05.2024;

2. Додаток №КІК00000857 від 15.05.2024 - до 16.05.2024;

3. Додаток №КІК00001002 від 24.05.2024 - до 24.05.2024 ;

4. Додаток №КІК00001037 від 27.05.2024 - до 27.05.2024 ;

5. Додаток №КІК00001063 від 28.05.2024 - до 28.05.2024;

6. Додаток №КІК00001098 від 29.05.2024 - до 31.05.2024;

7. Додаток №КІК00001114 від 30.05.2024 - до 30.05.2024;

8. Додаток №КІК00001148 від 03.06.2024 - до 03.06.2024;

9. Додаток №КІК00001149 від 03.06.2024 - до 03.06.2024;

10. Додаток №КІК00001266 від 07.06.2024 - до 10.06.2024;

11. Додаток №КІК00001208 від 10.06.2024 - до 28.06.2024;

12. Додаток №КІК00001337 від 14.06.2024 - до 28.06.2024;

13. Додаток №КІК00001448 від 17.06.2024 - до 17.06.2024.

Водночас, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем сплачено частково за поставлений товар за Договором на загальну суму 200 000,00 грн, що підтверджується:

- платіжною інструкцією №53 від 19.11.2024 на суму 50 000 грн 00 коп. з призначення платежу «ОПЛАТА ЗА ЗЗР ЗГІДНО РАХ.№14697 ВІД 19.11.2024Р., у т.ч. ПДВ 20% = 8 333,33 грн.»;

- платіжною інструкцією №DР00000003 від 06.12.2024 на суму 100 000 грн 00 коп. з призначенням платежу «Оплата за ЗЗР згідно рахунку №14697 від 19.11.2024 року, у т.ч. ПДВ 20% 16 666,67 грн.»;

- платіжною інструкцією №DР00000006 від 10.12.2024 на суму 50 000 грн 00 коп. з призначенням платежу «Оплата за ЗЗР згідно рахунку №14697 від 19.11.2024 року, у т.ч. ПДВ 20% 8 333,33 грн.».

Враховуючи вищевикладене, відповідачем було сплачено кошти на виконання умов Договору з пропуском встановленого строку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар. Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18,

Зокрема, в постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19 зазначено наступне:

« 18.2. Так, судами попередніх інстанцій досліджено умови договору №7/01, пунктом 3.1 якого визначено, що Покупець здійснює оплату товару протягом десяти банківських днів з дня отримання товару на підставі рахунку.

18.3. Оскільки товар отриманий Відповідачем 13.03.2018, що встановлено судами першої та апеляційної інстанції на підставі належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів, тому, відповідно, строк оплати за товар у Відповідача настав, і отримання, але нездійснення Відповідачем оплати товару є порушенням договірних зобов`язань. Тобто, обов`язок Відповідача оплатити вартість поставленого йому Позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України, частина 1 статті 265 ГК України) та не залежить від факту виставлення Позивачем рахунку на оплату Відповідачем вартості здійсненої поставки товару.».

Відтак, посилання відповідача на неможливість оплати вартості поставленого товару за спірним Договором у зв`язку з виставленням позивачем рахунку на оплату №14697 на суму 270 480,32 грн лише 19.11.2024, враховуючи, що Додатками до Договору передбачено графіки оплати товару покупцем, колегією суддів відхиляється.

Колегією суддів також відхиляються доводи відповідача про те, що між сторонами було досягнуто усної згоди, що оплата вартості поставленого позивачем товару буде сплачена відповідачем восени 2024 року, а частина суми в сумі 70 480,32 грн взагалі не повинна сплачуватись, оскільки пунктом 9.4. Договору встановлено, що всі раніше досягнуті домовленості між сторонами, а також переписка між ними щодо предмету Договору, втрачає чинність з моменту підписання сторонами тексту цього Договору. Крім цього, всі зміни та доповнення до Договору є обов`язковими для сторін, якщо вони викладені в належній письмовій формі, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками сторін (п. 9.5. Договору).

Так, колегією суддів зроблено висновок про те, що позивачем в повній мірі було виконано зобов`язання за Договором, в той час як відповідачем лише частково оплачено поставлений позивачем товар.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія зазначає, що виконання основного зобов`язання боржником саме по собі не скасовує його відповідальності за прострочення виконання (сплату штрафів, пені, неустойки), якщо інше не прописано в договорі або законі.

В пункті 7.2. Договору сторони передбачили, що у випадках порушення умов даного Договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті у встановлені Договором терміни вартості (ціни) товару та або відсотків за користування товарним кредитом.

За порушення даних умов Договору покупець:

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати поставленого йому позивачем товару в передбачений Договором строк, позивач має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань суму відсотків річних, інфляційних втрат, штрафу та пені та звернутися за їх стягненням до суду.

Колегією суддів враховано, що положенням п. 2.12. Договору сторони дійшли згоди, що у випадку недостатності коштів, отриманих від покупця на виконання в повному обсязі його зобов`язань по цьому Договору, постачальник має право провести зарахування коштів в наступному порядку:

- в третю чергу - в рахунок сплати відсотків річних за неправомірне користування коштами та індексу інфляції в порядку, передбаченому п. 7.2. в) Договору;

- в четверту чергу - в рахунок сплати пені за кожен день прострочення, передбаченої п. 7.2. а) Договору;

- в п`яту чергу - в рахунок сплати штрафу, передбаченого п. 7.2. б) Договору;

- в шосту чергу - в рахунок оплати вартості (ціни) товару.

Як було зазначено, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що укладення договору для відповідача не було обов`язковим в силу положень чинного законодавства, а відтак, укладаючи такий договір, він погодився з всіма його умовами, в тому числі і щодо порядку проведення зарахування коштів, передбаченому в п. 2.12. Договору.

В контексті викладеного колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, зроблені в постанові від 01.12.2022 у справі № 910/4160/20, зокрема:

«Вирішуючи питання щодо застосування норми статті 534 ЦК України, яка визначає, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу, Верховний Суд виходить з того, що дана норма диспозитивна і в договорі сторони можуть відступити від цих положень та врегулювати свої відносини на власний розсуд. Окрім того, інша черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням може бути встановлена закон.

Як встановили суди, у пункті 6.4 договорів сторони обумовили порядок у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання, відповідно до якого Енергоатом і проводив зарахування. Ця умова договору оспорювалася Гарантійним покупцем в судовому порядку. У постанові від 20.01.2022 у справі № 910/772/21 Верховний Суд погодився з висновками судів, що ця умова відповідає положенням статті 534 ЦК України, не суперечить вимогам закону.».

Згідно правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19, від 06.07.2020 у справі №754/2569/16-ц, «сторони, керуючись ст. 534 ЦК України, можуть на власний розсуд визначити у договорі порядок зарахування грошових коштів, які отримуються від іншої сторони договору, при цьому за наявності сукупності умов, які передбачені договором, призначення платежу, вказане платником, не є обов`язковим та не має вирішального значення для здійснення зарахування грошових коштів у визначеному умовами договору порядку.».

Отже, правомірним є порядок зарахування позивачем сплачених відповідачем грошових коштів відповідно до передбаченого п. 2.12. Договору алгоритму проведення зарахування коштів.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 7.3. Договору, керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності та нарахування по всім зобов`язанням (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі цього Договору до 3 років. Строк нарахування штрафних санкцій за цим Договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за цим Договором нараховується до моменту належного виконання відповідного зобов`язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, в залежності від того, яка обставина настане раніше.

В постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 зазначено, що: «Встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі 910/2031/16).».

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 911/858/22, зокрема: «Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.».

Так, сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій в п. 7.3. Договору, відмінний від загального правила, встановленого в ч. 6 ст. 232 ГК України, з огляду на що в даній справі позивач має право на нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим Договором до моменту належного виконання відповідного зобов`язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, в залежності від того, яка обставина настане раніше.

Відтак, у разі неналежного виконання зобов`язання правомірним відповідачем, правомірним є нарахування позивачем штрафних санкцій до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій.

Так, відповідно до п. 2.12. Договору сплачені покупцем кошти першочергово зараховуються в рахунок сплати відсотків за користування товарним кредитом, передбаченим п. 2.9. Договору.

Таким чином, відповідно до положень спірного Договору відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником та сплачуються покупцем на підставі відповідного акту надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування.

Водночас, як правильно зазначено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутній акт надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування, з огляду на що правомірним є висновок суду першої інстанції про першої інстанції зазначено про відсутність підстав для нарахування позивачем 34 747,58 грн відсотків за користування товарним кредитом за Договором.

В другу чергу кошти зараховуються в рахунок оплати заборгованості, яка виникла в ході коригування ціни (вартості) товару через зміну курсу продажу іноземної валюти до гривні, введення нових або зміни існуючих ставок ввізного мита, ПДВ при імпорті товару, введення нових/додаткових обов`язкових платежів/зборів, що передбачено п.п 2.2. - 2.4. Договору, водночас, вказаної вимоги позивачем не висувалось.

В третю чергу - в рахунок сплати відсотків річних за неправомірне користування коштами та індексу інфляції в порядку, передбаченому п. 7.2. в) Договору.

Відповідно до ч. 25 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачені ст. 625 ЦК України, втрати пов`язані з інфляційними процесами в державі, за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником.

Щодо компенсаційного характеру заходів відповідальності у цивільному праві, зокрема встановленого ст.625 ЦК України, то такий сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.06.2019р. у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 18.03.2020р. у справі №902/417/18, від 16.09.2021р. у справі №915/2222/19.

Відповідно до п. 7.2. в) Договору за порушення умов Договору покупець сплачує на користь Постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

При цьому колегія суддів враховує, що умовами Договору сторони, серед іншого, збільшили розмір відсотків річних, які підлягають нарахуванню відповідно до ст. 625 ЦК України до 28 %.

Відповідно до п. 2.12. Договору в четверту чергу кошти зараховуються в рахунок сплати пені за кожен день прострочення, передбаченої п. 7.2. а) Договору, а в п`яту чергу - в рахунок сплати штрафу, передбаченого п. 7.2. б) Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно зі ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суддів звертає увагу, що під час підписання сторонами Договору поставки та на момент існування спірних правовідносин діяв Господарський кодекс України, і сторони повинні були керуватись його положеннями (ГК України втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону № 4196-IX від 09.01.2025),

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів констатує, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17.

Відповідно до п. 7.2. Договору у випадках порушення умов даного Договору, Постачальник має право притягти Покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті у встановлені Договором терміни вартості (ціни) Товару та або відсотків за користування товарним кредитом.

За порушення даних умов Договору покупець:

а) сплачує за кожен день прострочення на користь Постачальник пеню в розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно оплаченого Товару за кожен день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

б) сплачує штраф в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 2.12. Договору в шосту чергу сплачені боржником кошти зараховуються в рахунок оплати вартості (ціни) товару.

Проаналізувавши наведений порядок зарахування коштів та, враховуючи часткові сплати відповідачем коштів, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що для вирішення спору сторін по суті необхідно дослідити порядок зарахування позивачем сплачених відповідачем сум в рахунок оплати основного боргу за поставлений товар та можливість зарахування позивачем таких сум в порядку черговості, передбаченому п. 2.12. Договору, а також встановити право на нарахування яких саме сум штрафних санкцій позивач мав станом на дату здійснення відповідачем оплат.

Як було встановлено вище, відповідачем на виконання умов Договору сплачено частково за поставлений товар за Договором на загальну суму 200 000,00 грн відповідно до:

- платіжної інструкції №53 від 19.11.2024 на суму 50 000,00 грн;

- платіжної інструкції №DР00000003 від 06.12.2024 на суму 100 000,00 грн;

- платіжної інструкції №DР00000006 від 10.12.2024 на суму 50 000,00 грн.

Як було зазначено, Додатками до Договору передбачено графіки оплати товару покупцем, зокрема:

1. Додаток №КІК00000645 від 15.05.2024 - до 15.05.2024;

2. Додаток №КІК00000857 від 15.05.2024 - до 16.05.2024;

3. Додаток №КІК00001002 від 24.05.2024 - до 24.05.2024 ;

4. Додаток №КІК00001037 від 27.05.2024 - до 27.05.2024 ;

5. Додаток №КІК00001063 від 28.05.2024 - до 28.05.2024;

6. Додаток №КІК00001098 від 29.05.2024 - до 31.05.2024;

7. Додаток №КІК00001114 від 30.05.2024 - до 30.05.2024;

8. Додаток №КІК00001148 від 03.06.2024 - до 03.06.2024;

9. Додаток №КІК00001149 від 03.06.2024 - до 03.06.2024;

10. Додаток №КІК00001266 від 07.06.2024 - до 10.06.2024;

11. Додаток №КІК00001208 від 10.06.2024 - до 28.06.2024;

12. Додаток №КІК00001337 від 14.06.2024 - до 28.06.2024;

13. Додаток №КІК00001448 від 17.06.2024 - до 17.06.2024.

Відтак, проаналізувавши надані позивачем розрахунки 28 % річних, інфляційних втрат та пені, колегія суддів зазначає, що позивачем по Додатку №КІК00000857 від 15.05.2024, Додатку №КІК00001098 від 29.05.2024, Додатку №КІК00001266 від 07.06.2024, Додатку №КІК00001208 від 10.06.2024, Додатку №КІК00001337 від 14.06.2024 визначено неправильний період нарахування 28% річних, інфляційних втрат та пені, оскільки кінцевим днем оплати за товар по Додатку №КІК00000857 є 16.05.2024, Додатку №КІК00001098 є 31.05.2024, Додатку №КІК00001266 є 10.06.2024, Додатку №КІК00001208 є 28.06.2024, Додатку №КІК00001337 є 28.06.2024.

А відтак, і першим днем прострочення, відповідно, є:

- по Додатку №КІК00000857 є 17.05.2024;

- по Додатку №КІК00001098 є 01.06.2024;

- по Додатку №КІК00001266 є 11.06.2024;

- по Додатку №КІК00001208 є 29.06.2024;

- по Додатку №КІК00001337 є 29.06.2024.

Враховуючи, що відповідно до платіжної інструкції №53 від 19.11.2024 відповідачем було сплачено на користь позивача 50 000,00 грн, необхідно визначити розмір штрафних санкцій, право на нарахування яких мав позивач за період з першого дня прострочення за кожним з Додатків до Договору по день, що передує дню здійснення першої оплати відповідачем, зокрема по 18.11.2024 включно.

Колегією суддів здійснено розрахунки наступним чином.

Для 28 % річних розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С * Z * Д : 365 : 100,

де С - сума заборгованості, Z - відсоток річних, зазначений в Договорі.

Для розрахунку інфляційних втрат:

- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;

- якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Для визначення суми пені розрахунок здійснюється за формулою:

Пеня = С * РП * Д : 100,

де С - сума заборгованості, РП - розмір пені, зазначений в Договорі, Д - кількість днів прострочення.

Для визначення суми штрафу:

Штраф = 20% * С,

де С - сума заборгованості.

Розрахунки, зроблені колегією суддів:

1. Додаток №КІК00000645, сума боргу - 35 350,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 16.05.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 2 917,17 грн;

- 28 % річних: 5 057,17 грн;

- пеня: 6 610,45 грн;

- штраф: 7 070,00 грн.

2. Додаток №КІК00000857, сума боргу - 7 470,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 17.05.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 616,14 грн;

- 28 % річних: 1 062,94 грн;

- пеня: 1 389,42 грн;

- штраф: 1 494,00 грн.

3. Додаток №КІК00001002, сума боргу - 2 330,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 25.05.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 192,28 грн;

- 28 % річних: 317,29 грн;

- пеня: 414,74 грн;

- штраф: 466,01 грн.

4. Додаток №КІК00001037, сума боргу - 28 200,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 28.05.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 2 327,13 грн;

- 28 % річних: 3 775,41 грн;

- пеня: 4 935,00 грн;

- штраф: 5 640,00 грн.

5. Додаток №КІК00001063, сума боргу - 19 310,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 29.05.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 1 593,51 грн;

- 28 % річних: 2 570,45 грн;

- пеня: 3 559,94 грн;

- штраф: 3 862,03 грн.

6. Додаток №КІК00001098, сума боргу - 14 850,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 01.06.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 1 225,46 грн;

- 28 % річних: 1 942,67 грн;

- пеня: 2 539,35 грн;

- штраф: 2 970,00 грн.

7. Додаток №КІК00001114, сума боргу - 1 140,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 31.05.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 911,05 грн;

- 28 % річних: 1 452,70 грн;

- пеня: 1 898,88 грн;

- штраф: 2 208,00 грн.

8. Додаток №КІК00001148, сума боргу - 8 630,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 04.06.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 712,17 грн;

- 28 % річних: 1 109,17 грн;

- пеня: 1 449,84 грн;

- штраф: 1 726,01 грн.

9. Додаток №КІК00001149, сума боргу - 7 000,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 04.06.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 577,66 грн;

- 28 % річних: 899,67 грн;

- пеня: 1 176,00 грн;

- штраф: 1 400,00 грн.

10. Додаток №КІК00001266, сума боргу - 10 270,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 11.06.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 847,50 грн;

- 28 % річних: 1 264,95 грн;

- пеня: 1 6573,47 грн;

- штраф: 2 054,00 грн.

11. Додаток №КІК00001208, сума боргу - 5 450,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 29.06.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 322,75 грн;

- 28 % річних: 596,22 грн;

- пеня: 779,35 грн;

- штраф: 1 090,00 грн.

12. Додаток №КІК00001337, сума боргу - 117 100,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 29.06.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 6 934,61 грн;

- 28 % річних: 12 810,61 грн;

- пеня: 16 745,30 грн.

- штраф: 23 420,02 грн.

13. Додаток №КІК00001448, сума боргу - 3 480,00 грн, період нарахування штрафних санкцій: 18.06.2024 - 18.11.2024:

- інфляційні втрати: 206,08 грн;

- 28 % річних: 409,99 грн;

- пеня: 535,92 грн;

- штраф: 696,00 грн.

Так, загалом станом на 18.11.2024 позивач мав право нарахувати відповідачу штрафні санкції в таких розмірах:

- інфляційні втрати: 19 383,81 грн;

- 28 % річних: 33 269,24 грн;

- пеня: 43 687,06 грн;

- штраф: 54 096,09 грн.

Беручи до уваги передбачений п. п. 2.12. Договору порядок зарахування коштів та враховуючи, що відповідно до платіжної інструкції №53 від 19.11.2024 відповідачем було сплачено на користь позивача 50 000,00 грн, вказана сума мала бути зарахована позивачем в рахунок сплати інфляційних втрат (50 000,00 грн - 19 383,81 грн = 30 616,19 грн - залишок), 28 % річних (33 269,24 грн - 30 616,19 грн = 2 653,05 грн - залишок несплаченої суми 28 % річних).

З огляду на факт оплати позивачем 19.11.2024 коштів в розмірі 50 000,00 грн, несплаченими станом на 19.11.2024 залишились:

- 28 % річних: 2 653,05 грн;

- пеня: 43 687,06 грн;

- штраф: 54 096,09 грн.

- основна заборгованість по Договору в сумі 270 480,32 грн.

Враховуючи, що відповідно до платіжної інструкції №DР00000003 від 06.12.2024 відповідачем було сплачено на користь позивача 100 000,00 грн, надалі необхідно визначити розмір штрафних санкцій, право на нарахування яких мав позивач за період з дня здійснення першої оплати по день, що передує дню здійснення другої оплати відповідачем, зокрема, по 05.12.2024 включно.

За вказаний період (19.11.2024 - 05.12.2025) позивач мав право нарахувати на суму основної заборгованості по Договору в розмірі 270 480,32 грн наступні штрафні санкції (розрахунки штрафних санкцій зроблені за наведеними вище формулам - прим. суду):

- інфляційні втрати: 0,00 грн;

- 28 % річних: 3 517,72 грн;

- пеня: 4 598,17 грн.

Відтак, враховуючи розміри несплачених станом на 18.11.2024 28 % річних, пені, штрафу, загалом станом на 05.12.2024 позивач мав право нарахувати відповідачу наступні штрафні санкції:

- інфляційні втрати: 0,00 грн;

- 28 % річних: 6 170,77 грн;

- пеня: 48 285,23 грн;

- штраф: 54 096,09 грн.

Беручи до уваги передбачений п. п. 2.12. Договору порядок зарахування коштів та враховуючи, що відповідно до платіжної інструкції №DР00000003 від 06.12.2024 відповідачем було сплачено на користь позивача 100 000,00 грн, вказана сума мала бути зарахована позивачем в рахунок сплати 28 % річних, пені (100 000,00 грн - 6 170,77 грн - 48 285,23 = 45 544,00 грн - залишок), штрафу (54 096,09 грн - 45 544,00 грн = 8 552,09 грн - залишок несплаченої суми штрафу).

З огляду на факт оплати позивачем 06.12.2024 коштів в розмірі 100 000,00 грн, несплаченими станом на 06.12.2024 залишились:

- штраф: 8 552,09 грн.

- основна заборгованість по Договору в сумі 270 480,32 грн.

Враховуючи, що відповідно до платіжної інструкції №DР00000006 від 10.12.2024 відповідачем було сплачено на користь позивача 50 000,00 грн, надалі необхідно визначити розмір штрафних санкцій, право на нарахування яких мав позивач за період з дня здійснення другої оплати по день, що передує дню здійснення третьої оплати відповідачем, зокрема, по 09.12.2024 включно.

За вказаний період (06.12.2024 - 09.12.2025) позивач мав право нарахувати на суму основної заборгованості по Договору в розмірі 270 480,32 грн наступні штрафні санкції (розрахунки штрафних санкцій зроблені за наведеними вище формулам - прим. суду):

- інфляційні втрати: 0,00 грн;

- 28 % річних: 3 517,72 грн;

- пеня: 4 598,17 грн.

- інфляційні втрати: 0,00 грн;

- 28 % річних: 827,70 грн;

- пеня: 1 081,92 грн;

- штраф: 8 552,09 грн.

Беручи до уваги передбачений п. п. 2.12. Договору порядок зарахування коштів та враховуючи, що відповідно до платіжної інструкції №DР00000006 від 10.12.2024 відповідачем було сплачено на користь позивача 50 000,00 грн, вказана сума мала бути зарахована позивачем в рахунок сплати 28 % річних, пені, штрафу (50 000,00 грн - 827,70 грн - 1 081,92 - 8 552,09 = 39 538,29 грн - залишок), основної заборгованості (270 480,32 грн - 39 538,29 грн = 230 942,03 грн - залишок несплаченої суми основної заборгованості).

З огляду на факт оплати позивачем 10.12.2024 коштів в розмірі 50 000,00 грн, несплаченими станом на 10.12.2024 залишилась:

- основна заборгованість по Договору в сумі 230 942,03 грн.

Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача про те, що кінцевим строком нарахування штрафних санкцій по кожному з додатків до договору слід було брати дату проведення оплати, а не дату звернення до суду з позовом, з огляду на викладене вище, зокрема:

- сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій в п. 7.3. Договору, відмінний від загального правила, встановленого в ч. 6 ст. 232 ГК України, з огляду на що в даній справі позивач має право на нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим Договором до моменту належного виконання відповідного зобов`язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, в залежності від того, яка обставина настане раніше;

- враховуючи, що укладення договору для відповідача не було обов`язковим в силу положень чинного законодавства, а відтак, укладаючи такий договір, він погодився з всіма його умовами, в тому числі і щодо збільшення строку нарахування штрафних санкцій в п. 7.3. Договору;

- враховуючи вищенаведений розрахунок суду апеляційної інстанції, сплачених позивачем коштів не вистачило в повній мірі для оплати вартості (ціни) товару, поставленого позивачем в межах Договору, відтак, в даному випадку не відбулось належного виконання відповідного зобов`язання, з огляду на що кінцевим строком нарахування штрафних санкцій відповідно до п. 7.3. Договору є момент звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій;

- з огляду на вказане правомірним є нарахування позивачем штрафних санкцій до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій.

Колегія суддів зауважує відповідачу, що позивачем надано розрахунок штрафних санкцій окремо по кожній поставці (відповідно до Додатків до Договору), з огляду на що судом враховано твердження скаржника про те, що кожна поставка - це окрема угода всередині загального Договору, водночас, оскільки сплачені позивачем кошти в першу чергу необхідно зарахувати в рахунок погашення штрафних санкцій, сума боргу залишилась частково непогашеною, відтак, неправильним є твердження апелянта про те, що граничним строком нарахування являється день оплати товару за кожним додатком до Договору окремо, а не по день звернення до суду.

Твердження відповідача про те, що ні відповідач, ні його представник, на бачили зробленого судом розрахунку, його немає в тексті судового рішення та в матеріалах електронної справи, є необґрунтованим, оскільки, проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, можна зробити висновок, що судом першої інстанції відмовлено у стягненні заявлених позивачем 32 288,26 грн пені та 2 459,32 грн штрафу, у зв`язку з погашенням вказаних сум за рахунок сплачених відповідачем коштів, зокрема, зазначивши, що позивач не має право на зарахування сплачених позивачем коштів в рахунок оплати нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, передбачених п. 2. Договору, відтак, вказану позивачем суму відсотків за користування товарним кредитом (32 288,26 грн пені + 2 459,32 грн штрафу = 34 747,58 грн.) судом першої інстанції зараховано в рахунок оплати наступних черг, передбачених пунктом 2.12. Договору, зокрема, пені та штрафу.

Отже, колегія суддів визнає арифметично неправильним розрахунок штрафних санкцій, наданий відповідачем разом з відзивом до суду першої інстанції, та зроблений відповідачем у апеляційній скарзі, і не приймає його до розгляду.

З огляду на що надалі необхідно визначити розмір штрафних санкцій, право на нарахування яких мав позивач за період з дня здійснення третьої (останньої) оплати по день, визначений позивачем, як кінцевий для нарахування штрафних санкцій (день, що передує дню звернення до суду), зокрема по 06.05.2025 включно.

За вказаний період (10.12.2024 - 06.05.2026) позивач мав право нарахувати на суму непогашеної основної заборгованості по Договору в розмірі 230 942,03 грн наступні штрафні санкції (розрахунки штрафних санкцій зроблені за наведеними вище формулам - прим. суду):

- інфляційні втрати: 13 219,64 грн;

- 28 % річних: 26 209,18 грн;

- пеня: 34 179,42 грн.

Так, колегія суддів зауважує, що позивачем правильно визначено черговість зарахування сплачених відповідачем коштів, водночас, частково неправильно визначено період нарахування штрафних санкцій та не враховано здійснені відповідачем часткові оплати для правильного розрахунку штрафних санкцій.

З огляду на викладене, за розрахунком колегії суддів, позивач має право на стягнення:

- інфляційні втрати: 13 219,64 грн;

- 28 % річних: 26 209,18 грн;

- пеня: 34 179,42 грн.

- основна заборгованість по Договору - 230 942,03 грн.

Водночас, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).

Частинами 1, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Такі правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема у постановах від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.

А відтак, визначаючи розмір належних до стягнення сум, колегія суддів враховує принцип диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Так, позивачем заявлено до стягнення 270 480,32 грн основного боргу, 32 288,26 грн пені та 54 096,09 грн штрафу. При цьому, за результатами здійсненого колегією суддів перерахунку встановлено, що розмір пені, право на нарахування якої мав позивач, становить 34 179,42 грн, тобто перевищує заявлений до стягнення розмір пені.

За таких обставин, враховуючи межі заявлених позовних вимог, колегія суддів не вправі присуджувати до стягнення суму пені, більшу за заявлену позивачем, а тому при визначенні належної до стягнення суми пені підлягає врахуванню саме заявлений позивачем розмір - 32 288,26 грн.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Положення частини третьою статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому колегія суддів наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені) до 5 % від заявленого позивачем до стягнення розміру, виходячи з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Також справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

Колегія суддів зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Колегія суддів враховує, що сума неоплаченої вартості товару з моменту його поставки до 10.12.2024, тобто до здійснення відповідачем останньої часткової оплати, становила 270 480,32 грн. При цьому за вказаний період відповідачем добровільно сплачено 49 367,75 грн пені, а також 54 096,09 грн штрафу, тобто загалом 103 463,84 грн неустойки.

Водночас за період з моменту поставки товару до дня звернення позивача до суду, за правильним розрахунком колегії суддів, розмір пені, право на нарахування якої мав позивач, становить 83 547,17 грн. Таким чином, загальна сума неустойки, яка припадала на період до звернення позивача до суду, становила 137 643,26 грн, з яких 54 096,09 грн штрафу та 83 547,17 грн пені.

При цьому колегія суддів враховує, що після здійснення відповідачем часткових оплат, у тому числі останньої оплати 10.12.2024, розмір основної заборгованості зменшився з 270 480,32 грн до 230 942,03 грн.

Отже, з урахуванням розміру основної заборгованості, ступеня її погашення відповідачем, здійснених ним добровільних платежів та значного розміру нарахованої і сплаченої неустойки у співвідношенні до суми основного боргу, колегія суддів вважає, що стягнення пені у повному розмірі не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Водночас, враховуючи принцип диспозитивності та межі заявлених позивачем позовних вимог, колегія суддів виходить із заявленого до стягнення розміру пені.

За наведених обставин колегія суддів вважає обґрунтованим зменшити розмір неустойки (пені) до 5 % від заявленого позивачем до стягнення розміру, що становить 1 614,41 грн.

Водночас колегія суддів зауважує, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції було зменшено розмір нарахованого штрафу на 70 %, однак під час апеляційного перегляду встановлено, що нарахований позивачем штраф було погашено за рахунок сплачених відповідачем коштів у порядку черговості, передбаченої п. 2.12 Договору. Відтак, з огляду на встановлення колегією суддів факту погашення відповідачем суми штрафу, процесуальна необхідність надання оцінки доводам апеляційної скарги щодо неправомірності зменшення судом першої інстанції розміру штрафу відсутня.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне визначення розміру належних до стягнення сум. З огляду на викладені обставини справи та здійснений колегією суддів перерахунок, а також враховуючи висновок щодо доцільності зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру неустойки (пені), колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення 230 942,03 грн основного боргу та 1 614,41 грн пені. У задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу колегія суддів відмовляє.

Отже, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Суходольського Олександра Олеговича підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 920/635/25 - частковому скасуванню.

З огляду на викладене, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви підлягають перерозподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Суходольського Олександра Олеговича на рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 920/635/25 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 920/635/25 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 920/635/25 в такій редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Суходольського Олександра Олеговича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОП-ІНКРІС» (1-ий провулок Свободи, 8, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 40015185) 232 556 (двісті тридцять дві тисячі п`ятсот п`ятдесят шість) грн 44 коп. заборгованості за Договором поставки №00292-РМ від 15.05.2024, з яких: 230 942 (двісті тридцять тисяч дев`ятсот сорок дві) грн 03 коп. основного боргу та 1 614 (одна тисяча шістсот чотирнадцять) грн 41 коп. пені, а також 3 948 (три тисячі дев`ятсот сорок вісім) грн 32 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.»

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОП-ІНКРІС» (1-ий провулок Свободи, 8, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 40015185) на користь Фізичної особи-підприємця Суходольського Олександра Олеговича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 678 (шістсот сімдесят вісім) грн 31 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Сумської області.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 02.09.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді П.В. Горбасенко

С.А. Гончаров

Оригінал: reyestr.court.gov.ua