Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №910/13268/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. Справа№ 910/13268/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Крижного О.М.

Чапляна С.Є.

за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.08.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 (повний текст складено 02.03.2026)

у справі № 910/13268/25 (суддя Полякова К.В.)

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства "Укpнaфта"

про стягнення 88 716,96 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта" про стягнення 88 716,96 грн пені, нарахованої позивачем, як акціонером Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта", на частину чистого прибутку за 2020 рік на суму 226 011 грн за період із 01.07.2021 до 15.11.2022 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/10222/22 стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта" на користь ОСОБА_1 частину чистого прибутку у розмірі 226 011,50 грн, три проценти річних у сумі 9 325,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 58 753,87 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, а також судовий збір у розмірі 4 411,36 грн, 85,00 грн витрат на оплату поштових відправлень

Звернувшись із даним позовом до суду, позивач просила стягнути з відповідача 88 716,96 грн пені, нарахованої на частину чистого прибутку за 2020 рік на суму 226 011 грн за період його невиплати з 01.07.2021 до 15.11.2022 року, при цьому посилаючись на те, що рішенням у справі № 910/10733/22 від 07.02.2023 вже було стягнуто пеню, нараховану на суму зобов`язань по виплаті дивідендів за 2018 рік.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/13268/25 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта" про стягнення 88 716,96 грн відмовлено повністю.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що такий вид забезпечення виконання грошового зобов`язання як нарахування пені за порушення строку виплати дивідендів законом не визначений, та відповідним договором між сторонами також не встановлений, тому вимоги позивача про стягнення 88 716,96 грн пені задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

ОСОБА_1 не погодилась з вказаним вище рішенням та звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 24.03.2026 (вх. № 1969/26 від 30.03.2026), у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/13268/25 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Зокрема судом першої інстанції не було прийнято до уваги ту обставину, що рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/10733/22 від 07.02.2023 вже було стягнуто пеню нараховану на суму зобов`язань по виплаті дивідендів.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що протокол зборів акціонерів по своїй суті є нормативним актом, який унормовує договірні зобов`язання між акціонерним товариством та акціонером щодо порядку та строків виплати дивідендів.

Апелянтка також посилається на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996 № 543/96-ВР та частину другу статті 625 ЦК України, вважаючи, що обов`язок боржника сплатити пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання встановлений безпосередньо законом, а розмір такої пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Крім того, скаржниця вказує на непослідовність висновків суду першої інстанції, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/10222/22 з відповідача на її користь було стягнуто три проценти річних та інфляційні втрати попри відсутність договору між сторонами, а також посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», відповідно до якої рішення загальних зборів акціонерів є актом, що має обов`язковий характер та зумовлює настання правових наслідків.

Дії суду апеляційної інстанції з розгляду апеляційної скарги по суті

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2026 матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 у судовій справі № 910/13268/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Барсук М.А., Руденко М.А.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.04.2026 залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/13268/25 та запропонував скаржниці усунути допущені останньою при поданні апеляційної скарги недоліки протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

11.05.2026 на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, від скаржника надійшла заява про усунення недоліків б/н від 06.05.2026 (вх. № 1679/26 від 11.05.2026), з якої вбачається, що ОСОБА_1 усунула недоліки зазначеної ухвали.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/243/26 від 13.05.2026, відповідно до підпунктів 2.3.44 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13268/25.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 справа №910/13268/25 передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі №910/13268/25, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а також залишено без розгляду клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки апеляційну скаргу подано протягом строку встановленого нормами ГПК України.

Під час апеляційного провадження відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому представник АТ «Укрнафта» заперечив доводи апелянта, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на те, що між сторонами не було передбачено такої міри відповідальності як застосування неустойки у вигляді пені в договірному порядку, а також з огляду на відсутність вказівки на застосування пені до спірних правовідносин на підставі норм закону. Також у відзиві відповідач просив здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, посилаючись на те, що спір у цій справі виник з корпоративних відносин (пункт 3 частини четвертої статті 247 ГПК України).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 вирішено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі 910/13268/25 здійснювати в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

ОСОБА_1 є акціонером Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта".

18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів ПАТ "Укрнафта", скликані відповідно до рішення наглядової ради Товариства від 25.03.2021 року.

За результатами розгляду питання № 13 порядку денного: "Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів Товариства" загальними зборами прийнято рішення: "Оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Дані обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/10222/22.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/10222/22 стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта" на користь ОСОБА_1 частину чистого прибутку у розмірі 226 011,50 грн, три проценти річних у сумі 9 325,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 58 753,87 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, а також судовий збір у розмірі 4 411,36 грн, 85,00 грн витрат на оплату поштових відправлень.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/10222/22 залишено без змін.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

Звертаючись із позовною заявою позивач просила стягнути з відповідача 88 716,96 грн пені, нарахованої на частину чистого прибутку за 2020 рік на суму 226 011 грн за період його невиплати з 01.07.2021 до 15.11.2022 року.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 8 частини 1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства", кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Як передбачено пунктами 12, 15, 27 частини 2 статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства", до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Порядок розподілу прибутку здійснюється з урахуванням вимог, передбачених законом (пп. 12 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства").

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Водночас, Закон України "Про акціонерні товариства" не передбачає нарахування та стягнення пені на суму несвоєчасно сплачених дивідендів учасникам господарського товариства.

Суд першої інстанції під час ухвалення рішення встановив, що між сторонами відсутній відповідний договір, що регулював би спірні правовідносини та містив умови про відповідальність акціонерного товариства за прострочення виплати дивідендів.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи те, що такий вид забезпечення виконання грошового зобов`язання як нарахування пені за порушення строку виплати дивідендів законом не визначений, та відповідним договором між сторонами також не встановлений місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача про стягнення 88 716,96 грн пені задоволенню не підлягають.

Крім того, в ухваленому рішенні суд першої інстанції зазначив, що близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.05.2018 у справі №926/2733/16 та від 14.02.2018 у справі №904/1858/16, від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що пеню вже було стягнуто у подібних правовідносинах рішенням суду першої інстанції.

Посилання апелянта на рішення суду першої інстанції у справі № 910/10733/22, як на підставу для іншої оцінки спірних правовідносин, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Законодавець прямо визначив, що джерелом обов`язкових для застосування правових висновків є саме постанови суду касаційної інстанції, ухвалені в межах реалізації ним конституційної функції забезпечення єдності судової практики, а не судові рішення, ухвалені судами першої чи апеляційної інстанцій в інших справах.

Рішення суду першої інстанції у справі № 910/10733/22 не набуло статусу остаточного акта, який формує єдність судової практики, а відображає лише позицію конкретного суду з конкретного спору, що ґрунтується на встановлених саме в тій справі фактичних обставинах і поданих учасниками того провадження доказах. Обставини кожної справи є індивідуальними, встановлюються судом на підставі принципів змагальності та безпосередності дослідження доказів (статті 13, 14 ГПК України), а тому оцінка, надана іншим судом за інших фактичних обставин і на підставі іншого доказового матеріалу, не може автоматично поширюватися на цю справу.

За таких обставин висновки суду першої інстанції, викладені в іншій справі, не є висновками щодо застосування норм права у розумінні частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, не мають преюдиційного значення для розгляду цієї справи та не є обов`язковими для врахування судом апеляційної інстанції. Посилання апелянта вказане рішення не спростовує правильності висновків суду першої інстанції у даній справі та не може бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Щодо посилань апелянта на підставу виникнення договірних правовідносин між ОСОБА_1 (акціонером) та АТ «Укрнафта» у вигляді протоколу загальних зборів.

Рішення загальних зборів акціонерів є корпоративним актом управління юридичної особи, прийнятим у порядку, визначеному законом та статутом товариства, який породжує відповідні корпоративні права та обов`язки, зокрема щодо виплати дивідендів. Водночас таке рішення не є договором у розумінні статті 626 Цивільного кодексу України, оскільки не ґрунтується на взаємному волевиявленні сторін, спрямованому на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, зміст рішення загальних зборів, оформленого протоколом, не може передбачати обов`язку товариства сплачувати пеню у разі прострочення виплати дивідендів, а лише фіксувати намір щодо укладення відповідного правочину на підставі прийнятого загальними зборами рішення.

Отже, посилання апелянта на існування договірних правовідносин між сторонами на підставі протоколу загальних зборів є помилковим та не свідчить про наявність передбачених законом або договором підстав для стягнення пені.

Також колегія суддів враховує, що зміст рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021 з питання № 13 порядку денного встановлений преюдиційно (частина четверта статті 75 ГПК України) рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/10222/22 і не містить жодних положень щодо сплати товариством на користь акціонера пені за прострочення виплати частини чистого прибутку (дивідендів). Доказів вчинення між сторонами окремого письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання неустойкою (пенею) матеріали справи також не містять, і скаржницею таких доказів не подано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.

Щодо посилання скаржниці на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» колегія суддів зазначає таке.

Обов`язковий характер рішення загальних зборів акціонерів, на який звертається увага у наведеній постанові Пленуму, означає, що таке рішення є обов`язковим для товариства, його органів та акціонерів як акт управління юридичною особою; саме із цього виходив суд у справі № 910/10222/22, стягуючи з товариства на користь позивачки частину чистого прибутку, три проценти річних та інфляційні втрати. Водночас обов`язковість корпоративного акта не змінює його правової природи та не перетворює його на договір у розумінні статті 626 ЦК України, а відтак не може вважатися дотриманням письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання неустойкою, якої вимагає стаття 547 ЦК України.

Отже, посилання скаржниці на зазначену постанову Пленуму не спростовує висновку суду першої інстанції про відсутність договірної підстави для нарахування пені.

Щодо посилання скаржниці на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» колегія суддів зазначає таке.

Закон України від 22.11.1996 № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, при цьому суб`єктами таких правовідносин стаття 1 цього Закону визначає підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності.

Зазначений Закон не встановлює самостійного обов`язку боржника сплачувати пеню: його положення виходять з того, що пеню встановлено договором сторін, і лише обмежують її граничний розмір подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону). Оскільки правовідносини щодо виплати акціонеру частини чистого прибутку товариства не ґрунтуються на договорі між платником та одержувачем коштів у наведеному розумінні, а окремий правочин, який передбачав би сплату пені, між сторонами не вчинявся, положення цього Закону до спірних правовідносин застосуванню не підлягають і самостійною правовою підставою для стягнення пені бути не можуть. Наведене узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 22.05.2018 у справі № 926/2733/16, від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16 та від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18, на які обґрунтовано послався суд першої інстанції.

Щодо доводів скаржниці про застосування частини другої статті 625 ЦК України та про непослідовність судової практики колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, обов`язок сплатити інфляційні втрати та три проценти річних виникає безпосередньо в силу прямої вказівки закону і не залежить від наявності між сторонами договору, що й зумовило задоволення відповідних вимог позивачки у справі №910/10222/22.

Натомість пеня є різновидом неустойки, тобто способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою цивільно-правової відповідальності (статті 546, 549 ЦК України), яка відповідно до статей 547, 551 ЦК України може бути стягнута лише у разі, якщо її сплату передбачено письмовим правочином сторін або обов`язок та умови її сплати визначено актом цивільного законодавства. Частина друга статті 625 ЦК України сплати пені не передбачає, а закону, який встановлював би пеню за прострочення виплати акціонеру частини чистого прибутку (дивідендів), на час виникнення спірних правовідносин не існувало.

З огляду на різну правову природу зазначених нарахувань стягнення судом у справі №910/10222/22 трьох процентів річних та інфляційних втрат за відсутності договору між сторонами повністю узгоджується з відмовою у стягненні пені у цій справі та не свідчить про непослідовність чи суперечливість правозастосування, а відповідні доводи скаржниці ґрунтуються на помилковому ототожненні передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань з неустойкою (пенею).

Отже доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржниці (позивачки) з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Доводи та міркування скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у даній справі, та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги позивача належить відмовити.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, колегія суддів спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків місцевого суду про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за її подання, в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/13268/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/13268/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи № 910/13268/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено постанови 01.09.2026.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді О.М. Крижний

С.Є. Чаплян