Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №920/1728/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. Справа№ 920/1728/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Крижного О.М.

Чапляна С.Є.

за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.08.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2026 (повний текст складено та підписано 06.04.2026) у справі № 920/1728/25 (суддя Вдовенко Д.В.)

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про розірвання договору та стягнення 19 000 доларів США

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) подав позовну заяву до ОСОБА_2 (далі - відповідач ОСОБА_2 ), в якій просив суд: 1) розірвати договір про спільну господарську діяльність від 22.05.2019, укладений між сторонами; 2) стягнути з відповідача 19 000 доларів США безпідставно утриманих коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про спільну діяльність. Однак, відповідач 03.12.2019 припинив діяльність фізичної особи-підприємця. Так, на думку позивача, укладаючи договір про спільну діяльність відповідач діяв лише з корисливих мотивів - заволодіння коштами позивача, введення в оману позивача щодо спільної діяльності. Відповідач не надав позивачу доказів щодо витрачання коштів, які були внесені позивачем у спільну діяльність. За оренду приміщення на момент підписання договору вже були наявні боргові зобов`язання, про які відповідач не повідомляв позивача; жодних договорів по найму персоналу, найму в оренду приміщення не було вчинено зі сторони відповідача; франшизи не було придбано; робочий персонал не оформлено. Відповідач не повідомив позивача про укладений ліцензійний договір № 1 між ним та фізичною особою - підприємцем Єрмаковим Євгенієм Анатолійовичем. Жодних повернень від відповідача вкладених коштів та прибутку позивач не отримував. У липні місяці 2020 року позивачу стало відомо про те, що відповідач припинив свою діяльність як фізична особа - підприємець, тому позивачем відразу було спрямовано на адресу Сумської місцевої прокуратури заяву про вчинення кримінального правопорушення за фактом ч. 2 ст. 190 КК України (шахрайство). 17.07.2020 Сумським відділом поліції Головного управління національної поліції в Сумській області було відкрито кримінальне провадження за № 42020201010000248 за ч. 2 ст. 190 КК України, що на думку позивача свідчить про безпідставне набуття коштів у сумі 19 000,00 доларів США.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Сумської області від 26.03.2026 у справі №920/1728/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення 19 000 доларів США відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір про спільну діяльність від 22.05.2019 припинив свою дію 03.12.2019, у зв`язку з чим підстави для його розірвання в судовому порядку відсутні. Крім того суд зазначив, що грошові кошти у сумі 19 000 доларів США були внеском позивача у спільну діяльність на підставі укладеного між сторонами договору про спільну діяльність, тому відповідно не є такими, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

ОСОБА_1 , позивач у справі, не погодився з рішенням суду першої інстанції та звернувся з апеляційною скаргою б/н від 22.04.2026 (вх. № 264/26 від 22.04.2026) до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про повне задоволення позову.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не з`ясував обставин, що мають значення для справи; навів висновки, які не відповідають обставинам справи; порушив норми процесуального права та порушив (не застосував) норми матеріального права.

Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції не оцінив належним чином питання щодо порушення відповідачем істотної умови договору про спільну діяльність, викладену у п. 1.3. договору в частині ведення спільної діяльності шляхом створення та реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та послався на те, що договір було достроково припинено на підставі п. 3 ст. 1141 ЦК України, у зв`язку з припиненням статусу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2., оскільки даним пунктом передбачено підстави припинення саме договору простого товариства, а не дії договору про спільну діяльність внаслідок смерті фізичної особи учасника або ліквідації юридичної особи - учасника договору простого товариства. Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що договором про спільну діяльність погоджено строк дії такого договору до 12.06.2026 згідно п. 8.1. договору.

Також, скаржник вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано (не застосовано) норми статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що, в сукупності з невстановленням обставин справи, в частині закінчення строку дії договору (відпала правова підстава, на якій були набуті вказані грошові кошти, і за якою вони мають бути повернені) призвело до незаконності оскаржуваного рішення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2026 матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 у судовій справі №920/1728/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.04.2026 залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2026 у справі № 920/1728/25 та запропонував скаржникові усунути допущені останнім при поданні апеляційної скарги недоліки протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали. У той же час, суд даною ухвалою постановив поновити ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2026 у справі № 920/1728/25.

05.05.2026 через підсистему "Електронний суд", на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, від скаржника надійшла заява про усунення недоліків б/н від 05.05.2026 (вх. № 10672/26 від 05.05.2026), з якої вбачається, що ОСОБА_1 сплатив судовий збір.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/223/26 від 11.05.2026, у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 07.05.2026 про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя судді Кропивної Л.В., відповідно до підпунктів 2.3.44 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №920/1728/25.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Лаврика І.В. на рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2026 у справі № 920/1728/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 16.06.2026.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач своїм правом на подання до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 25.08.2026 з`явились представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити, рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2026 у справі №920/1728/25 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2026 у справі №920/1728/25 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

22.05.2019 між сторонами укладений договір про спільну діяльність відповідно до умов якого сторони домовились про організацію спільної діяльності в сфері надання послуг населенню в сфері харчування з метою одержання прибутку (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору сторони зобов`язуються діяти спільно шляхом об`єднання майна, грошових коштів і зусиль і (або) шляхом користування в спільній діяльності раніше створених сторонами програмних засобів.

Згідно з п. 1.3. договору на момент підписання договору сторони домовились, що спільна діяльність буде вестися через створення та реєстрацію Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2.

За умовами п. 1.4. договору сторони домовились, що майно створене за рахунок внесків обох сторін буде перебувати на балансі ФОП ОСОБА_2.

У пункті 1.5. сторони домовились, що для досягнення спільної мети п. 1.1. будуть вживатися заходи по найму персоналу, найму в оренду приміщення та купівлі франшизи.

Пунктом 2.1. договору визначено, що грошові (або майнові) внески в спільну діяльність будуть рівнозначні для обох сторін та будуть становити на момент підписання договору суми рівні еквіваленту 19 000 доларів США або 499 700 грн за курсом 26,30 грн за 1 долар США.

На момент підписання договору сторони зробили такі грошові (або майнові) внески в спільну діяльність: ОСОБА_2 вніс майновий внесок в повному розмірі зазначеному в п. 1.4. (згідно з переліком майнових та немайнових активів, обладнання та товарно-матеріальних цінностей, зазначених в додатку 2 до договору); ОСОБА_1 вніс суму готівкою в розмірі 19 000 доларів США або 499 700 грн за курсом 26,30 грн за 1 долар США.

Частка сторони 1 складає 50%.

Частка сторони 2 складає 50% (п. 2.2. договору).

Згідно з п. 3.1., 3.2., 3.3., 3.4. договору для досягнення цілей за договором сторони зобов`язуються: спільно проводити консультації для обговорення питань спільної діяльності; сторони мають право здійснювати взаємний контроль над діяльністю один одного у рамках договору шляхом перевірки бухгалтерських і інших документів; кожна із сторін має право привертати для виконання своїх зобов`язань за даним договором третіх осіб, беручи на себе відповідальність перед другою стороною за їх дії; всі необхідні витрати учасники договору зобов`язуються покривати за рахунок внесених внесків, а при їх недостатності порівну.

Відповідно до п. 6.1. договору всі доходи, що отримуються у результаті спільної діяльності, використовуються, в першу чергу на відшкодування матеріальних витрат.

За умовами п. 7.1. договору спільні витрати і збитки сторін покриваються за рахунок спільного майна і грошових коштів сторін, набутих внаслідок спільної діяльності.

Відповідно до п. 8.1. договору сторони усвідомлюють, що їх спільна діяльність здійснюється в складних умовах нестабільного ринку, що підвищує ступінь ризику їх бізнесу. У зв`язку з цим сторони залишають за собою право на дострокове розірвання договору у зв`язку зі зміною економічною ситуацією в країні, безперспективністю і недоцільністю здійснення спільного господарювання, а також в разі неможливості здійснення своєї діяльності на принципах самоокуповування і самофінансування. В даному випадку сторона-ініціатор зобов`язана письмово повідомити іншу сторону не пізніше ніж за два місяці.

Згідно з п. 8.3. договору, у разі припинення дії договору, після відшкодування сторонами в установленому порядку боргів, грошові кошти і майно, що залишилися, розподіляються між сторонами пропорційно їх внескам (часткам).

Пунктом 9.6. договору визначено, що сторони зобов`язуються при виконанні договору не зводити співробітництво лише до дотримання вимог, що утримується в цьому договорі, підтримувати ділові контакти і вживати всі необхідні заходи для забезпечення ефективності і розвитку їх спільної діяльності.

Договір діє до 12.06.2026 після закінчення якого спільна діяльність припиняється з розподілом доходів і витрат (п. 10.1. договору).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач стверджував, що відповідач не виконав зобов`язань за договором, привласнив грошові кошти позивача, не подав доказів їх використання на спільну діяльність, припинив підприємницьку діяльність 03.12.2019, в результаті чого позивач не отримав того, на що розраховував, укладаючи договір, зокрема отримання прибутку. Позивач просить суд розірвати договір у зв`язку з істотним порушенням договору відповідачем, стягнути з відповідача 19 000 доларів США безпідставно утриманих коштів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Частиною 1 ст. 1135 ЦК України передбачено, що під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта щодо невірного застосування судом першої інстанції положень п. 3 ч. 1 ст. 1141 ЦК України, оскільки смерть фізичної особи - учасника за своїми правовими наслідками не є тотожним поняттям з фактом припиненням статусу фізичної особи-підприємця учасником договору про спільну діяльність.

За змістом ст. 51, 52, 598 - 609 ЦК України, ст. 202 - 208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) господарські зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки фізична особа не перестає існувати та відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім майном.

Так, згідно з п. 1.3., 1.4. договору сторони домовились, що спільна діяльність буде вестися через створення та реєстрацію Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, на баланс якого буде передано майно (внески сторін).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 03.12.2019 припинив фізичну особу-підприємця, чим унеможливив досягнення мети, з якою було укладено спірний договір.

16.09.2025 ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 Договір про розірвання Договору про спільну діяльність від 22.05.2019 року та вимогу, в якій просив підписати Договір про розірвання Договору про спільну діяльність від 22.05.2019 року укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відшкодувати ОСОБА_1 19 000 (дев`ятнадцяти тисяч) доларів США, а також відшкодувати одну другу частину вартості переліку майнових та не майнових активів, обладнання та товарно-матеріальних цінностей, зазначених в додатку 2 до Договору, які 18.09.2025 ОСОБА_2 отримав, що підтверджується даними сайту АТ «Укрпошта», проте залишив без відповіді та задоволення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1141 ЦК України договір простого товариства припиняється у разі відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.

Так, відповідно до п. 8.1. договору сторони погодили, що договір про спільну діяльність від 22.05.2019 може бути розірваний в односторонньому порядку, про що сторона-ініціатор зобов`язана письмово повідомити іншу сторону про припинення договору про спільну діяльність не пізніше ніж за два місяці.

Враховуючи, що ОСОБА_2 Договір про розірвання Договору про спільну діяльність від 22.05.2019 отримав 18.09.2025, то з урахуванням строку погодженого п. 8.1. договору він вважається припиненим станом на 18.11.2025 року.

Відповідно до сталої та послідовної позиції Верховного Суду розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 14.07.2021 у справі № 911/1442/19, від 21.06.2022 зі справи № 911/3276/20 та від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18.

З огляду на вищевикладені обставини суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції невірно було застосовано положення п. 3 ч. 1 ст. 1141 ЦК України, проте дана обставина не вплинула на результат розгляду позовної вимоги по суті, оскільки договір про спільну діяльність від 22.05.2019 припинив свою дію 18.11.2025, а позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору 17.12.2025, тому підстави для його розірвання в судовому порядку відсутні, і, відповідно, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Надаючи оцінку кожному з ключових доводів апеляційної скарги в цій частині окремо, колегія суддів зазначає таке.

Щодо доводу скаржника про чинність договору з огляду на погоджений сторонами строк його дії до 12.06.2026 (п. 10.1. договору) колегія суддів зазначає, що сплив строку дії договору не є єдиною підставою припинення договірних зобов`язань. Договір простого товариства може бути припинений достроково, зокрема, з підстав, передбачених частиною 1 статті 1141 ЦК України, а також внаслідок реалізації стороною права на односторонню відмову від договору, якщо таке право встановлено договором або законом (статті 611, 651 ЦК України). Відтак саме по собі визначення у договорі строку його дії до 12.06.2026 не спростовує факту припинення договору до звернення позивача з даним позовом.

Щодо доводу про недотримання передбаченого п. 8.1. договору порядку письмового повідомлення іншої сторони не пізніше ніж за два місяці колегія суддів звертає увагу, що зазначена умова адресована стороні-ініціатору дострокового розірвання договору. Як встановлено вище, саме позивач як сторона-ініціатор направив відповідачу письмову пропозицію про розірвання договору з вимогою про повернення коштів, а отже дотримання цієї процедури позивачем і зумовило припинення договору зі спливом погодженого сторонами двомісячного строку.

Щодо доводу про наявність підстав для розірвання договору у зв`язку з його істотним порушенням відповідачем (частина 2 статті 651 ЦК України) колегія суддів зазначає, що навіть за умови чинності договору на момент звернення з позовом наявність істотного порушення договору саме відповідачем скаржником не доведена. За умовами п. 1.5., 3.1. - 3.4. договору обов`язки щодо найму персоналу, найму в оренду приміщення та купівлі франшизи покладені на обидві сторони, а не виключно на відповідача; збитковість спільної діяльності є проявом підприємницького ризику, який сторони прямо визнали у п. 8.1. договору. Обставини вчинення відповідачем кримінального правопорушення за ст. 190 КК України в межах кримінального провадження № 42020201010000248 не встановлені, вирок суду відсутній, а відповідно до частини 6 статті 75 ГПК України обов`язковим для господарського суду є лише вирок суду в кримінальному провадженні, що набрав законної сили. Доводи про введення позивача в оману могли би бути підставою для визнання правочину недійсним у порядку статті 230 ЦК України, проте відповідна вимога у цій справі не заявлялася і правочин недійсним не визнано, що правильно встановлено місцевим господарським судом.

Щодо посилання скаржника на частину 2 статті 1142 ЦК України, за якою учасник договору простого товариства, укладеного на визначений строк, має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншими учасниками через поважну причину з відшкодуванням реальних збитків, колегія суддів зазначає, що реалізація цього права можлива лише щодо чинного договору. Оскільки договір про спільну діяльність припинив свою дію до звернення позивача з позовом, посилання на зазначену норму правильності висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги про розірвання договору не спростовує; вимога про відшкодування реальних збитків предметом позову також не була.

Щодо доводу про те, що постанови Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 14.07.2021 у справі №911/1442/19 та від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20 ухвалені у неподібних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що викладений у них правовий висновок про можливість розірвання лише чинного договору є універсальним правилом застосування статей 651, 653 ЦК України, яке не залежить від виду договірного зобов`язання, а подібність правовідносин визначається насамперед за змістовим критерієм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Щодо доводу про безпідставність посилання місцевого суду на постанову Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 905/856/17 колегія суддів бере його до уваги в контексті визнання помилковим застосування судом першої інстанції пункту 3 частини 1 статті 1141 ЦК України, про що зазначено вище. Водночас згідно з частиною 2 статті 276 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо вимог про стягнення безпідставно набутих коштів суд зазначає наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За приписами статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу (стаття 509 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України.

Наведені вище правові положення дають підстави для висновку, що стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 статті 1212 ЦК України, є можливим за умови обов`язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.

Оскільки між сторонами у справі існували договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до цих положень частини 1 статті 1212 вказаного Кодексу.

Також колегія суддів зауважує, що кошти, які були вкладом у просте товариство, набули спеціального режиму спільного майна, тому при припиненні такого товариства між учасниками розподіляється залишок після проведення остаточних розрахунків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1141 ЦК України у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

В той же час позивач не довів існування станом на дату припинення товариства саме 19 000,00 доларів США, які відповідач зберігає за його рахунок без правової підстави.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення з ОСОБА_2 19 000,00 доларів США.

Щодо доводу скаржника про те, що правова підстава набуття відповідачем коштів відпала внаслідок припинення договору, у зв`язку з чим кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України, колегія суддів зазначає, що наслідки припинення договору простого товариства врегульовані спеціальними нормами - статтею 1141 ЦК України та п. 8.3. договору, за якими грошові кошти і майно, що залишилися після відшкодування в установленому порядку боргів, розподіляються між сторонами пропорційно їх внескам (часткам). Отже, спірні правовідносини не належать до таких, що не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, а тому положення статті 1212 ЦК України до них не застосовуються (аналогічний підхід викладено, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20). Вимоги про розподіл спільного майна (повернення частини вкладу) в порядку статті 1141 ЦК України та п. 8.3. договору в межах цієї справи позивачем не заявлялися, а суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України); позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом.

Щодо доводу про те, що протоколи допиту свідків (позивача та відповідача), складені в межах кримінального провадження № 42020201010000248, не є належними та допустимими доказами з огляду на статті 73, 87 - 90 ГПК України, колегія суддів зазначає, що вказані документи подані до матеріалів справи самим позивачем та оцінені судом першої інстанції не як показання свідків у розумінні статей 87 - 90 ГПК України, а як письмові докази (стаття 91 ГПК України), досліджені у сукупності з іншими доказами за правилами статті 86 ГПК України. При цьому саме на позивача відповідно до статті 74 ГПК України покладено обов`язок доведення обставин використання відповідачем внесених коштів на власні потреби, не пов`язані зі спільною діяльністю, проте таких доказів матеріали справи не містять; зазначені протоколи цих обставин також не підтверджують, а навпаки - засвідчують факт ведення сторонами спільної діяльності та її збитковість.

Щодо доводу про безпідставне утримання відповідачем майна, внесеного згідно з додатком 2 до договору, та майна, набутого за час спільної діяльності, колегія суддів зазначає, що вимог щодо цього майна (його витребування, поділу або стягнення вартості частки) у межах цієї справи не заявлено, тому відповідні доводи виходять за межі предмета позову та апеляційного перегляду (частина 1 статті 269 ГПК України).

Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2026 у справі №920/1728/25 по суті є правильним та законним, а помилкове застосування місцевим господарським судом пункту 3 частини 1 статті 1141 ЦК України не призвело до неправильного вирішення спору і відповідно до частини 2 статті 276 ГПК України не може бути підставою для скасування правильного по суті і законного рішення з одних лише формальних міркувань, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на ОСОБА_1 , відповідно до приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275, ст. 276, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2026 у справі № 920/1728/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2026 у справі № 920/1728/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи №920/1728/25 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.09.2026.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді О.М. Крижний

С.Є. Чаплян