Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №911/677/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. Справа№ 911/677/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Руденко М.А.

без виклику представників сторін

розглядаючи матеріали апеляційної скарги Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2026 року

у справі №911/677/26 (суддя - Д.Г. Заєць)

за позовом Заступника керівника Броварської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Державної екологічної інспекції Столичного округу

2. Згурівської селищної ради

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Броварської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - позивач 1) та Згурівської селищної ради (далі - позивач 2) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач) про стягнення 139 589,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю шкоди, заподіяною відповідачем незаконною порубкою дерев.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.05.2026 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Згурівської селищної ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, у розмірі 139 589,16 грн. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Київської обласної прокуратури 3 328,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Філія «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, представник скаржника вказав, що прокурором, під час звернення до суду з зазначеним позовом, не дотримано вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Разом з цим, за твердженням представника скаржника, відсутній причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою, також відсутня й провина Відповідача, адже останній всіма силами намагався запобігти вчинення незаконної рубки.

При цьому, представник скаржника зауважив, що суд першої інстанції не зазначив дії, які необхідно було вчинити відповідачу як лісокористувачу.

Крім того, представник скаржника вказав, що запровадження на період воєнного стану «комендантської години» дещо обмежує можливість посадових осіб державної лісової охорони здійснювати свою діяльність щодо попередження, виявлення незаконних порубок лісових насаджень. Відтак, відповідач у силу дії форс-мажорних (введення воєнного стану на території України та встановлення комендантської години на території України) обставин не мав можливості та в повній мірі здійснювати заходи щодо охорони лісів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2026 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2026 року у справі №911/677/26. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

17.06.2026 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника прокуратури до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник прокуратури просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Так, представник прокуратури у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

У порушення зазначених нормативних приписів відповідач не забезпечив охорону і збереження лісу від незаконної рубки.

Крім того, за твердженням представника прокуратури, доводи представника відповідача щодо обмеження виконання ним безпосередніх посадових обов`язків у зв`язку із запровадженням на період воєнного стану «комендантської години» є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами. Так, охорона та захист лісових насаджень повинні забезпечуватися самим відповідачем з урахуванням умов ведення лісового господарства та досягати визначеної законодавством мети - упередження незаконного знищення лісів.

Водночас, представник прокуратури зауважив, що саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубка дерев невстановленими особами та заподіяна шкода.

При цьому, за твердженням представника прокуратури, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Разом з цим, представник прокуратури вказав, що прокурором, під час звернення до суду з зазначеним позовом, дотримано вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі №906/240/18, від 01.11.2018 року у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 року у справі №910/4345/18.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Статтею 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об`єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі та додержання операторами вимог законодавства у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів.

Відповідно до п. ґ) ч. 1 ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 року №275, встановлено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п. 1 Положення № 275).

Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; охорони, захисту, використання і відтворення лісів (п. 3 положення № 275).

Державна екологічна інспекція Столичного округу є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується, та діє на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.03.2023 р. № 18. Повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області (п. 1 Положення № 18).

Згідно пп. 5 п. 2 розділу ІІ Положення №18, інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах.

Таким чином, Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому, є належним позивачем у даній справі.

Водночас, Державною екологічною інспекцією Столичного округу не вжито заходів щодо захисту інтересів держави в частині відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями відповідача - ДП «Ліси України», що свідчить про бездіяльність органу, уповноваженого державою. При цьому, окружною прокуратурою до Державної екологічної інспекції Столичного округу скеровано лист від 13.11.2025 року у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави за вказаними фактами. Однак, Державною екологічною інспекцією Столичного округу за наявності достатніх підстав не вжито відповідних заходів щодо захисту інтересів держави щодо відшкодування шкоди.

Оскільки, місцем заподіяння шкоди внаслідок незаконної порубки дерев є Березанське лісництво на території Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Згірівський парк), яке знаходиться в адміністративних межах Згурівської територіальної громади, тому, органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є Згурівська сільська рада.

Згурівською селищною радою з моменту виявлення ДСГП «Ліси України» незаконної порубки дерев 10.10.2023 року не вжито заходів щодо відшкодування завданих зазначеним правопорушенням збитків. При цьому, окружною прокуратурою 13.11.2025 року до Згурівської селищної ради Броварського району Київської області скеровано запит у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави за означеним фактом. Однак, з наданої Згурівською селищною радою відповіді, вбачається, що заходи щодо стягнення збитків не вживались, відповідну позовну заяву до суду не подано.

Відтак прокурор який звернувся до суду з цим позовом виконав обов`язок попереднього повідомлення позивачів відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Враховуючи, що позивачами - Державною екологічною інспекцією Столичного округу та Згурівською селищною радою не вжито заходів щодо подання до суду відповідної позовної заяви, Броварська окружна прокуратура звернулася з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах в порядку частини 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку з нездійсненням позивачами, як суб`єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, захисту інтересів держави в суді.

Таким чином прокурор, звертаючись з позовом у цій справі обґрунтував, у чому полягають інтереси держави та необхідність їх захисту, вірно визначив органи, які мають компетенцію захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, підтвердив бездіяльність таких органів та дотримався процедури, передбаченої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на те, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Державною екологічною інспекцією Столичного округу та Згурівською селищною радою допущено бездіяльність, апеляційний суд дійшов висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

За наведених обставин, доводи відповідача про відсутність визначених Законом України "Про прокуратуру" обставин для здійснення представництва в суді законних інтересів держави, відхиляються апеляційним судом, оскільки спростовуються наведеними в позові обґрунтуваннями прокурора про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, що відповідають вимогам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та положенням ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням представника прокуратури, Броварською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», вивчено інформацію Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», за результатами чого виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів, а також, законодавства у сфері охорони природно-заповідного фонду.

Постановою колегії Держкомітету Ради міністрів УРСР по охороні природи від 26.07.1972 року №72 «Про віднесення пам`яток природи республіканського значення до категорії заповідних парків-пам`яток садового-паркового мистецтва згідно нової класифікації» Парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Згурівський парк» (далі - Парк-пам`ятка) віднесено до категорії «Парк пам`ятка садово-паркового мистецтва».

Відповідно до п. 1.2 Положення про Парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Згурівський парк» затверджено наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів 21.09.2022 року №388 (далі - Положення), парк-пам`ятка входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Згідно п. 1.3 Положення, площа Парку-пам`ятки становить 309 га відповідно до постанови Державного комітету Української РСР по екології і раціонального природокористування від 30.08.1990 «Про затвердження переліку державних парків-пам`яток садово-паркового мистецтва республіканського значення».

Парк-пам`ятка розташований в смт. Згурівка, Броварського району, Київської області на землях державної власності, в межах кварталів 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86 (входять всі виділи) Березанського лісництва Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство».

Земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України».

Прокурором встановлено, що 10.10.2023 року начальником відділу охорони та захисту лісу Ковальчуком О.Г. та провідним інженером з охорони та захисту лісу Бойком Д.Р. у кварталі 81 виділі 4 Березанського лісництва на території Парку пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Згурівський парк» виявлено незаконну рубку 1 дерева породи Ясен, діаметр пня 60 см.

За результатами виявлення незаконної рубки складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 18.10.2023 року. До вказаного акту огляду додано відомість матеріально-грошової оцінки, планшет №7, нумераційну відомість пнів, а також, Розрахунок збитків, спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня росту у Березанському лісництві в кварталі 81 вид. 4, проведеного начальником відділу ОЗЛ Філії «Бориспільське лісове господарство» Олексієм Ковальчуком згідно постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 року №575 «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд».

Відповідно до Розрахунку та акту огляду, розмір збитків завданих навколишньому природному середовищу, становить 279178,32 грн.

Однак, згідно інформації ДСГП «Ліси України» філії Столичний лісовий офіс» від 23.01.2026 №1298/40.1.9-2026 вбачається, що при оформленні акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства у кварталі 81 виділі 4 від 18.10.2023 року помилково визначено суму шкоди, заподіяну лісу незаконною порубкою, а саме, одного дерева породи ясен (вітровал) діаметром 60 см., а тому, сума заподіяної шкоди у вищезазначеному кварталі та відділі складає 139589,16 грн.

Прокурор вказує, що правопорушника уповноваженими особами Філії «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» не виявлено, а також, Філією не вжито заходів щодо належної охорони вказаного об`єкта природно-заповідного фонду від незаконних рубок, внаслідок чого допущено зазначене порушення та завдано навколишньому природному середовищу збитків, які станом на день звернення до суду не відшкодовано.

Філією «Бориспільське лісове господарство» до ДП «Ліси України» до Броварського РУП ГУ НП в Київській області направлено лист №899/20.23-2023 від 18.10.2023 року щодо незаконної порубки, виявленої на території філії Бориспільське лісове господарство» в Березанському лісництві в кварталі 81 виділах 1, 4, 5, 8 та кварталі 79 виділах 12, 13.

Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства Березанського лісництва Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, а також планшету №7 (лісовпорядкування 2014 року станом на 2021 рік) Парк-пам`ятка знаходиться на території, підконтрольній ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», яке на час вчинення правопорушення реорганізовано в Філію «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та на даний час реорганізовано у Філію «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

Вказане також підтверджується пунктом 1.3. Положення, відповідно до якого Парк-пам`ятка загальною площею 309 га розташований в смт. Згурівка Броварського району Київської області на землях державної власності, в межах кварталів 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86 (входять всі виділи) Березанського лісництва Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство».

Згідно п. п. 3.6 Положення, на Землекористувачів у межах Парку-пам`ятки оформлюється охоронне зобов`язання щодо додержання встановленого режиму території.

Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації 10.11.2022 року №42/05 .3-08 видано охоронне зобов`язання стосовно Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва «Згурівський парк» на ім`я ДП «Бориспільське лісове господарство».

Згідно п. 3 Охоронного зобов`язання, Землекористувач зобов`язаний у тому числі: дотримуватись встановленого режиму для території (об`єкта) природно-заповідного фонду; не здійснювати у межах території (об`єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об`єкт) природно-заповідного фонду; дотримуватися вимог щодо використання території (об`єкта) природно-заповідного фонду; забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об`єкта) природно-заповідного фонду.

Відповідно до п. 4 Охоронного зобов`язання, Землекористувач (землевласник) забезпечує охорону та збереження території (об`єкта), що перебуває у його користуванні (власності).

Враховуючи вказане, на території Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва «Згурівський парк» забороняється будь-яка вирубка дерев, а відповідальність за забезпечення режиму охорони та збереження вказаного об`єкта природно-заповідного фонду покладено на землекористувача - ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», яке на час вчинення правопорушення реорганізовано у Філію «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» (на даний час Філія «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України»).

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд», охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України.

Охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.

Отже, охорона території Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва «Згурівський парк» у відповідності до вимог ст. 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд» покладається на підприємства, установи, організації, у віданні яких перебуває указаний об`єкт природно-заповідного фонду, тобто на Філію «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Крім того, прокурором зазначено та матеріалами справи підтверджено, що внаслідок неодноразових реорганізацій зазначене ДП «Бориспільське лісове господарство» реорганізовано в ДСГП «Ліси України» та на дану територію, на момент виявлення незаконної порубки, поширювалась компетенція територіального органу ДСГП «Ліси України» - Філії «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» а на даний час - Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 18.10.2024 року №1875 прийнято рішення про припинення Філії «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України». Вказаним наказом всі активи і пасиви вказана філія зобов`язана передати до Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП Ліси України».

Наказом ДСГП «Ліси У країни» від 16.01.2025 року №181 затверджено Положення про філію Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Відповідно до п. 1.1. Положення, Філія «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄРДПОУ 44768034.

Згідно п. 2.1. Положення про Філію «Столичний лісовий офіс» ДП Ліси України», філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відновлення лісів.

Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства (п. 3.1. Положення).

Відповідно до п. 7.8. Положення, Філія здійснює свою господарську діяльність на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні Підприємств, оренді або інших речових правах та закріплені за Філією наказом Генерального директора Підприємства.

При цьому, як вказано вище, відповідно до п. 3.1. Положення про Філію «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 16.12.2022 № 58, Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи.

Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства.

Аналогічно, відповідно до п. 3.1. Положення про Філію Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства.

Враховуючи вищевикладене, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, належним відповідачем за даним позовом є - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що відсутній причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою, також відсутня й провина Відповідача, адже останній всіма силами намагався запобігти вчинення незаконної рубки, колегія суддів не визнає переконливими доводами, з огляду на наступне.

Так, предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача шкоди, завданої державі порушенням положень лісового та природоохоронного законодавства, внаслідок незаконної вирубки дерев.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Колегія суддів зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.

Отже, суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається у тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

За приписами ст. 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог.

Відповідно до п. «е» ст. 41 зазначеного Закону економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Частиною 2, 3 ст. 19 Лісового кодексу України встановлено, що постійні лісокористувачі зобов`язані:

1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку;

2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;

3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;

4) вести первинний облік лісів;

5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель;

6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства;

8) забезпечувати безперешкодний доступ до об`єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

Законом можуть бути передбачені й інші права та обов`язки постійних лісокористувачів.

Відповідно до ст. 63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно зі ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані:

1) забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров`я людей;

2) забезпечувати безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісових ресурсів для задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;

3) здійснювати відтворення лісів;

4) забезпечувати підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах;

5) здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень;

6) раціонально використовувати лісові ділянки.

Частинами 1, 2, 5 ст. 86 Лісового кодексу України передбачено, що організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.

За приписами ст. 105 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Згідно з ч. 1 ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода.

За приписами ст. 68 «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 року у справі № 907/48/24 вказав на те, що системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд неодноразово зазначав, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. Водночас не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Водночас цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах від 18.05.2023 року у справі № 914/669/22, від 12.09.2024 року у справі № 907/181/22, від 20.01.2025 року у справі № 907/48/24, від 12.03.2025 року у справі № 909/131/24, від 28.09.2023 року у справі № 927/32/23, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 року у справі № 909/976/17).

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався доведеністю прокурором належними та допустимими доказами наявності складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди.

Водночас, колегія суддів враховує, що охорона і захист лісів є складовою частиною діяльності відповідача, проте факт незаконної рубки дерев свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавши вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень допустив самовільну порубку, на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.02.2026 року №918/612/25.

З наведеного вище вбачається, що судом першої інстанції була надана оцінка наявним у справі доказам у їх сукупності та встановлено наявність складу правопорушення: незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; шкоди, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про доведеність належними та допустимими доказами наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

Щодо посилань відповідача на відсутність акту перевірки, в якому зафіксовано факт правопорушення, колегія суддів відзначає наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, розрахунок збитків проведено начальником відділу з охорони та захисту лісу Ковальчуком О.Г., який відповідно до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 №976, уповноважений визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків, завданих лісовому господарству.

Фіксування порід дерев їх кількості та діаметрів пнів проведено начальником відділу охорони та захисту лісу Ковальчуком О.Г. і провідним інженером з охорони та захисту лісу Бойко Д.Р., про що 18.10.2023 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.

Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 у справі №914/669/22 зазначив, що такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, акт за результатами проведення контрольного заходу на території Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва «Згурівський парк» від 18.10.2023 року та відомість обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту у виділі 81 кварталу 4 Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва «Згурівський парк» є належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Наявний в матеріалах справи розрахунок збитків, спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, здійснений з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 року № 575, є арифметично правильним та скаржником не заперечувався.

Водночас, розмір шкоди у сумі 139589,16 грн підтверджується відповідним розрахунком, проведеним уповноваженою особою самого відповідача.

Доводи скаржника про незазначення судом першої інстанції дій, які необхідно було вчинити відповідачу як лісокористувачу, не свідчить про відсутність вини відповідача та не звільняє його від відповідальності за допущене правопорушення.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання скаржника про наявність форс-мажорних обставин (введення воєнного стану на території України та встановлення комендантської години на території України) як підставу відсутності вини відповідача.

Сам факт введення воєнного стану, а також запровадження комендантської години, не може вважатись належною правовою підставою для невиконання постійним лісокористувачем покладених на нього обов`язків із охорони лісу та запобіганню незаконної рубки.

Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що незаконна рубка дерев відбулась під час комендантської години, а також не містять доказів, які б підтверджували доводи відповідача про неможливість виконання покладених на нього обов`язків з охорони лісу під час воєнного стану. Значний обсяг рубки свідчить про те, що її здійснення потребувало певного часу та залучення техніки.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 140, 234, 235, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2026 року у справі №911/677/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2026 року у справі №911/677/26 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи № 911/677/26 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

М.А. Руденко