Вирок від 02 вересня 2026 р. у справі №396/466/26 — Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

ЄУН 396/466/26

Номер провадження по справі 1-кп/387/136/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року селище Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області кримінальне провадження зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12025121080000385 від 16.12.2025, яке надійшло з Кропивницького апеляційного суду за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Новоукраїнка Роздільнянського району Одеської області, зареєстрованого АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , громадянина України, не одруженого, проживає із співмешканкою та її двома неповнолітніми дітьми, не працює, не має освіти, в силу ст.89 КК України такий, що не має судимості,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5 обвинуваченого ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений в умовах воєнного стану за таких обставин.

ОСОБА_3 , достовірно знаючи про введення в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, строк дії якого на момент вчинення кримінального правопорушення було продовжено з 05 години 30 хвилин 05 листопада 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента України від 20 жовтня 2025 року № 793/2025, затвердженим Законом України від 21 жовтня 2025 року № 4643-IX, 15 грудня 2025 року після 19 години, більш точного часу не встановлено, прибув до домоволодіння раніше знайомої йому ОСОБА_6 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Підійшовши до житлового будинку, в якому проживала ОСОБА_6 , ОСОБА_3 постукав у вікно, розташоване біля вхідних дверей, після чого, не дочекавшись, коли власниця домоволодіння відчинить йому двері, без її дозволу відчинив незамкнені вхідні двері та зайшов до коридору будинку.

Зустрівши у коридорі ОСОБА_6 , ОСОБА_3 попросив у неї чашку води, на що остання, не відмовляючи йому, попрямувала до іншої кімнати будинку. У цей час ОСОБА_3 , переконавшись, що ОСОБА_6 перебуває у домоволодінні сама, вирішив заволодіти належним їй майном.

Реалізуючи свій умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, ОСОБА_3 , діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, перебуваючи у коридорі домоволодіння у темряві, в умовах відсутності електропостачання відповідно до графіка погодинних відключень, дочекавшись виходу ОСОБА_6 до коридору, без дозволу власниці домоволодіння, зайшов через незамкнені двері домоволодіння до другого коридору. Перебуваючи у темряві зазначеного коридору почав хапати за руки та долонею закривати рота ОСОБА_6 , внаслідок чого застосував до неї насильство, яке не є небезпечним для її життя чи здоров`я.

Унаслідок боротьби ОСОБА_6 чинила ОСОБА_3 опір та змогла виштовхнути його за поріг домоволодіння, після чого почала кликати на допомогу, тримаючи у лівій руці належний їй мобільний телефон марки «Nomi», модель «i177 Metal DUOS», із SIM-карткою оператора мобільного зв`язку «Vodafone» з абонентським номером НОМЕР_1 .

У цей момент ОСОБА_3 , діючи умисно, відкрито, усвідомлюючи, що його дії є очевидними для потерпілої, вирвав із руки ОСОБА_6 вказаний мобільний телефон, чим відкрито заволодів належним їй майном.

Після цього ОСОБА_6 вирвалася від ОСОБА_3 , забігла до будинку та замкнула вхідні двері на запираючий пристрій. Не припиняючи своїх дій, спрямованих на заволодіння майном ОСОБА_6 , ОСОБА_3 намагався повторно потрапити до житла останньої, однак здійснити свій намір не зміг, після чого залишив територію домоволодіння та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

Унаслідок застосованого ОСОБА_3 насильства ОСОБА_6 були спричинені тілесні ушкодження, які відповідно до висновку експерта мають вигляд: трьох синців та двох саден по тильній поверхні лівої кисті, синця по долонній поверхні лівої кисті, рани та синця по долонній поверхні правої кисті.

Зазначені тілесні ушкодження утворилися внаслідок не менше двох травматичних дій тупим предметом, при цьому рана має неправильну видовжену форму, нерівні краї та заокруглені кінці, та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. З огляду на локалізацію та взаємне розташування тілесних ушкоджень можливість їх одночасного виникнення внаслідок падіння потерпілої з положення стоячи виключається.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину визнав частково та надав показання, що не визнає факту проникнення до житла потерпілої та заперечує заподіяння їй тілесних ушкоджень. При цьому визнав, що забрав належний потерпілій мобільний телефон.

На запитання прокурора щодо того, з якою метою він опинився у потерпілої, обвинувачений пояснив, що разом з іншими особами ремонтували автомобіль, після чого він прийшов до потерпілої, щоб запитати про її стан здоров`я та дізнатися, чи не потрібна їй допомога. За його словами, потерпіла сама запросила його до помешкання та завела його до зали де була відеокамера та дорогий телефон щоб спровокувати його на злочин. ОСОБА_3 зазначив, що коли він зайшов до будинку, спочатку було світло, однак згодом воно згасло. Телефон, який викрав, за його словами, знаходилися у прихожій на холодильнику. Потерпіла перебувала на кухні, поводилася нервово та подала йому воду у паперовому стаканчику. У цей час до потерпілої зателефонувала її невістка, після чого він пішов з будинку. Щоб піти з будинку потерпіла нічого такого не говорила. Обвинувачений зазначив, що саме тоді, коли потерпіла перебувала на кухні, він забрав її кнопковий мобільний телефон. Пояснив, що телефон йому був потрібен, оскільки в ньому були номери телефонів, які потерпіла йому не надавала.

Також ОСОБА_3 заперечив, що заподіяв потерпілій тілесні ушкодження. Зазначив, що перед тим, як прийти до неї, нічого не вживав, крім однієї банки енергетичного напою «Revo». Після того як залишив будинок потерпілої, пішов до своєї куми ОСОБА_7 та попросив у неї води. Через 5 днів дійсно телефон був вилучений працівниками поліції.

На запитання щодо причин, з яких потерпіла могла його обмовляти, обвинувачений пояснив, що тривалий час до події проживав у неї, а оскільки має тяжкі захворювання, вважає, що потерпіла могла заразитися цими хворобами, у зв`язку з чим у неї виникла до нього неприязнь. Також просив суд пом`якшити йому покарання.

Захисник у судовому засіданні просила призначити покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням іспитового строку 3 роки на підставі ст.75 КК України.

Потерпіла ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась про день, час та місце слухання справи повідомлялась вчасно та належним чином. В матеріалах справи є клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Крім частково визнавальних показань обвинуваченого, суд вважає вину ОСОБА_3 доведеною сукупністю належних та допустимих доказів, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду.

Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні надала показання, що 15.12.2025 після 18:00 год. до неї додому прийшов обвинувачений ОСОБА_3. Він постукав у вікно, на що вона запитала, хто це. Почувши відповідь ОСОБА_3, вона відкрила йому двері. ОСОБА_3 зайшов до квартири слідом за нею, хоча вона його не запрошувала.

Перед цим вона більше року ОСОБА_3 не бачила та де він перебував у цей час, не знає. Раніше ОСОБА_3 допомагав їй по господарству. На цей час вона проживає в будинку сама, двері квартири завжди тримає зачиненими.

Після того як ОСОБА_3 зайшов до будинку, він попросив води. У зв`язку із цим вона пішла до кухні щоб набрати йому води. Повернувшись виявила, що ОСОБА_3 без її дозволу увійшов до другого коридору та вона попросила ОСОБА_3 піти. ОСОБА_3 почав видирати з її рук лампочку та одночасно випихати її з хати. Вона попросила його піти та попередила, що буде кричати. У відповідь ОСОБА_3 почав закривати їй рот руками, а також намагався видерти з її рук мобільний телефон. При цьому сказав: «Закрий рота, бо я тебе придушу». Вона почала кричати та кликати на допомогу.

Під час цього вона намагалася закрити вхідні двері. Коли їй вдалося зачинити їх на замок, ОСОБА_3 почав сильно смикати двері, внаслідок чого вирвав їх ручку. Після цього вона викликала поліцію. Працівники поліції приїхали швидко, однак де на той момент перебував ОСОБА_3, їй невідомо.

Потерпіла зазначила, що ОСОБА_3 не вимагав у неї ані грошей, ані інших речей. Водночас він поламав лампочку та забрав її мобільний телефон. Телефон був кнопочний, кольоровий, на дві SIM-картки, марки «Nomi». На момент події телефон знаходився в її лівій руці. ОСОБА_3 схопив її за голову та почав тягнути вниз.

Також потерпіла пояснила, що жодних боргових зобов`язань перед ОСОБА_3 вона не мала і нічого йому винна не була. Вважає, що під час вчинення зазначених дій ОСОБА_3 міг перебувати під дією наркотичних речовин.

Після вказаної події ОСОБА_3 вона більше не бачила. Пробачати ОСОБА_3 не бажає.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні надав показання, що є рідним сином потерпілої ОСОБА_6 . Про напад на матір йому повідомила невістка, яка зателефонувала та сказала, що на матір було здійснено напад і її побили. За її словами, нападником був чоловік на ім`я ОСОБА_9 , який раніше допомагав його матері по господарству. ОСОБА_3 бачив декілька разів. Вперше приблизно 5-6 років тому, а також у випадках, коли той допомагав його матері, зокрема пиляти дрова. Будь-яких сварок, конфліктів чи ворожнечі між ними не помічав.

Свідок повідомив, що мобільний телефон потерпілій придбав він приблизно два роки тому, орієнтовно за 600 грн, як подарунок на день народження. Це був звичайний кнопочний кольоровий телефон марки «Nomi» з великими клавішами та крупними цифрами, розрахований на дві SIM-картки. Здається, телефон також мав ліхтарик. Телефоном користувалася його мати.

Зі слів свідка, одразу після того, як невістка повідомила йому про напад, він телефонував матері, однак вона слухавку не взяла. Він телефонував їй двічі. Наступного дня після події він приїхав до матері та побачив пошкодження вхідних дверей, роздавлену акумуляторну лампу, частини якої лежали на місці, а також перевернуті біля входу лавку та відро.

Наступного дня після нападу свідок також бачив у потерпілої тілесні ушкодження: її рука була синьою, на обличчі були синці та подряпини. Зауважив, що мати перебувала у пригніченому, розгубленому стані.

Свідок ОСОБА_8 також пояснив, що 14.12.2025 ввечері, тобто за день до події, був у матері та особисто її бачив. На той момент синців, подряпин чи інших видимих тілесних ушкоджень на ній не було.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні надала показання, що 15.12.2025 року приблизно о 19:30 год. їй зателефонувала потерпіла ОСОБА_6 , яка є матір`ю її чоловіка, та повідомила, що до неї прийшов ОСОБА_3. За словами потерпілої, ОСОБА_3 спочатку попросив у неї води, а коли вона пішла набрати воду, зайшов до будинку, почав її штовхати та вирвав з її рук мобільний телефон. Під час телефонної розмови чула, що потерпіла була сильно налякана та перебувала у дуже тяжкому емоційному стані. Потерпіла також повідомила, що ОСОБА_3 перебував у неадекватному стані. Після розмови з потерпілою свідок намагалася зателефонувати своєму чоловікові, однак той не відповів. Згодом вона з ним зв`язалася та повідомила про те, що сталося.

Свідок зазначила, що ОСОБА_3 є племінником її вітчима. За її словами, протягом останніх приблизно трьох років він поводиться неадекватно. Точно зазначити, коли востаннє бачила ОСОБА_3 до події, свідок не змогла.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні надала показання, що ОСОБА_3 востаннє бачила приблизно 20 років тому. Точної дати події не пам`ятає. Пояснила, що це було взимку 14.12.2025 у вечірній час, до 22:00 год, коли на вулиці вже було темно та не було електроосвітлення за адресою АДРЕСА_4 . За словами свідка, ОСОБА_3 підійшов до вікна та постукав у нього. На стукіт вийшов її чоловік. ОСОБА_3 попросив води, випив її та побіг. Він перебував приблизно за один метр від них і пробув біля будинку близько хвилини. Через темряву свідок не бачила, у що він був одягнений. Свідок також повідомила, що під час цієї зустрічі ОСОБА_3 сказав, що за ним біжать працівники ТЦК та поліція. При цьому поводився спокійно, агресії не проявляв.

Свідок зазначила, що з ОСОБА_3 знайома давно, а з його двоюрідним братом свого часу була на хрестинах. Потерпілу ОСОБА_6 вона не знає.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні відмовилася надавати показання щодо ОСОБА_3 , так як тривалий час проживає із ним в цивільному шлюбі та має спільних дітей. Прокурор щодо цієї обставини не заперечував, а також не заперечував щодо відмови свідка надавати в судовому засіданні показання відповідно до ст.63 Конституції України.

Під час судового розгляду судом досліджено документи, висновки експертів, протоколи слідчих (розшукових) дій, речові докази та відеозаписи, які у своїй сукупності узгоджуються з показаннями потерпілої, свідків та частково показаннями обвинуваченого, взаємно доповнюють один одного і підтверджують встановлені судом обставини кримінального правопорушення.

Судом досліджено протокол огляду місця події від 15.12.2025 з фототаблицею, відповідно до якого проведено огляд домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 . Під час огляду біля вхідних дверей виявлено дві частини електричної лампи та частину ручки вхідних дверей, а також окуляри і порожню пляшку з-під горілки. Вхідні двері на момент огляду були відчинені, обидві їх ручки були пошкоджені. Зазначені обставини зафіксовано також на фототаблиці до протоколу огляду місця події (т. 1, а.с. 112-118).

Згідно з протоколом слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_6 з додатком - відеозаписом, остання детально відтворила обставини події та свої дії під час неї. Відтворені нею обставини відповідають обстановці, зафіксованій під час огляду місця події, та узгоджуються з її показаннями, наданими в судовому засіданні (т.1. а.с. 128-131).

Водночас під час безпосереднього дослідження відеозапису слідчого експерименту судом встановлено, що на ньому зафіксовано потерпілу ОСОБА_6 , яка в присутності учасників слідчої дії детально відтворює обставини події, демонструє послідовність своїх дій та дій особи, яка на неї напала, а також показує місця у будинку, де відбувалися відповідні події. На відеозаписі також зафіксовано будинок потерпілої та наявні на момент проведення слідчої дії пошкодження вхідних дверей, зокрема пошкоджену ручку, а також пошкоджену електричну лампу. Зміст відеозапису відповідає обставинам, зафіксованим у протоколі огляду місця події, та узгоджується з показаннями потерпілої, наданими нею під час судового розгляду (т.1. а.с.131).

Судом досліджено висновок судово-медичної експертизи № 113 від 16.12.2025, відповідно до якого у ОСОБА_6 виявлено тілесні ушкодження у вигляді трьох синців і двох саден на тильній поверхні лівої кисті та синця на долонній поверхні правої кисті. Виявлені тілесні ушкодження утворилися внаслідок не менш як двох травматичних дій тупим предметом (предметами), могли утворитися у строк, зазначений у постанові про призначення експертизи, та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Експерт також зазначив, що з урахуванням локалізації та взаєморозташування ушкоджень можливість їх одномоментного виникнення внаслідок падіння з положення стоячи виключається; вони могли утворитися при самообороні (т. 1, а.с. 132-133).

Доказове значення у підтвердженні факту заволодіння мобільним телефоном має протокол затримання ОСОБА_3 від 20.12.2025, відповідно до якого під час його затримання вилучено мобільний телефон «Nomi», який у подальшому було пред`явлено потерпілій для впізнання.

Згідно з протоколом пред`явлення речей для впізнання від 21.12.2025 ОСОБА_6 впізнала належний їй мобільний телефон «Nomi» серед пред`явлених речей.

Судом також досліджено висновок судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/112-25/17434-ТВ від 30.12.2025, відповідно до якого ринкова вартість бувшого у використанні мобільного телефону марки «Nomi», моделі «i 177 Metal DUOS», сірого кольору, у технічно справному стані, без комплектації, станом на 15.12.2025 становила 194,27 грн (т. 1, а.с. 172-179).

Судом досліджено протокол огляду предметів, вилучених у ОСОБА_3 під час особистого обшуку, з фототаблицею від 31.12.2025, яким зафіксовано огляд вилученого у нього мобільного телефону та інших предметів.

Речовими доказами у кримінальному провадженні визнано та приєднано до його матеріалів: частину ручки вхідних дверей; дві частини електричної лампи; сліди речовини, схожої на кров; сліди папілярних узорів на цій пляшці; сліди речовини, схожої на кров, на ручці міжкімнатних дверей; а також мобільний телефон марки «Nomi», модель «i 177 Metal DUOS», сірого кольору із флеш-носієм на 4 ГБ.

Відповідні постанови слідчого від 16.12.2025 та 31.12.2025 про визнання зазначених предметів речовими доказами підтверджують їх процесуальний статус та приєднання до матеріалів кримінального провадження, а самі предмети досліджені судом як речові докази.

Інші предмети, вилучені під час особистого обшуку ОСОБА_3 , а саме паперовий проїзний документ серії НОМЕР_2 , фотокартки, особова медична книжка, свідоцтво про народження, трудова книжка, паспорт громадянина України, блокнот та гаманець, також визнані речовими доказами та передані на зберігання, однак безпосередньо обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення не підтверджують.

За клопотанням захисника під час судового розгляду судом безпосередньо оглянуто речові докази, зокрема частину ручки вхідних дверей, дві частини електричної лампи, ручку міжкімнатних дверей із зафіксованими на ній слідами, а також мобільний телефон марки «Nomi», модель «i 177 Metal DUOS». Під час огляду судом перевірено їх зовнішній вигляд, стан та інші індивідуальні ознаки, відображені у відповідних протоколах слідчих дій та постановах про визнання речовими доказами.

Також суд дослідив й інша предмети, вилучені під час особистого обшуку ОСОБА_3 , а саме паперовий проїзний документ серії НОМЕР_2 , фотокартки, особова медична книжка, свідоцтво про народження, трудова книжка, паспорт громадянина України, блокнот та гаманець, які також визнані речовими доказами та передані на зберігання. Водночас безпосереднього доказового значення для встановлення обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення зазначені предмети не мають.

Крім того з документів судом досліджено електронний рапорт системи ІПНП від 15.12.2025, яким зафіксовано повідомлення про вчинене правопорушення на лінію 102 о 19:33 15.12.2025, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025121080000385 від 16.12.2025, відповідно до якого 15.12.2025 о 19:32 надійшло повідомлення від ОСОБА_6 про те, що в умовах воєнного стану до її домоволодіння проник раніше їй відомий ОСОБА_3 , який із застосуванням насильства, що не було небезпечним для життя чи здоров`я, відкрито заволодів належним їй мобільним телефоном та в подальшому зник у невідомому напрямку (т.1, а.с. 108).

Оцінюючи досліджені під час судового розгляду докази у їх сукупності, суд доходить до висновку, що вони є належними, допустимими та достовірними, а їх сукупність - достатньою для встановлення обставин вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення.

Суд не приймає до уваги заперечення обвинуваченого в частині того, що він не заподіював потерпілій тілесних ушкоджень, оскільки вони спростовуються сукупністю досліджених доказів, зокрема показаннями потерпілої, яка послідовно повідомляла про застосування до неї фізичного насильства, висновком судово-медичної експертизи № 113 від 16.12.2025 про наявність у неї тілесних ушкоджень, а також показаннями її сина ОСОБА_8 , який наступного дня після події бачив у потерпілої синці, подряпини та синюшність руки. При цьому за день до події, 14.12.2025, свідок бачив потерпілу без будь-яких видимих тілесних ушкоджень.

Не заслуговують на увагу і доводи обвинуваченого про відсутність у нього умислу на заволодіння телефоном, оскільки сам ОСОБА_3 у судовому засіданні визнав факт його заволодіння. Крім того, мобільний телефон марки «Nomi», модель «i 177 Metal DUOS», було вилучено у ОСОБА_3 під час затримання, а потерпіла впізнала його як належний їй телефон. Вартість телефону також встановлена висновком судової товарознавчої експертизи.

Посилання обвинуваченого на те, що потерпіла могла його обмовляти через неприязнь, яка начебто виникла у неї у зв`язку з його станом здоров`я та тривалим проживанням у неї, суд оцінює критично. Об`єктивних даних про існування між ними настільки тривалого та істотного конфлікту, який міг би зумовити повідомлення потерпілою завідомо неправдивих відомостей про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, судом не встановлено. Навпаки, показання потерпілої узгоджуються з іншими незалежними джерелами доказів, зокрема з результатами огляду місця події, висновком судово-медичної експертизи, протоколом слідчого експерименту, фактом виявлення у обвинуваченого викраденого телефону та його впізнанням потерпілою.

При цьому суд не приймає до уваги як доказ безпосереднього спостереження обставин нападу показання свідка ОСОБА_10 , оскільки про саму подію їй стало відомо зі слів потерпілої під час телефонної розмови. Водночас її показання в частині емоційного стану потерпілої безпосередньо після події та часу повідомлення про неї суд оцінює у сукупності з іншими доказами.

Показання свідка ОСОБА_11 також не спростовують встановлених судом обставин. Свідок повідомила про подію, яка відбулася після вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення.

Водночас суд вважає такими, що заслуговують на увагу, доводи сторони захисту в частині відсутності у діях ОСОБА_3 кваліфікуючої ознаки грабежу, поєднаного з проникненням у житло.

Відповідно до ч. 3 ст. 186 КК України кваліфікуючою ознакою грабежу є його поєднання з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище. За змістом цієї ознаки для її встановлення необхідно довести не лише сам факт потрапляння особи до відповідного приміщення, а й те, що таке потрапляння або перебування в ньому було незаконним та охоплювалося умислом особи на заволодіння чужим майном.

Верховний Суд виходить із того, що ознака «проникнення» має місце лише у випадку, коли проникнення до житла чи іншого приміщення здійснювалося саме з метою заволодіння чужим майном. Якщо особа потрапила до житла без умислу на заволодіння майном, а умисел на його протиправне вилучення виник уже після потрапляння до приміщення, така кваліфікуюча ознака відсутня. При цьому суд має окремо встановлювати обставини входження до житла, режим доступу до нього та момент виникнення умислу на заволодіння майном.

З досліджених судом доказів встановлено, що ОСОБА_3 прибув до домоволодіння потерпілої у вечірній час, після чого між ними відбувалося спілкування. Сам обвинувачений пояснив, що прийшов до потерпілої, щоб запитати про стан її здоров`я та дізнатися, чи не потрібна їй допомога, а до будинку зайшов за її запрошенням. Потерпіла, навпаки, показала, що не запрошувала ОСОБА_3 до помешкання та що він зайшов слідом за нею.

Разом з тим судом не встановлено достатніх, поза розумним сумнівом, даних про те, що до моменту входження до будинку ОСОБА_3 вже мав сформований умисел на заволодіння майном потерпілої. Зокрема, матеріалами кримінального провадження не встановлено попередньої підготовки до заволодіння майном, пошуку конкретного майна, використання обману для потрапляння до будинку з метою його викрадення чи інших обставин, які б однозначно свідчили про те, що саме викрадення телефону було метою його входження до житла.

Навпаки, із показань обвинуваченого, які в цій частині узгоджуються з окремими обставинами, встановленими іншими доказами, вбачається, що після входження до будинку він перебував там певний час, спілкувався з потерпілою, яка пішла на кухню та подавала йому воду, а лише у подальшому заволодів її мобільним телефоном. Саме таким чином ОСОБА_3 пояснював послідовність своїх дій і в судовому засіданні.

При цьому обставина, що після заволодіння телефоном потерпіла намагалася закрити вхідні двері, а ОСОБА_3 смикав їх та пошкодив ручку, не свідчить про те, що його первісне потрапляння до будинку було зумовлене умислом на заволодіння майном. Наведені дії відбувалися вже після виникнення у нього умислу на заволодіння телефоном, а тому не можуть самі по собі утворювати кваліфікуючу ознаку проникнення як способу вчинення грабежу.

Суд також враховує, що наявність у потерпілої мобільного телефону та його подальше вилучення у ОСОБА_3 безумовно підтверджують факт заволодіння ним майном потерпілої, однак самі по собі не доводять, що саме з метою заволодіння цим телефоном обвинувачений прибув до домоволодіння та потрапив усередину.

За змістом ч. 4 ст. 186 КК України відповідальність за грабіж, вчинений в умовах воєнного стану, настає за умови доведеності всіх обов`язкових ознак цього кримінального правопорушення, тоді як поєднання грабежу з проникненням у житло є окремою кваліфікуючою ознакою.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» крадіжка, грабіж або розбій, поєднані з незаконним проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища, кваліфікуються відповідно за частинами третіми статей 185, 186, 187 КК України. При цьому Пленум Верховного Суду України прямо роз`яснив, що викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло, інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні.

Зазначений підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 569/1111/16-к (провадження № 13-14кс18) наголошено на необхідності при вирішенні питання про наявність ознаки «проникнення» встановлювати спрямованість умислу особи та з`ясовувати, чи здійснювалося проникнення до житла саме з метою заволодіння чужим майном.

Аналогічний підхід сформульовано Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду у низці постанов. Зокрема, у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 688/2217/18 (провадження № 51-1747км19) суд виходив із того, що для встановлення ознаки проникнення визначальним є доведення умислу на заволодіння чужим майном ще до потрапляння особи до відповідного приміщення. У своїх узагальненнях Верховний Суд зазначає, що така кваліфікуюча ознака має місце лише тоді, коли проникнення до житла здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на необхідність встановлення як факту входження особи до приміщення, так і часу, способу, місця та обставин такого входження, режиму доступу до приміщення, а також мети та спрямованості умислу особи на момент входження.

Оцінюючи встановлені у цьому кримінальному провадженні обставини вказаних вимог, судом достовірно встановлено, що 15.12.2025 ОСОБА_3 прибув до домоволодіння потерпілої ОСОБА_6 та фактично потрапив до її житла. При цьому потерпіла у своїх показаннях стверджувала, що не запрошувала його до будинку та все ж таки він зайшов, тоді як обвинувачений зазначав, що прийшов дізнатися про стан її здоров`я та з питання можливої допомоги, а до будинку зайшов за її запрошенням.

Незалежно від оцінки суперечності цих показань щодо обставин входження до житла, сторона обвинувачення не надала суду достатніх, належних та беззаперечних доказів того, що на момент потрапляння до будинку у ОСОБА_3 вже існував умисел на заволодіння майном потерпілої.

Навпаки, з досліджених судом доказів убачається, що після потрапляння до будинку ОСОБА_3 певний час перебував у ньому, спілкувався з потерпілою, яка перебувала на кухні та подала йому воду, і лише у подальшому заволодів її мобільним телефоном. Сам обвинувачений у судовому засіданні визнав факт заволодіння телефоном, пояснивши, що взяв його вже під час перебування у будинку. При цьому будь-яких об`єктивних даних про те, що ще до входження до будинку він мав намір заволодіти саме цим телефоном або іншим майном потерпілої, стороною обвинувачення не наведено.

Суд також враховує, що із показань свідків, протоколу огляду місця події, протоколу слідчого експерименту, висновків експертів та інших досліджених доказів не вбачається обставин, які б свідчили про попередню підготовку ОСОБА_3 до заволодіння майном або про те, що потрапляння до будинку було способом реалізації заздалегідь сформованого умислу на грабіж.

Сам факт того, що після виникнення умислу на заволодіння телефоном між ОСОБА_3 та потерпілою виникла боротьба, під час якої було пошкоджено вхідні двері, не свідчить про наявність умислу на заволодіння майном саме до моменту потрапляння до житла.

За таких обставин суд приходить до висновку, що хоча факт перебування ОСОБА_3 у житлі потерпілої та факт наступного заволодіння її телефоном встановлені належними та допустимими доказами, не доведено поза розумним сумнівом, що потрапляння до житла було здійснене з метою заволодіння чужим майном.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 17 КПК України всі сумніви щодо доведеності наявності цієї кваліфікуючої ознаки мають тлумачитися на користь обвинуваченого. З огляду на наведені положення п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 та правові висновки Верховного Суду, кваліфікуюча ознака «поєднаний з проникненням у житло» з обсягу обвинувачення ОСОБА_3 підлягає виключенню.

При цьому суд бере до уваги, що сучасна практика Касаційного кримінального суду також виходить із необхідності встановлення змісту поняття «житло» та фактичного перебування особи у такому приміщенні.

Окрім того, суд враховує межі пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення, визначені обвинувальним актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Як убачається зі змісту обвинувального акта, сторона обвинувачення описала обставини вчинення кримінального правопорушення таким чином, що умисел на заволодіння мобільним телефоном потерпілої виник у ОСОБА_3 раптово вже під час його перебування у будинку потерпілої.

Таким чином, самим формулюванням пред`явленого обвинувачення сторона обвинувачення пов`язує виникнення умислу на заволодіння майном не з моментом потрапляння ОСОБА_3 до житла, а з подальшим перебуванням у ньому.

Наведене має також істотне значення для вирішення питання про наявність у його діях кваліфікуючої ознаки «поєднаний з проникненням у житло», оскільки, відповідно до правової позиції Верховного Суду, ознака проникнення має місце у разі, коли особа потрапляє до житла незаконно з метою заволодіння чужим майном, тобто умисел на заволодіння майном існує до або на момент такого потрапляння. Натомість якщо умисел на заволодіння майном виник уже після потрапляння особи до приміщення, кваліфікуюча ознака проникнення відсутня.

За таких обставин суд, дотримуючись визначених ст. 337 КПК України меж судового розгляду, не вправі покласти в основу висновку про наявність ознаки проникнення інший, неспіввідносний із пред`явленим обвинуваченням фактичний механізм події, за якого умисел на заволодіння майном існував у ОСОБА_3 ще до його потрапляння до житла.

З огляду на зміст пред`явленого обвинувачення, вимоги ст. 337 КПК України та правові висновки Верховного Суду, кваліфікуюча ознака грабежу «поєднаний з проникненням у житло» не знайшла свого підтвердження та підлягає виключенню з обсягу обвинувачення.

Разом із тим суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 , перебуваючи у домоволодінні потерпілої, після виникнення умислу на заволодіння її майном, із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, відкрито заволодів належним їй мобільним телефоном.

Таким чином, дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 186 КК України як грабіж, вчинений в умовах воєнного стану, без кваліфікуючої ознаки «поєднаний з проникненням у житло». Чинна редакція ст. 186 КК передбачає у ч. 4 відповідальність за грабіж, вчинений у великих розмірах або в умовах воєнного чи надзвичайного стану; тому виключення ознаки проникнення не змінює кваліфікації за ч. 4 ст. 186 КК України у цій справі, оскільки злочин вчинено в умовах воєнного стану.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

У судових дебатах прокурор просив призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 4 ст. 186 КК України у виді 9 років позбавлення волі, а захисник просила застосувати положення ст. 69 КК України, призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від його відбування з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 3 роки.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, його поведінку до та після вчинення кримінального правопорушення, сімейний та соціальний стан, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

ОСОБА_3 вчинив умисне кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином. За місцем проживання характеризується посередньо, неодружений, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Відповідно до ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимості. Співмешкає із ОСОБА_12 та її неповнолітніми донькою та сином.

Щодо обставин, які пом`якшують покарання, суд не вбачає підстав для визнання такою обставиною щирого каяття, оскільки ОСОБА_3 визнав свою вину лише частково, заперечував факт заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень та не погоджувався з істотною частиною пред`явленого йому обвинувачення та не висловлював повного каяття щодо вчиненого.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

Оцінюючи доводи захисника щодо можливості застосування ст. 69 КК України, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 цієї статті призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного.

У даному кримінальному провадженні таких обставин судом не встановлено. Наведені стороною захисту відомості про особу обвинуваченого, зокрема відсутність судимості, його сімейний стан та перебування на обліку у лікарів, самі по собі не є кількома обставинами, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. При цьому судом установлено обставину, що обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

За таких обставин суд не вбачає передбачених законом підстав для призначення ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

З урахуванням характеру та ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, способу його вчинення, особи обвинуваченого, наявності обставини, що обтяжує покарання, та відсутності обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого, суд вважає, що виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливі лише в умовах реального відбування покарання у виді позбавлення волі.

Водночас, визначаючи конкретний строк покарання, суд не знаходить підстав для призначення покарання у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, з огляду на встановлені судом дані про особу обвинуваченого, відсутність попередніх судимостей та інші обставини справи.

За сукупністю наведених обставин суд вважає необхідним призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, яке є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Щодо запобіжного заходу, прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження щодо ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, посилаючись на наявність ризику його переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та відбування покарання.

Відповідно до ст. 177 КПК України запобіжний захід застосовується, зокрема, з метою запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, а відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний у сукупності оцінити, серед іншого, вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, її вік, стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, наявність роботи чи навчання, репутацію, майновий стан, наявність судимостей та дотримання умов раніше застосованих запобіжних заходів.

Суд враховує, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого умисного кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі від 7 до 10 років, та за результатами судового розгляду йому призначено покарання в межах санкції ч.4 ст.186 КК України. Зазначені обставини, у сукупності з іншими встановленими судом даними про особу обвинуваченого, дають суду підстави вважати, що ризик його переховування від суду та забезпечення виконання судового рішення не перестав існувати та на цьому етапі кримінального провадження виправдовує подальше застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

За таких обставин суд вважає необхідним залишити щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Відповідно до положень ст. 124 КПК України з ОСОБА_3 підлягають стягненню процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта, у розмірі 4427 грн 66 коп. в дохід держави з урахуванням реквізитів, зазначених експертною установою для відшкодування витрат на проведення експертиз.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 17, 100, 124, 177, 178, 331, 369-371, 373, 374, 376, 395 КПК України, ст.ст. 50, 65-67, 89 КК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначити йому покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з 20 грудня 2025 року, з часу його затримання о 13 годині 31 хвилині.

Запобіжний захід ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою продовжити до набрання вироком суду законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 20 грудня 2025 року до дня набрання вироком суду законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта, у розмірі 4427 (чотири тисячі чотириста двадцять сім) гривень 66 копійок.

Речові докази:

- мобільний телефон марки «Nomi», модель «i 177 Metal DUOS», сірого кольору із флеш-носієм на 4 ГБ - після набрання вироком законної сили повернути потерпілій ОСОБА_6 як законному власнику.

- паперовий проїзний документ серії АН № 104835, 5 фотокарток, особову медичну книжку на ім`я ОСОБА_3 , свідоцтво про народження на ім`я ОСОБА_3 , трудову книжку на ім`я ОСОБА_3 , паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_3 , блокнот з обкладинкою у вигляді картинки із квітами, гаманець коричневого кольору - після набрання вироком законної сили повернути ОСОБА_3 .

- шматок ручки вхідних дверей, дві частини ліхтарика у вигляді електричної лампочки, сліди речовини, схожої на кров, та сліди папілярних узорів, ручку міжкімнатних дверей зі слідами речовини, схожої на кров, - після набрання вироком законної сили знищити.

Вирок може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Добровеличківський районний суд Кіровоградської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя

Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_1