Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №347/1607/25 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1607/25

Провадження № 2-о/347/34/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Драч Д.С.,

присяжних Ковалюк М.І., Васкула П.В.,

за участі секретаря Микуляк С.Р.,

заявника ОСОБА_1

представника заявника ОСОБА_2

представника заінтересованої особи

адвоката особи, щодо якої розглядається справа

про визнання її недієздатною ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Косів цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Яблунівська селищна рада Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 про визнання особи недієздатною,

встановив:

04.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна мотивуючи свої вимоги тим, що його брат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю першої групи довічно у зв`язку з розладом психіки, що підтверджується довідкою серії МСЕ № 188537 від 03.10.2006 року.

Заявник вказує, що ОСОБА_4 перебуває на психіатричному обліку в психіатричному кабінеті КНП «Косівська центральна районна лікарня» Косівської міської ради.

Заявник посилається на те, що висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу № 284 від 06 травня 2025 року встановлено, що ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду.

ОСОБА_1 зазначає, що останні декілька років він проживає разом з ОСОБА_4 за спільною адресою на присілку АДРЕСА_1 та здійснює за ним постійний догляд. Це стверджується витягами з реєстру територіальної громади №2023/001070209 від 06.02.2023 року про підтвердження адреси місця проживання ОСОБА_4 та витягу №2025/006132049 від 12.05.2025 року про підтвердження місця проживання ОСОБА_1 .

Заявник вказує, що на даний час ОСОБА_4 за своїм станом здоров`я у зв`язку з хронічним, стійким психічним розладом не здатний усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, а тому потребує визнання його недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення опікуна.

Заявник стверджує, що є найближчим родичем ОСОБА_4 , постійно з ним проживає та здійснює нагляд за ним, між ними склалися дружні, родинні стосунки, ОСОБА_4 йому повністю довіряє і ОСОБА_1 може бути призначеним його опікуном.

Представник заявника ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, подав заяву із проханням розглядати справу у відсутності сторони заявника, заяву підтримує повністю.

ОСОБА_4 в судове засідання не прибув і в силу характеру його захворювання (зокрема – нездатності висловлювати свої думки, неадекватності поведінки обставинам та ситуації) суд ухвалив здійснювати розгляд справи у відсутності ОСОБА_4

Адвокат ОСОБА_4 - ОСОБА_3 заперечив щодо визнання ОСОБА_4 недієздатним, враховуючи те, що заявником не надано документів на підтвердження його родинних відносин із ОСОБА_4 , а сам ОСОБА_4 згідно висновку експерта здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області, з 14.03.2003 року зареєстрований і проживає за адресою с. Уторопи Косівського району Івано-Франківської області, РНОКПП НОМЕР_1 , що доводиться копією його паспорта та копією РНОКПП(а.с.4-6),

ОСОБА_4 , є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Уторопи Косівського району Івано-Франківської області, РНОКПП НОМЕР_2 , підтвердженням чого є копія його паспорта та копія РНОКПП (а.с.8-10).

Факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 підтверджується копіями витягів з реєстру Яблунівської територіальної громади, згідно з якими ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають за адресою АДРЕСА_1 (а.с.7,11).

Копією довідки МСЕ Серія ІФ №188537 від 03.10.2006 доводиться той факт, що ОСОБА_4 , 1977 року народження має першу групу інвалідності довічно (а.с.12-13).

Згідно з копією висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №284 від 06.05.2025 року вбачається, що ОСОБА_4 , 1977року народження є інвалідом І групи внаслідок психічного розладу. Проживає разом з ОСОБА_1 за адресою с. Уторопи. За рівнем обстеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування, обмеження здатності до орієнтації: обмежения здатності до спілкування; обмеження здатності контролювати свою поведінку. ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду (а.с.14).

Відповідно до висновку №84 від 12.03.2026 за результатами судово-психіатричної експертизи під експертний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 експерт приходить до висновку, що підекспертний ОСОБА_4 хворіє органічним розладом особистості та поведінки внаслідок дисфункції головного мозку, що згідно МКХ-10 F07.0. Зазначене захворювання не доходить до рівня стійкого хронічного психічного розладу. ОСОБА_4 здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними (а.с.122-127).

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи і наявні в нихписьмові докази, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи, надаючи правову оцінку характеру відносин, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до наступних висновків.

За змістом ч.1 ст. 30 ЦК України, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

За приписами статті 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України).

Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.

Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України.

Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року роз`яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров`я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Діагноз органічного розладу особистості не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних зі станом її психічного здоров`я (частина перша статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши всі наявні в матеріалах справи медичні документи щодо стану здоров`я ОСОБА_4 та висновок експерта суд приходить до висновку про недоведеність вимог.

Суд відхиляє доводи заявника, що ОСОБА_4 втратив повну цивільну дієздатність, оскільки це є його судженням та припущенням, а питання встановлення діагнозу психічного розладу відноситься виключно до компетенції лікарів-психіатрів, які в даному випадку свідчать про протилежне.

У висновку експерта №84 від 12.03.2026 за результатами судово-психіатричної експертизи зазначається, що ОСОБА_4 виявляє ознаки органічного розладу особистості та поведінки внаслідок ушкодження та дисфункції головного мозку, що не позбавляє його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Також вказано, що ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про визнання недієздатним свого брата ОСОБА_4 , але не надав документів на підтвердження цієї обставини.

Вирішуючи питання щодо призначення опікуна, суд виходить з наступного.

Статтею 55 ЦК України передбачено, що опіка встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Відповідно до ст. 58 цього Кодексу, опіка встановлюється над фізичними особами, які визнані недієздатними.

Частиною першою статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Системно проаналізувавши зміст частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України можливо дійти висновку, що обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі №372/3474/21 (провадження № 61-16349св23), від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23 (провадження № 61-6358св24),від 04 грудня 2024 року у справі № 634/1126/23 (провадження № 61-9837св24).

Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Положеннями статті 63 ЦК України закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88.

Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі № 712/10043/20).

Саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належним чином мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого (Постанова Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі №279/3630/24).

Матеріали справи не містять даних про звернення органу опіки та піклування до суду з поданням про призначення ОСОБА_1 опікуном щодо ОСОБА_4 , а також судом встановлено, що ОСОБА_1 не є близьким родичем ОСОБА_4 , що не відповідає вимогам п. 2, п. 4 ст. 63 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 296 ЦПК України заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.

Заявник не довів, що є суб`єктом у розумінні частини третьої статті 296 ЦК України, який має право на звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 грудня 2024 року у справі № 209/2893/22 Верховний Суд звертає увагу на те, що першочерговим у цій категорії справ є з`ясування судом наявності правосуб`єктності заявника, а саме, чи належить він до певної групи осіб, які мають право на подання заяви про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення їй опікуна.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довів, що є членом сім`ї або близьким родичем ОСОБА_4 , якого просив визнати недієздатним та встановити над ним опіку, а отже, не підтвердив процесуальну правосуб`єктність заявника у цій справі, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення його заяви, зважаючи й на висновок судово-психіатричної експертизи, якою констатовано здатність ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Отже, з урахуванням наведеного, викладені заявником обставини не знайшли своє підтвердження у сукупності зібраних та досліджених у справі доказів. За таких обставин, заяву ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 299 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною, відносяться на рахунок держави.

Керуючись статтями 258,259,263-265,268,273,293,294 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Яблунівська селищна рада Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 про визнання особи недієздатною залишити без задоволення.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду. Учасники справи, яким рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення їм відповідного рішення суду.

Повне рішення складено 03.09.2026 року.

Суддя Д.С. Драч

Присяжні: М.І. Ковалюк

П.В. Васкул