Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №523/56/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 523/56/25

(2/199/1635/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

02.09.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Захожа К.О.,

у відсутності учасників справи,

розглянувши в загальному позовному провадженні (заочний розгляд справи) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що приблизно з 2018 р. вона мала дружні відносини з відповідачами, та в жовтні 2019 р. відповідачі звернулись до неї з проханням позичити грошові кошти для придбання земельної ділянки в садовому товаристві «Світанок» Одеського району (в минулому Лиманський) Одеської області; 04 листопада 2019 р. відповідачі отримали у борг від позивача грошові кошти у сумі 25 000,00 дол. США, що було оформлено розпискою від 04.11.2019 р., яка була написана власноручно ОСОБА_2 та в якій останній зазначив, що позику він взяв під 10% (десять відсотків) річних від суми 25 000,00 дол. США та зобов`язався повернути борг в повному обсязі та вчасно в строк до 04.11.2024 р. Як зазначається позивачем при зверненні до суду, вказані кошти ОСОБА_2 отримав від позивача в присутності дружини ОСОБА_3 , про що остання власноруч розписалася в розписці, втім, відповідачі зобов`язання за договором позики не виконали та не повернули грошові кошти та відсотки за користування ними у встановлений договором строк.

За підрахунком позивача, розмір заборгованості відповідачів за договором позики, зазначеним вище, складає 38 625 (тридцять вісім тисяч шістсот двадцять п`ять тисяч) доларів США, що складається з:

- основної суми боргу у розмірі 25 000 доларів США;

- відсотків за користування від суми позики (3 роки) у розмірі 12 500 доларів США;

- 3% річних за період прострочення грошового зобов`язання у розмірі 1125 (одна тисяча сто двадцять п`ять) доларів США.

В окремо поданій суду заяві представник позивача просила суд про розгляд цивільної справи у її відсутності, просила суд задовольнити позов.

Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 280 ЦПК України).

Процесуальні дії у справі:

-ухвалою судді Суворівського районного суду міста Одеси Дяченко В.Г. від 06.01.2025 р. відмовлено в задоволенні заяви представника позивача адвоката Дідорчук І.І. про забезпечення позову;

-ухвалою судді Суворівського районного суду міста Одеси Дяченко В.Г. від 06.02.2025 р. виправлено описку в ухвалі судді Суворівського районного суду міста Одеси Дяченко В.Г. від 06.01.2025 р.;

-ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.02.2025 р. витребувано з Суворовського районного суду м. Одеси матеріали цивільної справи №523/56/25, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дідорчук Ірина Ігорівна, на ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від 06 січня 2025 р. залишено без руху;

-ухвалою судді Суворівського районного суду міста Одеси Дяченко В.Г. від 12.02.2025 р. ОСОБА_4 цивільну справу передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська;

-ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.02.2025 р. поновлено представнику позивача адвокату Дідорчук І.І. строк на апеляційне оскарження ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 06 січня 2025 р.;

-ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.03.2025 р. справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дідорчук Ірина Ігорівна,на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 06 січня 2025 р. про відмову в забезпеченні позову призначено до апеляційного розгляду;

-постановою Одеського апеляційного суду від 30.09.2025 р. апеляційну скаргу на ухвалу Суворівського районного суду міста Одеси від 06.01.2025 р. задоволено частково, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 06 січня 2025 року про відмову в забезпеченні позову скасовано, ухвалено нову постанову, якою заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Дідорчук Ірини Ігорівни про забезпечення позову задоволено: накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0554 га., з кадастровим номером: 5122782600:01:002:1703, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання рішенням суду законної сили, та заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав, іншим особам та органам вчиняти будь-які дії щодо речових прав на нерухоме майно, а саме: земельної ділянки площею 0,0554 га., з кадастровим номером: 5122782600:01:002:1703, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання рішенням суду законної сили;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 21.11.2025 р. прийнято до розгляду цивільну справу;

-ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.12.2025 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дідорчук Ірина Ігорівна, на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2025 року про передачу справи на розгляд іншого суду залишено без руху;

-ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.01.2026 р. клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дідорчук Ірина Ігорівна, про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2025 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дідорчук Ірина Ігорівна, на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2025 року;

-ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.04.2026 р. призначено справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дідорчук І.І., на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 12.02. 2025 р. до судового розгляду;

-постановою Одеського апеляційного суду від 23.04.2026 р. апеляційну скаргу на ухвалу Суворівського районного суду міста Одеси від 12.02.2025 р. залишено без задоволення;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13.07.2026 р. задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23.07.2026 р. забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 05.08.2026 р. відмовлено в задоволенні заяви представника позивача адвоката Дідорчук Ірини Ігорівни про виправлення описки у судовому рішенні – ухвалі суду про забезпечення позову;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 02.09.2026 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76-80 ЦПК України, зокрема, розписки, 04 листопада 2019 р. відповідач – 1 отримав у борг від позивача грошові кошти у сумі 25 000,00 дол. США, що було оформлено розпискою від 04.11.2019 р., яка була написана власноручно ОСОБА_2 , та в якій останній зазначив, що позику він взяв під 10% (десять відсотків) річних від суми 25 000,00 дол. США та зобов`язався повернути борг в повному обсязі та вчасно в строк до 04.11.2019 р. (а.с. 8).

Згідно розписці від 04.11.2019 р., свідком виступила ОСОБА_3 (а.с. 8).

Розписка містить підписи обох відповідачів.

Як встановлено судом на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2019 р., який був посвідчений Заботкіною Т.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим №3493 (а.с. 19 – 20) .

Відповідно до п. 1.1 згаданого договору, ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_3 прийняла у власність нерухоме майно – земельну ділянку, площею 0,0554 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 1.2. Договору, кадастровий номер земельної ділянки – 5122782600:01:002:1703.

Відповідно до п. 3.2. договору, покупець придбає вказану в договорі земельну ділянку, що відчужується, під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , на спільні сумісні кошти, в зв`язку з чим від нього отримано згоду від 13.11.2019 року за реєстрованим №3492, на купівлю вказаної в договорі земельної ділянки, про що доведено до відома продавця.

На підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 21) судом встановлено, що власником зазначеної вище земельної ділянки є відповідач – 2.

Суду не було надано доказів виконання відповідачем – 1 грошового зобов`язання, обумовленого розпискою від 04.11.2019 р.

Правовідносини між учасниками справи виникли з договору позики та регулюються ст. 202, ч. 1 та ч. 2 ст. 524, ст. 526, ч. 1 ст. 527, 509, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609, 1046, ч. 2 ст. 1047, ч. 1 ст. 1049 ЦК України.

Суд, дослідивши докази в межах заявлених суду позовних вимог, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, враховуючи наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі N 567/3/22 (провадження N 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі N 638/2304/17 (провадження N 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі N 910/10784/16 (провадження N 12-30гс21)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі N 759/24061/19 (провадження N 61-8593св21)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Укладений між сторонами договір є чинним, його дійсність в установленому порядку не оспорено, а тому між сторонами існують позикові відносини та невиконання Відповідачами зобов`язання.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі N 753/8945/19 (провадження N 61-8829сво21)).

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У силу вимог ст.ст. 11, 629 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, і є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, у відповідності до ст.ст. 207, 639, 1047 ЦК України, між позивачем та відповідачем укладено договір позики, який підпадає під правове регулювання розділу І та параграфу 1 глави 71 підрозділу 1 розділу ІІІ книги п`ятої Цивільного кодексу України, якими визначено загальні положення про зобов`язання і положення про позику.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, у встановлений в зобов`язанні строк (термін) його виконання. Якщо боржник не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, за правилами ч. 1 ст. 612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив.

Відповідно до положень ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, неповернення позики у передбачений договором строк, є неналежним виконанням зобов`язання та у розумінні ст. 610 ЦК України є його порушенням.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі N 6-2789цс16).

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року в справі N 667/933/14-ц (провадження N 61-472св18)).

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: "зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); "позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)" (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року в справі N 753/2362/17 (провадження N 61-36266св18)).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі N 6-50цс16 зроблено висновок, що "договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі N 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19) зазначено, що "за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі N 369/11450/19 (провадження N 61-10412св21) вказано, що "за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі N 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі N464/3790/16-ц (провадження N 14-465цс18) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) зазначено: «судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 5 договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року продаж частки 80 % у статутному капіталі товариства за домовленістю сторін вчиняється за 5 520 000,00 грн. Гроші у вказаній сумі продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання зазначеного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі товариства здійснені повністю та про те, що немає претензій до покупців щодо оплати з боку продавців. Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання покупцями грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, наведеному в частині першій статті 73 ГПК України, а тому вони є доказом. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 73 ГПК України вони є письмовим доказом. Щодо правової оцінки пункту 5 спірного договору як розписки Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 ГПК України. Таке розуміння узгоджується із законом. Так, відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України в разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання; у цьому разі настає прострочення кредитора. Відповідно до абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тому пункт 5 спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою».

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц (провадження N 14-16цс18)).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити суму 3 % відповідно до статті 625 цього Кодексу, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

Тобто, у разі несвоєчасного повернення грошових коштів позичальником позикодавець має право вимагати повернення суми боргу з врахуванням 3% річних від суми боргу за період невиконання зобов`язань та інфляційних збитків.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі N 754/10827/20 (провадження N 61-13136св21) зазначено, що: "у контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року N 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у розмірі 13 000,00 дол. США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 13 000,00 дол. США. Отже, у частині другій статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Нарахування трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Отже, відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі N 372/45/21.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Також, статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України).

У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 20.09.2023 року по справі №760/22898/20 Верховний Суд залишаючи касаційну скаргу без задоволення зазначив, що: «Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність оригінала боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Такий висновок судів узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2022 року у справі N 344/17277/20 (провадження N 61-12109св21), від 7 грудня 2022 року у справі N 565/12/19 (провадження N 61-4470св22) та від 19 грудня 2022 року у справі N 754/10390/16 (провадження N 61-9032св22).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм належну оцінку, встановили, що укладений сторонами письмовий договір позики підтверджує факт укладення такого договору і виникнення у ОСОБА_2 зобов`язання зі сплати коштів та процентів за користування позикою; ОСОБА_2 свої зобов`язання за вказаним договором не виконав, грошові кошти ОСОБА_1 у визначений розпискою строк не повернув і проценти за користування вказаним коштами не сплатив.

Встановивши вказані обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.».

Отже, з огляду на те, що договором позики визначено строк її повернення 04.11.2024 р., з відповідачів на користь позивача підлягають стягнення відсотки за користування від суми позики за період з 04.11.2019 року по 04.11.2024 року у розмірі 12 500 доларів США (25 000,00 х 10% = 2 500 доларів США х 5 (років)).

Суд погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідачів суми борги за договором позики солідарно, враховуючи наступне.

Подружжя (відповідачі) звернулись до позивача з проханням позичити грошові кошти для придбання земельної ділянки в садовому товаристві «Світанок» Одеському районі (в минулому Лиманському) Одеської області.

04 листопада 2019 р. відповідачі отримали у борг від позивача грошові кошти у сумі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США, про що цього ж дня ОСОБА_2 власноруч написав розписку.

Свідком зазначеного була дружина ОСОБА_2 ОСОБА_3 .

На позичені кошти, 13 листопада 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу, посвідченого Заботкіною Т.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим №3493.

Відповідно до п. 1.1 договору, ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_3 прийняла у власність нерухоме майно – земельну ділянку, площею 0,0554 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 1.2. Договору, кадастровий номер земельної ділянки – 5122782600:01:002:1703.

Відповідно до п. 3.2. договору, покупець придбає вказану в договорі земельну ділянку, що відчужується, під час перебування в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , на спільні сумісні кошти, в зв`язку з чим від нього отримано згоду від 13.11.2019 року за реєстрованим №3492, на купівлю вказаної в договорі земельної ділянки, про що доведено до відома Продавця.

Отже, позику ОСОБА_2 отримав у позивача у період перебування у шлюбі з ОСОБА_3 в інтересах сім`ї з метою придбання на спільні сумісні кошти нерухомого майна, право власності на яке було зареєстровано за його дружиною ОСОБА_3 .

Отже, сума боргу за договором позики підлягає стягненню солідарно з відповідачів в порядку ч. 4 ст. 65 СК України, оскільки він є спільним боргом подружжя, так як позичені кошти були використані в інтересах сім`ї та їй не повернуті.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що солідарна відповідальність у зобов`язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

Солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 243/10982/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі N 308/3162/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі N 569/96/17, від 23 січня 2019 року у справі N 712/21651/12).

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі N 638/18231/15-ц.

Отже, ОСОБА_3 фактично було стороною договору позики, умовами якого передбачено цільове призначення наданих ОСОБА_2 грошових коштів та надала свою письмову згоду на його укладання.

Суд погоджується зі слушністю доводів позивача щодо того, що доказами обізнаності ОСОБА_3 про укладання ОСОБА_2 договору позики, його умов, зокрема мети, розміру отриманої у позику суми та строків її повернення, а також використання таких коштів ОСОБА_2 в інтересах сім`ї є текст розписки, в якій ОСОБА_3 зазначена, як свідок, та міститься її підпис, а також договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т.Ю., за реєстровим №3493, відповідно до якого за позичені кошти подружжя придбало земельну ділянку, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 .

Отже, суд погоджується з доводами позивача щодо доведеності ним належними та допустити доказами наявності правових підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики від 04.11.2019 р., відсотків за користування ним та 3% річних, тому позов підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Позивачем понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 15412 грн. 52 коп. (за подання позовної заяви) та 605 грн. 60 коп. за подання заяви про забезпечення позову.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки позов задоволено повністю, зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача в рівних частках.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264 - 265, ст.ст. 273, 280 - 282 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 04.11.2019 року у розмірі 38 625 (тридцять вісім тисяч шістсот двадцять п`ять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 8 039 (вісім тисяч тридцять дев`ять) грн. 06 коп. з кожного з відповідачів окремо.

Дата складення повного судового рішення 03.09.2026 р.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї