Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №543/68/26 — Оржицький районний суд Полтавської області

543/68/26

2/543/218/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2026 селище Оржиця

Оржицький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Попадюка С.С., за участю секретаря судового засідання Михалець А.В., позивача ОСОБА_1 , представників позивача: адвоката Шаталова С.В., адвоката Шаталової О.В., представника відповідача адвоката Коваленка Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Оржиця Полтавської області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Потапенко Л.Д. про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку в спільному майні,

В С Т А Н О В И В:

Представники позивача: адвокати Шаталова О.В., Шаталов С.В., 02.02.2026 звернулися до Оржицького районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку в спільному майні.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 познайомилися у 2012 році під час роботи на підприємстві ТОВ «Оржицький цукровий завод», де вона працювала на посаді оператора, а він — на посаді слюсаря-ремонтника. Між ними виникли почуття та вони почали зустрічатися. З 2013 року Позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом оселилися у орендованій ними за спільні кошти квартирі АДРЕСА_1 та почали проживати однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу до 22 липня 2022 року. Після переїзду до вказаної квартири Позивач та ОСОБА_4 постійно спілкувалися із сусідами, які сприймали їх як сімейну пару, та приймали спільну участь, як подружжя, у колективних заходах мешканців багатоквартирного будинку з ремонту під`їзду тощо. Крім того, у зазначений період ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за вказаною адресою вели разом спільний побут та господарство, мали спільні доходи та витрати, придбали за спільні кошти для спільного проживання вищевказану квартиру, меблі у квартиру, автомобіль з причепом, спільно робили ремонт у квартирі, брали обопільну участь у витратах по утриманню квартири та сплаті комунальних послуг, витрат на утримання будинку та прибудинкової території, а також піклувалися один про одного, мали взаємні права та обов`язки щодо один до одного. 22 липня 2022 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували свій шлюб, про що нього дня складено актовий запис № 53. ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача ОСОБА_4 раптово помер. На час смерті місце проживання ОСОБА_4 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , за якою він проживав до дня смерті. Дружина померлого - ОСОБА_1 - у встановленому законом порядку прийняла спадщину покійного чоловіка та, у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», звернулася до нотаріуса за місцем відкриття спадщини про видачу свідоцтва зо право власності на частку в спільному майні подружжя, а саме: на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 519854253236), власником якої згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого 05.12.2014 року приватним нотаріусом Оржицького районного нотаріального округу Полтавської області Черненко О.О, являється її чоловік ОСОБА_4 ; - на 1/2 частку легкового автомобіля FORD FOCUS 2010 року випуску, власником якого згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , виданого 10.12.2021 року ТСЦ 5343, являвся її чоловік ОСОБА_4 ; - на 1/2 частку причіпу КРЕОН 1Б-2000, 2018 року випуску, власником якого згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 19 січня 2019 року ТСЦ 5343, являвся її чоловік ОСОБА_4 .

Постановою приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області від 12.12.2025 року ОСОБА_5 у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя відмовлено у зв`язку з ненаданням нотаріусу документу, який посвідчує шлюбні відносини з ОСОБА_4 в період з 2013 року до 22 липня 2022 року у порядку, встановленому чинним законодавством.

Водночас, квартира АДРЕСА_1 , автомобіль FORD FOCUS, 2010 року випуску, та причіп КРЕОН ІБ-2000, 2018 року випуску, набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в результаті спільної праці та за спільні кошти за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З метою захисту своїх невизнаних прав на частку в спільному майні, Позивач ОСОБА_1 вимушена звернутися із вказаним позовом до суду.

Посилаючись на факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як жінки та чоловіка за адресою: квартира АДРЕСА_1 без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного побуту та господарства в період з 2013 року до 22 липня 2022 року, факт несення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільних витрат на утримання житла, за постачання комунальних послуг, витрат на утримання будинку та прибудинкової території за місцем розташування квартири АДРЕСА_1 , в якій вони проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період з 2013 року до 22 липня 2022 року, факт наявності в період з 2013 по 22 липня 2022 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного бюджету, придбання ними майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти в інтересах сім`ї, фактом виконання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю в період з 2013 по 22 липня 2022року, просить суд:

1. Визнати квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 519854253236), автомобіль FORD FOCUS2010 року випуску (VIN-код: НОМЕР_3 ) та причіп КРЕОН 1Б-2000 2018 року випуску (VIN-код:– НОМЕР_4 ) об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки [платника податків НОМЕР_5 ) та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як набуті ними в результаті спільної праці та за спільні кошти за час спільного проживання (однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

2. Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 519854253236).

3. Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , право власності на 1/2 частку автомобіля FORD FOCUS2010 року випуску (VIN-код: НОМЕР_3 ).

4. Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , власності на 1/2 частку причіпу КРЕОН 1Б-2000 2018 року випуску (VIN-код:– НОМЕР_4 ).

5. Судові витрати розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України.

Ухвалою від 11.02.2026 відкрито загальне позовне провадження у справі та розпочато підготовче провадження у справі.

04.03.2026 від представника відповідача адвоката Коваленка Я.О. до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що Відповідач категорично заперечує проти позову, вважає його безпідставним, необґрунтованим та надуманим, вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. Вважає, що довідка Виконкому Новооржицької селищної ради № 535 від 19.07.2022 року не містить інформації щодо предмета доказування, оскільки в ній відсутня інформація, яка має значення для справи. Довідка Виконкому Новооржицької селищної ради №16 від 10.02.2025 не містить інформації щодо предмета доказування. Наданий Позивачем акт від 05.03.2025 року не містить підпису уповноваженої особи органу місцевого самоврядування, а тому є недопустимим доказом і не може враховуватися судом при розгляді даної справи. Аналогічних висновків можна дійти щодо довідки № 34 від 07.03.2025 року, яка була видана на підставі нікчемного акту від 05.03.2025року без перевірки уповноваженою особою дійсних обставин справи. Зауважує, що довідки про фактичне місце проживання особи за певною адресою видаються в момент встановлення таких обставин і щодо певної особи, а не осіб. Вказані довідки і акт підтвердження фактичного місця проживання не можуть містити інформацію щодо проживання за минулий період та встановлювати факти, що мають юридичне значення, зокрема спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. До повноважень органів місцевого самоврядування входить надання довідки про фактичне місце проживання особи, в якій має міститися інформація про фактичне проживання саме цієї особи за певною адресою. Органи місцевого самоврядування не мають відповідних повноважень встановлювати факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, наявність чи відсутність спільного господарства, побуту, бюджету, витрат тощо. З наданих спільних фото неможливо встановити, в який період часу вони були зроблені. Крім того просить суд звернути увагу на той факт, що Позивач, стверджуючи про проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з померлим протягом майже 10 років, спромігся надати суду спільні фото на 1 аркуші. Із розрахункової книжки про сплату за природний газ вбачається, що оплата здійснювалася попереднім власником квартири – ОСОБА_6 , а після продажу, починаючи з 2015 року до 2021 року – ОСОБА_4 . Інформація про сплату за спожитий газ Позивачем у вказаному документі відсутня. Той факт, що розрахункова книжка перебуває у Позивача ніяким чином не підвереджує факт участі у витратах на комунальні послуги. Позивач зареєструвала з ОСОБА_4 шлюб у 2022 році, проживала з ним і відповідно мала та має доступ до документів померлого чоловіка. До аналогічного висновку можна дійди щодо наданих Позивачем копій розрахункових книжок про сплату послуг на утримання прибудинкової території та розрахункової книжки про сплату за водопостачання КП «Новооржицьке Благо». Копія розрахункової книжки за водопостачання КП «Лазірки-Добробут» за 2022-2023 роки не стосується предмету спору, оскільки предметом доказування проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, виходячи із заявленої вимоги на майно, є період з 2013 року по 10.12.2021 року. З огляду на це вказані вище докази навпаки, спростовують участь Позивача у несенні спільних витрат в період з 2013 року по 10.12.2021 року. Надана Позивачем копія трудової книжки містить лише інформацію про місце роботи ОСОБА_4 . Відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу містять інформацію про наявність(відсутність) доходів у Позивача. Проте вказані документи жодним чином не можуть підвередити про наявність спільного бюджету у Позивача з ОСОБА_4 . Копії товарного чека № 1826 від 09.12.2014 року з магазину «Меблі» на оплату товару шафи, софи, столу, табурета та товарного чека № 1300 від 08.12.2016 року магазину «Меблі» на оплату товару «Вітальня «Надія» можуть свідчити про факт придбання перелічених товарів. Проте у вказаних чеках відсутня інформація хто є покупцем зазначених товарів. Квартира АДРЕСА_1 були придбана ОСОБА_4 05 грудня 2014 року. Із доказів, які охоплюють період з 2013 року по 05 грудня 2014 року, Позивач надала лише акт про встановлення фактичного місця проживання від 05.03.2025 року та довідку №34 від 07.03.2025 року. Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував факт проживання Позивача з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 , в тому числі наявність спільного господарства, побуту, бюджету, витрат тощо. Право власності на причіп КРЕОН 1Б-2000 2018 р.в. та автомобіль FORD FOCUS 2010 р.в. ОСОБА_4 набув у 2019 та 2021 роках відповідно. Враховуючи викладене, Позивач не довів належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами факт проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 , набуття у вказаний період в результаті спільної праці та за спільні кошти спірного майна. А тому позовна заява задоволенню не підлягає. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести в зв`язку із розглядом справи становить 25000,00 гривень. Просить суд: в задоволенні позову відмовити повністю, стягнути з Позивача на користь Відповідача судові витрати.

06.04.2026 від представника позивача адвоката Шаталова С.В. до суду надійшла відповідь на відзив, у якій зазначив, що Позивач не погоджується із жодним з наведених у відзиві аргументів та доводів, з огляду на наступне. Відповідач у поданій заяві по суті справи (відзиві) не наводить жодних доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , а лише вказує про свою незгоду з доказами, наданими Позивачем, що не відповідає усталеній практиці Верховного Суду. Водночас, документи, додані до позовної заяви, містять інформацію, яка має доказове значення та безпосередньо стосується суті позовних вимог. Так, у довідці Виконкому Новооржицької селищної ради №535 від 19.07.2022 міститься інформація, яка вказує на можливість укладення шлюбу між Позивачем та ОСОБА_4 , Наведений даний документ містить підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 та ведення ними спільного господарства, тобто – наявність між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї. При цьому, інформація з вказаного приводу, наведена у цій довідці, стосується періоду до її виготовлення, тобто – до 19.07.2022 та вказує на тривале спільне співжиття Позивача і ОСОБА_4 . Водночас, позовні вимоги пред`являються за період з 2013 до 22 липня 2022, до моменту реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , а не до моменту останнього придбання ними майна, як вказано у відзиві, оскільки після набуття такого майна фактичні шлюбні відносини між Позивачем та ОСОБА_4 не припинялися і доводів відсутності таких відносин Відповідач не навів. Крім того, зазначена довідка видана задовго до звернення з позовною заявою та не Позивачеві, а ОСОБА_4 , що свідчить про його особисту зацікавленість у отриманні інформації щодо наявності фактичних шлюбних відносин між ним та ОСОБА_1 . Таким чином, інформація, наведена у довідці Виконкому Новооржицької селищної ради №535 від 19.07.2022, безпосередньо стосується предмету доказування та може й повинна бути використаною судом для належного, повного, всебічного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Стосовно довідки Виконкому Новооржицької селищної ради №16 від 10.02.2025, то вона містить інформацію щодо проживання ОСОБА_4 до дня смерті за адресою місцезнаходження об`єкту нерухомого майна, якого прямо стосуються позовні вимоги. При цьому, жодних доказів на спростування факту проживання ОСОБА_4 за вказаною адресою саме в період з 2013 до 22 липня 2022 або не проживання у вказаний період за цією ж адресою разом з ним ОСОБА_1 відзив не містить. Розрахункова книжка за водопостачання КП «Лазірки-Добробут» за 2022-2023 має доказове значення, поскільки підтверджує факт неодноразової сплати ОСОБА_1 за надані комунальні послуги в період спільного проживання з ОСОБА_4 як до реєстрації шлюбу, так і після. У поданій позовній заяві прямо вказано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом оселилися у орендованій ними за спільні кошти квартирі АДРЕСА_1 та почали проживати однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу з 2013 до 22.07.2022 і продовжували проживати й в подальшому, але вже провівши офіційну реєстрацію своїх шлюбних відносин. Таким чином, розрахункова книжка за водопостачання КП «Лазірки-Добробут» за 2022-2023, має доказове значення у справі та зафіксована у ній інформація підлягає дослідженню і оцінці у сукупності з іншими доказами в ході судового розгляду. Стосовно стверджуваної представником відповідача недопустимості як доказу Акту про встановлення фактичного місця проживання, зазначає, що вказаний Акт від 05.03.2025 складено фізичними особами – сусідами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та він не є документом, який видається органами державної влади чи місцевого самоврядування і їх посадовими особами, а тому до нього безпідставно застосовувати вимоги щодо обов`язкового підписання уповноваженою особою таких органів. При цьому, факт встановлення можливості надання органом місцевого самоврядування адміністративної послуги з видачі довідки про фактичне місце проживання не спростовує можливості сусідів підтвердити юридичний факт спільного проживання певних осіб, якому вони були чи є свідками. Жодної заборони щодо цього чинне законодавством України не містить. У чинному законодавстві України відсутнє і встановлення можливості підтвердження факту спільного проживання осіб виключно таким документом як довідка про фактичне місце проживання. А тому – довідка про фактичне місце проживання не може визнаватися єдиним документом, яким згідно із законодавством може підтверджуватися факт спільного проживання кількох осіб за однією адресою. Отже, Відповідачем не доведено у відзиві належними, достовірними, достатніми і допустимими доказами факт недопустимості довідки виконкому Новооржицької селищної ради №34 від 07.03.2025 і неможливості використання її для об`єктивного встановлення фактичних обставин справ. Також представник позивача звертає увагу, що акт про встановлення фактичного місця проживання від 05.03.2025 взагалі складено не органом місцевого самоврядування, а сусідами, які володіють інформацією про фактичне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю, спільність їхнього побуту та наявність між ними стосунків, притаманних подружжю. Стосовно недостатньої кількості спільних фотозображень ОСОБА_1 і ОСОБА_4 та неможливості встановити, в який період часу вони були зроблені зазначає, що доводи відзиву з вказаного приводу також не заслуговують на увагу, оскільки процесуальними нормами взагалі не передбачено обсягу доказів, який має подати певна сторона. Також представник позивача зазначає, що розрахункова книжка з оплати за природний газ за адресою АДРЕСА_2 містить дані про оплату за спожитий газ саме Позивачем, засвідчені підписом останньої, зокрема, на повідомленнях за: лютий – травень 2015, серпень 2015; січень 2016, червень 2016, вересень і жовтень 2016, грудень 2016; січень-травень 2017, червень-липень 2017, серпень-вересень 2017, жовтень-грудень 2017; січень-квітень 2018, серпень 2018; січень-лютий 2019, квітень-липень 2019, вересень 2019, листопад – грудень 2019; лютий-червень 2020 та листопад – грудень 2020; січень 2021. Водночас, підпис ОСОБА_4 , зокрема, міститься на квитанціях про сплату за газ за періоди: жовтень і листопад 2015; січень-квітень 2016; березень 2019; вересень 2020. При цьому, підписи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 істотно різняться між собою як в написанні, так і по стилю. Зокрема, у підписі ОСОБА_1 наявні чітко виділені стилізовані літери «Н» і «С», а підпис ОСОБА_4 – являє собою стилізоване рукописне зазначення його прізвища. На момент видачі Позивачеві та ОСОБА_4 наданої до суду розрахункової книжки про сплату за природний газ діяла редакція Правил постачання природного газу, затверджена Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 30.09.2015 №2496, якою не передбачалося вказання у графі «Прізвище» даних саме тієї особи, яка й підписала повідомлення та/чи квитанцію розрахункової книжки. Більш того, даною редакцією Правил постачання природного газу взагалі не встановлювалося обов`язку споживача газу підписувати повідомлення чи квитанції розрахункової книжки, а лише визначався обов`язок по сплаті за спожитий газ на підставі самостійно розрахованої суми платежу (пункти 12,14). Таким чином, вказання на повідомленнях та квитанціях розрахункової книжки у графі «Прізвище» даних ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 не свідчить про проведення оплати за спожитий газ та підписання відповідного повідомлення чи квитанції саме ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 , оскільки в даній графі зазначається прізвище власника об`єкта газопостачання, якому належить абонентський номер для сплати за спожитий газ, а не фактичного платника. Саме такий власник виступає платником, якому зараховується оплата за спожитий газ, проведена фактичним платником. Відзив не містить жодного переконливого та підтвердженого сукупністю достатніх, достовірних, належних і допустимих доказів аргументу щодо виконання підписів у розрахунковій книжці про сплату за газ не ОСОБА_1 , а іншою особою. Щодо того, що копія трудової книжки НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_4 та Відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 05.01.2026 на ім`я ОСОБА_1 , не можуть підтвердити факт наявності спільного бюджету у Позивача та ОСОБА_4 , представник позивача зазначає, що суд при розгляді справи оцінює не окремі докази, а усю сукупність доказової інформації, яка може вказувати або прямо вказує на певні обставини, які мають значення для справи. Вказані документи мають суттєве доказове значення та повинні бути дослідженими і врахованими судом при вирішенні справи. Наведена у них інформація повністю та логічно узгоджується з іншими наданими разом з позовною заявою доказами і може бути перевіреною в ході допитів свідків, вказаних у позові. З приводу відсутності у товарних чеках №1826 від 09.12.2014 і №1300 від 08.12.2016 з магазину «Меблі» інформації, хто саме є покупцем зазначених в них товарів, представник позивача вказує, що законодавство України не передбачає обов`язку вказувати у товарних чеках анкетні дані покупця. Тому відсутність такої інформації не може слугувати вказанням неможливості використання зафіксованих в них даних для встановлення фактичних обставин справи. При цьому, такі товарні чеки в ході судового розгляду мають бути оціненими з огляду на інші докази у справі та показання свідків на предмет їх логічного взаємозв`язку та узгодженості між собою. Доводи відзиву не відповідають нормам матеріального права та не ґрунтуються на вимогах процесуальних норм, а зводяться виключно до незгоди з поданими Позивачем доказами та документами. За таких обставин, заперечення, наведені у відзиві, є необґрунтованими та безпідставними, а тому не повинні враховуватися судом при розгляді справи. Щодо судових витрат, наведених у відзиві та оцінених представником відповідача у розмірі 25000,00 гривень, представник позивача зазначає, що Позивач вважає зазначені розміри витрат на правничу допомогу істотно завищеними та необґрунтованими. Вказаний у відзиві розмір витрат на правничу допомогу, які планується понести Відповідачем у зв`язку із судовим розглядом справи, є неспівмірним зі складністю даної справи та не відповідає фінансовому стану сторін і значенню рішення у справі для них, а доводи відзиву та додані до нього документи неспівмірність та безпідставність визначеного розміру таких витрат не спростовують. З огляду на все вищевказане та зважаючи на норми процесуального законодавства і матеріального права, представник позивача просить суд не враховувати при розгляді та вирішенні справи доводи відзиву на позовну заяву, поданого представником Відповідача, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 07.04.2026 підготовче судове засідання відкладено на 14 год. 00 хв.14.04.2026.

13.04.2026 від представника відповідача адвоката Коваленка Я.О. до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив). У вказаних запереченнях представник відповідача зокрема зазначив, що факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у 2022 році в площині вимоги про визнання права власності на майно, яке нажите під час спільного проживання, не відноситься до предмету доказування, оскільки майно було набуте ОСОБА_4 до 2022 року. Аналогічно і розрахункова книжка за водопостачання КП «Лазірки-Добробут» за 2022- 2023 не містить інформації щодо предмета доказування. Просить суд врахувати, що в позовній заяві позивач просить визнати майно спільною сумісною власністю (та частку в майні), нажите за час спільного проживання. Відповідно предметом доказування є період до та на час придбання такого майна. Фізична особа (сусіди) не наділена жодним нормативно-правовим актом повноваженнями видавати такі акти, це прерогатива органів місцевого самоврядування. Оскільки наданий Позивачем акт від 05.03.2025 року не містить підпису уповноваженої особи органу місцевого самоврядування, тому він є недопустимим доказом і не може враховуватися судом при розгляді даної справи. У відповіді на відзив Позивач вказує: «73.Крім того, така адміністративна послуга як «Видача довідки про фактичне місце проживання» (Ідентифікатор послуги: 01844) не передбачена Переліком адміністративних послуг органів виконавчої влади та адміністративних послуг, що надаються органами місцевого самоврядування у порядку виконання делегованих повноважень, які є обов`язковими для надання через центри надання адміністративних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2025 №1226 «Деякі питання надання адміністративних послуг через центри надання адміністративних послуг», та надається на підставі індивідуального рішення кожного органу місцевого самоврядування в межах території згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (на території Новооржицької територіальної громади – на підставі рішення сорок другої сесії Новооржицької селищної ради восьмого скликання від 10.08.2023 №23). Таким чином, можливість видання довідки про фактичне місце проживання певним органом місцевого самоврядування не є обов`язковим та закріплюється не актом законодавства, а підзаконним актом індивідуальної дії, що свідчить про неможливість застосування в даному разі вимог ч.2 ст.78 ЦПК України.» Відповідно до Переліку адміністративних послуг, які надаються через Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Новооржицької селищної ради, який є додатком до рішення сорок другої сесії Новооржицької селищної ради восьмого скликання від 10.08.2023 р. №23 в розділі «ДОВІДКИ РІЗНОГО ХАРАКТЕРУ» в п. 352 передбачена послуга «Видача довідки про фактичне місце проживання». За наведеного Позивач вводить в оману суд на предмет дійсних обставин справи. Щодо наданих спільних фото померлого та Позивача, представник відповідача зазначає, що дійсно, процесуальними нормами не передбачено обсягу доказів, який має подати певна сторона. Враховуючи принцип диспозитивності судового процесу, обсяг доказів, який необхідно подати до суду зі своєї сторони, визначає виключно Позивач. Відповідач зі свого боку, має право акцентувати увагу суду на той факт, що якби сторони проживали разом таку кількість часу, відповідно і спільних фотографій мало б накопичитися за 10 років набагато більше. Щодо підписів на квитанціях у розрахункових книжках, представник відповідача просить звернути увагу суду на той, факт, що у всіх квитанціях за оплату комунальних та інших послуг ім`я платника вказане « ОСОБА_4 , Різник». В жодній наданій квитанції не зазначене ім`я платника « ОСОБА_1 » З огляду на вказане можна дійти до висновку, що платником був саме ОСОБА_4 . При цьому Позивач зазначає, що «107.При цьому, підписи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 істотно різняться між собою як в написанні, так і по стилю. Зокрема, у підписі ОСОБА_1 наявні чітко виділені стилізовані літери «Н» і «С», а підпис ОСОБА_4 – являє собою стилізоване рукописне зазначення його прізвища.» Такі твердження Позивача є нічим іншим як припущенням. А за приписом ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічно, оскільки у всіх квитанціях платником вказаний ОСОБА_4 , біля підпису відсутні ініціали особи, яка поставила підпис, можна зробити припущення, що документи підписувалися саме ОСОБА_4 . Ким саме був виконаний підпис на квитанціях, може встановити лише відповідна судова експертиза. З урахуванням викладеного, представник відповідача просить суд долучити до матеріалів справи заперечення на відповідь на відзив та врахувати при розгляді справи по суті.

Ухвалою суду від 14.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 год. 45 хв. 05.05.2026.

Протокольною ухвалою суду від 05.05.2026 розгляд справи відкладено на 09 год. 30 хв. 21.05.2026.

Протокольною ухвалою суду від 21.05.2026 розгляд справи відкладено на 09 год. 30 хв. 11.06.2026.

11.06.2026 від представника відповідача адвоката Коваленка Я.О. до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності. У вказаній заяві представник відповідача зазначив наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За приписом ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позивач звернулася до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку в спільному майні 02 лютого 2026 року. Квартира АДРЕСА_1 були придбана ОСОБА_4 05 грудня 2014 року. З матеріалів позовної заяви, а також з особисто наданих в судовому засіданні пояснень Позивача вбачається, що остання знала про той факт, що спірна квартира була придбана виключно на ім`я ОСОБА_4 . За наведеного з дня, коли Позивач довідалася про порушення свого права, минуло більше 11 років. Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. На підставі викладеного, представник відповідача просить суд застосувати строки позовної давності до вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частку квартири та відмовити в позові в цій частині у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

Протокольною ухвалою суду від 11.06.2026 розгляд справи відкладено на 09 год. 30 хв. 09.07.2026.

12.06.2026 від представника позивача адвоката Шаталова С.В. до суду надійшло клопотання про долучення доказів, у якому просив приєднати до матеріалів справи для дослідження в ході судового розгляду та врахування при прийнятті рішення сканкопію письмового доказу – «Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 05.01.2026» - належної якості.

В судовому засіданні 09.07.2026 позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити. Представник позивача адвокат Шаталова О.В. просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Представник позивача адвокат Шаталов С.В. підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Вважає, що наданими позивачем доказами підтверджується спільне проживання позивача і ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, наявність між ними фактичних шлюбних стосунків, ведення ними спільного побуту. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Законний представник відповідача ОСОБА_3 просила у задоволенні позову відмовити повністю. Також підтримала подану представником відповідача адвокатом Коваленком Я.О. заяву про застосування строків позовної давності.

Представник відповідача адвокат Коваленко Я.О. просив у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив. Також підтримав подану ним заяву про застосування строків позовної давності до вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частку квартири та просив відмовити в позові в цій частині у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

Третя особа приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Потапенко Л.Д. в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи містяться її заяви про розгляд справи без участі нотаріуса. При прийнятті рішення покладається на думку суду.

09.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення у даній справі.

У зв`язку зі складністю справи, відповідно до частини 1 ст. 244 ЦПК України, суд ухвалив відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на 7 днів, відклавши судове засідання, в якому буде проголошено рішення на 10 год. 30 хв. 16.07.2026.

При ухваленні рішення, суд встановив потребу з`ясувати певні обставини шляхом повторного допиту свідків, отримання додаткових пояснень сторін, у зв`язку з чим виникла необхідність повернення до стадії судового розгляду.

Ухвалою суду від 16.07.2026 поновлено судовий розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Потапенко Л.Д. про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку в спільному майні та призначено судове засідання у справі на 10 год. 00 хв. 25 серпня 2026 року.

В судовому засіданні 25.08.2026, проведеному в режимі відеоконференції взяли участь: позивач ОСОБА_1 , її представники: адвокат Шаталов С.В. та адвокат Шаталова О.В., представник відповідача адвокат Коваленко Я.О.

Третя особа приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Потапенко Л.Д. в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи містяться її заяви про розгляд справи без участі нотаріуса. При прийнятті рішення покладається на думку суду.

В судовому засіданні були повторно допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та, у порядку передбаченому ст. 92 ЦПК України, допитана як свідок позивач ОСОБА_1 .

Після з`ясування обставин, які на думку суду потребували додаткової перевірки, позивач ОСОБА_1 та її представники адвокат Шаталов С.В. і адвокат Шаталова О.В. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Коваленко Я.О. просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, у тому числі отримані під час їх повторного допиту, дослідивши матеріали справи, встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2010 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 розірвано. Рішення набрало законної сили 21 вересня 2010 (а.с.28 та на звор.).

Під час шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син – ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 від 12.12.2008 року (Т.1, а.с.142).

22.07.2022 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб Оржицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у лубенському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми), про що складено актовий запис № 53, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_8 від 22.07.2022 (а.с.29).

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_9 від 04.07.2024 (а.с.30).

Згідно Довідки №16 від 10.02.2025, виданої виконавчим комітетом Новооржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , її чоловік гр. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 був зареєстрований та проживав до дня смерті на території Новооржицької селищної ради за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.31).

Згідно Акту про встановлення фактичного місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , складеного 05.03.2025р., ОСОБА_1 дійсно проживала без реєстрації разом із ОСОБА_4 з 2013 року по 2022 рік і мали спільний побут та вели спільне господарство. Вказаний акт містить дані та підписи сусідів: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (а.с.32).

Згідно Довідки №34 від 07.03.2025, виданої виконавчим комітетом Новооржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області, гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , але фактично проживає з 2013 р. по даний час за адресою: АДРЕСА_2 . За даною адресою гр. ОСОБА_1 проживала разом та вела спільне господарство з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.33).

Згідно Довідки №535 від 19.07.2022р., виданої виконавчим комітетом Новооржицької селищної ради гр. ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), він постійно проживав разом з гр. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) за адресою: АДРЕСА_2 та вели спільне господарство. Довідка видана як підтвердження щодо укладання шлюбу (а.с.34).

Згідно розрахункової книжки ПАТ «Лубнигаз» з оплати за природний газ по особовому рахунку НОМЕР_10 на ім`я ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 та повідомлень, по особовому рахунку НОМЕР_10 проводилася оплата за спожитий природний газ за період грудень 2014 – січень 2021 року. У повідомленнях про оплату міститься підпис платника, без зазначення його прізвища та ініціалів (а.с.36-41 та на звор.).

Згідно розрахункових книжок ПП «Новооржицький ЖЕК» по сплаті за утримання будинку та прибудинкової території на ім`я ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_2 та квитанцій проводилася оплата послуг у період з березня 2015 року по серпень 2023 року. У квитанціях про оплату міститься підпис платника, без зазначення його прізвища та ініціалів (а.с.42-53 та на звор.).

Згідно розрахункових книжок КП «Новооржицьке БЛАГО» за особовим рахунком НОМЕР_11 , споживачем послуг з водопостачання за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 . Згідно рахунків, квитанцій, оплата послуг з водопостачання за вказаною адресою проводилася у період з лютого 2015 по грудень 2021 року. У квитанціях про оплату міститься підпис платника, без зазначення його прізвища та ініціалів (а.с.54-63 та на звор.).

Згідно розрахункової книжки КП «Лазірки - Добробут» за особовим рахунком НОМЕР_11 , споживачем послуг з водопостачання за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 . Згідно квитанцій, оплата послуг з водопостачання за вказаною адресою проводилася у період з серпня 2012 по жовтень 2023 року. У квитанціях про оплату міститься підпис платника, без зазначення його прізвища та ініціалів (а.с.64-65 та на звор.).

Згідно відомостей, що містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_6 , виданій 08.09.2000 на ім`я ОСОБА_4 , у спірний період з 2013 року по грудень 2021 року здійснював трудову діяльність у ТОВ «Новооржицький цукровий завод» за строковими трудовими договорами, виконував оплачувані громадські роботи та отримував допомогу по безробіттю у відповідні періоди (а.с.66-91).

Згідно Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого/перерахованого податку та військового збору станом на 05.01.2026, ОСОБА_1 за період з січня 2012 по липень 2022 року отримувала доходи у вигляді державної та соціальної допомоги від Оржицького РЦЗ, заробітної плати та аліментів від ТОВ «Новооржицький цукровий завод», соціальних виплат з відповідних бюджетів від Полтавського ОЦЗ (а.с.92-94, Т.2, а.с. 32-33 та на звор.)

Згідно договору купівлі-продажу від 05.12.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Оржицького районного нотаріального округу Черненко О.О., ОСОБА_4 набув у власність АДРЕСА_2 . Продаж вчинено 36000,00 грн. Право власності ОСОБА_4 зареєстроване у встановленому порядку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.12.2014 (а.с.95-96).

У пункті 10 вказаного договору зазначено, що Продавцеві, нотаріусом доведений зміст заяви Покупця про те, що грошові кошти на які купує квартиру є його особистою приватною власністю (Т. 1, а.с. 95 на звор.).

Згідно наданого позивачем товарного чеку № 1826 від 09.12.14р. у магазині «Меблі», в м. Лубни придбано шафу, софу, стіл розкладний, табурети – 4 шт. на загальну суму 6940 грн. На звороті товарного чеку міститься напис: « АДРЕСА_2 » та вказаний номер мобільного телефону (Т. 1. а.с.124 та на звор).

Згідно наданого позивачем товарного чеку № 1300 від 08.12.2016р. у магазині «Меблі», в м. Лубни придбано вітальню «Надія» вартістю 1950,00 грн. (Т.1 а.125).

Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 від 10.12.2021, ОСОБА_4 є власником транспортного засобу – легкового автомобіля FORD FOCUS, 2010 року випуску, VIN номер НОМЕР_12 (Т.1 а.с.126).

Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_13 від 19.01.2019, ОСОБА_4 є власником причіпу бортового КРЕОН 1Б-2000, 2018 року випуску, VIN номер – НОМЕР_4 (Т. 1, а.с.127).

Згідно звіту № 1112-01-2 про оцінку майна станом на 11.12.2025 року, та висновку про вартість майна, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_13 , ринкова вартість автомобіля легкового хетчбек FORD FOCUS, 2010 року випуску становить 229700,00 грн., а причіпу бортового КРЕОН 1Б-2000, 2018 року випуску – 27500,00 грн. (Т.1, а.с. 129, 128-139).

Постановою приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Потапенко Л.Д. від 12 грудня 2025 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії – видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя згідно п.4 ч.1 ст.34 Закону «Про нотаріат» на квартиру АДРЕСА_1 (до перейменування Оржицького0 Полтавської області, що належала ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого Черненко О.О. приватним нотаріусом Оржицького районного нотаріального округу Полтавської області 05 грудня 2014 року за реєстром №2489; на легковий автомобіль FORD FOCUS 2010 року випуску, що належав різнику ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , виданого 10.12.2021 року ТСЦ 5343; на причіп КРЕОН 1Б-2000 2018 року випуску, що належав на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 19 січня 2019 року Центр 5343 після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживав за адресою: АДРЕСА_2 лубенського району (колишнього Оржицького р-ну) полтавської області, у зв`язку з тим, що дружина померлого – ОСОБА_1 не надала нотаріусу документ, який посвідчує шлюбні відносини з ОСОБА_4 в період до 22 липня 2022 року в порядку, встановленому чинним законодавством (Т.1, а.с.140-141).

Свідок ОСОБА_15 , в судовому засіданні надала показання. що померлий ОСОБА_4 був її братом. Брат познайомився з ОСОБА_16 на роботі, працюючи на Новооржицькому цукровому заводі, куди пішов працювати на сезон у 2012 році. Потім у 2013 році на весняні свята брат привіз ОСОБА_17 до батьків у село Черевки і сказав, що вона буде його дружиною, вони будуть разом жити. ОСОБА_18 і ОСОБА_17 почали жити разом у батьків ОСОБА_18 . Тримали господарство (корови, бики), мали город, обробляли. Як казав брат свідку, вони з ОСОБА_17 хочуть купити собі житло, щоб проживати окремо. З 2013 року проживали у Черевках, а потім у 2014 році придбали собі квартиру. Свідок питала брата ОСОБА_18 , як у них з грошами, чи потрібна допомога, на що брат сказав, що вони, тримаючи господарство, з ОСОБА_19 собі наскладали. У березні 2015 року ОСОБА_18 з ОСОБА_19 запросили батьків до себе в гості. Далі в 2017 році свідок з сім`єю переїхали в ОСОБА_20 , почали більше спілкуватися з ОСОБА_18 і ОСОБА_19 . ОСОБА_18 був дуже працьовитий, разом з ОСОБА_19 поралися по господарству. Часто ОСОБА_18 просив у свідка, як сестри, зірвати квіти, щоб подарувати своїй ОСОБА_19 . Свідок знала, що ОСОБА_18 з ОСОБА_19 купили машину. За час проживання з ОСОБА_18 , ОСОБА_19 поводилася як законна дружина. Готувала, прибирала в квартирі, спільно робили покупки – меблі в квартиру. За спільні кошти робили ремонт квартири. Купили холодильник, телевізор.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні надала показання, що познайомилася з ОСОБА_4 , коли він прийшов працювати на ОСОБА_20 цукровий завод, де працювала свідок. Там ОСОБА_4 познайомився з ОСОБА_16 . У 2013 році почали проживати у батьків ОСОБА_18 , у ОСОБА_22 , шукали квартиру. Потім придбали квартиру, купили меблі. Хлопці з заводу ходили допомагати їм меблі заносити. Тримали господарство, у них часто купляли сало, м`ясо, яйця. На роботу і з роботи завжди разом, їздили велосипедами. Всі у цеху заводу вважали їх чоловіком і дружиною.

Свідок ОСОБА_7 , який є батьком ОСОБА_4 , надав показання, що його син у 2010 році приїхав з Котельви. У 2012 році пішов на завод працювати, де зустрів ОСОБА_19 і вони познайомилися. ОСОБА_18 з ОСОБА_19 проживали спочатку у батьків. Держали своє хазяйство, корови, збирали гроші, потім купили квартиру. Пізніше часто приїжджали в гості до свідка. Потім розписалися і жили собі. ОСОБА_23 дружно, старалися. ОСОБА_19 проживала з сином свідка як дружина, мали плани, хотіли купити квартиру. Спільно працювали по господарству, у них були телята, корови, городи. Син познайомив ОСОБА_19 із свідком у 2012 році, сказавши, що привів її собі як дружину. Все разом жили у Черевках в будинку свідка близько року. Коштів на придбання квартири у свідка не просили. Коли купили квартиру, то приїжджали разом до свідка в гості. Чому шлюб був зареєстрований лише через тривалий час, свідку невідомо. Під час повторного допиту свідок ОСОБА_7 , на уточнюючі запитання суду, надав показання, що його син почав проживати у свідка після розлучення з попередньою дружиною ОСОБА_24 . А вже з ОСОБА_19 син познайомив свідка після того як пішов працювати на завод, де і познайомився з ОСОБА_19 . Потім проживали у свідка і переїхали від нього десь восени 2013 року.

Свідок ОСОБА_9 , який є сусідом позивача ОСОБА_1 , в судовому засіданні надав показання, що знає позивача і Різника ОСОБА_18 як хороших людей. Вони купили квартиру по сусідству, тримали господарство (свині, бики, корови, нутрії). ОСОБА_18 працював на цукровому заводі. Були дружньою сім`єю. Свідок гордився ними, як сусідами. ОСОБА_25 були разом і на господарстві, і біля дому. Познайомився ближче з ОСОБА_1 та ОСОБА_26 навесні 2014 році. Вони купили квартиру і є сусідами свідка по сходовій клітці. По сусідах ходили один до одного в гості. Були завжди разом, спільно робили ремонт у квартирі, жили як чоловік та жінка. Їх стосунки свідок охарактеризував як сімейні. З позивачкою свідок був знайомий раніше, разом працювали на заводі. Також повідомив, що заробітна плата на заводі не дозволила б Різнику ОСОБА_18 самостійно придбати квартиру, автомобіль. Також свідок повідомив, що під час спілкування з Різником ОСОБА_18 , останній казав, що вони з ОСОБА_17 спільно купили квартиру. Під час повторного допиту, свідок ОСОБА_9 на уточнюючі запитання суду надав показання, що бачив позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_27 у грудні 2013 року, коли ті спільно почали робили ремонт у квартирі, у якій надалі спільно проживали.

Свідок ОСОБА_10 , яка є сусідкою позивача ОСОБА_1 , надала показання, що є сусідкою ОСОБА_1 та покійного ОСОБА_27 по АДРЕСА_4 . З першого дня, як вони поселилися. Були весь час вдвох: на роботу, з роботи, на дачу, в село їздили. Почали проживати своїй квартирі десь з 2013 року. ОСОБА_19 говорила, що планують купити квартиру. Коли купили квартиру, почали вдвох робити ремонт. Купили меблі. Відносини між ними були хороші. ОСОБА_18 завжди казав: моя ОСОБА_19 . Жили як сім`я. Під час проживання брали участь у спільних витратах на утримання будинку. Комунальні послуги часто оплачувала ОСОБА_19 , свідок у цей час також здійснювала оплати. Під час повторного допиту, свідок ОСОБА_10 на уточнюючі запитання суду, надала показання, що ОСОБА_16 та ОСОБА_4 почали спільно проживати по сусідству десь з грудня 2023 року, однак обставини набуття ними права користування вказаною квартирою, оренда чи купівля, свідку невідомо. Приналежність їй підпису у Акті про встановлення фактичного місця проживання від 05 березня 2025 року свідок ОСОБА_10 підтвердила.

Свідок ОСОБА_8 , яка є сусідкою позивача ОСОБА_1 , надала показання, що проживає у власній квартирі з 2013 року, а з ОСОБА_16 та ОСОБА_26 познайомилася десь навесні 2014 року. Часто бачила їх, коли йшли на роботу. Працювали разом на цукровому заводі. Проживали як сімейна пара, як звичайна сім`я. Ближче познайомилася з ОСОБА_17 під час спільного ремонту, разом з ОСОБА_17 фарбували стіни в під`їзді, білили. Під час спілкування з ОСОБА_17 , остання повідомила свідку, що вони з ОСОБА_18 сплатили частину коштів ще до придбання квартири, робили там ремонт. Під час повторного допиту, на уточнюючі запитання суду, свідок надала показання, що побачила ОСОБА_16 і ОСОБА_27 вперше у грудні 2013 році, коли вони були у своїй квартирі, заходили, виходили, виносили якісь коробки, інше сміття. Тому обставини спільного проживання свідок засвідчила своїм підписом у відповідному Акті про встановлення фактичного місця проживання від 05 березня 2025 року.

Позивач ОСОБА_1 , допитана як свідок у порядку ст. 92 ЦПК України, надала показання, що із ОСОБА_26 познайомилася у 2012 році, десь липень-серпень місяць, а з лютого 2013 року почали спільно проживати у батьків ОСОБА_18 . Перший раз у квартирі, яку надалі придбали, була з ОСОБА_18 в кінці листопада 2013 року. там були не один раз. Спочатку поспілкувалися з хазяйкою, оглянули квартиру, потім обговорювали чи влаштовує їх ця квартира. Пізніше зв`язалися з власницею квартири і сказали, що будуть купляти. Тому з грудня 2013 року розпочали ремонт. Під час ремонту власниця квартири віддала ключі і за фактичне споживання води, газу позивач ОСОБА_1 з Різником ОСОБА_18 сплачували вже з грудня 2013 року. Ремонт квартири робили із ОСОБА_18 власними силами, робітників залучали лише для заміни вікон та ремонту каналізації. Також ОСОБА_1 підтвердила приналежність їй підпису на частині квитанцій про оплату комунальних послуг за адресою проживання: квартира АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Щодо вимоги про визнання квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 519854253236), автомобіля FORD FOCUS 2010 року випуску (VIN-код: НОМЕР_3 ) та причіпу КРЕОН 1Б-2000 2018 року випуску (VIN-код:– НОМЕР_4 ) об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як набуті ними в результаті спільної праці та за спільні кошти за час спільного проживання (однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 2013 року до 22 липня 2022 року).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права(пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено такі висновки:

«41.У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

42.Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

43.З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

44.В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

70.Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

За обставин цієї справи, належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно)

При розгляді справ про визнання права власності на майно, яке набуто під час проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Таким чином, позовні вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном з померлим не є належним способом захисту права позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав.

Щодо позовних вимог про визнання права на частку у праві спільної власності на спірне майно.

Частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені вище правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №127/11013/17, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 712/11298/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 756/3889/20.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20).

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 441/1811/20, провадження № 61-2633св24.

Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до частини 1 статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц звернуто увагу на те, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Аналогічні по суті висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17, від 15 листопада 2023 року у справі № 937/8424/20, від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/1213/19, від 05 червня 2024 року у справі № 757/19682/18-ц, провадження № 61-4627 св 24.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України).

При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також, що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини 1 статті 57 СК України).

Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 07 грудня 2023 року у справі № 442/3741/21 (провадження № 61-1292св23), від 28 серпня 2024року у справі № 334/2000/21 (провадження № 61-3584св24).

Згідно з частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Презумпція спільності права власності на майно подружжя поширюється і на спадкові правовідносини. За загальним правилом частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, становить 1/2 майна, підлягає виділу та не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтями 77,79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (Пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

Суд вважає, що позивачем доведено факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 як жінки і чоловіка за адресою: квартира АДРЕСА_1 без реєстрації шлюбу з 2013 року до 22 липня 2022 року та належність їм спірного майна на праві спільної сумісної власності, що підтверджується наступним.

Показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , з урахуванням повторного допиту, підтверджується факт постійного спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, починаючи з 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , спочатку у батьків ОСОБА_4 в с.Черевки, а надалі, з грудня 2013 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 ;

Довідкою №16 від 10.02.2025, виданої виконавчим комітетом Новооржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області гр. ОСОБА_1 05.11.1970р, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , підтверджується, що її чоловік гр. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 був зареєстрований та проживав до дня смерті на території Новооржицької селищної ради за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.31).

Актом про встановлення фактичного місця проживання ОСОБА_1 , складеним 05.03.2025р., підтверджується проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 з 2013 року по 2022 рік і наявність у них спільного побуту та ведення спільного господарства. Інформація, що міститься в акті підтверджена наданими в судовому засіданні показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , у тому числі під час повторного допиту.

Довідкою №34 від 07.03.2025, виданої виконавчим комітетом Новооржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області підтверджується фактичне проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 . з 2013 р. до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Довідкою №535 від 19.07.2022р., виданою виконавчим комітетом Новооржицької селищної ради гр. ОСОБА_4 підтверджується факт його постійно проживання разом з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) за адресою: АДРЕСА_2 та ведення ними спільного господарства.

Наданими товарними чеками підтверджується факт спільного придбання меблів для квартири у якій проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ,за адресою: АДРЕСА_2 , що узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_21 , яка у показаннях повідомили що меблі допомагали заносити у квартиру хлопці з Новооржицького цукрового заводу.

Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого/перерахованого податку та військового збору станом на 05.01.2026, підтверджується отримання ОСОБА_1 у період з січня 2012 по липень 2022 року доходів у вигляді державної та соціальної допомоги від Оржицького РЦЗ, заробітної плати та аліментів від ТОВ «Новооржицький цукровий завод», соціальних виплат з відповідних бюджетів від Полтавського ОЦЗ, що давало можливість їй формувати спільний бюджет із ОСОБА_4 і використовувати його в інтересах сім`ї.

Наданими позивачем копіями розрахункових книжок, підтверджується факт її участі несенні витрат на утримання спільного майна, що свідчить про наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного бюджету. Суд враховує, що ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердила приналежність їй підпису на повідомленнях за: лютий – травень 2015, серпень 2015; січень 2016, червень 2016, вересень і жовтень 2016, грудень 2016; січень-травень 2017, червень-липень 2017, серпень-вересень 2017, жовтень-грудень 2017; січень-квітень 2018, серпень 2018; січень-лютий 2019, квітень-липень 2019, вересень 2019, листопад – грудень 2019; лютий-червень 2020 та листопад – грудень 2020; січень 2021. Водночас, підпис ОСОБА_4 , зокрема, міститься на квитанціях про сплату за газ за періоди: жовтень і листопад 2015; січень-квітень 2016; березень 2019; вересень 2020. Вказані факти позивач ОСОБА_1 також підтвердила в судовому засіданні у своїх показаннях під час допиту як свідка, проведеному судом у порядку ст. 92 ЦПК України. Доказів на спростування належності ОСОБА_1 вказаних підписів стороною відповідача не надано, як і не заявлялося клопотання про призначення відповідної судової експертизи.

Суд також враховує, що в подальшому, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 22.07.2022 зареєстрували шлюб як логічний розвиток їх фактичних шлюбних стосунків, що існували до цього. При цьому, офіційна реєстрація шлюбу після тривалих фактичних шлюбних стосунків є поведінкою, яка свідчить про дотримання попередніх заяв та/або вчинків осіб, а тому відповідає доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) тобто - принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) – який є стандартом поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення.

Відповідач в особі законного представника ОСОБА_3 та представника адвоката Коваленка Я.О. не спростували доводів позивача, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у період з 2013 року по 22 липня 2022 року жили на отримані ними доходи, доказів окремого проживання ОСОБА_4 на власні заощадження ними не представлено.

Щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за різними адресами, суд зазначає, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд не погоджується із доводами представника відповідача адвоката Коваленка Я.О. про те, що Довідка виконкому Новооржицької селищної ради № 535 від 19.07.2022 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 проживав разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 та вели спільне господарство не містить інформації щодо предмета доказування, оскільки в ній відсутня інформація, яка має значення для справи, а також про те, що Довідка Виконкому Новооржицької селищної ради №16 від 10.02.2025 року містить інформацію про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 до дня смерті за адресою: АДРЕСА_5 , оскільки належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

Суд звертає увагу, що вказаний перелік не є вичерпним, що зумовлене приватно-правовим характером фактичних шлюбних відносин, тому зазначає, що значення має не тільки сам доказ, який містить інформацію, що стосується предмета доказування, але й відсутність прямої заборони його використання на підтвердження тих чи інших обставин.

З цих же підстав суд відхиляє доводи представника відповідача про недопустимість наданого позивачем Акту від 05.03.2025 року та про нікчемність довідки № 34 від 07.03.2025 року, яка була видана на його підставі.

Не заслуговують на увагу і доводи представника відповідача про те, що з наданих спільних фото неможливо встановити, в який період часу вони були зроблені та про те, що Позивач, стверджуючи про проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з померлим протягом майже 10 років, спромігся надати суду спільні фото на 1 аркуші.

Суд зазначає, що надані позивачем спільні фотографії оцінюються в сукупності з іншими доказами, наданими позивачем і їх незначна кількість не може жодним чином спростовувати наявність близьких стосунків між позивачем та ОСОБА_4 .

Також суд критично ставиться до доводів представника відповідача щодо неналежності такого доказу, як розрахункова книжка за водопостачання КП «Лазірки-Добробут» за 2022-2023 роки, який, як вважає представник відповідача не стосується предмету спору, оскільки предметом доказування проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, виходячи із заявленої вимоги на майно, є період з 2013 року по 10.12.2021 року. Вказаний документ, на думку суду, в сукупності з іншими доказами підтверджує участь позивача ОСОБА_1 в утриманні спільного майна і в подальшому, після реєстрації шлюбу, що свідчить про продовження ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного побуту, використання спільного бюджету в інтересах сім`ї, у вже зареєстрованому шлюбі.

Суд звертає увагу, що у договорі купівлі-продажу квартири від 05 грудня 2014 року ОСОБА_4 вказав, що грошові кошти на які купує квартиру є його особистою приватною власністю. Однак це застереження у договорі не спростовує встановленого судом факту придбання спірної квартири у період, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у фактичних шлюбних відносинах, та не доводять придбання квартири за особисті кошти ОСОБА_4 . Зазначена інформація внесена у договір зі слів самого ОСОБА_4 , й з урахуванням інших доказів не спростовує презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період фактичних шлюбних відносин. Вказаний доказ (договір купівлі-продажу) в силу частини 2 статті 89 ЦПК України не має для суду заздалегідь встановленої сили чи переваги над іншими доказами та має оцінюватися у сукупності з іншими доказами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 348/1829/16, провадження № 61-4313св23.

Таким чином, надані позивачем докази в їх сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю як жінка і чоловік без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, які вказують на те, що між сторонами склались та мали місце протягом періоду часу з 2013 року по 22 липня 2022 року усталені відносини, які притаманні подружжю.

При цьому, суд враховує, що презумпція спільності майна жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється у тому числі й на те майно, яке набуте за час спільного проживання, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з них.

Верховний суд у постанові від 12.05.2022 у справі № 212/10842/19 (провадження № 61-12920св21) зробив такий висновок: «…Відповідно до статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року), якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тлумачення норм глави 8 СК України свідчить, що поділ майна здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі...»

Суд зазначає, що заперечення законного представника відповідача ОСОБА_3 та представника відповідача адвоката Коваленка Я.О. фактично зводилися до недоведеності позивачем своїх позовних вимог, неналежності чи недопустимості окремих доказів, наданих позивачем. У той же час, жодного доказу на спростування презумпції права спільної сумісної власності на спірне майно, набуте під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , однією сім`єю як чоловіка та дружини, без реєстрації шлюбу, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль FORD FOCUS2010 року випуску та причіп КРЕОН 1Б-2000 2018 року випуску, законним представником відповідача ОСОБА_3 та представником відповідача адвокатом Коваленком Я.О. суду не було надано.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що законний представник відповідача ОСОБА_3 і представник відповідача Різника О.С. як спадкоємця ОСОБА_4 не спростували презумпцію спільності права власності на це майно, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірної квартири, 1/2 частку автомобіля FORD FOCUSта на 1/2 частку причіпу КРЕОН 1Б-2000 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Щодо заяви представника відповідача адвоката Коваленка Я.О. про застосування строків позовної давності.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача адвоката Коваленка Я.О. про пропуск позивачем строку позовної давності, з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність- це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц,від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7листопада 2018року у справі №575/476/16-ц тощо).

Представник відповідача адвокат Коваленко Я.О. у заяві про застосування строків позовної давності, вказав, що позивач звернулася до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку в спільному майні 02 лютого 2026 року. Квартира АДРЕСА_1 були придбана ОСОБА_4 05 грудня 2014 року. З матеріалів позовної заяви, а також з особисто наданих в судовому засіданні пояснень Позивача вбачається, що остання знала про той факт, що спірна квартира була придбана виключно на ім`я ОСОБА_4 . За наведеного з дня, коли Позивач довідалася про порушення свого права, минуло більше 11 років. Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. На підставі викладеного, представник відповідача просить суд застосувати строки позовної давності до вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частку квартири та відмовити в позові в цій частині у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

Верховний суд у постанові від 12.05.2022 у справі № 212/10842/19 (провадження № 61-12920св21) зробив такий висновок:

«…Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частини перша - друга статті 20 СК України).

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (стаття 72 СК України).

Тлумачення статті 72 СК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що:

в силу вказівки в частині другій статті 74 СК правила передбачені для позовної давності для поділу майна подружжя поширюються і на випадки поділу майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі;

законодавець розмежував випадки для подружжя, коли позовна давність застосовується (після розірвання шлюбу) та коли не застосовується (коли шлюб не розірвано). Вочевидь, такий же критерій має бути і щодо позовної давності для поділу майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Тобто, позовна давність не застосовується коли жінки та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. І, навпаки, позовна давність застосовується, якщо жінки та чоловік припиняють проживають однією сім`єю...»

З огляду на вказане, за встановлених судом фактичних обставин справи, у період з 2014 року (придбання ОСОБА_4 квартири) до 03 липня 2024 року (день смерті ОСОБА_4 ) позовна давність щодо вимог про поділ майна не застосовується.

У той же час суд зазначає, що загальна позовна давність тривалістю у три роки, встановлена статтею 257 ЦК України.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Суд вважає, що про порушення свого права на частку у спільній сумісній власності, у зв`язку з його невизнанням, позивач ОСОБА_1 довідалися лише 12.12.2025, отримавши Постанову приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Потапенко Л.Д. від 12 грудня 2025 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії – видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя.

Тому, на думку суду, перебіг позовної давності щодо вимог ОСОБА_28 почався саме з 12.12.2025, а отже, відсутні підстави вважати, що при зверненні позивача до суду, строк позовної давності за вказаними нею позовними вимогами було пропущено.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4079,70 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог на 75 %, виходячи із змісту вище зазначеної норми, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 3059,78 грн.

Керуючись ст.12, 81, 141, 229, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Потапенко Л.Д., про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку в спільному майні, - задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 519854253236).

Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , право власності на 1/2 частку автомобіля FORD FOCUS 2010 року випуску (VIN-код: НОМЕР_3 ).

Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , право власності на 1/2 частку причіпу КРЕОН 1Б-2000 2018 року випуску (VIN-код:– НОМЕР_4 ).

В задоволенні вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3059 грн 78 коп.

За ч. 1 ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України, учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , адреса: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

- відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_14 ;

- законний представник відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , адреса: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_15 ;

- третя особа приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Потапенко Людмила Дмитрівна, адреса: вул. Центральна, 22, сел. Оржиця, Лубенський район, Полтавська область, 37700.

Повний текст рішення складено 03.09.2026 року.

Суддя Попадюк С.С.