Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №526/709/26 — Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/709/26

Провадження № 2/526/837/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 вересня 2026 року Гадяцький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі судового засідання Лопушняк Т.П., за участі представника позивача-відповідача ОСОБА_1 , відповідача-позивача ОСОБА_2 , розглянувши в м. Гадяч цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Заєць Н.М., про визнання права власності на спадкове майно та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особи – приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Заєць Н.М., приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Ямпольська С.М., про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, в якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка є тіткою позивача. При житті тітка склала заповіт, яким заповідала все своє майно позивачу. До спадкового майна входить квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, але їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки вказана квартира була придбана тіткою під час шлюбу з ОСОБА_5 , тобто є спільною власністю подружжя. Відповідач є донькою ОСОБА_5 та також звернулася до нотаріуса з заявою й було відкрито спадкову справу. Просить визнати за нею право власності на одну другу частину вищевказаної квартири після смерті ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 24 березня 2026 року відкрито провадження по справі та справу призначено до підготовчого судового засідання на 21.04.2026.

До суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 , яка мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_5 , який перебував у шлюбі з ОСОБА_4 . Під час їх шлюбу було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Вона звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, але нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на квартиру. Просить визнати за нею право власності на одну другу частину вищевказаної квартири після смерті ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 21 квітня 2026 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву, об`єднано в одне провадження позови та призначено підготовчого засідання на 26.06.2026.

Ухвалою суду від 10 червня 2026 витребувано докази у справі.

Ухвалою суду від 01 липня 2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 03.09.2026.

Приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Заєць Н.М. надала письмові пояснення аналогічні тим, які викладені в постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а справу просить розглянути без її участі.

Приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Ямпольська С.М. надала заяву про розгляд справи без її участі.

Судом встановлено наступне.

Згідно копії договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 24.12.2002 приватним нотаріусом (реєстр. № 4291), ОСОБА_4 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

З копії заповіту, посвідченого 14.07.2014 нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу, Ригіна Г.І. на випадок її смерті зробила таке розпорядження – все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповідає ОСОБА_3 .

Згідно копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постановою приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу від 15.12.2025 № 1185/02-31, відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вказана квартира куплена під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 та є спільної сумісною власністю подружжя.

Згідно копії свідоцтва про народження, ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 та її батьками є ОСОБА_5 і ОСОБА_7 .

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 уклали шлюб 22.08.1987 та після укладення шлюбу їй присвоєне прізвище « ОСОБА_9 ».

Згідно копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Постановою приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу від 16.01.2026 № 12/02-31, відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки спадкоємцем не надано оригінал правовстановлюючого документа на ім`я померлого ( ОСОБА_5 ).

З отриманою за ухвалою копії актового запису про укладення шлюбу від 28.11.1987 № 4 вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали шлюб 28.11.1987.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

На противагу цьому слід зазначити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Як вбачається із змісту правової позицій викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 61-36178св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16.12.2015 року у справі № 6-2641цс15, норми Сімейного кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 163 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як було вказано вище, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана ОСОБА_4 та зареєстрована на неї 24.12.2002, тобто під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , а тому має статус спільного майна подружжя.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України (надалі по тексту - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця.

За ч. 2 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.200 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 5, 47, 49 Закону України «Про нотаріат», п. 22.31 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

На підставі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Вбачається, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та того, що як у позивача за первісним позовом, так і позивача за зустрічним позовом існують певні перешкоди щодо оформлення спадкових прав, тому суд, використовуючи винятковий спосіб захисту визнання права власності на спадкове майно, дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 12, 81, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Заєць Н.М., про визнання права власності на спадкове майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 1/2 (одну другу) частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 38,4 кв. м., житловою площею 20,2 кв.м.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особи – приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Заєць Н.М., приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Ямпольська С.М., про визнання права власності на спадкове майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , на 1/2 (одну другу) частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 38,4 кв. м., житловою площею 20,2 кв.м.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 03 вересня 2026 року.

Головуючий: В. Г. Черков