Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №367/10311/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/10311/25

Провадження №2/367/258/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

03 вересня 2026 року місто Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.

представника позивача Бутенка О.А.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ірпінь в режимі відеконференції цивільну справу №367/10311/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

у с т а н о в и в:

В листопаді 2025 року позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог (том 1 а.с.110-113) просила суд:

1). В порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, виділити у власність ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП; НОМЕР_1 ), 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 407672632109) та виділити у власність ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 407672632109).

2). В порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), грошову компенсацію у розмірі 151322.48 грн, що становить половину вартості нерухомого майна, нежитлового приміщення АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1975249832109).

3). Виділити у власність ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), нерухоме майно, нежитлове приміщення АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1975249832109),

4). В порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), грошову компенсацію у розмірі 400608 грн., що становить половину вартості рухомого майна, транспортного засобу, автомобіль SEAT АТЕСА (2018 року виготовлення), № кузова НОМЕР_3 .

5). Виділити у власність ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), рухоме майно, транспортний засіб, автомобіль SEAT АТЕСА (2018 року виготовлення), № кузова НОМЕР_3 .

6). Внаслідок поділу майна, що є спільною власністю подружжя, припинити право СПІЛЬНОЇ сумісної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1975249832109); на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 407672632109) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), та на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 407672632109) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ); та на автомобіль SEAT АТЕСА (2018 року виготовлення), № кузова НОМЕР_3 . В обґрунтування позову вказує, що 24 грудня 2011 року зареєструвала шлюб з відповідачем, який було розірвано на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва. У шлюбі у неї із відповідачем народилась дитина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 У шлюбі було набуто спільну сумісну власність - квартиру АДРЕСА_1 , внаслідок укладення договору міни від 25 листопада 2014 року з Обслуговуючим кооперативом «Житлово – будівельний кооператив «Будівельник – Гостомель». У відповідності до умов вказаного договору, сторона 2 договору, у складі якої виступали вона та її чоловік набули право власності по 1/2 частині кожний на вказану вище квартиру. Таким чином, на майно, набуте сторонами на підставі вказаного договору міни, поширюються положення ст. 60 СК України, що вказує на те, що набуті кожною стороною частки квартири АДРЕСА_1 належать подружжю на праві спільної сумісної власності. За таких обставин вона обмежена у праві розпорядження придбаною часткою квартири АДРЕСА_1 внаслідок укладення договору міни від 25 листопада 2014 року з Обслуговуючим кооперативом «Житлово – будівельний кооператив «Будівельник – Гостомель», оскільки таке право безпосередньо пов`язується із наданням згоди відповідача, у зв`язку із набуттям сторонами часток у вказаній квартирі у спільну сумісну власність, що презюмується на підставі ст. 60 СК України. Вона не змогла дійти згоди з приводу здійснення поділу такого майна та внаслідок цього припинення права спільної сумісної власності на частки квартири АДРЕСА_1 , а тому потребує захисту своїх прав та інтересів у суді. За даних обставин вважає, що належним способом захисту її права буде припинення між сторонами спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , і внаслідок цього залишення у власності по 1/2 частки на вказану квартиру, що відповідає визначеному у п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України способу захисту цивільного права. Окрім цього, під час перебування у шлюбі 12 лютого 2021 року, відповідачем було укладено з особою, ОСОБА_5 , договір купівлі – продажу нежитлового приміщення № 53 в будинку АДРЕСА_3 . Внаслідок укладення такого договору на ім`я відповідача було зареєстровано право власності на вказане нежитлове приміщення. Окрім цього, з відомостей листа ГСЦ МВС від 10.07.2025 року, а також з Єдиного державного реєстру транспортних засобів вбачається, що на ім`я відповідача 17.09.2019 року було зареєстроване рухоме майно, транспортний засіб SEAT ATECA (2018 року виготовлення), № кузова НОМЕР_3 , на підставі договору купівлі – продажу № 257 від 10.09.2019, виданий ДП «АВТО –КИЇВ». Відповідач не погоджується на поділ спільного майна за взаємною згодою на підставі відповідної угоди, а тому позивач змушена звернутися до суду із відповідним позовом.

У відзиві на позов (том 1 а.с.196-203) представник відповідача вказує, що приміщення АДРЕСА_2 є об`єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача, є подільним, а отже, присудження майна відповідачу з компенсацією половини його вартості позивачу є незаконним, таким, що порушує його права та законні інтереси. Відповідач погоджується на присудження йому автомобіля, беручи до уваги безпосереднє користування ним, та оформленням його на ім`я відповідача, однак не погоджується із запропонованою сумою компенсації вартості 1/2 частки спірного автомобіля в розмірі 425 000,00 грн, вважає ринкову вартість автомобіля, станом на 20 листопада 2025 року, зроблену на замовлення позивача ТОВ «СВМ БІЗНЕС ГРУП», значно завищеною. При оцінці вартості не були враховані такі важливі показники як то пробіг, в графі «пробіг» зазначено – «середній», власне авто. Оцінка робилась тільки на основі порівняльного підходу, без врахування показників пробігу і стану транспортного засобу. Відповідно до Звіту про оцінку майна, виконаного ТОВ «БАЗІС –ЦЕНТР», зробленого на замовлення відповідача, оцінювач – ОСОБА_6 , дата оцінки -23 січня 2026 року, ринкова вартість автомобіля становить 430 000,00 грн. Для визначення вартості автомобіля було враховано, що автомобіль 2018 року випуску, тобто йому вже 7 років, об`єм двигуна -1598, пробіг 153 665 км, автомобіль знаходиться у задовільному, а не у відмінному стані, панель приладів в середній комплектації (а не «повний фарш»), ходова частина, гальмівна система знаходиться в задовільному, а не у відмінному стані. Таким чином, в разі припинення права власності позивача у спільному майні на транспортний засіб SEAT ATECA (2018 року виготовлення), № кузова НОМЕР_3 , компенсація частки має становити 215 000,00 грн, яку відповідач зобов`язується сплатити позивачу. Щодо вимоги позивача про поділ квартири АДРЕСА_1 , то єдиним способом забезпечення дієвості приписів норм законів та правової визначеності є залишення за позивачем та відповідачем права власності по частині вказаної вище квартири. Враховуючи викладене, представник відповідача вказує, що відповідач частково визнає позовні вимоги та просить суд у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати:

за ОСОБА_2 право власності на частку нежитлового приміщення № 5, в будинку АДРЕСА_3 ;

за ОСОБА_3 право власності на частку нежитлового приміщення № 5, в будинку АДРЕСА_3 .

Спільне майно подружжя – транспортний засіб - засіб SEAT ATECA (2018 року виготовлення), № кузова НОМЕР_3 , виділити ОСОБА_3 в його особисту приватну власність, стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна грошову компенсацію за частину ринкової вартості автомобіля у сумі 215 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог просить відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги в редакції уточненої позовної заяви підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у поданих заявах.

Представник позивача позовні вимоги визнав частково, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши вступне слово сторін та їх представників, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позовні вимоги за обома позовами підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті і докази, надані до суду.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що 24 грудня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 уклали шлюб, який був зареєстрований Лівобережним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім`ї та після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 24 грудня 2011 року (том 1 а.с.4).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 (том 1 а.с.5).

25 листопада 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбали за договором міни квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 у спільну часткову власність по 1/2 частині кожному. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано 25.11.2014 року по 1/2 частині кожному (том 1 а.с.8-9). Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості (дата формування довідки 04 серпня 2025 року), вартість вказаної квартири становить 3 565 889,94 грн (том 1 а.с.10,11).

23 березня 2023 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва шлюбі між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало чинності 24.04.2023 року (а.с.6,7).

Крім того, судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 12 лютого 2021 року на підставі договору купівлі – продажу нежитлового приміщення належить нежитлове приміщення АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1975249832109) (а.с.12,15) та вартість якого згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості (дата формування довідки 04 серпня 2025 року) становить 411 706,39 грн ( том 1 а.с.16,17).

Також, судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_3 на праві власності належить транспортний засіб SEAT ATECA (2018 року виготовлення), № кузова НОМЕР_3 , придбаний останнім на підставі договору № 257 від 10.09.2019 року ( том 1 а.с.18-25).

Згідно звіту про оцінку майна від 20.11.2025 року, складеного на замовлення ОСОБА_2 ТОВ «СВМ БІЗНЕС ГРУП», вартість вказаного транспортного засобу становить 801216,00 гривень (том.1 а.с.115-131).

Встановлено, що зазначене вище майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки придбані в період сімейних відносин та ведення спільного господарства, а також за їхні спільні кошти.

Доказів протилежного сторонами у справі та їх представниками суду не надано.

Домовленість щодо поділу вказаного майна в позасудовому порядку між сторонами відсутня, шлюбний договір не укладався, що стало підставою для звернення із даними позовами до суду.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.61 СК України).

Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч.4 ст.65 СК України).

Отже, закон передбачає презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яке набуте ними під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена в Постанові Великої палати Верховного суду від 21.11.2018 по справі № 372/504/17 у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс 17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16.

Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договору стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11).

Відповідно до ч. 3 ст.70 Сімейного кодексу України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. ч. 2, 3 ст.70 СК України окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч.1 ст. 60 СК України).

За роз`ясненнями Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

На переконання суду квартира за адресою: АДРЕСА_4 не входить до переліку об`єктів спільного майна подружжя, виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, 25 листопада 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбали за договором міни квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 у спільну часткову власність по 1/2 частині кожному. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано 25.11.2014 року по 1/2 частині кожному (том 1 а.с.8-9).

Суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Тобто для правильного застосування ст.74м СК України у системному зв`язку зі ст.60 СК України при вирішення спору щодо визнання майна спільною сумісною власністю, суд повинен установити джерело його набуття.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135сц13.

Матеріали справи свідчать про те, що спірна квартира придбана сторонами за договором купівлі продажу від 25 листопада 2014 року у спільну часткову власність по 1/2 частині кожним. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/2 частині.

Згідно ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

З огляду на викладене, уклавши договір міни спірної квартири, у сторін виникло право спільної часткової власності, де право власності кожного складає по 1/2 частині, тому режим спільної сумісної власності на квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , не розповсюджується.

Що стосується позовних вимог про виділення у власність ОСОБА_3 нежитлового приміщення, та стягнення з нього грошової компенсації, суд зазначає наступне.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву вказує, що приміщення АДРЕСА_2 є об`єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача, є подільним, а отже, присудження майна відповідачу з компенсацією половини його вартості позивачу є незаконним, таким, що порушує його права та законні інтереси.

Позивач та його представник клопотання про призначення експертизи для вирішення питання чи є можливість поділити нежитлове приміщення АДРЕСА_2 в натурі та які можливі варіанти такого поділу не заявляли, у зв`язку із чим у суду відсутня можливість в інший спосіб з`ясувати чи не існує можливості поділу вказаного майна в натурі без виплати одному із співвласників грошової компенсації різниці вартості частки.

Враховуючи вище викладене, а також те, що ОСОБА_3 відмовився виплачувати грошову компенсацію ОСОБА_2 , а тому суд приходить до висновку, що найбільш прийнятним варіантом розподілу спільного майна подружжя - нежитлового приміщення АДРЕСА_2 є визначення ідеальних часток, які є рівними оскільки належними та допустимими доказами не доведено протилежного.

Стосовно позовних вимог, щодо виділення у власність ОСОБА_3 транспортного засобу SEAT ATECA (2018 року виготовлення), № кузова НОМЕР_3 , та стягнення з останнього на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за половину вартості рухомого майна суд зазначає наступне.

Відповідач не заперечує проти позовних вимог про виділення йому у власність транспортного засобу SEAT ATECA (2018 року виготовлення), № кузова НОМЕР_3 , однак заперечує проти розміру грошової компенсації за частину вказаного транспортного засобу, вказуючи про те, що вона є завищено.

Згідно звіту про оцінку майна від 20.11.2025 року, складеного на замовлення ОСОБА_2 ТОВ «СВМ БІЗНЕС ГРУП», вартість вказаного транспортного засобу становить 801216,00 гривень.

Не погоджуючись із вказаним звітом, відповідач надав свій Звіт про оцінку майна від 23 січня 2026 року, складаного на його замовлення ТОВ « БАЗІС –ЦЕНТР», де вартість спірного транспортного засобу становить 430 000,00 грн (том 1 а.с.212-224), у якому у розділі 3 характеристика об`єкта оцінки зазначено рік випуску -2018; об`єм двигуна 1598; пробіг 153665 км, колір білий, однак у таблиці також не вказано пробіг та коефіцієнт попиту/ пропозиції занижено до 0,56 ( а.с.220 том 1), тоді як у звіті надано позивачем коефіцієнт попиту/пропозиції вказано 0,99 ( а.с.123 том 1), а інші дані таблиці є тотожними. Також суд зауважує на тому, що строк дії звітів зроблених на замовлення сторін становить 6 місяців від дати оцінки.

Представником позивача у судовому засіданні було заявлено клопотання про призначення судової транспортно – товарознавчої експертизи для визначення ринкової вартості спірного транспортного засобу SEAT ATECA (2018 року виготовлення), № кузова НОМЕР_3 , однак позивачем 25.05.2026 року було подано клопотання про поновлення провадження у справі без проведення експертизи, оскільки позивач не має можливості її оплатити.

Щодо визначення вартості спірного автомобіля, то суд не приймає до уваги звіти надані сторонами, оскільки експерт не був повідомлений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, оцінка вартості автомобіля проведена орієнтовна, без фізичного огляду автомобіля, оскільки автомобіль перебуває за кордоном.

При цьому заперечення представника відповідача складаються з того, що у звіті сторони позивача відсутній пробіг авто, а в їх звіті він наявний та складає 153 665 км.

Але, суд звертає увагу, що як у звіті сторони позивача, так і звіті сторони відповідача в таблиці визначення вартості автомобіля відсутній будь - який зазначений пробіг авто, хоча автомобіль знаходиться у власності відповідача і він надав відповідну інформацію про пробіг авто, але з невідомих причин це не було враховано оцінювачем при складанні звіту.

В розділі 5 звітів визначення ринкової вартості здійснюється за допомогою формули, одна складова якої і становить Кп - корегування за пробігом (недопробігу).

А тому суд не може прийняти до уваги обидва звіти про оцінку майна, і зважаючи на це, за відсутністю дійсної вартості майна, підтвердженого належними та допустимими доказами, не може визначити той розмір грошової компенсації, який слід сплатити відповідачу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10-13, 43, 44, 76-82, 83, 133-141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати:

за ОСОБА_2 право власності на частку нежитлового приміщення № 5, в будинку АДРЕСА_3 ;

за ОСОБА_3 право власності на частку нежитлового приміщення № 5, в будинку АДРЕСА_3 .

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_5 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_6 .

Суддя М.П. Одарюк