Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №509/4698/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4698/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участі секретаря судового засідання Пронози І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ :

До Овідіопольського районного суду Одеської області звернулася ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , з позовом до ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , про встановлення батьківства та стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка перебувала у фактичних стосунках із ОСОБА_2 , унаслідок яких у них народився син — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За твердженням позивачки, відповідач є біологічним батьком дитини, однак добровільно свого батьківства не визнав та спільної заяви про визнання батьківства до органу державної реєстрації актів цивільного стану не подав.

Із позовної заяви та доданих до неї доказів убачається, що відомості про батька малолітнього ОСОБА_3 внесено до актового запису про його народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, тобто за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записано за її вказівкою, без встановлення походження дитини від батька в передбаченому законом порядку.

Позивачка зазначила, що відповідач добровільно батьківства не визнає, матеріальної допомоги на утримання сина не надає та участі в його вихованні не бере, у зв`язку із чим вона звернулася до суду за захистом прав та інтересів дитини.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 04 листопада 2025 року о 10 год 00 хв, яке надалі було відкладено на 04 грудня 2025 року о 09 год 00 хв.

Про дату, час і місце підготовчого засідання відповідача повідомлено шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом із повідомленням про вручення за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання. Поштове відправлення №0610279403463 повернулося до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

04 грудня 2025 року представник позивачки адвокат Заліпаєв Юрій Валерійович через підсистему «Електронний суд» подав клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи для встановлення біологічного батьківства ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У підготовче засідання позивачка не з`явилася, подала заяву про його проведення без її участі, у якій просила задовольнити клопотання про призначення судової експертизи.

Відповідач ОСОБА_2 у підготовче засідання не з`явився, про дату, час і місце його проведення був повідомлений належним чином. Судову повістку вручено відповідачу особисто 15 листопада 2025 року, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № R650220000502.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 грудня 2025 року клопотання представника позивачки задоволено та призначено у справі судову молекулярно-генетичну (генотипоскопічну) експертизу.

На вирішення експертів поставлено питання:

«Чи є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біологічним батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ?».

Проведення експертизи доручено експертам Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, яких попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.

Вказаною ухвалою ОСОБА_2 зобов`язано з`явитися до експертної установи для проведення експертизи, маючи при собі документи, необхідні для встановлення особи.

Позивачку ОСОБА_1 також зобов`язано з`явитися до експертної установи з документами, необхідними для встановлення особи, та забезпечити явку її малолітнього сина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витрати на проведення експертизи покладено на позивачку, а провадження у справі на час її проведення зупинено.

Копію ухвали від 04 грудня 2025 року направлено відповідачу для виконання за зареєстрованим місцем його проживання рекомендованим листом із повідомленням про вручення № R067069477620. Поштове відправлення повернулося до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

21 квітня 2026 року за вхідним № 9847/26 до суду надійшло повідомлення судового експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Бобрікова О. про неможливість надання висновку у зв`язку з неявкою відповідача ОСОБА_2 до експертної установи для відібрання необхідних біологічних зразків.

У зв`язку з неможливістю проведення призначеної судом експертизи внаслідок неявки відповідача ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 квітня 2026 року провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання на 02 червня 2026 року о 10 год 30 хв.

Учасників справи викликано в судове засідання у встановленому процесуальним законом порядку.

Судову повістку направлено відповідачу за зареєстрованим місцем його проживання рекомендованим листом із повідомленням про вручення № R067155393910, однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 червня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 27 липня 2026 року о 13 год 00 хв у приміщенні Овідіопольського районного суду Одеської області за адресою: Одеська область, с-ще Овідіополь, вул. Берегова, буд. 9.

Учасників справи викликано в судове засідання.

Повідомлення про дату, час і місце судового засідання, а також копію ухвали суду було повторно направлено відповідачу за зареєстрованим місцем його проживання рекомендованим листом із повідомленням про вручення № R068106744363. Зазначене поштове відправлення повернулося до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

З огляду на першу неявку відповідача в судове засідання під час розгляду справи по суті та з метою забезпечення реалізації ним процесуальних прав суд відклав розгляд справи на 03 вересня 2026 року о 09 год 30 хв, про що учасників справи було повідомлено у встановленому ЦПК України порядку.

В судове засідання позивачка та її представник не з`явилися, 03.09.2026 року представник позивача Заліпаєв Ю.В. подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивачки та її представника, позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, поштове повідомлення повернулося на адресу суду без вручення відповідачу.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначена обставина підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Подільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, правонаступником якого є Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

На час народження дитини її мати не перебувала у зареєстрованому шлюбі, а спільна заява матері та чоловіка, який вважав себе батьком дитини, до органу державної реєстрації актів цивільного стану не подавалася.

Відомості про батька дитини внесено до актового запису про народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України — за прізвищем і громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записано за її вказівкою, без установлення походження дитини від батька у визначеному законом порядку.

Зазначене підтверджується витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00052848463 від 06 серпня 2025 року.

Судом також встановлено, що в період із січня до травня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у близьких стосунках, фактично проживали однією сім`єю та вели спільний побут. У цей період позивачка завагітніла, а ІНФОРМАЦІЯ_3 народила сина — ОСОБА_3 .

Позивачка послідовно стверджувала, що біологічним батьком дитини є саме відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач будь-яких заперечень проти наведених позивачкою обставин, відзиву на позовну заяву чи доказів на їх спростування суду не подав.

З метою об`єктивного встановлення походження дитини ухвалою суду від 04 грудня 2025 року у справі призначено судову молекулярно-генетичну (генотипоскопічну) експертизу, на вирішення якої поставлено питання про те, чи є ОСОБА_2 біологічним батьком малолітнього ОСОБА_3 .

Незважаючи на покладений судом обов`язок з`явитися до експертної установи для проведення дослідження, відповідач до Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України не прибув і необхідних біологічних зразків не надав, унаслідок чого проведення експертизи та надання експертного висновку стали неможливими.

Поважних причин неявки до експертної установи відповідач суду не повідомив, клопотань про зміну дати проведення дослідження не подавав та будь-яких дій, спрямованих на виконання ухвали суду і забезпечення проведення експертизи, не вчинив.

Таким чином, неможливість проведення молекулярно-генетичної експертизи зумовлена саме неявкою відповідача та ненаданням ним необхідних для дослідження біологічних зразків.

Після народження дитини відповідач свого батьківства у добровільному порядку не визнав, спільної заяви з матір`ю дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану не подав, матеріальної допомоги на утримання сина не надавав та участі у його вихованні й забезпеченні не брав.

Оцінюючи наведені обставини в сукупності, зокрема характер і період стосунків сторін, час зачаття та народження дитини, послідовні пояснення позивачки, відсутність доказів на їх спростування, а також ухилення відповідача від участі як у судових засіданнях, так і у призначеній судом молекулярно-генетичній експертизі, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для встановлення походження малолітнього ОСОБА_3 від ОСОБА_2 .

Отже, спірні правовідносини щодо визначення походження дитини та її утримання регулюються положеннями глави 12 «Визначення походження дитини» та глави 15 «Обов`язок матері, батька утримувати дитину та його виконання» Сімейного кодексу України.

Правовою підставою для встановлення батьківства в цій справі є стаття 128 Сімейного кодексу України, тоді як відомості про батька дитини первинно внесено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до статті 51 Конституції України, частин другої та третьої статті 5 Сімейного кодексу України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство і батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї та забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Згідно із частинами сьомою та восьмою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтею 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за рішенням суду.

За змістом частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана до органу державної реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини.

Згідно із частинами першою та другою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, які засвідчують походження дитини від певної особи та зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Частиною третьою статті 128 СК України передбачено, що позов про визнання батьківства може бути пред`явлений, зокрема, матір`ю дитини. Отже, ОСОБА_1 є належною позивачкою у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 135 СК України при народженні дитини в матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем і громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Судом встановлено, що відомості про батька малолітнього ОСОБА_3 внесено до актового запису про його народження саме відповідно до частини першої статті 135 СК України. Спільної заяви про визначення походження дитини від ОСОБА_2 сторони до органу державної реєстрації актів цивільного стану не подавали, а відповідач у добровільному порядку свого батьківства не визнав.

За змістом статей 76, 77, 78, 80 та 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для її вирішення. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жоден доказ не має для суду заздалегідь установленої сили.

Таким чином, закон не встановлює вичерпного переліку доказів, якими може підтверджуватися походження дитини від певної особи. Під час вирішення спору про визнання батьківства суд має оцінити всі зібрані у справі докази в їх сукупності, зокрема відомості про характер стосунків матері дитини з особою, щодо якої заявлено вимогу про визнання батьківства, період їх спільного проживання, ведення спільного побуту, можливий час зачаття дитини, ставлення особи до дитини, а також результати молекулярно-генетичного дослідження або причини неможливості його проведення.

Молекулярно-генетична експертиза має істотне доказове значення у справах цієї категорії, оскільки дає можливість із високим ступенем точності встановити або виключити біологічне батьківство. Водночас відсутність експертного висновку не виключає можливості визнання батьківства на підставі інших належних і допустимих доказів, особливо якщо експертиза не була проведена внаслідок ухилення відповідної сторони від участі в ній.

Згідно із частиною першою статті 109 ЦПК України в разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також від значення експертизи для такої особи може визнати факт, для з`ясування якого експертизу було призначено, або відмовити в його визнанні.

Застосування передбачених статтею 109 ЦПК України процесуальних наслідків не є автоматичним. Суд повинен установити, чи була особа належним чином обізнана про призначення експертизи, чи мала реальну можливість узяти в ній участь, чи є її неучасть свідомим ухиленням, а також оцінити таку поведінку в сукупності з іншими доказами у справі.

У цій справі суд із метою об`єктивного встановлення походження дитини ухвалою від 04 грудня 2025 року призначив судову молекулярно-генетичну експертизу та зобов`язав відповідача з`явитися до експертної установи для проведення дослідження.

Судом належним чином направлено всі судові повістки про судові засідання та ухвалу про проведення експертизи, за установленим судом місцем реєстрації відповідача.

ОСОБА_2 до Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України не з`явився та необхідних біологічних зразків не надав. Саме внаслідок його неявки експерт повідомив про неможливість надання висновку.

При цьому відповідач не повідомив суду чи експертній установі про наявність поважних причин неявки, не просив визначити іншу дату відібрання зразків, не запропонував іншого способу забезпечення проведення дослідження та надалі не вчинив жодних дій для виконання ухвали суду.

Відповідач також не подав відзиву на позовну заяву, не навів обставин, які б виключали його батьківство, та не надав доказів на спростування тверджень позивачки щодо характеру і періоду їхніх стосунків та походження дитини.

Сама по собі процесуальна бездіяльність відповідача не є безумовним доказом його батьківства та не звільняє позивачку від обов`язку доведення заявлених вимог. Водночас свідоме ненадання відповідачем біологічних зразків, без яких проведення призначеної судом експертизи є неможливим, підлягає оцінці судом у сукупності з усіма іншими встановленими обставинами.

Суд враховує, що позивачка послідовно зазначала ОСОБА_2 біологічним батьком дитини; сторони перебували у близьких стосунках і фактично проживали однією сім`єю у період, який відповідає можливому часу зачаття; відповідач не надав жодного доказу на спростування цих обставин, а проведення найбільш достовірного дослідження стало неможливим саме через його неявку та ненадання біологічних зразків.

Така поведінка відповідача перешкодила встановленню обставини, для з`ясування якої суд призначив експертизу, і не може створювати для нього процесуальні переваги або покладати негативні наслідки неможливості отримання експертного висновку на дитину.

Оцінивши встановлені обставини та зібрані докази в їх сукупності, а також урахувавши ухилення відповідача від участі в судовій молекулярно-генетичній експертизі, суд на підставі статті 109 ЦПК України визнає встановленим факт походження малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, вимога ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 батьком малолітнього ОСОБА_3 є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей та підготовки до самостійного життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Проживання батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє їх від виконання обов`язків щодо дитини.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Цей обов`язок виникає з факту походження дитини від матері та батька й не залежить від спільного проживання батьків, перебування їх у шлюбі, підтримання між ними сімейних відносин або участі одного з батьків у вихованні дитини.

Згідно із частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини — аліменти — присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків чи іншого законного представника дитини, разом з яким вона проживає.

Право вибору способу стягнення аліментів належить тому з батьків, разом із яким проживає дитина. Обраний за рішенням суду спосіб стягнення аліментів надалі може бути змінений за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір`ю — ОСОБА_1 — та перебуває на її утриманні. Позивачка самостійно забезпечує повсякденні потреби дитини, тоді як відповідач добровільної матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Домовленості між сторонами щодо способу та розміру утримання дитини не досягнуто.

Оскільки суд дійшов висновку про походження малолітнього ОСОБА_3 від ОСОБА_2 , на відповідача покладається встановлений статтею 180 СК України обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. При цьому мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Водночас передбачений законом мінімальний гарантований розмір аліментів є нижньою межею матеріального забезпечення дитини, а не звичайним або рекомендованим розміром аліментів. Під час визначення належного розміру утримання суд повинен виходити насамперед із потреб та найкращих інтересів дитини, а також із рівності обов`язків обох батьків щодо її утримання.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, проти заявленого позивачкою способу та розміру стягнення аліментів не заперечив, доказів своєї непрацездатності, незадовільного стану здоров`я, скрутного матеріального становища, наявності інших дітей або непрацездатних осіб, яких він зобов`язаний утримувати, суду не надав.

Саме по собі ненадання відповідачем відомостей про місце роботи та розмір доходу не може бути підставою для звільнення його від обов`язку утримувати дитину або для покладення всього тягаря її матеріального забезпечення на матір.

Згідно із частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері або батька, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом.

Беручи до уваги вік дитини, необхідність забезпечення її належного фізичного, інтелектуального та соціального розвитку, рівність обов`язків батьків щодо її утримання, проживання дитини разом із позивачкою, відсутність добровільної матеріальної допомоги з боку відповідача, а також відсутність доказів обставин, які перешкоджали б відповідачу надавати таке утримання, суд вважає обґрунтованою вимогу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі однієї четвертої частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ОСОБА_3 повноліття.

Такий розмір аліментів відповідає положенням статей 182, 183 СК України, засадам розумності та справедливості, а також забезпечує необхідний баланс між інтересами дитини й матеріальними можливостями платника аліментів.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Отже, аліменти підлягають стягненню з відповідача починаючи з дня звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом — з 29 серпня 2025 року — і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 включно.

Заявлені вимоги про визнання батьківства та стягнення аліментів пов`язані між собою підставою виникнення і поданими доказами, причому вирішення вимоги про стягнення аліментів залежить від установлення походження дитини від відповідача. Тому відповідно до статті 188 ЦПК України ці вимоги правомірно об`єднані в одному провадженні та підлягають одночасному вирішенню.

Таким чином, вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітнього сина є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Під час звернення до суду позивачка сплатила судовий збір за вимогу немайнового характеру про визнання батьківства в розмірі 1211,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом.

Оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, понесені позивачкою витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на її користь у розмірі 1 211,20 грн.

Водночас відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Згідно із частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, із другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Враховуючи задоволення вимоги про стягнення аліментів, за подання якої позивачка була звільнена від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 5, 7, 121, 125, 128, 134, 135, 141, 180–183, 191 Сімейного кодексу України, статтями 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», статтями 4, 5, 12, 13, 76–81, 89, 109, 141, 188, 258, 259, 263–265, 268, 273, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів — задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї четвертої частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття — ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за задоволену вимогу про стягнення аліментів у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Після набрання рішенням суду законної сили направити його копію до Подільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для внесення відповідних змін до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши його батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду в частині визнання батьківства після набрання ним законної сили є підставою для внесення органом державної реєстрації актів цивільного стану відповідних змін до актового запису про народження дитини.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або якщо справу розглянуто без повідомлення чи виклику учасників справи, зазначений строк обчислюється із дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Є. М. Панасенко