Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №503/1914/25 — Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/1914/25

Провадження № 2/503/385/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року Кодимський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Сердюка Б.С.,

за участю секретарів судового засідання Клемпуш Ю.В., Журби С.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Ліпецької В.В.,

відповідачки ОСОБА_2 ,

представника відповідачки – адвоката Рахнянської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кодима цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном. Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 травня 1998 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 30 червня 2022 року у справі №503/5339/22 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Зазначає, що за час перебування у шлюбі сторонами набуто майно, а саме, домоволодіння з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль MINSUBISHI GALANT 1985 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; причіп марки ЛЕВ модель 183111, 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_2 ; меблі техніка та інші побутові предмети. Вказане майно зареєстроване за позивачем. Позивач вказує, що після розлучення відповідачка створила для нього нестерпні умови проживання, у зв`язку з чим він змушений був переїхати до будинку, що придбаний після припинення шлюбу, який не облаштований належним чином, а зазначене вище майно яке було придбане за рахунок коштів від підприємницької діяльності позивача, залишилось в користуванні ОСОБА_2 , яка не надає позивачу доступу до них. В провадженні Кодимського районного суду Одеської області перебуває справа №503/1016/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю. Однак, до ухвалення рішення у справі про поділ майна, позивач вважає ефективним способом захисту свого права, зобов`язати відповідачку усунути перешкоди у користуванні майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу до домоволодіння та іншого спірного майна.

01 грудня 2025 року ухвалою судді Кодимського районного суду Одеської області Сердюка Б.С. відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

17 грудня 2025 року відповідачка через свого представника надала до суду відзив, у якому позовні вимоги не визнає. Свої заперечення обґрунтовує тим, що позивач за змістом позову не визначив обсяг спільного майна подружжя, до якого він просить доступ, не надав будь-які належні та допустимі докази вчинення перешкод з боку відповідачки щодо користування спільним майном, у зв`язку з чим вважає позовні вимоги не обґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню. Із зазначених підстав у позові просить відмовити.

Ухвалою суду від 26 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилався на обставини, викладені в позовній заяві та пояснив, що з 2023 року йому був обмежений доступ до майна, оскільки відповідачка змінила замки, що може підтвердити свідок. Знаючи це, він і не намагався потрапити до будинку. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_3 позов підтримала в повному обсязі та пояснила, що сторони перебували у шлюбі, під час якого набули спільне майно, що було зареєстроване за позивачем. Після розірвання шлюбу відповідачка залишилася проживати у спільному будинку, а позивач переїхав до іншого місця проживання. Між сторонами існувала домовленість щодо проживання відповідачки у будинку, що підтверджується розписками, відповідно до яких вона, зокрема, не мала претендувати на майно позивача та звертатися за стягненням аліментів. Однак у 2022 році відповідачка звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання доньки. Також вказала, що відповідачка чинить позивачу перешкоди у користуванні спільним майном, оскільки змінила замки у будинку, внаслідок чого він не має до нього доступу та не може користуватися належним йому майном та забрати свої речі. Просила позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що на момент розірвання шлюбу сторони проживали разом. Позивач залишив будинок, забрав автомобіль та спільні грошові кошти в сумі близько 8 000 доларів США. Згодом, після повернення з відрядження, позивач у присутності дітей забрав свої особисті речі та інше майно. У жовтні 2022 року позивач придбав інший будинок. Зазначила, що на вхідних дверях будинку встановлено два замки, позивач має доступ до будинку через один із входів, тому перешкод у користуванні житлом йому не чиниться. Щодо стягнення аліментів відповідачка пояснила, що протягом п`яти місяців позивач не надавав матеріальної допомоги на утримання дітей, у зв`язку з чим, маючи на утриманні двох дітей, вона була змушена звернутися до суду. Також зазначила, що свідок, заявлений позивачем, є його другом, а тому може бути зацікавленим у результаті справи.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі та пояснила, що відповідачка не чинить позивачу перешкод у користуванні спільним майном. Зазначила, що на замовлення позивача було виготовлено технічний паспорт, що на її думку, спростовує твердження позивача про обмеження доступу до будинку, оскільки виготовлення вказаного документа не було можливим без доступу до домоволодіння. Також вказала, що позивач сам звернувся до органів реєстрації та зняв відповідачку з реєстрації місця проживання із будинку, який належить їм на праві спільної сумісної власності. Просила у задоволенні позову відмовити.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що раніше підтримував зі сторонами дружні стосунки. Після розірвання шлюбу між сторонами він разом із позивачем, восени 2022 року, приїжджав до будинку де проживає відповідачка, звідки позивач забрав мотоблок та інструменти. Зазначає, що не знає, які саме інструменти забрав позивач, оскільки він знаходився в автомобілі і виступав лише у якості перевізника. Вказує, що приблизно через рік він разом з позивачем повторно приїхали до цього будинку. Він залишився в автомобілі, а позивач пішов до будинку. Проте, через нетривалий проміжок часу позивач повернувся та повідомив йому, що не зміг потрапити до будинку. Особисто свідок не бачив, чи міг позивач потрапити до будинку. Зі слів позивача, він зрозумів, що позивач не зміг відкрити будинок ключами, які мав при собі, оскільки вони не підходили до замка. Після цього він з позивачем більше не приїжджав та не спілкувався з приводу користування будинком.

Заслухавши пояснення сторін та свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 10 травня 1998 року виконавчим комітетом Загнітківської сільської ради Кодимського району Одеської області, між сторонами був зареєстрований шлюб, про що було складено актовий запис за №8, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу.

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 30 червня 2022 року по справі № 503/539/22 шлюб між сторонами розірвано.

Із копії договору купівлі-продажу від 30.09.2005 року та витягу з Державного реєстру правочинів №1546768 від 30.09.2005 року встановлено, що позивачем ОСОБА_1 було придбане домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Зважаючи на презумпцію спільної сумісної власності, домоволодіння є спільним майном подружжя і сторони як співвласники майна, мають право користуватися та розпоряджатися цим майном.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Так, судом встановлено, що домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , автомобіль MINSUBISHI GALANT 1985 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та причіп марки ЛЕВ модель 183111, 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_2 придбані сторонами за час перебування ними в зареєстрованому шлюбі, тобто є об`єктами спільної сумісної власності. Тож кожен з них як співвласник майна, має право користуватися та розпоряджатися цим майном.

Позивач та його представник стверджують, що відповідачка чинить перешкоди у користуванні майном.

Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження зазначеного, а відповідачка заперечує проти цього.

За приписами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року по справі № 645/5557/16-ц сформульовано висновок з приводу того, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Ураховуючи зазначене, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що відповідачка дійсно чинить перешкоди у користуванні спірним майном.

Відповідно до вимог ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя Б.С. Сердюк