Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №947/13407/26 — Київський районний суд м. Одеси

____________________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/13407/26

Провадження № 2/947/3644/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2026 року м. Одеса

Київський районний суд м Одеси у складі головуючого судді Скриль Ю.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення про стягнення заборгованості за кредитним договором, інфляційних втрат та 3% річних,

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад позовних вимог

Позивач звернувся до суду з позовомпро стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості,3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 19258,21 гривень, судового збору у розмірі 2662,40 гривень та витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.

В обґрунтування поданого позову позивач зазначив, що05.08.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту № 254240. Відповідно до індивідуальної частини договору № 254240 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна» перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3 500,00 грн.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року – окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. 12.04.2018 року укладено додаткову угоду № 10 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 11 від 27.12.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 254240 від 05.08.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»).

Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 14 715,00 грн, з яких: сума основного боргу – 3 500,00 грн, сума боргу за процентами - 1 890,00 грн, сума боргу за пенею і штрафами – 9325,00 грн.

Новим кредитором проведено нарахування інфляційних втрат за період з березня 2019 року по лютий 2022 року на суму 3 217,65 грн, а також 3% річних з 23.02.2019 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 23.02.2022 на суму 1 325,56 грн.

Позивач з метою захисту своїх прав звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 254240 від 05.08.2018 у загальному розмірі 19 258,21 грн, яка складається з: суми заборгованості 14 715,00 грн, суми інфляційних втрат - 3 217,65 грн, суми 3% річних - 1 325,56 грн.

Відзив на позовну заяву

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що наданий позивачем Розрахунок заборгованості містить довільно вказану суму 9325,00 грн пені та штрафів без жодної деталізації.

Згідно до ст. 549 ЦКУ (Види неустойки) закон чітко розділяє правову природу санкцій. Штраф — це фіксована сума або відсоток від суми невиконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦКУ). Пеня — це відсоток від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення (ч. З ст. 549 ЦК України).

В цілому щодо посилання Позивача на нарахування штрафів та пені згідно до умов договору факторингу - будь-які внутрішні домовленості між Позивачем та первіснимкредитором (умови договору факторингу (від 12.04.2018) та додаткових угод за якими було нараховано 9325,00 грн пені та штрафів, порядок розрахунку яких Позивачем не надано) які призвели до використання суми 14 715,00 грн як бази для нарахування інфляційних втрат прямо порушують ст. 511 та ст. 514 ЦК України, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Окремо звертає увагу суду, що позивач у позові зазначає "...відповідно до розрахунку заборгованості що був складений на дату укладання договору відступлення права вимоги №1 від 12.04.2018 загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 14 715 грн....”.

В той же час, відповідно до наданого позивачем Витягу з реєстру прав вимоги від 27.12.2018 до нього відійшли права на боргові зобов`язання у розмірі 5389 грн.

Враховуючи дату укладання договору з первісним кредитором (05.08.2018) наведена позивачем цитата про "розрахунок заборгованості складений на дату укладання договору...” суперечить, ч. 2 ст. 1078 ЦК України, ст. 511 ЦК України, ст. 514 ЦК України та ст. 77 та ст. 79 ЦПК України.

Крім того, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України обмежує позивача у звернені до суду з позовом про стягнення штрафів та пені спеціальним терміном позовної давності у 12 місяців, які, минули 05.09.2019.

Відповідач також заперечує проти розміру судових витрат з правничої допомоги у розмірі 5000,00 грн, вважає його штучно завищеним та не співмірним із ціною позову і складністю справи (п. 3,4 ч. 4 ст. 137 ЦПК України). У прохальній частині представник позивача наголошує на розгляді спрощеному порядку за наявними доказами.

Крім того, правова допомога фактично обмежується складанням типової позовної заяви, текст якої є абсолютно ідентичним (шаблонним) до позову в іншій аналогічній справі щодо нього (справа №947/14067/26 Київський районний суд м. Одеси).

Відповідач, посилаючись на ч. 5 та ч. 6 ст. 137 ЦПК України, просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, до нуля.

На підставі викладених аргументів, відповідач просить суд:

-застосувати наслідки спливу спеціальної позовної давності в один рік до позовних вимог ТОВ «ВІН-ФІНАНС» про стягнення неустойки (пені, штрафів) у розмірі 9 325,00 грн (відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України);

-відмовити ТОВ «ВІН-ФІНАНС» у задоволенні позовних вимог у частині стягнення неустойки (пені, штрафів) та похідних від неї вимог щодо стягнення інфляційних втрат у повному обсязі у зв`язку зі спливом строків спеціальної позовної давності, а також з огляду на відсутність наданого позивачем обґрунтованого та деталізованого розрахунку сум пені та штрафів, нарахованих у період з моменту закінчення строку дії первинного договору (05.09.2018) до початку нарахування інфляційних втрат на загальну суму боргу (23.02.2019).

-зменшити розмір витрат Позивача на професійну правничу допомогу та інших судових витрат, що підлягають розподілу між сторонами, до 0 (нуля) гривень у зв`язку з їх очевидною неспівмірністю із ціною позову, малозначністю справи, відсутністю представника в суді та шаблонним характером наданих юридичних послуг відповідно до ч. 4,5,6 ст. 137 ЦПК України.

Відповідь на відзив на позов

Щодо доводів про відсутність деталізованого розрахунку заборгованості, позивач зазначає, що до позовної заяви долучено розрахунок заборгованості, який містить усі складові боргу та дозволяє встановити розмір заявлених до стягнення сум.

Відповідачем не надано жодних доказів неправильності здійснених нарахувань або власного альтернативного розрахунку заборгованості. Саме по собі незаперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів свідчить про існування зобов`язання, яке належним чином не виконане. З метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, а також у зв`язку із запереченнями відповідача щодо факту отримання кредитних коштів та належності банківських операцій, позивач просить суд витребувати докази перерахування коштів у банківської установи, через яку здійснювалось перерахування кредитних коштів.

Щодо доводів про неправомірність нарахування штрафних санкцій, позивач вказує на те, що укладеним між сторонами договором передбачено відповідальність позичальника за порушення строків виконання грошового зобов`язання. Відповідач не надав доказів належного виконання договору або сплати заборгованості, а тому посилання на безпідставність нарахування штрафних санкцій є необґрунтованими.

Щодо строків позовної давності зазначив, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1 та 5 ст.261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення узацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку шляхом направлення вимоги позичальнику або ж у судовому порядку. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Нормами ст.267. ЦК України визначено - якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Звертає увагу суду на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21, відповідно до якої «У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)… … Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню…».

Вважає, що строк на звернення до суду із позовною заявою, який настав під час дії обмежень карантинного характеру, має бути продовженим, а отже заява про застосування строків позовної давності має бути визнаною як передчасна та в її задоволені має бути відмовлено.

Крім цього, до об`єктивних причин звернення до суду із захистом своїх прав та інтересів, позивачем виокремлюється також введення воєнного стану на території країни. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своїй постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 дійшов висновку, що протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду».

Окрім того, згідно розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено п.19, за змістом якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Щодо витрат на правничу допомогу, позивач вважає їх обґрунтованими та співмірними.

Процесуальні дії та рух справи

Позивач через підсистему «Електронний суд» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з вказаним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Скриль Ю.А.

Ухвалою судді Київського районного суду від 12.06.2026 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадженнябез повідомленнясторін.

Відповідачу визначений п`ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для надання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано за зареєстрованим місцем проживання відповідача.

02.06.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

08.06.2026 до суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» - Романенка Михайла Едуардовича та клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 12.06.2026 клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено, витребувані докази з АТ «ПУМБ».

02.06.2026 відповідач надав заяву про застосування наслідків спливу строків спеціальної позовної давності та заяву від 02.06.2026 про об`єднання справ в одне провадження, а саме: просить об`єднати в одне провадження справу 947/14067/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка перебуває у провадженні судді Калініченко Л.В. та по якій 06.05.2026 відкрито провадження в порядку спрощеного провадження та призначено до розгляду з викликом сторін зі справою 947/13407/2026 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка перебуває у провадженні судді Скриль Ю.А., посилаючись на тотожність сторін та однорідність та ідентичність позовних вимог. Оскільки вимоги банку виникли з одного кредитного зобов`язання, й відповідно предмет спору за вищевказаними позовами є спільним, просить вирішити питання про об`єднання даних справ в одне провадження.

30.06.2026 до суду надійшла витребувана інформація та докази з АТ «ПУМБ».

Ухвалою суду від 06.07.2026 у задоволенні клопотання про об`єднання справ в одне провадження відловлено, у зв`язку із залишенням ухвалою суду від 11.06.2026 у справі № 947/14067/2026 позовної заяви без розгляду.

Позивач просив розглядати справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Інші заяви/клопотання, письмові пояснення від сторін та/або їх представників, у тому числі із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, до суду не надійшли.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відзиву на позов та заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше, без проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Встановлені фактичні обставини справи

Установлено, що 05.08.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту № 254240. Відповідно до індивідуальної частини договору № 254240 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна» перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3 500,00 грн.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року – окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. 12.04.2018 року укладено додаткову угоду № 10 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 11 від 27.12.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 254240 від 05.08.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»).

Ураховуючи, що факт укладання кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, а також факт переходу прав вимог до позивача визнаються сторонами та не оспорюються, суд відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України визнає вказані обставини встановленими та такими, що не потребують доказуванню.

Відповідач не погоджується з позовними вимогами щодо стягнення з нього неустойки (пені/штрафів)та похідних від неї вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних у повному обсязі через відсутність наданого позивачем обґрунтованого та деталізованого розрахунку сум пені та штрафів, нарахованих у період з моменту закінчення строку дії кредитного договору (05.09.2018) до початку нарахування інфляційних втрат на загальну суму боргу (23.02.2019) та просить застосувати строки позовної давності в один рік до позовних вимог ТОВ «ВІН-ФІНАНС» про стягнення неустойки (пені, штрафів) у розмірі 9 325,00 грн

Дослідженням розрахунку інфляційних втрат, наведеного позивачем у позовній заяві, встановлено, що розрахунок інфляційних втрат проведений за період з 23.02.2019 по 23.02.2022, виходячи із загальної суми заборгованості14 715,00 грн, яка складається з 3 500,00 грн - сума основного боргу, 1 890,00 грн - сума боргу за процентами 9325,00 грн- сума боргу за пенею і штрафами.

Розрахунок інфляційних втрат проведений за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), де

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період IIc (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.21866444.

Інфляційне збільшення складає 3 217,65 грн (14 715,00 x 1.21866444 - 14 715,00).

Розрахунок 3% річних здійснений за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення:

-з 23.02.2019 по 31.12.2019розмір 3% річних за 312 днів прострочення склав 377,35грн (14715 x 3 % x 312 : 365 : 100),

-з 01.01.2020 по 31.12.2020 розмір 3% річних за 366 днів прострочення склав 441,45грн (14715 x 3 % x 366 : 366 : 100);

-з 01.01.2021 по 23.02.2022 3% річних за 419 днів прострочення склав506,76грн (14715 x 3 % x 419 : 365 : 100).

Доказів погашення заборгованості у розмірі 14715грн матеріали справи не містять, сторонами суду не надані.

Оцінка аргументів та Мотиви суду

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частині 5 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/13238/18; від 30 березня 2016 у справі №6-2168цс15.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6- 42цс1 1).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», за змістом ст.552, ч.2 ст.625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та 3% річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором, відповідно до розрахунків, наданих позивачем, які в частині заборгованості за тілом кредиту та процентами не оспорюються відповідачем, заборгованість станом на відступлення прав вимоги (27.12.2018) та на дату звернення до суду (30.03.2026) складає 5 390 грн (3 500,00 грн - сума основного боргу, 1 890,00 грн - сума боргу за процентами).

Нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснювалось за період з 23.02.2019 по 23.02.2022.

Ураховуючи викладене, а також той факт, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів та процентів за їх користування, починаючи з 05.09.2018, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів за користування кредитом у розмірі 5390,00 грн та їх задоволення.

Щодо строків позовної давності суд бере до уваги доводи та аргументи позивача та зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц зазначила, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується загальною позовною давністю.

Таким чином, за загальним правилом право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних підлягає обмеженню загальною позовною давністю тривалістю три роки.

Водночас Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину строки позовної давності, визначені, зокрема, статтями 257 та 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, діяв до 30 червня 2023 року, а отже перебіг позовної давності з 02 квітня 2020 року до вказаної дати не здійснювався. Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, яким передбачено продовження строків позовної давності на період дії воєнного стану, а згодом, відповідно до редакції, запровадженої Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ, перебіг позовної давності було зупинено на період дії воєнного стану.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 роз`яснила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то такий строк був спочатку продовжений на період дії карантину, надалі - на період дії воєнного стану, а з 30 січня 2024 року перебіг позовної давності був зупинений на строк дії воєнного стану.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено, у зв`язку з чим перебіг позовної давності було відновлено з 04 вересня 2025 року.

Отже, суд погоджується з позиціє позивача, що перебіг позовної давності у даних правовідносинах щодо стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту та процентами), а також щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних тривав до 02 квітня 2020 року, після чого був зупинений законом на період карантину і воєнного стану та відновився лише з 04 вересня 2025 року. Період з 02 квітня 2020 року по 03 вересня 2025 року відповідно до закону не підлягає врахуванню при обчисленні позовної давності. З огляду на зупинення перебігу позовної давності на період дії карантину та воєнного стану, а також з метою дотримання загального трирічного строку позовної давності після його відновлення з 04 вересня 2025 року, позивач своєчасно звернувся з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором (тілом кредиту, процентами за користування кредитом) та правомірно здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 23.02.2019 року по 23 лютого 2022 року включно.

З огляду на викладене, суд виснував про наявність підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних за невиконання відповідачем зобов`язання.

Водночас позивач здійснив розрахунок виходячи із загальної суми заборгованості, до складу якої включена сума пені та штрафу у загальному розмірі9325,00 грн, які відповідно до сталої практики Верховного Суду не можуть бути застосовані одночасно, оскільки є одним видом цивільно-парової відповідальності особи за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань.

Цивільно-правова відповідальність — це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правовоївідповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).

За положеннями ст.61 Конституції, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами договору, а саме пунктами 4.4, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення: у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству: пеню в розмірі 3% від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів; на 4 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн; на 30 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн; на 90 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн.

Ураховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення — строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 21.10.2015 №6-2003цс15.

Також суд звертає увагу на те, що позивач зазначає про розмір пені та штрафів у сумі 9325,00 грн, здійснений ним на дату відступлення прав вимог, водночас у Витягу з Реєстру прав вимоги № 11 від 27.12.2018 первісний кредитор передав позивачу грошові вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, із заборгованістю у розмірі 5390,00 грн, до складу якої не входять нараховані суми пені та штрафів.

Власних розрахунків заборгованості, проведених позивачем після набуття прав вимоги, суду не надано.

Отже з урахуванням викладеного, виходячи з принципу змагальності сторін та рівності у доведенні належними, достатніми та допустимими доказами своїх доводів аргументів, суд дійшов висновку про неналежність наданого позивачем розрахунку інфляційнихвтрат та 3% річних, оскільки вказаний розрахунок проводився, виходячи із загальної суми заборгованості 14715,00 грн, до складу якої увійшла сума пені та штрафів.

Відповідно до норм ст.625 ЦК України, річні відсотки мають нараховуватися лише на основний борг, тобто тіло кредиту. Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості є невірним та не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 625 ЦК України, а тому судом до уваги не береться.

Окрім цього суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача про застосування спеціальних строків позовної давності щодо стягнення пені та штрафів в один рік.

Так, відповідно до ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Початок перебігу позовної давності визначається нормами статті 261 ЦК України, зокрема ними передбачено, що:

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила;

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;

4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;

5. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

З матеріалів справи встановлено, що, виходячи з наданого розрахунку заборгованості, проведеного первісним кредитором ТОВ «Авентус України», розрахунок пені та штрафів відбулось станом на відступлення права вимоги.

Днем відступлення права вимоги відповідно до умов Договору факторингу є дата підписання Реєстру прав вимог.

Реєстр прав вимог № 11, за яким передано позивачу право вимоги до відповідача, датований 27.12.2018.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, це є датою коли позивачнабув права вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, у тому числі пені та штрафів, тобто довідався про порушення свого права.

Вказана обставина також кореспондується з ч. 5 ст. 261 ЦК України, відповідно до якої за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Позивач набув таку вимогу з моменту підписання Реєстру прав вимоги № 11 від 27.12.2018.

Таким чином строки позовної давності зі стягнення пені та штрафів відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦК України сплили 27.12.2019, тобто до введення на території України карантинних обмежень та внесення змін до Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України щодо продовження строків позовної давності.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3500,00 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 1890,00 грн, всього на суму 5390,00 грн визнаєтьсявідповідачем, суд відповідно до норм ч. 1 ст. 82 ЦПК України вважає ці обставини такими, що не підлягають доказуванню.

Отже, суд виснував про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 5390,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 3500,00 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом – 1890,00 грн.

Розподіл судових витрат

Позивач при подачі позовної заяви до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, ураховуючи наявність підставі для часткового задоволення позовних вимог на 27,99% (розрахунок: 5390 х 100 / 19258,21), судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 745,20 грн (розрахунок: 2662,40 х 27,99%) покладаються на відповідача.

Щодо витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 (справа № 379/1418/18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що 22.03.2024між ТОВ «ВІН ФІНАНС» та адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» укладений договір про надання правової допомоги № 33 та Додаткову угоду до нього від 22.03.2024.

Додатковою угодою до цього договору від 22.03.2024 розширений предмет договору, до якого включено захист прав та інтересів товариства щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 .

Згідно з Детальним описом виконаних робіт вартість послуг з підготовки позовної заяви складає 5000,00 грн.

Верховний Суд в постанові від 22 листопада 2019 року у справі №902/347/18 роз`яснив, що суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власною ініціативою.

Відповідач зазначає про завищення вказаних витрат, оскільки витрати з надання правничої допомоги фактично складаються з підготовки матеріалів позовної заяви та додатків до неї; зазначає, що вказана категорія справ є нескладною.

Суд бере до уваги заперечення відповідача, та зазначає, що вказана категорія справ належить до малозначних, є справами незначної складності, розглядається на підставі наявних матеріалів справи, а витрати на правничу допомогу складаються лише з ознайомлення з підготовки позовної заяви з додатками.

Суд вважає заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу неспівмірними із сумою заявленою до стягнення (ціни позову), складністю справи, та вважає обґрунтованим розміром витрат на правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн.

Ураховуючи часткове задоволення позовних вимог на 27,99%, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 1119,60 грн (розрахунок: 4000 х 27,99%).

Керуючись ст.ст. 257, 258, 261, 267, 525-526, 549, 610, 611, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 137, 141, 263-265, 274-275, 279, 280-289, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення про стягнення заборгованості за кредитним договором, інфляційних втрат та 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС`заборгованість за Договором № 254240 про надання фінансового кредиту від 05.08.2018 у розмірі 5390 (п`ять тисяч триста дев`яносто) гривень 00 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 3500,00 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом – 1890,00 грн.

В іншій частині позовних відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС`судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 745 (сімсот сорок п`ять) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» витрати на правничу допомогу у сумі 1119 (одна тисяча сто дев`ятнадцять) гривень 60 копійок.

В іншій частині вимог про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВІН ФІНАНС», ЄДРПОУ: 38750239, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ecourt@dgfinance.com.u.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Рішення суду підписане 02.09.2026.

Суддя Ю. А. Скриль