Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №750/12511/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

02 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/12511/25

Головуючий у першій інстанції – Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1521/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Любчика О.В. ,Скрипки А.А.

секретар: Хілик М.О.

Позивач: ОСОБА_1 яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2

Відповідачі: ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерство оборони України, ОСОБА_5 .

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_3

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, (суддя Рахманкулова І.П.), ухвалене у м. Чернігів ,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить установити факт батьківства ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації проти України, відносно до малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та зобов`язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести відповідні відомості до актового запису про народження дитини.

Обґрунтовано позов тим, що позивачка з 2012 року та ОСОБА_6 перебували у близьких стосунках, а у подальшому почали спільно проживати. ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_1 та ОСОБА_6 народився син ОСОБА_7 . У період вагітності позивач проживала разом зі своїми батьками, контакт із ОСОБА_8 був обмеженим. Однак, з моменту її госпіталізації до пологового будинку він почав відвідувати позивача, приносив продукти харчування та квіти. Оскільки позивач і ОСОБА_6 не перебували у зареєстрованому шлюбі, відомості про батька дитини до актового запису були внесені відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України – зі слів матері, як « ОСОБА_9 ». Після народження сина стосунки між позивачем та ОСОБА_6 фактично припинилися. У подальшому позивач дізналася, що ОСОБА_6 у 2022 році загинув під час виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини. Позивачу відомо, що ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , від якого має сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утримання якого регулярно сплачував аліменти. Встановлення факту батьківства необхідно позивачу для реалізації права на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, а також інших пільг та соціальних гарантій передбачених законодавством.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини задоволено: установлено факт батьківства ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селищі Глибоке Харківського району Харківської області, актовий запис про смерть 242, відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зобов`язано Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести зміни до актового запису № 3030 про народження дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вчинений 25.12.2013 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції, шляхом зазначення у графі «батько» – « ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України». Відомості щодо дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у свідоцтві про народження дитини залишити без змін; стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 605 грн. 60 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 20779 грн. 28 коп. витрат на оплату судово- медичної молекулярно – генетичної експертизи; повернуто з Державного бюджету України ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 грн. 60 коп.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт батьківства загиблого ОСОБА_6 щодо дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народженого громадянкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , підтверджено належними і допустимими доказами - висновком № 44-МГ молекулярно-генетичної експертизи ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово – медичної експертизи», не заперечується та визнається відповідачами. Проводячи розподіл судових витрат суд взяв до уваги , що заява відповідача про визнання позову подана до початку розгляду справи по суті, тому на підставі вимог частини першої статті 141 та частини першої статті 142 ЦПК України прийшов до висновку, що позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, а іншу частину витрат позивача по сплаті судового збору у розмірі 50 відсотків необхідно покласти на відповідача, а також відповідно до ст.141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову з відповідача на користь позивача мають бути стягнуті витрати на проведення судової експертизи.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить суд скасувати оскаржуване судове рішення, оскільки вважає, що вона не є належним відповідачем у справі і судом не вірно вирішено питання розподілу судових витрат. ОСОБА_3 зазначає в апеляційній скарзі про те, що на момент загибелі ОСОБА_6 вона не перебувала з останнім у зареєстрованому шлюбі і проживала з ним у фактичних шлюбних відносинах, доведення яких є предметом розгляду суду в іншій справі. Доказів сплати за експертизу особі, яка подала апеляційну скаргу не надавав, до позовної заяви такі докази додані не були. При розподілі судових витрат судом не було враховано матеріальний стан відповідача та добровільне визнання нею позову. Також суд не надав оцінки тому факту , що на розгляді суду перебувала справа за заявою ОСОБА_10 про встановлення батьківства і суд не залучив до участі в справі останню, як відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25 грудня 2013 року ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Чернігові, батьками дитини зазначені: батько – ОСОБА_9 , мати – ОСОБА_11 (а.с. 23).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження № 00050481395 відомості про батька дитини вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України (а.с. 27).

Свідоцтвом про шлюб серії № НОМЕР_2 від 05 квітня 2025 року підтверджується, що ОСОБА_12 та ОСОБА_11 29 жовтня 2024 року уклали шлюб. Прізвище чоловіка та дружини після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_13 » (а.с. 28).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Частинами першою, другою статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу (стаття 13 ЦПК України). Установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи.

Отже, за приписами закону позивач самостійно визначається з колом осіб, які є відповідачами у справі.

За змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Законом України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено пільки та соціальні гарантії як військовослужбовцям так і членам їх сімей.

З матеріалів справи вбачається, що згідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст.126,133,135 Сімейного кодексу України матір`ю ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_14 , відомості про батька ОСОБА_15 записані відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України. ( а.с.55-57).

З Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті встановлено, що ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 . ( а.с. 55)

Відповідачка ОСОБА_3 підтверджує , що батьком її малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 23/в від 27 березня 2026 року було відмовлено ОСОБА_3 , яка діяла як законний представник неповнолітнього ОСОБА_4 у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою № 168, за померлого військовослужбовця ОСОБА_6 . ( а.с.165-166)

Ухвалою Чернігівського районного суду від 07.11.2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Зазначена ухвала була приєднана відповідачкою ОСОБА_3 до матеріалів справи у суді першої інстанції, (а.с.121-122) На час розгляду судом апеляційної інстанції зазначеної справи було встановлено, що за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ухвалою апеляційного суду від 14 липня 2026 року відкрито апеляційне проваддження за її скаргою на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02.06.2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та справа призначена до розгляду.

За наявності спору ініційованого ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, остання намагається довести в судовому порядку свої права щодо майна померлого ОСОБА_6 та набути пільги передбачені Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України від 09.04.1992 року №2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” передбачено, що пенсія в разі втрати годувальника за померлого/загиблого військовослужбовця призначається членам сім`ї, на кожного непрацездатного члена сім`ї (крім батьків, дружини (чоловіка)), якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних члени сім`ї (наприклад, двоє дітей).

Отже, рішення суду у зазначеній справі може вплинути на права та обов`язки як ОСОБА_3 так і її малолітнього сина ОСОБА_4 , тому останні є належними відповідачами у зазначеній справі.Доводи апеляційної справи ОСОБА_3 про те, що вона не є належним відповідачем у даній справі спросовані матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що до суду з заявою про встановлення факту батьківства ОСОБА_6 відносно ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_8 зверталась ОСОБА_10 , але ухвалою Ріпкинського районного сулу Чернігівської області від 21 жовтня 2025 року зазначену заяву залишено без розгляду.( а.с.118-120) Копія ухвали була приєднана до матеріалів справи відповідачкою в суді першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що 09 грудня 2025 року Деснянським районним судом м. Чернігова відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про встановлення батьківства. Ухвалою від 27 липня 2026 року того ж суду відновлено провадження у справі, яке було зупинене у зв`язку з проведенням експертизи та призначено справу до судового розгляду.

Також в ході розгляду даної справи було з`ясовано, що померлий ОСОБА_6 мав сестру ОСОБА_5 , яка залучена до участі в справі в якостиі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог.

Позивач, порушуючи питання про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, не залучає до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_17 , матір`ю , якої ініційовано судовий розгляд справи про встановлення факту батьківства та ОСОБА_5 , яка є рідною сестрою ОСОБА_6 .

Тобто позивачем не залучені до участі у справі всі особи, що мають право на успадкування майна після смерті ОСОБА_6 та на отримання пільг передбачених Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до вимог ч. 6 п.4 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі в справі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вище вказаного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2026 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 1816 грн 80 коп. за апеляційний розгляд справи.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 03 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: