Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №583/252/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м.Суми

Справа №583/252/25

Номер провадження 22-ц/816/407/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Сидоренко А. П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент»

на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 25 квітня 2025 року у складі судді Лебедя О.В., ухваленого в м. Тростянці Сумської області,

в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ТОВ «ФК «Процент» звернулося до суду із указаним позовом, який мотивувало тим, що 14 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 7240, за яким остання отримала кредит у сумі 5000 грн 00 коп., шляхом переказу на платіжну картку емітовану АТ «Ощадбанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5 % річних). ОСОБА_1 свої зобов`язання по сплаті кредиту не виконала, у зв`язку з чим станом на 30 грудня 2024 року утворилася заборгованість за відсотками на суму 40000 грн 00 коп., що нараховані за період з 14 лютого 2024 року по 30 грудня 2024 року відповідно до пункту 1.2 кредитного договору за ставкою 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5 % річних).

Таким чином відповідачка має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Процент» за кредитним договором № 7240 від 14 лютого 2024 року у розмірі 40000 грн 00 коп., які позивач і просив стягнути з відповідачки на свою користь.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 25 квітня 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Процент» - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитним договором № 7240 від 14 лютого 2024 року у загальному розмірі 26425 грн 00 коп., а також кошти на відшкодування судових витрат по оплаті витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн 00 коп. та судового збору в розмірі 1598 грн 78 коп.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішення суду, ТОВ «ФК «Процент» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що заявлені до стягнення відсотки за користування кредитними коштами були нараховані відповідно до розміру узгодженої між сторонами відсоткової ставки, в межах строку дії цього договору, який є чинним, недійсним не визнавався. На переконання заявника апеляційної скарги, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться після набрання чинності Законом №3498-ІХ, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21 серпня 2024 року, денна процентна ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладення такого договору. Звертає увагу на незмінність фіксованого розміру відсоткової ставки.

Вважає також, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір понесених позивачем судових витрат, що підлягають розподілу між сторонами, адже заявлений до стягнення розмір цих витрат є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересам до справи.

Відповідачем у визначений апеляційним судом строк відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 14 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 7240, відповідно до якого відповідачці було надано кредитний ліміт у розмірі 5000 грн 00 коп. зі строком користування 365 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5 % річних). Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 20 днів. (а.с. 11-15).

Указаний договір був укладений між сторонами у формі електронного документа шляхом реєстрації відповідачки на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та його підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 223342, який було направлено відповідачці на зазначений у кредитному договорі мобільний телефон.

За умовами договору зарахування коштів здійснювалось на платіжну картку відповідачки емітовану АТ «Ощадбанк».

Наданою АТ «Ощадбанк» інформацією підтверджено належність відповідачці номеру картки на який було здійснено зарахування коштів, номеру телефону, який використовувався при підписанні документів одноразовим ідентифікатором та факт зарахування коштів у сумі 5000 грн 00 коп. 14 лютого 2024 року.

За розрахунком позивача станом на 30 грудня 2024 року за кредитним договором №7240 від 14 лютого 2024 року виникла заборгованість на суму 45000 грн 00 коп., із яких: 5000 грн 00 коп. – строкова заборгованість за сумою кредиту; 40000 грн 00 коп. – прострочена заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом (а.с. 19-22).

Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір № 7240 від 14 лютого 2024 року між позивачем і відповідачкою укладено після набрання чинності обмежень максимального розміру денної процентної ставки встановлених Законом України «Про споживче кредитування». Тому, розмір денної процентної ставки в цьому договорі не має перевищувати: з 14 лютого 2024 року по 22 квітня 2024 року - 2,5%, з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року - 1,5%, з 21 серпня 2024 року по 12 лютого 2025 року - 1%. Виходячи з такого розміру денної процентної ставки заборгованість по нарахованим та несплаченим процентам становить 26425 грн і складається з таких періодів: 14 лютого 2024 року по 22 квітня 2024 року (69 днів) - 8625 грн 00 коп., з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року (120 днів) - 9000 грн 00 коп., з 21 серпня 2024 року по 12 лютого 2025 року (167 днів) - 8800 грн 00 коп.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог статей 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості.

За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

Судом встановлено факт укладення 14 лютого 2024 року кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та існування кредитної заборгованості відповідача, станом на час звернення до суду з позовом. Вказані обставини не спростовуються в доводах апеляційної скарги, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не перевіряються.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо безпідставного зменшення судом першої інстанції заявленого до стягнення розміру відсотків за користування кредитними коштами, колегія суддів бере до уваги таке.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ (який набрав чинності 24 грудня 2023 року) внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та статтю 8 цього Закону доповнено частиною п`ятою.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Частиною 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Встановлено, що у кредитному договорі №7240 від 14 лютого 2024 року передбачено сплата процентів за користування кредитними коштами в розмірі 2,5% в день, що суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» і набрання ними чинності, установлення в умовах кредитних договорів умов, які передбачають денну процентну ставку вище 1% на день, суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки максимальний розмір денної процентної ставки, не може перевищувати 1% відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Вказаний Закон прийнятий 22 листопада 2023 року та набрав чинності 24 грудня 2023 року, а зазначені договори укладені після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням встановленого, колегія суддів вважає, що відсоткова ставка, встановлена цими договорами, не відповідає умовам чинного законодавства.

Отже, в межах заявлених позовних вимог, у відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування», заборгованість відповідачки за нарахованими відсотками за кредитним договором від 14 лютого 2024 року становить 16 050 грн 00 коп. (5000 грн * 1%*321 днів).

Разом з тим, при визначенні розміру заборгованості по відсотках, що підлягає стягненню з відповідача суд першої інстанції застосував положення п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», яким визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, визначені п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» обмеження максимального розміру денної відсоткової ставки діють для договорів, які були укладено до 24 грудня 2023 року і продовжили діяти після цієї діти. Тоді як для договорів укладених після 24 грудня 2023 року підлягає застосування обмеження максимальної відсоткової ставки, що визначена в ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», які не мають перевищувати 1% в день, на що не звернув уваги суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення.

Разом з тим, основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).

Верховний Суд звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)).

Таким чином зважаючи на те, що відповідачкою рішення суду в частині стягнення з неї відсотків за користування кредитними коштами в сумі 26425 грн 00 коп. не оскаржується, а тому підстав для зміни присудженого до стягнення розміру відсотків колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів погоджується із рішення суду в частині розподілу між сторонами понесених позивачем в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами, а доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів вважає непереконливими.

Зокрема, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява N 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Усупереч доводам апеляційної скарги, оцінивши надані позивачем докази підтвердження розміру понесених судових витрат, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також часткове задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що є підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача 4000 грн 00 коп. понесених товариством витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційнийсуд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 25 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: В. І. Криворотенко

А. П. Сидоренко