Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №504/3838/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1344/26

Номер справи місцевого суду: 504/3838/25

Головуючий у першій інстанції Литвинюк А. В.

Доповідач Артеменко І. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду Артеменко І.А.,

за участю: секретаря судового засідання Подуст Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Савюк Кристини Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Доброславського районного суду Одеської області від 28 травня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст протоколу про адміністративне правопорушення

30.08.2025 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 438224 за ч.1 ст.130 КУпАП.

За вказаним протоколом 30.08.2025 приблизно о 01:45 год. за адресою: Одеська область, Одеський р-н, траса M-14, 21 км 500 м, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом FORD RANGER, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці із застосуванням приладу Драгер або у медичному закладі водій ОСОБА_1 відмовився у встановленому законом порядку, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст.130 КУпАП.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Постановою Доброславського районного суду Одеської області від 28.05.2026 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір у розмірі 655,60 грн.

Короткий зміст доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі захисник Савюк К.О. в інтересах ОСОБА_1 просила скасувати постанову Доброславського районного суду Одеської області від 28.05.2026, закрити провадження у справі за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

В обґрунтування скарги захисник послалась на те, що:

-оскаржувана постанова суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи;

- суд першої інстанції допустив спрощений підхід при розгляді справи про адміністративне правопорушення, всебічно не з`ясувавши всіх обставин події у справі про адміністративне правопорушення;

- висновок суду щодо винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому правопорушенні не ґрунтується на доказах, що міститься в матеріалах даної справи.

20.07.2026 захисник Савюк К.О. через Електронний суд надала суду заяву про припинення її повноважень у справі, зазначивши, що в подальшому захист ОСОБА_1 по справі №504/3838/25 нею здійснюватися не буде.

01.09.2026 в судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 , будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з`явився, причини неявки суду не повідомив, заяв про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції не подавав, що з огляду на положення ч.6 ст.294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП).

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, повністю доведена та підтверджується такими доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 438224, за яким 30.08.2025 приблизно о 01:45 год. за адресою Одеська область, Одеський р-н, траса M-14, 21 км 500 м, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом FORD RANGER, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці із застосуванням приладу Драгер або у медичному закладі водій ОСОБА_1 відмовився у встановленому законом порядку, чим порушив п. 2.5. Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП;

-відеозаписами нагрудної камери поліцейського (БК471436), якими зафіксовано зупинений транспортний засіб FORD RANGER, д.н.з. НОМЕР_1 , на стаціонарному блокпості. На питання поліцейського: «Хто водій?» ОСОБА_1 відповів: «Я», його особу встановлено за посвідченням водія через застосунок «Дія». Під час спілкування із ОСОБА_1 поліцейським виявлено у останнього ознаки алкогольного сп`яніння, які були йому наголошені під відеофіксацію. На неодноразові пропозиції поліцейського щодо проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі у встановленому законом порядку з попередженням про відповідальність за відмову від проходження огляду ОСОБА_1 надав чітку та зрозумілу відповідь про відмову від проходження огляду, на що поліцейським повідомлено про складення відносно нього адміністративних матеріалів за ст.130 КУпАП та роз`яснено процесуальні права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Після чого складено протокол про адміністративне правопорушення, з яким ознайомлено ОСОБА_1 , якого відсторонено від керуванням транспортним засобом;

- направленням на огляд водія транспортного засобу до медзакладу від 30.08.2025, в якому, серед іншого, зазначено виявлені поліцейським у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, а також, що відповідний огляд не проводився, у зв`язку з відмовою водія;

- довідками про отримання особою посвідчення водія та про не притягнення особи до відповідальності за ст.130 КУпАП протягом року.

Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності. Апеляційний суд вважає, що зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції з огляду на таке.

Учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог Закону «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абз.2,4 ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух"). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (ст.52 цього Закону). За положеннями ч.2 ст.14 Закону України "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії.

За змістом абзаців 3 та 5 ч.2 ст.16 вказаного Закону водій зобов`язаний: виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 ПДР).

Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.

Слід зазначити, що ОСОБА_1 , будучи водієм та маючи відповідне посвідчення водія, обізнаний з Правилами дорожнього руху України (зокрема п.2.5). При цьому, положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими, а особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За змістом ч.6 ст.266 КУпАП направлення особи для огляду на стан сп`яніння і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан сп`яніння, оформлення результатів такого огляду, регулюються ст.266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція № 1452/735) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 (далі -Порядок №1103). Приписи Інструкції № 1452/735 та Порядку № 1103 застосовуються у системному зв`язку як між собою, так і з приписами інших нормативних актів.

Згідно зі ст.266 КУпАП, п.2 розділу І Інструкції 1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Пунктом 3 розділу І Інструкції 1452/735 визначено ознаки алкогольного сп`яніння. За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані сп`яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських.

Пунктом 6 Порядку №1103 передбачено, що водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

За приписами п. 8 Порядку у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

За диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення.

Під відмовою від проходження огляду на стан сп`яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів, відомих цій особі і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі. Відмова від проходження огляду на стан сп`яніння є правопорушенням з формальним складом, тобто є закінченим саме з моменту висловлення особою відмови від проходження відповідного огляду. Мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.

В сенсі положень ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані відеозаписи з нагрудної камери поліцейського. Долучені до матеріалів справи відеозаписи відображають подію, по факту якої 30.08.2025 складено адмінматеріали відносно ОСОБА_1 .

Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість об`єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені, має істотне значення для розгляду справи та безсторонній характер, а також узгоджується з іншими доказами у справі. Будь-яких фактичних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів достовірність вищевказаного відеозапису апелянтом не надано. Не встановлено таких обставин і під час апеляційного розгляду справи.

Аналіз дослідженого відеозапису підтверджує обставини керування транспортним засобом ОСОБА_1 , виявлення поліцейським у нього ознак алкогольного сп`яніння, неодноразові пропозиції пройти у встановленому законом порядку огляд на стан сп`яніння на місці зупинки чи в медзакладі, попереджено про відповідальність за відмову від проходження огляду, висловлення водієм однозначної відмови від проходження огляду та складання відносно нього адмінматеріалів за ч.1 ст.130 КУпАП.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції допущено спрощений розгляд справи, не встановлено фактичні обставини правопорушення, пославшись лише на обставини, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, обґрунтувавши вину лише на формально перелічених документах, не виконавши безпосередні функції щодо повного, всебічного і об`єктивного з`ясування обставин справи, є необґрунтованими, з огляду на таке.

Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) вмотивованості судового рішення, слід звернутися до аналізу практики національних судів та Європейського суду з прав людини.

За аналізом прецедентної практики ЄСПЛ, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27.09.2001, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 09.12.1994; пункт 29).

Крім того, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови суду, судом першої інстанції здійснено юридичну оцінку фактичних обставин справи, оцінено доводи сторони захисту, будь-яких нових доказів не досліджувалось та на підставі наявних в матеріалах справи доказах зроблено слушний висновок про доведення порушення ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

Зважаючи на викладене, у суду апеляційної інстанції відсутні правові та фактичні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою та узгоджується з наявним в матеріалах справи відеозаписом. Зазначені відомості походять з різних джерел, логічно та послідовно доповнюють та не суперечать один одному, що свідчить про їх об`єктивність.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження захисника щодо відсутності в діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді доказів у справі.

ОСОБА_1 , підтвердивши під відеозапис факт керування ним транспортним засобом, надав поліцейському чітку та зрозумілу відповідь щодо його відмови від проходження огляду на місці зупинки та в медзакладі, яку поза розумним сумнівом можна вважати саме відмовою від огляду в розумінні ч.1 ст.130 КУпАП. Вказана відмова від огляду на стан сп`яніння беззаперечно вказує на наявність в його діях складу адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП.

Версія сторони захисту, висловлена в суді першої інстанції, щодо керування транспортним засобом ОСОБА_2 , який був разом із ОСОБА_1 в день події, з огляду на досліджені наявних в матеріалах справи доказів, розцінюється судом як обраний спосіб захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності за вчинення грубого правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Враховуючи положення ст.251 КУпАП, матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 містять достатньо фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість висновку суду щодо доведеності вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги.

За таких обставин, оскаржувана постанова суду є законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим відсутні підстави для її скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Савюк Кристини Олександрівни - залишити без задоволення.

Постанову Доброславського районного суду Одеської області від 28 травня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко