Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №128/4634/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/4634/25

Провадження № 22-ц/801/1891/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 рокуСправа № 128/4634/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Голоти Л.О., Рибчинського В.П.,

позивач: ТОВ «УКР Кредит Фінанс»

відповідач : ОСОБА_1

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18.05.2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -

встановив:

ТОВ «УКР Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії. Вказало, що 18.11.2022 року між ТОВ «УКР Кредит Фінанс» та відповідачкою було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1114-7812 шляхом підписання його одноразовим ідентифікатором А1059 в особистому кабінеті ОСОБА_1 на офіційному сайті кредитодавця (https://creditkasa.com.ua). Згідно умов договору позивач зобов`язався надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб в розмірі 7 000 грн на строк 300 днів (базовий період - 13 днів) ,зі сплатою передбачених договором відсотків у розмірі 2,50 % в день, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредитні кошти та сплатити передбачені умовами договору відсотки і інші платежі. ТОВ «УКР Кредит Фінанс» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачці кредитні кошти у розмірі 7000 грн через партнера - АТ КБ «Приватбанк», з яким укладено договір №4010 про надання послуг в системі «LigPay» від 02.12.2019. Відповідачка ж умови договору не виконала ,у зв`язку із чим у неї станом на 07.10.2025 виникла заборгованість у розмірі 69 545 грн, з яких: 7 000 грн – прострочена заборгованість за кредитом; 62 545 грн - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками. Разом з тим, позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідачки програми лояльності через часткове списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами в сумі 34 545 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 35 000 грн. Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованості за кредитним договором в розмірі 35 000 грн з яких: 7 000 грн – прострочена заборгованість за кредитом; 28 000 грн - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18.05.2026 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вищезазначене рішення скасувати ,а у справі ухвалити нове рішення , яким у задоволенні позову ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 відмовити. Вказала, що судом не було враховано те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, проходить військову службу в особливий період і на неї поширюються пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у вигляді звільнення її від нарахування і сплати процентів за споживчим кредитом та неустойки. Кредитні установи під час дії особливого періоду не мають права нараховувати військовослужбовцям відсотки, а у випадку нарахування - зобов`язані їх списати.

При цьому в частині стягнення з неї основної суми боргу у вигляді тіла кредиту доводи апеляційної скарги відсутні ,тобто рішення суду фактично в цій частині не оскаржувалось ,а тому в цій частині апеляційним судом не переглядалось.

Перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18.05.2026 року вищевказаним вимогам закону не відповідає.

Суд виходив із того, що між сторонами 18.11.2022 належним чином укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1114-7812 шляхом підписання його ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором А1059 в її особистому кабінеті на офіційному сайті кредитодавця (https://creditkasa.com.ua). Відповідчка була ознайомлена з умовами договору ,згідно якого позивач зобов`язався надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб в розмірі 7 000 грн на строк 300 днів (базовий період - 13 днів) зі сплатою передбачених договором відсотків 2,50 % в день, а вона зобов`язалася повернути кредитні кошти та сплатити передбачені договором платежі . Відповідачка умови договору не виконала ,у зв`язку із чим станом на 07.10.2025 у неї виникла заборгованість у розмірі 69 545 грн, з яких: 7 000 грн – прострочена заборгованість за кредитом; 62 545 грн - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками. Суд погодився з розрахунком позивача, відповідно до якого позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідачки програми лояльності, а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами в сумі 34 545 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 35 000 грн.

Разом із тим, колегія суддів вважає, що із висновками суду в частині стягнення відсотків погодитись не можна, оскільки суд дійшов до них ,не застосувавши до даних правовідносин норми права ,що підлягали застосуванню , чим дійшов безпідставного висновку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за відсотками у розмірі 28 000 грн.

Апеляційним судом встановлено що 18.11.2022 року між ТОВ «УКР Кредит Фінанс» та відповідачкою було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1114-7812 шляхом підписання його одноразовим ідентифікатором А1059 в особистому кабінеті ОСОБА_1 на офіційному сайті кредитодавця (https://creditkasa.com.ua).

Відповідно до умов договору позивач зобов`язався надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб в розмірі 7 000 грн на строк 300 днів (базовий період - 13 днів) зі сплатою передбачених договором відсотків 2,50 % в день, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредитні кошти та сплати передбачені договором платежі.

Договір про відкриття кредитної лінії №1114-7812 підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) А1059. Договір містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідачки: НОМЕР_1 , а також інші особисті ідентифікуючі дані позичальника.

Також відповідачка за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «А1059» підписала Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (графік платежів за договором) відповідно до Методики НБУ.

Згідно довідки та копії квитанції «LigPay» від 18.11.2022 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів «LigPay» здійснено платіж №2138659321 від 18.11.2022 у сумі 7 000 грн на номер платіжної карти НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , тип операції видача кредиту.

Отже, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» належним чином виконало свої зобов`язання за договором.

Водночас позичальник ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконувала.

Позивач у розрахунку вказав, що розмір заборгованості відповідачки перед позивачем за договором №1114-7812 від 18.11.2022 станом на 07.10.2025 складає 69 545 грн, з яких: 7 000 грн - основний борг; 62 545 грн - залишок відсотків.

Разом з тим, позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 35000 грн, з яких: 7000 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 28 000 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, та проходить військову службу в особливий період, і на неї поширюються пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме - вона звільнена від нарахування і сплати процентів за споживчим кредитом та неустойки, а кредитні установи під час дії особливого періоду не мають права нараховувати відсотки, а у випадку нарахування - зобов`язані їх списати заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Соціальний захист військовослужбовців врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-ХІІ).

Із положень статті 3 Закону № 2011-ХІІ слідує, що дія цього закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Згідно з частиною 15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Так, військовослужбовці, визначені пунктом 15 статті 14 Закону, які мають кредитні зобов`язання перед банками, мають право на встановлені законодавством пільги, а саме:

1) звільнення від сплати відсотків за користування кредитом;

2) звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту.

У постанові від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21 Верховний Суд щодо застосування відповідної права дійшов висновку про те, що відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року, статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

За змістом статті 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У ч. 4 ст. 3 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до п. 13 ст. 14 ЗУ «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз ст. 14 ЗУ «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).

У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 року у справі № 199/3051/14 викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ,подаючи відзив на позов вказала, що вона є військовослужбовицею і до відзиву надала суду посвідчення серії НОМЕР_3 від 02 лютого 2026 року, що підтверджує її статус учасника бойових дій.

Водночас, суд першої інстанції, постановляючи рішення у справі і стягуючи з відповідачки 28 000 грн простроченої заборгованість за нарахованими процентами, вказані обставини ,що є підставою застосування ч. 15 ст.14 Закону № 2011-ХІІ належним чином не перевірив і належної оцінки їм в контексті можливості застосування вказаної норми у даних правовідносинах не дав.

Таким чином, суд не встановив , чи поширюються на ОСОБА_1 передбачені законом гарантії щодо звільнення її від сплати процентів за користування кредитом та не нарахування таких процентів і визначив розмір заборгованості, що підлягає стягненню ,враховуючи нараховані їй 28 000 грн. відсотків за користування кредитом, чим порушив норми процесуального права щодо оцінки обставин справи .

Проте, оскаржуючи рішення суду саме в частині стягнення відсотків , ОСОБА_3 на підтвердження проходження нею військової служби надала до апеляційного суду довідку військової частини НОМЕР_4 №1579/7/11986 від 04.05.2026 року про те, що вона, як старший солдат, перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 ; копію військового квитка, серії НОМЕР_5 від 04.07.2025 року; посвідчення НОМЕР_3 , відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, якими доведено право ОСОБА_1 на пільги, визначені п. 15 ч.3 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» за обставин цієї справи.

Оскільки ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а отже має право на звільнення від нарахування відсотків за користування кредитом на період проходження військової служби, суд першої інстанції, безпідставно стягнув усю зазначену у розрахунку позивачем суму заборгованості, включаючи й заборгованість за відсотками, що не підлягала нарахуванню їй і стягненню.

Тому доводи апеляційної скарги у цій частині заслуговують на увагу ,рішення суду в частині стягнення відсотків підлягає скасуванню апеляційним судом , як постановлене із неправильним застосуванням та порушенням норм процесуального права , із постановленням в цій частині нового рішення – про відмову у задоволенні цих вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у апеляційній скарзі відповідач просила рішення суду скасувати повністю і повністю відмовити у задоволенні позову, не навівши при цьому жодних аргументів і доводів щодо незаконності рішення в частині стягнення суми основного боргу (тіла кредиту),а апеляційний суд встановив неправильність рішення суду лише в частині стягнення відсотків, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

З огляду на часткове задоволення неоскарженою частиною рішення позову на суму 7000 грн ,що становить 20 % від загальної суми заявлених позовних вимог у 35 000 грн , та відмови апеляційного суду у стягненні заборгованості 28 000 грн із загального розміру вимог , колегія суддів ,вирішуючи відповідно до положень ст.141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України питання пропорційності розміру стягуваних судових витрат ,вважає ,що судовий збір ,що підлягав компенсації позивачу (20 % задоволених вимог) відповідачкою складає 484,48 грн. грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги ,що підлягав коменсації ОСОБА_1 ( за відмовленні позивачу у 80 % вимог ) 2906,88 грн ,відтак вказані суми підлягають взаємозаліку ,із стягненням з позивача на користь відповідачки різниці у сумі 2422,4 грн.

Тому і частині стягнення судових витрат рішення суду підлягає скасуванню .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України-

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18.05.2026 року у частині стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 28 000грн і у частині стягнення судового збору ,- скасувати .

В задоволенні позову в частині вимог ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з відсотків за користування кредитом ,- відмовити.

Стягнути з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 різницю у сплачених судових зборах у справі в розмірі 2422,4 грн.

В іншій частині рішення залишається без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач С. Г. Копаничук

судді: Л.О. Голота

В.П. Рибчинський