Вирок від 31 серпня 2026 р. у справі №461/6037/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/6037/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/788/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року колегія cуддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження № 12023142360000752 від 05.10.2023 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Куликів Жовківського району Львівської області, громадянки України, українки, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , яка має судимість та засуджена за вироком Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2023 р., за ч.1 ст.309 КК України, до покарання у виді штрафу у розмірі 17000 грн, яке не виконано, на обліку не перебуває,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України,

за участю:

прокурора: ОСОБА_7 ,

обвинуваченої: ОСОБА_8 ,

за апеляційною скаргою прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_9 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2026 року щодо ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2026 року ОСОБА_10 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання призначене обвинуваченій ОСОБА_6 у виді штрафу в розмірі 17000 грн, за вироком Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2023 р., за ч.1 ст. 309 КК України, слід виконувати самостійно.

Стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_6 в дохід держави судові витрати у виді вартості проведених експертних досліджень в розмірі 13389, 36 грн.

Скасовано арешт, накладений на мобільний телефон марки «Аррlе», модель «Ірhопе 11» з корпусом фіолетово кольору у силіконової чохлі білого кольору ІМЕІ НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 .

Вирішено питання з речовими доказами в порядку ст. 100 КПК України.

Згідно вироку, обвинувачена ОСОБА_12 у невстановлений досудовим слідством час та у невстановленому досудовим слідством місці, але не пізніше 05.10.2023 р. за невстановлених слідством обставин, незаконно придбала у невстановленої досудовим розслідуванням особи, особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - «РVР», та зберігала при собі для власного вживання без мети збуту. У подальшому, цього ж дня, приблизно о 19:00 год., ОСОБА_12 , перебуваючи на вул. І.Франка, 84 у м. Львові, була зупинена працівниками поліції, які виявили та в подальшому вилучили у неї зіп-пакет із речовиною блідо-коричневого кольору, в якому виявлено РVР, який віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, масою 0,4709 грам; зіп-пакет із речовиною білого кольору, в якому виявлено РVР, який віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, масою 0,4993 грам; паперовий згорток з речовиною сірого кольору, в якому виявлено РVР, який віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, масою 0,5436 грам; зіп-пакет з речовиною блідо-коричневого кольору, в якому виявлено РVР, який віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, масою 0,0335 грам; паперовий згорток із кристалоподібною речовиною коричневого кольору, в якому виявлено РVР, який віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, масою 0,1014 грам. Загальна маса вилучених особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено: «РVР» складає 1,6487 грам, що становить великі розміри.

Таким чином, ОСОБА_12 вчинила незаконне придбання, зберігання особливо небезпечних психотропних речовин у великих розмірах без мети збуту, вчиненому протягом року після засудження за цією статтею, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.309 КК України.

Крім того, обвинувачена ОСОБА_12 у невстановлений досудовим слідством час та у невстановленому досудовим слідством місці, але не пізніше 14.03.2024 р., за невстановлених слідством обставин, незаконно придбала у невстановленої досудовим розслідуванням особи особливо небезпечну психотропну речовину, обіг яких заборонено - «4-ММС», особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - «РVР», психотропну речовину, обіг якої обмежено - «амфетамін» особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - «канабіс» та зберігала при собі для власного вживання без мети збуту. У подальшому, цього ж дня, приблизно о 01:00 год., ОСОБА_12 , перебуваючи на вул. Тершаковців, 8 у м. Львові, була зупинена працівникам патрульної поліції, які виявили та в подальшому вилучили у неї скляну лампочку з нашаруванням речовини, в якій виявлено РVР, який віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, масою 0,0068 грам; зіп-пакет із кристалічною речовиною білого кольору, в якій виявлено 4-ММС, який віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, масою 0,7947 грам; зіп-пакет із кристалічною речовиною блакитного кольору, в якому виявлено РVР, який віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, масою 0,6283 грам; зіп-пакет із порошкоподібною речовиною білого кольору, в якому виявлено амфетамін, який віднесено до психотропних речовин, обіг яких обмежено, масон 0,0384 грам; зіп-пакет із речовиною рослинного походження зеленого кольору, теж виявлено канабіс, який віднесений до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено, масою 0,15 грам.

Таким чином, ОСОБА_12 вчинила незаконне придбання, зберігання особливо небезпечних психотропних речовин, особливо небезпечних наркотичних засобів без мети збуту, вчиненому протягом року після засудження за цією статтею, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.309 КК України.

Не погоджуючись з оскаржуваним вироком прокурор подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до даного покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2023 та призначити ОСОБА_6 , за сукупністю вироків остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцяти тисяч) грн. та 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ч.3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцяти тисяч) грн виконувати самостійно.

Не оспорюючи доведеності вини обвинуваченої та правильності кваліфікації її дій, апелянт вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню оскільки є незаконним з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання.

Апелянт наголошує, що судом першої інстанції не було враховано те, що приписи ч.1 ст.71 КК України є імперативними та підлягають обов`язковому виконанню.

Апелянт покликається, що судом вірно зазначено у вироку про засудження ОСОБА_8 за вироком Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2023, за ч.1 ст. 309 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 грн, який станом на момент ухвалення оскаржуваного вироку не був виконаний. При цьому зазначено, що кримінальне правопорушення, за ч.2 ст. 309 КК України, ОСОБА_8 скоїла 05.10.2023, тобто після поставлення вироку від 01.08.2023 і до повного відбуття покарання за ним.

Відтак судом першої інстанції правильно визначено вид та розмір покарання за нове кримінальне правопорушення, однак неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не застосовано ст. 71 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_7 про задоволення апеляційної скарги прокурора, міркування обвинуваченої ОСОБА_8 , яка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, але просила пом`якшити покарання, вивчивши матеріали кримінального провадження, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з частиною другої статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення та повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

У суді апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції були належним чином досліджені обставини справи, які є в матеріалах кримінального провадження. Висновок суду, про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні зазначеного у вироку суду кримінального правопорушення, відповідає фактичним обставинам справи та є обґрунтованим.

Наведеним у вироку доказам суд першої інстанції дав належну правову оцінку, вірно кваліфікував дії обвинуваченої ОСОБА_8 , за ч.2 ст. 309 КК України.

Розгляд справи в суді першої інстанції, за згодою учасників процесу, був проведений в порядку ч.3 ст. 349 КК України.

Оскільки фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, колегія суддів не проводить детальний їх аналіз і відповідно до ст. 404 КПК України перевіряє вирок суду першої інстанції лише в межах апеляційної скарги.

Що стосується призначеного ОСОБА_8 покарання, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Колегія суддів погоджується з покликанням прокурора про те, що суд першої інстанції ухвалив вирок з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання.

Згідно п.4 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Дії обвинуваченої ОСОБА_8 судом першої інстанції вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 309 КК України та їй призначено за даною статтею покарання у виді 1 року позбавлення волі, у відповідності до чинного законодавства.

Крім того ОСОБА_8 була засуджена вироком Франківського районним судом м. Львова від 01.08.2023, за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу, який не відбула.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно з п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст. 71 КК України) маючи на увазі, що при визначенні покарання за правилами ст. 71 КК України до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку. При вчиненні нового злочину особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі, його невідбутою частиною треба вважати строк, який залишився на момент обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою за новий злочин, а якщо такий захід не обирався - то строк, який залишився після постановлення останнього за часом вироку.

Зазначених вимог Галицьким районним судом м. Львова не дотримано, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, зокрема не застосовано положення ст. 71 КК України.

Так, положеннями ст. 71 КК України не передбачено можливості зарахування в строк відбуття покарання за новим вироком відбутого строку покарання за попереднім вироком, з яким призначається остаточне покарання за сукупністю вироків, а приєднується, повністю чи частково, лише покарання, невідбуте за попереднім вироком.

Відтак, суд першої інстанції, встановивши факт попередньої судимості ОСОБА_8 та невиконання покарання у виді штрафу, дійшов висновку про необхідність його самостійного виконання виключно на підставі ч.3 ст.72 КК України, фактично не застосувавши вимоги ст. 71 КК України та не визначивши остаточне покарання за сукупністю вироків.

Як зазначено Верховним Судом, виходячи із законодавчих приписів, у разі, якщо порушується хоча б один із принципів кримінального права, то руйнуються окремі елементи відповідної структури, і як наслідок - рішення суду містить помилку.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24 червня 2026 року (справа №607/9097/20) чітко зазначені висновки про порядок застосування норм права, зокрема ч. 1, 4 ст. 70 та ст. 71 КК України.

Зазначених обставин суд першої інстанції не врахував, внаслідок чого допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягає застосуванню, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КК України, є підставою для зміни або скасування вироку суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню та незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

За таких обставин, апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою, відповідає вимогам кримінального та кримінального процесуального закону та підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції - скасуванню в частині призначеного покарання обвинуваченій ОСОБА_8 та ухваленні нового вироку в цій частині.

Згідно п.3 ч.1 ст. 407 КПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

У такому випадку, апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 420 КПК України, має ухвалити свій вирок, яким ОСОБА_8 визначити остаточне покарання, що відповідає положенням ст. ст. 65, 71 КК України та буде необхідним, достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Дії ОСОБА_8 підставно кваліфіковано за ч. 2 ст. 309 КК України, оскільки вона вчинила незаконне придбання, зберігання особливо небезпечних психотропних речовин, особливо небезпечних наркотичних засобів без мети збуту, вчинене протягом року після засудження за цією статтею, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.309 КК України.

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_8 покарання за встановлених судом першої інстанції обставин, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, який згідно зі ст. 12 КК України відносяться до категорії нетяжкого злочину.

Суд апеляційної інстанції враховує дані про особу ОСОБА_8 , яка має судимість, за якою покарання не відбуто; особу обвинуваченої, яка на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває; обставини, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченій, судами першої та апеляційної інстанції не встановлено; утримується під вартою за підозрою у вчиненні іншого кримінального правопорушенням, пов`язаного зі збутом наркотичних засобів.

Обвинуваченою ОСОБА_8 не сплачено штраф у розмірі 17 000 грн за вироком Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2023, за ч. 1 ст. 309 КК України.

Відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд апеляційної інстанції, керуючись принципом справедливості, визнає за неможливе досягти мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства та дійшов висновку про необхідність призначення їй, з огляду на зазначене вище в сукупності, покарання у вигляді позбавлення волі (з урахуванням вимог ст. 63 КК України), адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченою кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме її виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння, в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 309 КК України з його розміром, за якою кваліфіковано її дії - на строк 1 (один) рік.

Відтак, з урахуванням того, що засуджена ОСОБА_8 після постановлення вироку Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2023, яким їй призначено покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 грн і до повного відбуття покарання, вчинила по даній справі інкриміноване їй кримінальне правопорушення, колегія суддів вважає необхідним до покарання, призначеного за даним вироком, приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком, згідно вимог ч.1 ст. 71 КК України.

Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, остаточно визначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

При застосуванні правил ст.71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Водночас за умови, що невідбута частина покарання за попереднім вироком є основним покаранням у виді штрафу, кримінально-правова норма, передбачена ч. 1 ст. 71 КК України, конкретизується нормою, визначеною у ч.3 ст. 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2023 року ОСОБА_8 визнана винуватою за ч.1 ст.309 КК України та їй призначене покарання у виді штрафу в розмірі 17000 грн. Вказаний вирок набрав законної сили. Однак ОСОБА_8 , будучи засудженою за вироком Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2023 року ОСОБА_8 вчинила новий злочин у даному кримінальному провадженні, не відбувши покарання за попереднім вироком суду у виді штрафу.

Разом з цим, незважаючи на те, що обвинувачена фактично не відбула покарання за попереднім вироком, та вчинила кримінальне правопорушення у даному кримінальному провадженні, суд першої інстанції в порушення вимог кримінального закону, призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік, без застосування вимог ст.71 КК України, а відразу застосував відразу вимоги ч.3 ст. 72 КК України.

За наведених обставин апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи прокурора, що слугує підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання та ухвалення в цій частині нового вироку.

Ухвалюючи новий вирок в частині призначеного покарання, колегією суддів враховує те, що обвинувачена, будучи засудженою та не відбувши призначене покарання за попереднім вироком, вчинила новий злочин, що свідчить про відсутність усвідомлення обвинуваченою невідворотності покарання за вчинення протиправних дії та її небажання зробити висновки та стати на шлях виправлення.

Колегія суддів вважає, що покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності відповідальності, що відповідає вимогам ст.65 КК України.

Статтею 68 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст.1 КК України - Кримінальний кодекс України, між іншим, має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини даного кримінального провадження, беручи до уваги особу обвинуваченої, тяжкість скоєного нею кримінального правопорушення, керуючись вимогами кримінального закону та передбачених цим законом санкцій, колегія суддів вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченої можливо лише в умовах ізоляції від суспільства.

Визначаючи порядок та принцип призначення покарання обвинуваченій апеляційний суд враховує, що кримінальне правопорушення у даному кримінальному провадженні було вчинене після ухвалення вироку Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2023, а саме 05.10.2023, 14.03.2024, тобто в той час, коли ОСОБА_8 не відбула призначене покарання, у зв`язку з чим остаточне покарання обвинуваченій визначається із застосуванням положень ч.1 ст.71 КК України. При цьому, відповідно до положень ч.3 ст.72 КК України, покарання у виді штрафу – слід виконувати окремо.

На думку колегії суддів, таке покарання необхідне з метою виправлення та перевиховання обвинуваченої, попередження скоєння нею нових кримінальних правопорушень у майбутньому, охорони прав і свобод громадян, встановленого правопорядку, забезпечення зміцнення законності, сприяння запобігання кримінальним правопорушенням, виховання у дусі точного та неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, свобод, честі й гідності інших громадян, а також відповідальності перед суспільством.

Вказане покарання, на переконання апеляційного суду, є справедливими, необхідними і достатніми для виправлення ОСОБА_11 .

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК, підставами для скасування судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п.2 ч.1 ст.420 КПК, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш тяжкого покарання.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги прокурора заслуговують на увагу, тому вирок суду першої інстанції, на підставі п.4 ч.1 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК – підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, з постановленням, за правилами ст.420 КПК, апеляційним судом у цій частині нового вироку.

Керуючись ч.15 ст. 615, ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, 424, 532 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_9 – задовольнити.

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2026 року яким ОСОБА_10 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, за ч.2 ст. 309 КК України - скасувати в частині призначення покарання.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, за ч.2 ст. 309 КК України, та призначити їй покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України до даного покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2023 та призначити ОСОБА_6 , за сукупністю вироків, остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцяти тисяч) грн та 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ч.3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцяти тисяч) грн. виконувати самостійно.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вироку набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4