Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №334/3418/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 01.09.2026 Справа № 334/3418/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/3418/25 Головуючий у 1-й інстанції: Філіпова І. М.

Провадження № 22-ц/807/1679/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В., Волчанової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Фельського Сергія Леонідовича на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову зазначено, що 20 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис за №305, який 27 червня 2017 року розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя (справа №334/1320/17).

Під час перебування у шлюбі у сторін народилася дитина – донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з ОСОБА_1 та знаходиться на його утриманні.

З кінця 2017 року ОСОБА_2 не цікавиться своєю донькою та не відвідувала її жодного разу. ОСОБА_1 без участі ОСОБА_2 , самостійно піклується про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, всіляко сприяє здобуттю нею освіти, готує її до самостійного життя, тощо. Цікавиться розвитком дитини в закладі освіти, відвідує батьківські збори. Вдома дитина має все необхідне для життя та розвитку.

Відповідач на протязі вже тривалого часу долею дитини не цікавиться, жодної участі у її вихованні не приймає, не переймається про стан її здоров`я, й у решті решт навіть не спілкується з нею та не відвідує її, тобто не виконує жодного із обов`язків щодо виховання та розвитку дітей, як це встановлено ст.ст.11, 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Дитина не отримує від матері одягу, взуття, необхідного приладдя для її розвитку; подарунки на дні народження відповідач доньці також не дарує і не пересилає. На підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2020 року місце проживання дитини визначено разом з позивачем, стягнуто з відповідача аліменти на утримання доньки на користь позивача у розмірі 889,50 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 19.09.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

За час навчання ОСОБА_3 у Комунальному закладі «Запорізька загальноосвітня санаторна школа-інтернат №7 І-ІІ ступенів» Запорізька обласна рада, відповідач дитину у навчальному закладі не відвідувала, з класним керівником та учителями школи не спілкувалась, успішністю доньки не цікавилась, батьківські збори не відвідувала. Окрім того, відповідач має значну заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір яких перевищує суму відповідних платежів за шість місяців і становить 32 287,50 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, виданим 01 березня 2025 року державним виконавцем Носенко С.О..

ОСОБА_2 покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Всі питання щодо виховання вирішуються ним самостійно без участі та підтримки з боку матері. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини матір`ю, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення ОСОБА_2 до своїх батьківських обов`язків.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

30.09.2025 року до суду першої інстанції надійшла заява від районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, як органу опіки та піклування, щодо не можливості надати висновок про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки було встановлено, що ОСОБА_2 за адресою, вказаною у позові не мешкає тривалий час, номер телефону відсутній. Крім того, органом опіки та піклування було встановлено, що за адресою вказаною у позові, позивач з дитиною також не мешкає (квартира продана), а фактично проживає у м. Кременчук Полтавської області.

14.10.2025 року до суду першої інстанції представником позивача було подано клопотання про залучення в якості третьої особи Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради, як органа опіки та піклування, а також зобов`язання надати висновок у справі.

Ухвалою суду від 14.10.2025 року, клопотання представника задоволено у повному обсязі. Ухвалою суду від 01.12.2025 року задоволено клопотання третьої особи, було замінено третю особу Крюківську районну адміністрацію Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як орган опіки та піклування.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 у в особі представника - адвоката Фельського Сергія Леонідовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції помилково надав перевагу формальному збереженню юридичного статусу матері, не оцінивши, чи відповідає таке збереження реальним інтересам дитини. Натомість, не врахував, що дії відповідачки свідчать про свідому та винну поведінку ОСОБА_2 в ухиленні від виконання обов`язків щодо виховання дитини. Зазначені обставини підтверджуються наданими позивачем доказами, довідкою з навчального та медичного закладу, актом проживання, поясненнями свідків та іншими доказами наявними в матеріалах справи, на які суди не звернули уваги. Причина зникнення матері з життя дитини стала її свідома поведінка. Натомість батько належним чином виконував свої батьківські обов`язки: дитина навчається в школі, забезпечена належним доглядом і харчуванням, він піклувався про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, створив належні умови для розвитку її природних здібностей і підготовки до самостійного життя.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Глушко З.В. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у сумі 16 000 грн.

Треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як орган опіки та піклування, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, а саме шляхом надсилання судової повістки-повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», що підтверджується довідкою відповідального працівника суду про доставку судової повістки-повідомлення до їх електронного кабінету 30.06.2026 року ( т. 3 а.с.39, а.с. 43) до апеляційного суду не з`явилися. Від зазначених осіб на адресу апеляційного суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності. Просять ухвалити судове рішення в інтересах дитини ( т.3 а.с. 90-92,94-95).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності вищезазначених третіх осіб в даному судовому засіданні.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд керувався тим, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками ОСОБА_2 , які б свідчили про її ухилення від виховання дитини, а тому відсутні підстави, передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України, для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав. Відсутність спілкування між матір`ю та дочкою обумовлена зокрема тим, що відповідач з 2017 року мешкає у Туреччині, одружена, наразі перебуває у відпустці по догляду за малолітніми дітьми, з об`єктивних причин немає змоги відвідувати Україну досить часто. Цей факт беззаперечно впливає на можливість регулярного спілкування між ними, проте не свідчить про те, що ОСОБА_2 умисно не піклується про фізичний і духовний розвиток свої дитини. У той же час обставини викладені позивачем у позовній заяві не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. У 2023 році відповідачка погасила борг по аліментах у повному обсязі, проте наразі знову має заборгованість. Під час відвідання України бачилися з дочкою, регулярно спілкується з позивачем щодо дитини, кожного року поздоровляє дитину з днем народження та дарує подарунки. Отже немає підстав стверджувати, що відповідачка умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 20 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис за №305 від 20 вересня 2014 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2017 року даний шлюб між сторонами розірвано (справа №334/1320/17). Дане рішення набуло законної сили 08 липня 2017 року (т.1 а.с.15-зворот-16).

Під час перебування у шлюбі, у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина – донька ОСОБА_3 , батьком якої вказаний ОСОБА_1 , матір`ю – ОСОБА_2 , що підтверджується копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 видане повторно Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 23 жовтня 2018 року, актовий запис №817 (т.1 а.с.17).

Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2020 року у справі №334/6725/19 року, визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 .. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 889,50 грн (т.1 а.с.13-14).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Носенко С.О., розмір заборгованості ОСОБА_2 по аліментам за період з червня 2023 року по лютий 2025 року складає 32 287,50 грн (т.1 а.с.18).

Відповідно до копії довідки №591 від 05 грудня 2024 року, виданої Комунальним закладом «Запорізька загальноосвітня санаторна школа – інтернат №7», ОСОБА_3 навчається у 4-Б класі та на повному державному забезпеченні не перебуває (т.1 а.с.19).

Відповідно до копії довідки №592 від 05 грудня 2024 року, виданої Комунальним закладом «Запорізька загальноосвітня санаторна школа – інтернат №7», ОСОБА_2 , матір учениці ОСОБА_3 , контакт з освітнім закладом у 1 семестрі 2024/2025 навчального року не підтримувала, успішністю доньки не цікавилася, з учителями та класним керівником не спілкувалася, батьківські збори не відвідувала. Забирає з освітнього закладу ученицю виключно батько ОСОБА_1 (т.1 а.с.20).

Згідно до заяви представника третьої особи, районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, від 30.09.2025 року, 13.06.2025 спеціалісти відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради спільно з патрульною поліцією в профілактичному рейді відвідали ОСОБА_2 за вказаною в позовній заяві адресою: АДРЕСА_1 , однак потрапити до помешкання не вдалося, двері не відчинили. Телефон для зв`язку в позовній заяві не вказаний. Сусіди повідомили, що ОСОБА_2 вони не знають за цією адресою проживають зовсім інші люди. З ОСОБА_1 орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району не може провести відповідну роботу для вирішення питання по суті, здійснити обстеження житлово-побутових умов батька, запросити його на засідання комісії з питань захисту прав дитини при районній адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, де вирішуються питання по суті, оскільки вищевказаний громадянин не є мешканцем Дніпровського району м. Запоріжжя (оскільки квартиру в якій громадянин був зареєстрований продано весною 2025 року. З 05.05.2025 року квартиру винаймає родина ОСОБА_4 що підтверджується поясненням від 09.07.2025 гр. ОСОБА_5 ). 17.07.2025 відділом служби отримано від Запорізького міського центру соціальних служб лист «Про надання інформації щодо родини ОСОБА_6 » де зазначено, що за адресою АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_6 зі своєю донькою не проживає.

26.08.2025 відділом служби отримано листа від Кременчуцької гімназії № 19 «Інформація щодо малолітньої ОСОБА_3 » про те, що ОСОБА_1 було надано всі необхідні документи для зарахування дитини до гімназії. 23.09.2025 відділом служби отримано листа від КЗ «Запорізького обласного академічного ліцею «АЛЬТА» ЗОР про те, що наказом від 06.06.2025 року № 215 у, довідки Кременчуцької гімназії №19 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 04.06.2025 № 01-49/203, малолітня ОСОБА_3 була відрахована у встановленому порядку. Також під час судового засідання 10.09.2025 гр. ОСОБА_1 повідомив, що він влітку отримав довідку ВПО де зазначено місце реєстрації: м. Кременчук. Також позивач повідомив, що він спілкується в телефонному режимі з відповідачкою по справі (номер мобільного телефону ні в позові, а ні спеціалістам не надано). Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району не може провести відповідну роботу для вирішення питання по суті, провести акти обстеження житлово-побутових умов родини ОСОБА_6 , запросити батьків на засідання комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району де вирішуються питання доцільності/недоцільності оскільки позбавлення батьківських прав, родина ОСОБА_6 не мешкають у м. Запоріжжя. Саме через це надати висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району не має змоги (т.1 а.с.67-70)

Згідно копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1631-5003663658 від 22.04.2025 року, фактичне місце проживання ОСОБА_3 – АДРЕСА_3 (т.1 а.с.76).

Відповідно до копії інформації про ученицю 5-В класу ОСОБА_3 , надану Кременчуцькою гімназією №19 від 19 вересня 2025 року за вих. №01-49/386, з 15.08.2025 року дитина зарахована до гімназії. Батько, ОСОБА_1 відповідально ставиться до утримання, виховання та навчання дитини, систематично спілкується з класним керівником, цікавиться поведінкою та успіхами дитини, відвідує батьківські збори, дослухається до порад та рекомендацій педагогів. Мати дитини, ОСОБА_2 , до гімназії не приходила, з класним керівником не спілкувалася, не цікавиться навчанням дочки (т.1 а.с.75).

Відповідно до копії квитанції від 12.06.2023 року, ОСОБА_2 погасила борг по аліментах у ВП № 62220036 у розмірі 47519,70 грн (т.1 а.с.139).

Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 начальнику відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради від 31.07.2019 року, відповідно до яких вбачається, що ОСОБА_2 звернулася з заявою щодо створення перешкод у спілкуванні з ОСОБА_3 , які чинить позивач, а також встановлення графіку спілкування матері з дитиною. ОСОБА_1 у заяві вказує, що 24.07.2019 року коли матір бажала побачитися з дочкою, дитина хворіла, тому він відмовив у зустрічі. У дитини сформований розпорядок дня, який матір не враховує. Вказує, що не чинить перешкоду у спілкуванні ОСОБА_2 з дочкою (т.2 а.с.168-169).

Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді спорів щодо позбавлення батьківських прав участь органу опіки та піклування є обов`язковою. За положенням ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Відповідно до висновку органу опіки піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 12 лютого 2026 №518, орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спеціалістами служби у справах дітей 02.01.2026 року було обстежено умови проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 . За вказаною адресою мешкає ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_7 , дочкою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (донька дружини позивача). Дитині забезпечено належні умови для проживання та навчання. У ході спілкування з малолітньої ОСОБА_8 було встановлено, що її вихованням займається батько та мачуха, яку вона називає матір`ю. ОСОБА_10 матір дитина давно не бачила, останнього разу спілкувалася через мобільний зв`язок влітку 2025 року, мати привітала її з днем народження. Дитина вказала, що підтримує наміри батька позбавити матір батьківських прав, оскільки вважає, що так буде краще, але не проти продовжувати спілкуватися з матір`ю. На засіданні комісії ОСОБА_1 просив надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав у зв`язку з тим, що матір самоусунулася від виховання дитини, не цікавиться її життям та здоров`ям, не спілкується з нею, не підтримує матеріально. Мати дитини у режимі відеоконферензв`язку пояснила, що перебуває у Туреччині, не має змоги часто приїздити до дочки, проте вона не ухиляється від виконання батьківських обов`язків, бажає брати участь у вихованні дочки та спілкуватися з нею, проте батько чинить перешкоди їй. Вона має наразі двох дітей 7-ми місяців та 2-х років, за якими здійснює догляд, через яких не може прихати до України

(т.1 а.с.175-178).

Малолітня ОСОБА_3 у судовому засіданні розповіла, що мешкає у м. Кременчук з батьком, мачухою та молодшою сестрою. Про рідну матір знає, що її звуть ОСОБА_11 та зо вона мешкає у Туреччині. Матір їй рідко телефонує, останній раз близько трьох років тому, бачила її останнього разу десь у віці п`яти років. Батько їй розповідав. що матір мешкає у Туреччині, в неї є ще двоє дітей. Матір не дзвонить не питає як справи, не вітає зі святами, тільки телефон подарувала. Батько спочатку купив їй телефон, потім прийшов подарунок від матері, тому батько продав телефон, який він купив, а їй віддав гроші, які вона витратила в магазині «Аврора». Дитина повідомила, що інколи можливо вона б хотіла спілкуватися з матір`ю, проте великого бажання немає. Час коли проживала з матір`ю не пам`ятає, лише період коли мешкала у ОСОБА_12 , жила в неї кілька місяців, а потім її забрала бабуся (матір батька), відвезла її у м. Дубно, де їй дуже сподобалося. Жила з бабусею, тому що батькові був потрібен час після того як матір покинула їх. Після цього вона жила у м. Запоріжжя з батьком у будинку бабусі.

Свідок ОСОБА_13 , пояснив, що позивач є його сином. Відповідачка проживає за кордоном, вихованням онуки, ОСОБА_3 , займається син та його дружина, тому вважає правильним позбавити матір батьківських прав. В 2016 році відповідачка пішла від сина, забрала дитину з собою. Десь наприкінці 2017 року ОСОБА_2 залишила дитину подрузі та поїхала у Туреччину, обіцяла повернутися через місяць, але не повернулася. Після цього син забрав онуку до себе. У 2018 році ОСОБА_2 приїздила в Україну, бачилася з дитиною, привозила їй якісь подарунки. Зі слів сина, відповідач матеріально не допомагає, свідку не відомо чи дарує вона подарунки дитині. ОСОБА_1 познайомився з відповідачкою в його кафе, в якому працювала офіціанткою. Також, відповідачка здійснювала догляд за тещею свідка, проте це було до одруження з її сином та за вказану роботу вона отримувала гроші. Розійшлися сторони через зраду ОСОБА_2 , потім вона забрала дитину та пішла з їх будинку.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що наразі перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , разом вони мешкають з кінця 2024 року, з ОСОБА_3 в свідка склалися гарні стосунки, вона називає її мамою. Свідку відомо, що лише в літку 2025 року відповідач спілкувалася з дитиною по відеозв`язку, вона надіслала подарунок на день народження та хотіла поговорити, під час розмови говорила, що хоче надалі спілкуватися з дитиною, але на зв`язок більше не виходила. Відповідач тримає зв`язок з дитиною через ОСОБА_1 . Свідку не відомо, чи приїздила відповідач до України, проте грошей на утримання дитини вона не надсилає, аліменти не сплачує, має борг. ОСОБА_3 про відповідача не згадує, нічого про неї не питає, хоча розуміє хто вона. Свідок підтримує чоловіка, вважає, що для дитини краще буде, якщо вона її всиновить, щоб дитина росла у повноцінній родині.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що ОСОБА_2 є племінницею її чоловіка, вони раніше підтримували дружні стосунки, свідок часто допомагав їй з дитиною – відповідач залишала в неї ОСОБА_3 , якщо їй було потрібно поїхати у справах. Часто вона привозила дитину вранці, а забрала лише ввечері. Згодом свідок дізналася, що ОСОБА_14 залишала їй дитину, а сама у цей час зраджувала чоловіка з його двоюрідним братом. Навіть залишила їй хвору дитину, довелося викликати швидку допомогу, а ОСОБА_2 приїхала лише під вечір. Коли вже ОСОБА_2 пішла від чоловіка, їй були потрібні гроші, власниця квартири,яку вона знімала, запропонувала їй роботу в Туреччині. ОСОБА_2 поїхала за кордон, дочку залишила у свідка. Позивач знав, що дитина мешкає у свідка, кожні вихідні приходив до дочки, через приблизно три місяці забрав дитину до себе. ОСОБА_2 приїхала відразу до України, сварила свідка, що вона віддала дитину позивачу. Ще відповідачка приїздила десь п`ять років тому, бачилася з дитиною, батько не перешкоджав зустрічі її з дочкою. Свідку також відомо, що ОСОБА_2 вийшла заміж у Туреччині, має дітей, живе повністю на утриманні чоловіка, аліменти не платить.

Між сторонами склались правовідносини з приводу невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків та позбавлення її батьківських прав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.

У справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Апеляційний суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23).

Судом встановлено, що відповідачка з 2017 року мешкає у Туреччині, одружена, наразі перебуває у відпустці по догляду за малолітніми дітьми, з об`єктивних причин немає змоги відвідувати Україну досить часто. Незважаючи на вказані об`єктивні обставини, відповідач намагається зберігати сімейний зв`язок з дочкою через спілкування з позивачем.

Також, судом належним чином оцінено надані сторонами скріншоти переписки через месенджери. Є очевидним, що між сторонами напружені, конфліктні стосунки, у тому числі щодо матеріального забезпечення дитини, спілкування між сторонами зводиться до взаємних образ та сварок. З іншого боку, відповідач регулярно цікавиться дитиною, станом її здоров`я ( переписка щодо перелому, корсету), просить позивача про можливість поспілкуватися з дочкою, пропонувала забрати дитину після початку повномасштабного вторгнення, . Відповідач надсилає дитині подарунки, поздоровляє з днем народження, купує подарунки, які завчасно погоджені та схвалені позивачем.

У той же час обставини викладені позивачем у позовній заяві не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Позивач стверджував, що відповідачка покинула ОСОБА_3 у 2017 році, батьківські обов`язки не виконувала, з дитиною не спілкувався, аліменти не сплачувала, життям та здоров`ям дитини не цікавилася взагалі.

Проте судом встановлено, що у 2023 році відповідачка погасила борг по аліментах у повному обсязі, проте наразі знову має заборгованість, під час відвідання України бачилися з дочкою, регулярно спілкується з позивачем щодо дитини, кожного року поздоровляє дитину з днем народження та дарує подарунки.

Аргументи позивача зводяться до бажання майбутнього усиновлення ОСОБА_3 його дружиною ОСОБА_7 , що не є підставою для позбавлення матері батьківських прав.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Щодо висловленої думки дитини, суд першої інстанції вірно враховав, що з 2017 року ОСОБА_3 мешкає разом з батьком, тобто з дворічного віку, фактично матері не пам`ятає, зустрічі були не тривалими та через значний проміжок часу, батько не сприяв підтриманню сімейних стосунків дитини з матір`ю. Є очевидним, що такий тривалий розрив з матір`ю має негативні наслідки сімейних стосунків матері та дитини, її більшу прив`язаність до батька та його дружини, яку вона сприймає як матір. Проте дитина не відмовляється від спілкування з відповідачкою, не висловлює негативного ставлення до матері, хоче підтримувати спілкування з нею, незважаючи на досить неприязні відносини між позивачем та відповідачем.

Суд першої інстанції критично оцінив покази свідків, з чим погоджується колегія суддів, оскільки вони є або членами сім`ї позивача, або близькими друзями, тому їх покази не є досить об`єктивні. Свідок ОСОБА_13 , дідусь дитини, стверджував, що матір дитині подарунки не дарує, з нею не спілкується. Проте, судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у 2024 році відповідачка подарувала дитині фотоапарат, у серпні 2025 року відповідачка подарувала на день народження дочці мобільний телефон, яким дитина користується і наразі. Свідок ОСОБА_7 , як дружина позивача та особа, яка має намір усиновити дитину, є зацікавленою у певному результаті розгляду, тому не може надавати об`єктивну оцінку стосунками дитини з матір`ю. Свідок ОСОБА_12 досить докладно розповідала про події 2017 року, коли дитина кілька місяців мешкала в неї, проте їй нічого не відомо про стосунки дитини з матір`ю на теперішній час, з її пояснень вона наразі ані з батьком, ані з матір`ю дитини не спілкується.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним.При цьому суд діяв у межах своєї дискреції.

Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Встановивши відсутність доведення факту свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно дитини.

Суд першої інстанції інстанції дійшов правильного висновку про те, що у цій справі позбавлення батьківських прав відповідачки стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відповідає інтересам дитини.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Очевидно, що сімейні відносини мають "складний" характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною й її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06, пункт 49).

Наявності таких обставин у цій справі позивачем не доведено.

З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованим та таким, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у апеляційній скарзі.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що відповідачка має заборгованість зі сплати аліментів не дають підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанова Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 623/2117/21, провадження № 61-14831св25).

Інші доводи апеляційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який на думку позивача, свідчить про обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка обгрунтовано викладена в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом рішення та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Фельського Сергія Леонідовича –залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 02 вересня 2026 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя

Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Кухар С.В.