Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №344/12571/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/12571/26

Провадження № 33/4808/559/26

Категорія ч. 1 ст. 122-2 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І. П.

Суддя-доповідач Повзло

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду Повзло В.В., за участю адвоката Любчика С.Р. та ОСОБА_1 ,

розглянувши апеляційну скаргу адвоката Любчика Сергія Романовича, що діє в інтересах особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі дев`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 153 (сто п`ятдесят три) гривні, стягнуто судовий збір,

ВСТАНОВИВ:

Суддя суду першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 вчинив невиконання водіями вимог про зупинку.

Так, 28 червня 2026 року близько 03 год. 30 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Хриплинська, 11, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Hyundai» н.з. НОМЕР_1 , не виконав законної вимогу про зупинку поданою спеціальним звуковим сигналом та проблисковими маячками синього та червоного кольору, був зупинений шляхом переслідування. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.4. Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В апеляційній скарзі адвокат Любчик С.Р. просить постанову судді суду першої інстанції скасувати, закрити провадження у справі.

Вважає рішення суду першої інстанції винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що ОСОБА_1 був позбавлений права на захист, оскільки йому не було вручено і надіслано протокол про адміністративне правопорушення.

Вказує, що матеріали справи не місять доказів, що транспортним засобом керував саме ОСОБА_1 , а тому він не є суб`єктом правопорушення. Того дня транспортним засобом керував ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 перебував у вказаному автомобілі на задньому сидінні.

Звертає увагу, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у клопотанні про виклик свідків, які були очевидцями події.

Наголошує, що у довідці щодо отримання ОСОБА_1 посвідчення водія не вказано дату і місце їх складання, а тому вона не може бути доказом у справі.

Також наголошує, що копія протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП не може бути доказом у справі, оскільки ґрунтується на припущенні, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник Любчик С.Р. з`явилися в судове засідання апеляційного суду. Їм роз`яснені права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 271 КУпАП, відповідно. Клопотань не заявлено.

Перевіривши матеріали справи, мотиви і доводи апеляційної скарги, вважаю, що її необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

При цьому, вважаю за необхідне наголосити на тому, що згідно практики Європейського суду з прав людини(далі - ЄСПЛ), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду («Пономарьов проти України»).

Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, крім іншого є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст. 252 КУпАП оцінка доказів відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

За приписами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розгляд справи відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи.

Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.

Вважаю, що суддя суду першої інстанції дотримався цих вимог закону та належним чином з`ясував обставини, що свідчать про наявність або відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, та обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що висновок судді суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими доказами, що узгоджуються між собою, та яким суддя дав належний аналіз і оцінив їх у сукупності, в тому числі на предмет того, чи вони отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, є належними та допустимими.

Щодо твердження апелянта про те, що ОСОБА_1 був позбавлений права на захист, оскільки йому не було вручено і надіслано протокол про адміністративне правопорушення, доходжу наступних висновків.

Так, за змістом ст. 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Вручення копії протоколу про адміністративне правопорушення є важливою гарантією того, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ознайомлена зі змістом обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення та має можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.

В той час, аналіз змісту протоколу про адміністративні правопорушення та відеозаписів дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 відмовився отримати його копію під розписку.

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 повідомив, що йому відомий зміст обвинувачення.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 знав про складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП відносно нього, він був ознайомлений з його змістом поліцейським, в суді першої інстанції адвокат ознайомився з матеріалами справи, йому був відомий зміст висунутого обвинувачення, він користується передбаченими законодавством правами, зокрема правом на захист, про що свідчить залучення адвоката, який представляє його інтереси в суді, тому вважаю, що у даному випадку не порушено право ОСОБА_1 на захист.

Вважаю, що судом першої інстанції було в повному обсязі досліджено надані матеріали та прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.

Суддя суду першої інстанції, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності і взаємозв`язку, з`ясувавши фактичні обставини справи, обґрунтовано дійшов висновку про доведеність факту порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху та про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.

Висновок судді суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, підтверджується:

Протоколом про адміністративне правопорушення від 28 червня 2026 року серії ЕПР1 №705020 (а.с. 1) 28 червня 2026 року близько 03 год. 30 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Хриплинська, 11, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Hyundai» н.з. НОМЕР_1 , не виконав законної вимогу про зупинку поданою спеціальним звуковим сигналом та проблисковими маячками синього та червоного кольору, був зупинений шляхом переслідування. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.4. Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.

Протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою – інспектором 1В1Р УПП бат УПП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Ковалюк Т.Я., з дотриманням вимог ст. 254 КУпАП, з заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним.

ОСОБА_1 від підпису та дачі пояснень відмовився.

Відеозаписами, які містяться на компакт-диску в матеріалах справи (а.с. 6), і на яких безсторонньо зафіксовано деякі обставини події, зокрема: зафіксовано, як працівники поліції приїхали на територію АЗС за викликом та почали спілкування з очевидцями конфлікту. Далі працівники поліції попросили пред`явити документи в учасників конфлікту. На території АЗС перебував припаркований транспортний засіб марки «Hyundai Kona» д.н.з. НОМЕР_1 у якого сіли учасники конфлікту і поїхали з місця події. У подальшому один із екіпажів поліції з увімкненими проблисковими маячками синього та червоного кольорів розпочав переслідування зазначеного автомобіля. Однак, водій ОСОБА_1 на законну вимогу про зупинку не відреагував і на швидкості здійснив заїзд на прибудинкову територію, яка облаштована шлагбаумом. Працівники поліції, вийшовши зі свого службового автотранспорту, наздогнали автомобіль під керуванням ОСОБА_1 . Уже в момент, коли останній залишив салон автомобіля та направлявся до під`їзду будинку, правоохоронці наказали йому зупинитися. ОСОБА_1 зазначену вимогу не виконав та забіг до під`їзду, де в подальшому й був затриманий працівниками поліції. Після затримання правопорушник поводився агресивно, що супроводжувалося нецензурною лайкою на адресу працівників поліції, у зв`язку з чим особу було доставлено до відділу поліції. У відділені поліції у водія ОСОБА_1 було перевірено документи. ОСОБА_1 вказав не вірні анкетні даті та повідомив, що не керував транспортним засобом та висловлювався нецензурно.

Досліджені судом відеозаписи досить інформативні, позбавлені упередження і суб`єктивного ставлення, є послідовними, мають безсторонній характер, містять у хронологічній послідовності відомості про обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.

За змістом п. 1 ч. 1. ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, для виявлення або фіксування правопорушення.

Законом не передбачено вимог щодо показань технічних приладів, що мають функції відеозапису, як доказів у справі про адміністративне правопорушення.

Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню та мають значення при прийнятті рішення по справі, є належними та допустимими.

Твердження апелянта про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом не є слушним та спростовуються наявними відеозаписами. Зокрема з відеозапису clip-0, з часом зафіксованим на відео 03:21:27-03:21:46 та часом самого відеозапису 06:52-07:01, вбачається, що транспортний засіб «Hyundai Kona» д.н.з. НОМЕР_1 припаркований правою стороною до бордюру, позаду якого припаркований службовий автомобіль працівників поліції. Також зафіксовано, як ОСОБА_1 намагався сісти на місце водія і покинути місце події, але був зупинений працівниками поліції. З відеозапису clip-7, з часом зафіксованим на відео 03:28:41-03:28:53 та часом самого відеозапису 00:35-00:48, зафіксовано, як ОСОБА_1 разом із іншими людьми направився до припаркованого автомобіля, беззаперечно сів на місце водія і за кілька секунд розпочав рух вказаним транспортним засобом. Крім того з відеозапису clip-2, з часом зафіксованим на відео 03:38:57-03:40:55 та часом самого відеозапису 07:16-09:13, вбачається, як ОСОБА_1 пояснив працівниками поліції, що він нічого не порушив, оскільки просто їхав додому. На запитання працівника поліції чого він не зупинився на вимогу, ОСОБА_1 запитав у відповідь: «чого ви за мною їхали?». Далі вимагав показати відеофіксацію порушення і сказав, що нічого не порушив, оскільки просто їхав додому, а працівники поліції чогось вирішили їхати за ним з мигалками.

Твердження апелянта про те, щотого дня транспортним засобом керував ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 перебував у вказаному автомобілі на задньому сидінні також не є слушним, оскільки факт керування транспортним засобом іншою особою спростовано матеріали справи.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у клопотанні про виклик свідків, які були очевидцями події не впливає на законність рішення суду, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують вину ОСОБА_1 у порушенні вимог п. 2.4. Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.

Під час апеляційного суду було допитано свідка ОСОБА_3 , який вказав, що того дня транспортним засобом керував ОСОБА_2 , проте вважаю такі пояснення недостовірними, тому що вони суперечать наявним в матеріалах справи доказам та підлягають критичному ставленню, оскільки ОСОБА_3 перебуває в дружніх стосунках із ОСОБА_1 і може бути зацікавленим в розгляді справи.

Таким чином вище викладена сукупність доказів поза розумним сумнівом доводять, що ОСОБА_1 є водієм транспортного засобу.

Статтею 122-2 КУпАП передбачено відповідальність за невиконання водіями вимог поліцейського, а водіями військових транспортних засобів - вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу.

Відповідно до п. 2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР.

Твердження апелянта про те, що у довідці щодо отримання ОСОБА_1 посвідчення водія не вказано дату і місце їх складання, а тому вона не може бути доказом у справі, як і копія протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, не впливають на можливість встановлення обставин справи та доведення обвинувачення.

Так суддя при прийнятті рішення бере до уваги всі наявні в матеріалах справ докази та досліджує їх в своїй сукупності, тому не зазначення вказаних відомостей чи наявність тих чи інших документів в матеріалах справи не є підтвердженням безпідставності складання протоколу та прийняття рішення по справі.

Таким чином встановлено, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Hyundai» н.з. НОМЕР_1 , не виконав законної вимогу про зупинку поданою спеціальним звуковим сигналом та проблисковими маячками синього та червоного кольору, був зупинений шляхом переслідування, чим порушив вимоги п. 2.4 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.

Обставин, які б підтверджували позицію сторони захисту щодо незаконності постанови суду першої інстанції та наявності підстав для її скасування з закриттям провадження у справі, за результатами апеляційного розгляду не встановлено, а тому її необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Любчика Сергія Романовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2026 року ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Повзло