Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №758/8902/25 — Подільський районний суд міста Києва

Суд: Подільський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: витребування майна із чужого незаконного володіння

Дата: 16 липня 2026 р.

Справа: №758/8902/25

Суддя: Ковбасюк О. О.

Справа № 758/8902/25

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Білоус А.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачка є власницею будівлі за адресою АДРЕСА_1 ) на підставі договору купівлі-продажу від 18.08.2004, укладеного між позивачкою та Територіальною громадою Подільського району м. Києва, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єрух Аллою Михайлівною, зареєстрованого в реєстрі за № 2505.

З інформації з Державного реєстру прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 394565320 від 12.09.2024 позивачка дізналась про незаконне заволодіння її майном на підставі рішення від 02.09.2024, індексний номер 74844131, за яким приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна незаконно здійснила реєстрацію права власності на вказану нежитлову будівлю за ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Реєстрація права власності здійснена на підставі підробленого договору купівлі-продажу, серія та номер: 4037, виданого 31.10.2012, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Київ Михайленко С.А., нібито укладеного між власником нежитлової будівлі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.10.2012 з громадянином України ОСОБА_5 ОСОБА_3 ніколи не укладала, такого наміру не мала, цього громадянина не знає, ніколи з ним не зустрічалась, ніяких коштів від нього не отримувала.

25.10.2024 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леута Ірина Володимирівна на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 383, виданого 25.10.2024, здійснила реєстрацію права власності на вказану нежитлову будівлю за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), індексний номер: 75751438.

Позивачка зазначає, що за аналогічною ситуацією вже проводилось відчуження будівлі (рейдерське захоплення) та на підставі наказу Мін?юсту № 3822/5 від 02.11.2020 було визнано незаконними рішення державних реєстраторів та скасовано відповідні записи.

Згідно інформації Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова О.В. припинила свою діяльність 02.09.2024, тобто в день прийняття рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер: 74844131 від 02.09.2024.

Згідно листа Шевченківської окружної прокуратури міста Києва № 41-4971ВИХ-2535-168-25 від 05.06.2025 станом на день подання позовної заяви здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024100100004454 від 06.11.2024 та № 12025100020000329 від 22.01.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 та 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 3 та 4 ст. 358 КК України.

В обґрунтування позову позивачка також стверджує про підробку договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.10.2012, вказуючи на наступне.

Бланк договору купівлі продажу нежитлового будинку від 31.10.2012 (дублікат) має QR-код та серію і номер бланка.

Згідно відомостей з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів за QR-кодом містяться відомості про бланк НРР 675183; код витрачання бланка 8 - Заява; дата витрачання бланка 01.02.2022.

Згідно відомостей з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів за номером бланка містяться відомості про бланк НРР 675152; код витрачання бланка 11 - Дублікат; дата витрачання бланка 17.01.2022.

ДП «Поліграфічний комбінат «Зоря» на вимогу старшого слідчого Дарницького УП ГУНП У м. Києві Копина В.М. № 0329/125/50-2024 від 04.02.2025 в межах кримінального провадження № 12025100020000329 від 22.01.2025 повідомило, що не виготовляло та не поставляло спеціальний бланк нотаріального документу серії НРР 675152 без реквізитів та з невідповідністю номера закодованого в QR-коді та номера під ним (лист ДП «ПК «Зоря» № 248-06/25в ід 18.02.2025 ).

Таким чином, має факт підробки банка із використанням QR-коду та серії і номера різних бланків.

Крім того, позивач зазначає, що при укладенні договору купівлі-продажу до бюджету не було сплачено податок від такого продажу, як це передбачено ст. 172 Податкового кодексу України, а тому за приписами п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» (у редакції Закону, що діяла станом на 31.10.2012) нотаріус не міг вчинити нотаріальні дії щодо посвідчення цього договору.

Крім того, договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.10.2012 в п. 16 містить посилання на ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» у редакції, що діє тільки з 05.10.2023 із змінами, внесеними Законом України № 3265-IX від 14.07.2023.

Стаття 12 вказаного Закону у редакції, що діяла станом на 31.10.2012, стосується виключно житлових приміщень. Вказана стаття мала назву «Захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо житлових приміщень» і тільки після змін, що вступили в силу 05.10.2023, зазначена стаття поширила свою дію на захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо житлових приміщень та іншого нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості.

Вказана груба помилка, що вчинена під час виготовлення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.10.2012, доводить про його підробку, оскільки у 2012 році така норма Закону не існувала.

Крім того, будівлю за адресою АДРЕСА_1 ) позивачка придбала на підставі договору купівлі-продажу від 18.08.2004, тобто у той час коли вона була у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Однак ОСОБА_6 згода на укладення вказаного договору не надавалась.

Таким чином, ураховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» (у редакції Закону, що діяла станом на 31.10.2012) нотаріус не міг вчинити нотаріальні дії щодо посвідчення цього договору.

Також позивач звертає увагу на абзац другий п. 18 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31.10.2012, де вказано, що договір складено у двох примірниках, один з примірників залишається у справі приватного нотаріуса та один примірник для покупця.

Вказане, за твердженнями позивачки, доводить, що вона не була стороною у вказаному договорі, його не підписувала, інакше нотаріус не міг посвідчити даний правочин через порушення прав однієї із сторін.

Крім того, до 02.09.2024 позивачка продовжувала користуватись, розпоряджатись майном, у тому числі вчиняла дії на захист свого майна, зокрема, оскаржувала незаконне відчуження будівлі (рейдерське захоплення) та на підставі наказу Мін?юсту № 3822/5 від 02.11.2020 було визнано незаконними рішення державних реєстраторів та скасовано відповідні записи.

При цьому позивачка також посилається на наступні обставини, як преюдиційні.

31.01.2025 Шевченківський районний суд міста Києва у справі № 761/3735/25 задовольнив клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва Дисака П.Б. про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024100100004454 від 06.11.2024, про що постановив ухвалу.

Шевченківський районний суд міста Києва наклав арешт на нежилу будівлю (літ. «А»), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:359:0017 шляхом позбавлення права на відчуження, користування та розпорядження, а також проводити будівельні роботи та здійснювати реконструкцію вказаного нерухомого майна, заборонивши державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії.

Крім того, судом було встановлено наступне.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 29.08.2024 невстановлені особи, перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гаврилової О.В., за адресою: АДРЕСА_2 , ввівши в оману останню, надали для реєстрації права власності завідомо підроблений офіційний документ -дублікат договору купівлі-продажу нежитлового будинку АДРЕСА_1 , за реєстровим № 357, укладений нібито 31.10.2012 між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , нібито посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А.

Приватний нотаріус Гаврилова О.В., не будучи обізнаною у злочинних намірах невстановлених осіб, використовуючи повноваження реєстратора, зареєструвала право власності на нежитловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці кадастровий номер № 8000000000:85:359:0017, за ОСОБА_5 .

В подальшому, 12.09.2024 невстановлена особа, використовуючи документи на ім`я ОСОБА_5 , перебуваючи у приміщені офісу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Леути I.B., за адресою: м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 11, прим. № 55, гр. прим. № 1літ. «А», уклав фіктивний договір позики та договір іпотеки з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до яких ОСОБА_5 нібито отримав грошові кошти в сумі 33 024 000 грн під заставу вказаного нежитлового будинку із терміном повернення грошових коштів 12.10.2024, тобто строком на 1 місяць.

13.09.2024 невстановлена особа, використовуючи документи на ім`я ОСОБА_5 , перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є., за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 21, в літ. «А», прим. № 1- № 8, довіреністю уповноважив ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розпоряджатись вказаним нерухомим майном.

25.10.2024 невстановлені особи, перебуваючи в приміщенні офісу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Леути I.B., за адресою: АДРЕСА_3 , гр. прим. № 1літ. «А», використовуючи документи на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , уклали договір про задоволення вимоги іпотекодержателя, на підставі якого право власності на вказану будівлю зареєстровано за останнім.

Судом встановлено, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. є фігурантом кількох кримінальних проваджень, пов`язаних із незаконним переоформленням нерухомого майна із використанням завідомо підроблених офіційних документів.

В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_3 договір купівлі-продажу нежитлового будинку АДРЕСА_1 , за реєстровим № 357, посвідчений нібито 31.10.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., не укладався, а також встановлено, що ОСОБА_7 (який є рідним братом відповідача) є фігурантом цілої низки аналогічних кримінальних проваджень, пов`язаних з рейдерством.

При цьому встановлено, що ОСОБА_5 14.07.2021 перетнув державний кордон України у пункті пропуску «Шегині» в напрямку Польщі та на даний час на територію України не повертався.

26.12.2024 постановою слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві вищевказані об`єкти нерухомості визнано речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна№ 405674151 від 27.11.2024 останнім власником нерухомого майна є ОСОБА_4 .

Ураховуючи наведене, на підставі статей 387, 388 ЦК України позивачка просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на її користь нежитлову будівлю ( літ. «А»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також скасувати запис № 75751438 від 25.10.2024 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на таку нежитлову будівлю.

Ухвалою суду від 08.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

24.11.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача, у якому він просить відмовити у задоволенні позову, стверджуючи, що позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, а позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

20.09.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою I.В., зареєстровано в реєстрі за № 343.

Згідно з п. 1 договору позики позикодавець передає до підписання цього договору позичальникові належні позикодавцю на праві особистої приватної власності грошові кошти в сумі 33 024 000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах, що визначені цим договором.

Відповідно до п. 2 договору позики сторони домовились, що позичальник зобов`язується повернути позичені грошові кошти готівкою у розмірі, зазначеному у п. 1 даного договору, до 12.10.2024.

20.09.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою I.B., зареєстровано в реєстрі за № 344.

Згідно з п.1.1. договору іпотеки на умовах, визначених цим договором, для забезпечення виконання умов та зобов`язань за договором позики, укладеним 12.09.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , на загальну суму, що складає 33 024 000 гривень 00 копійок (1 дол. США = 41,28 грн), що за погодженням сторін відповідно до частини 2 статті 524 Цивільного кодексу України дорівнює еквіваленту 800 000 доларів США за курсом НБУ, з кінцевим строком повернення повної суми позики - 12.10.2024, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме:

- нежитловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2502,20 кв, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу будинку, посвідченого 31.10.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 4037, дублікат якого видано Михайленком С.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 17.01.2022 за реєстровим № 357. Право власності на нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.09.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., номер запису про право власності: 74844131, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 393178663 від 02.09.2024, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2997917980000 (надалі за текстом - «Предмет іпотеки»). Нежитловий будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:85:359:0017, яка не приватизована.

25.10.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою 1.В., зареєстровано в реєстрі за № 383.

Згідно з п. 1 договору про задоволення вимог іпотекодержателя, іпотекодавець передав у власність іпотекодержателю, а іпотекодержатель прийняв від іпотекодавця і набув право власності на нерухоме майно, а саме: нежитловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок виконання зобов`язань іпотекодавця за договором позики, укладеним між іпотекодавцем (позичальником) та іпотекодержателем (позикодавцем), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою I.В. 12.09.2024 за реєстровим № 343.

Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Посилаючись на численну практику Верховного Суду та практику ЄСПЛ, відповідач зазначає, що набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.

ОСОБА_4 не знав та не міг знати про те, що набуває майно, в особи, яка начебто не мала права його відчужувати, оскільки відсутні будь-які підстави так вважати. Всі твердження позивача не мають жодних доказів, які б достовірно це підтверджували та будуються на припущеннях.

Щодо доводів позивача про те, що спеціальні бланки містять ознаки підробки, оскільки дата в реєстрі не відповідає даті договору, відповідач зазначає, що при оформленні договорів позики і іпотеки було використано дублікат договору купівлі-продажу, який було отримано саме 17.01.2022, що відповідає датам в реєстрі.

Крім того, сторона відповідача звертає увагу на те, що ОСОБА_4 являється третім власником, стороною, який набув у власність нежитловий будинок АДРЕСА_1 , від іпотекодавця ОСОБА_5 , який передав у власність нежитловий будинок на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер 383, виданого 25.10.2024.

Оцінку даних угод було надано під час розгляду цивільної справи в Подільському районному суді м. Києва за позовом ОСОБА_10 про визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсним. Так, хоча у вказаній справі предмет спору був інший, однак суд зазначив, що угода про перехід права власності до ОСОБА_4 відбулась в рамках діючого законодавства.

Щодо вимог позивача про скасування реєстраційного запису про державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок АДРЕСА_1 відповідач зазначив, що позивачем в рамках досудового врегулювання було направлено скаргу до Міністерства юстиції України про скасування реєстрації права власності на вказаний нежитловий будинок, вчиненої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В. 02.09.2024 за № 74844131. Міністерством юстиції України скаргу ОСОБА_3 було розглянуто та відмовлено у її задоволенні у зв`язку з тим, що вказане рішення приватного нотаріуса Гаврилової О.В. відповідає законодавству у сфері державної реєстрації права.

Щодо посилань позивача на кримінальне провадження № 12025100020000329 від 22.01.2025 відповідач зазначив, що вказане кримінальне провадження призупинене та будь-які процесуальні дії у ньому не проводяться, остаточні висновки, щодо вини чи невинуватості осіб - учасників процесу відсутні, будь-які факти не є встановленими згідно з діючим законодавством, тобто судом в процесуальному рішенні.

Та й у будь-якому випадку добросовісний набувач не може нести відповідальність через порушення третіх осіб.

Таким чином, усі зазначені вище обставини підтверджують те, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, який відкрито та законно, без будь-якого умислу отримав право користуватися, розпоряджатися та володіти даним майном. В свою чергу, подані позивачем докази та аргументи не підтверджують того, що ОСОБА_4 незаконно заволодів спірним нежитловим приміщенням.

Ухвалою суду від 01.06.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 18.08.2004, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єрух Аллою Михайлівною, зареєстрованого в реєстрі за № 2505, укладеного між Територіальною громадою Подільського району м. Києва в особі голови Фонду приватизації комунального майна Подільського району міста Києва Фадєєва Сергія Олександровича, як продавцем, та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 , як покупцем, остання придбала нежилий будинок загальною площею 2502,20 кв.м, який знаходить за адресою: АДРЕСА_1 .

Додатковою угодою від 16.09.2004 було внесено зміни до пунктів 2.1, 2.2 договору щодо порядку розрахунку за договором.

Придбану будівлю було передано від продавця покупцю на підставі акту прийняття-передачі № 50 від 19.10.2004.

Реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 04.11.2004 підтверджується факт реєстрації придбаного нерухомого майна за позивачкою.

Встановлено також, що на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гаврилової Ольги Василівни від 02.09.2024, індексний номер 74844131, право власності на вказану нежитлову будівлю було зареєстровано за ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Реєстрація права власності за ОСОБА_5 була здійснена на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 4037, виданого 31.10.2012, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Київ Михайленко С.А., укладеного між власником нежитлової будівлі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

У подальшому, 25.10.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою Іриною Володимирівною, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 383, виданого 25.10.2024, здійснено реєстрацію права власності на вказану нежитлову будівлю за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), індексний номер рішення: 75751438.

Вказані обставини, зокрема, підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 394565320 від 12.09.2024.

Позивачка стверджує, що договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.10.2012 з ОСОБА_5 ніколи не укладала, такого наміру не мала, вказаного громадянина не знає, ніколи з ним не зустрічалась, ніяких коштів від нього не отримувала. Крім того, обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка посилається на те, що будівля вибула з її володіння та перейшла у власність відповідача незаконно, внаслідок порушення норм чинного законодавства та на підставі підроблених документів.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що він є добросовісним набувачем спірної будівлі, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Вирішуючи обґрунтованість доводів та заперечень сторін, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою та частиною четвертою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 ЦК України).

Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)

Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 у справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (постанова Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 6-872цс17).

Тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.

Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.

Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає саме можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, провадження № 14-2923).

Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.

Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.

Зазначені висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі№ 204/8017/17.

Так, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.

З огляду на наведене вище, нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою, потрібно кваліфікувати як неукладений.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234г18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80г20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи про інше речове право створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (від нім. buchbesitz - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його фактичним володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Відтак, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає права володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, й далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) дійшла висновку, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (пункт 72 вказаної постанови).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно з відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про шо набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Наведене також узгоджується з положеннями статті 330 Цивільного кодексу України, згідно з якими, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. У випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 760/10998/18.

У разі коли нерухоме майно вибуває з володіння особи, якій воно належить, на підставі неукладеного правочину, така особа залишається дійсним власником цього майна, оскільки вона не бажала втрачати правовий зв`язок з належним їй майном.

Як встановлено судом, належна позивачці нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_1 літ. А перейшла у власність ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2012, серія та номер 4037, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А.

Реєстрація права власності ОСОБА_5 на спірну будівлю була здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В. (рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень індексний номер 74844131 від 02.09.2024).

Водночас, згідно з інформацією Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова О.В. припинила свою діяльність 02.09.2024, тобто в день прийняття вказаного вище рішення.

Наявними у справі документами також підтверджується, що бланк договору купівлі- продажу нежитлового будинку від 31.10.2012 (дублікат) має QR-код та серію і номер бланка.

Ураховуючи наведене, суд констатує невідповідність відомостей про QR-код, серію та номер спеціального бланку, який був використаний як бланк договору купівлі-продажу нежитлового будинку від 31.10.2012 (дублікат), із відомостями, що містяться у спеціальному державному Реєстрі щодо таких бланків.

Встановлено також, що станом на день подання позовної заяви до суду здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024100100004454 від 06.11.2024 та № 12025100020000329 від 22.01.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 та 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 3 та 4 ст. 358 КК України.

В межах кримінального провадження № 12025100020000329 від 22.01.2025 було встановлено, що ДП «Поліграфічний комбінат «Зоря» не поставляло спеціальний бланк нотаріального документу серії НРР 675152 без реквізитів та з невідповідністю номера закодованого в QR-коді та номера під ним, що, зокрема, підтверджується листом ДП «ПК «Зоря» № 248-06/25в ід 18.02.2025.

Крім того, судом встановлено, що при укладенні вказаного договору купівлі-продажу до бюджету не було сплачено податок від такого продажу, як це передбачено ст. 172 Податкового кодексу України.

З огляду на наведене, ураховуючи приписи п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» (у редакції Закону, що діяла станом на 31.10.2012), нотаріус не міг вчиняти нотаріальні дії щодо посвідчення такого договору.

Крім того, як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.10.2012, в його пункті 16 міститься посилання на ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

Водночас, вказана норма Закону у викладеній в договорі редакції розпочала діяти лише з 05.10.2023 (зі змінами, внесеними Законом України № 3265-IX від 14.07.2023).

Стаття 12 вказаного Закону у редакції, що діяла станом на 31.10.2012, стосувалася виключно житлових приміщень та мала назву «Захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо житлових приміщень».

Таким чином, вказана у договорі норма Закону на момент його укладення ще не існувала.

Крім того, судом враховується, що будівлю за адресою АДРЕСА_1 ) позивачка придбала на підставі договору купівлі-продажу від 18.08.2004, тобто у той час коли вона була у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Згода на укладення вказаного договору чоловіком позивачки ОСОБА_6 не надавалась.

Таким чином, ураховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» (у редакції Закону, що діяла станом на 31.10.2012), нотаріус не міг вчинити нотаріальні дії щодо посвідчення цього договору.

Крім того, як вбачається зі змісту абз. 2 п. 18 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31.10.2012, у ньому зазначено, що договір складено у двох примірниках, один з яких залишається у справі приватного нотаріуса, а інший - у покупця.

Вказане свідчить про те, що примірник договору не було надано продавцю, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, до 02.09.2024 позивачка продовжувала користуватись, розпоряджатись майном, у тому числі вчиняла дії на захист свого майна, зокрема, оскаржувала відчуження належної їй будівлі шляхом подання відповідної скарги, за результатами розгляду якої наказом Міністерства юстиції України № 3822/5 від 02.11.2020 було визнано незаконними рішення державних реєстраторів та скасовано відповідні записи.

Також судом враховується, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12024100100004454 від 06.11.2024 Шевченківським районним судом міста Києва було постановлено ухвалу від 31.01.2025 у справі № 761/3735/25, якою задоволено клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва Дисака П.Б. про арешт майна та накладено арешт на нежилу будівлю (літ. «А»), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:359:0017, шляхом позбавлення права на відчуження, користування та розпорядження, а також проводити будівельні роботи та здійснювати реконструкцію вказаного нерухомого майна, заборонивши державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії.

Досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні, зокрема, встановлено, що 29.08.2024 невстановлені особи, перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гаврилової О.В., за адресою: АДРЕСА_2 , ввівши в оману останню, надали для реєстрації права власності завідомо підроблений офіційний документ -дублікат договору купівлі-продажу нежитлового будинку АДРЕСА_1 , за реєстровим № 357, укладений нібито 31.10.2012 між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , нібито посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А.

Вказані обставини підтверджують доводи позивачки, наведені в обґрунтування позову, та вони приймаються до уваги судом, як такі що не спростовані відповідачем.

Ураховуючи наведене, приймаючи до уваги наведені вище положення законодавства та практику Верховного Суду, суд доходить висновку, що нежитлова будівля ( літ. «А»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вибула з власності та володіння позивачки поза її волею, а тому наявні підстави для витребування такого майна з чужого незаконного володіння, що у даному випадку є належним способом захисту порушених прав позивача.

Як встановлено судом, 25.10.2024 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леута Ірина Володимирівна на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 383, виданого 25.10.2024, здійснила реєстрацію права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), індексний номер рішення: 75751438.

Стороною відповідача не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо неправомірності вибуття з її власності спірного приміщення.

Посилання сторони відповідача на те, що відповідач є добросовісним набувачем квартири, не спростовують наведені вище висновки суду та не свідчать про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, оскільки судом встановлено порушення права позивача, яке підлягає захисту.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги встановлені вище обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені та документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 15140,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , нежитлову будівлю (літ. «А»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) права власності на нежитлову будівлю (літ. «А»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер запису: 75751438 від 25.10.2024.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін по справі:

позивач - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач - ОСОБА_4 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 24.07.2026.

Суддя О. О. Ковбасюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua