Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №517/905/26 — Захарівський районний суд Одеської області

Справа № 517/905/26

Провадження № 2/517/471/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року с-ще Захарівка

Захарівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Тростенюка В.А.,

секретаря судових засідань Грабової І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Захарівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, адвокат Корой І.Д. звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить визначити їй додатковий строк у три місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що заповітом спадкодавця, посвідченим 25 липня 2017 року за реєстром № 950 ОСОБА_3 , державного нотаріуса Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, вона призначив позивачку спадкоємцем свого майна у складі земельної ділянки площею 3,26 га з кадастровим номером 5125281900:01:001:0107 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказує на те, що листом № 164/01-16 від 06.03.2026 року нотаріус Трофімова С.О. Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області, повідомила її про неможливість прийняти заяву про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно померлої спадкодавця, оскільки нею пропущено термін для прийняття спадщини на протязі шести місяців від дня смерті.

Зазначає, що їй не було відомо про існування заповіту спадкодавця, оскільки вона з 2019 року проживала за межами України у різних країнах, а у лютому 2026 року з нею зв`язалися знайомі спадкодавця з міста Тирасполь Республіки Молдова і повідомили її про смерть спадкодавця та наявність у її документах державного акту на землю та заповіту на користь позивачки щодо зазначеної у ньому земельної ділянки.

На прохання позивачки, зазначені особи отримали в органах Республіки Молдова документ про смерть спадкодавця та після прибуття позивачки 01 березня 2026 року до м. Кишинева і під час її перебування 02 березня 2026 року у м. Тирасполь по дорозі до селища Захарівка Одеської області ці особи передали позивачці зазначені вище оригінали державного акту і заповіту спадкодавця, а також документ про смерть спадкодавця.

Ухвалою суду від 04.08.2026 провадження у справі № 517/905/26 відкрито в порядку загального позовного провадження та витребувано докази від Захарівської державної нотаріальної контори Одеської області (а.с. 31).

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 20.08.2026 року підготовче провадження по даній справі закінчено та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 43).

Представник позивача, адвокат Корой І.Д. у судове засідання не з`явилися, надавши до суду заяву, в якій просить розглянути справу за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримують і просять суд їх задовольнити повністю (а.с. 44).

Представник Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області у судове засідання не з`явився, надавши до суду заяву, в якій справу просить розглянути за його відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі і не заперечує проти їх задоволення (а.с. 41).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши надані позивачкою та витребувані за клопотанням її представника докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Тирасполь Республіки Молдова померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Новомиколаївка Україна (далі – спадкодавець), що підтверджено нотаріально засвідченим перекладом українською мовою витягу з актового запису про смерть EVO 26060533, виданого 26.02.2026 року Агентством державних послуг Республіки Молдова на підставі актового запису про смерть в Інформаційній системі «Акти цивільного стану» НОМЕР_1 (а.с. 7-8).

Вказаний документ приймається судом як належний доказ, керуючись положеннями ст. 15 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993 року, який ратифіковано Законом № 238/94-ВР від 10.11.1994 року і набув чинності 24.02.1995 року , за якими документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом. Документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої Договірної Сторони.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 043806, виданого 15 листопада 2004 року Фрунзівською районною державною адміністрацією Одеської області на підставі власного розпорядження від 13.07.2004 року № 307/2004 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010453600003, спадкодавець як ОСОБА_2 мала право власності на земельну ділянку площею 3,26 га з кадастровим номером 5125281900:01:001:0107 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Карабанівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області масив № НОМЕР_2 ділянка № НОМЕР_3 (а.с. 11).

Відповідно до п. 12 ч. 1 постанови Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19 травня 2016 року № 1377-VIII, в Одеській області перейменовано Фрунзівський район на Захарівський район; селище міського типу Фрунзівка Фрунзівського району на селище міського типу Захарівка.

Відповідно до п. 15 ч. 1 і п. 15 ч. 3 постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX, утворено в Одеській області Роздільнянський район (з адміністративним центром у місті Роздільна) у складі територій, зокрема, Захарівської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, а також ліквідовано, зокрема, і Захарівський район.

Заповітом спадкодавця, посвідченим 25 липня 2017 року за реєстром № 950 ОСОБА_3 , державного нотаріуса Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, вона призначила позивачку спадкоємцем свого майна у складі вказаної вище земельної ділянки (а.с. 12).

Відповідно до довідки старости Карабанівського старостинськуого округу відповідача від 04.03.2026 року № 104, спадкодавець була зареєстрована до дня своєї смерті в будинку АДРЕСА_1 , в якому, крім спадкодавця, на день її смерті та до цього часу немає зареєстрованих та проживаючих осіб (а.с. 14).

Згідно відміток у паспорті громадянина України НОМЕР_4 , виданого 04.01.2010 року Фрунзівським РВ ГУМВС України в Одеській області, позивачка з 22.05.2018 року зареєстрована за місцем проживання за адресою:АДРЕСА_2 (а.с. 38-39).

Листом № 164/01-16 від 06.03.2026 року нотаріус Трофімова С.О. Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області, повідомила позивачку про неможливість прийняти її заяву про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно померлої спадкодавця, оскільки нею пропущено термін для прийняття спадщини на протязі шести місяців від дня смерті (а.с. 15).

Згідно наданої до суду інформації Захарівської державної нотаріальної контори Одеської області, спадкодавець щодо свого майна залишала зазначений вище заповіт, спадкоємці із заявами про прийняття спадщини або про відмову від прийняття її спадщини не звертались, свідоцтво про право на спадщину не видавалось (а.с. 35-36).

У паспорті позивачки як громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_5 виданому 14.07.2017 року зі строком дії по 14.07.2027 року, наявні візи Чехії від 17.12.2018 року, Польщі від 18.08.2019 року, Канади від 23.11.2022 року; а також відмітки про перетин кордону починаючи з 31.07.2019 року і закінчуючи в`їздом до Республіки Молдова 08.03.2026 року через пункт пропуску Паланка (а.с. 16-22).

Згідно авіаквитка від 01.03.2026 року, позивачка у цей день прибула авіарейсом з Вроцлава Польщі до Кишинева Республіки Молдова (а.с. 23).

За автобусним квитком за маршрутом Кишинів-Ананьїв від 02.03.2026 року, відбувся проїзд пасажира з Тирасполя Республіки Молдова до Захарівки Одеської області України (а.с. 24).

Оцінюючи встановлені обставини та правовідносини, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступних положень Цивільного кодексу України, які були чинними на час відкриття спадщини спадкодавця, було передбачено наступне:

право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч.ч. 1 і 2 ст. 1223);

малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка) (ч. 1 ст. 1241);

у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261);

спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. (ч.ч. 3, 5 ст. 1268).

спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (ч.ч. 1, 2 ст. 1269);

для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270);

якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч.ч. 1-3 ст. 1272).

Судом встановлено, що відсутні визначені законом особи, які могли би мати право на обов`язкову частку у спадщині, а також відсутні спадкоємці за законом, що прийняли спадщину спадкодавця і могли би надати письмову згоду на подання позивачкою заяви про прийняття спадщини.

Для прийняття вказаної спадщини шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори, за приписами частини 1 статті 1270 Цивільного кодексу України, встановлено строк у шість місяців, який для позивачки починався з часу відкриття спадщини спадкодавця 20 лютого 2022 року і закінчився 20 серпня 2022 року включно.

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

При цьому, суд виходить з того, що позивачка не перебувала зі спадкодавцем у будь-яких родинних відносинах і не входить до складу спадкоємців за законом будь-якої черги, а також вона не проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки на цей час починаючи з 2019 року перебувала за кордоном.

Суд вважає обгрунтованими посилання позивачки на те, що про існування заповіту спадкодавця на користь позивачки їй не було відомо протягом шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини, а тому строк для прийняття позивачем вказаної спадщини за заповітом був пропущений з поважних причин.

При цьому, судом враховуються висновки щодо застосування відповідних норм права за усталеною практикою Верховного Суду, у постановах якого було зазначено, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини (від 26.07.2021р. у справі № 405/7058/19, від 14.06.2023р. у справі № 292/564/22, від 22.11.2023р. у справі № 333/8115/21).

У п.п. 151 і 154 постанови від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Великої Палати Верховного Суду зазначено, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Обґрунтовуючи дане судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі "Ілхан проти Туреччини" від 27.06.2000 р., при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Виходячи із сформованої практики цього ж Суду, ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, по своїй суті, є гарантом права власності, оскільки визнає право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Виходячи із положень книги 6 Цивільного кодексу України, спадкове право захищає власність фізичних осіб, позивач є спадкоємцем за заповітом, усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції, становитиме майно позивача виходячи із законодавчого визначення спадкових правовідносин, суб`єктом яких він є.

Суд враховує, що після отримання інформації про наявність заповіту позивачка без зволікань вжила заходів для реалізації своїх спадкових прав, зокрема звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак не змогла реалізувати таке право у нотаріальному порядку з підстав пропуску встановленого законом шестимісячного строку, у зв`язку з чим була змушена звернутися до суду.

При цьому суд бере до уваги, що спадкова справа після смерті спадкодавця не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не видавались, а визначення позивачці додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини саме по собі не вирішує питання права власності на спадкове майно, не порушує прав та законних інтересів інших осіб та спрямоване виключно на надання позивачці можливості реалізувати своє спадкове право у встановленому законом порядку.

Відповідно до наведених вище результатів дослідження описаних у цьому рішенні доказів та визначення згідно закону і судової практики правовідносин сторін у справі, суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог та наявність законних та обгрунтованих підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 1223, 1241, 1261-1265, 1269, 1270, 1272 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини – задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , додатковий строк у три місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Захарівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: