Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №180/293/25 — Марганецький міський суд Дніпропетровської області

Справа № 180/293/25

2/180/24/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 р. м.Марганець

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої Хомченко С.І.

за участю секретаря Меньшикової А.В.

за участю позивача та його представника, представника третьої особи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Марганці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача Гончаренка Олексія Олександровича до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончаренко О.О., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Марганецького міського суду від 25.12.2023 року був розірваний. Від шлюбних стосунків мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З січня 2022 року, після припинення шлюбних відносин, дитина залишилась мешкати з позивачем та його матір`ю ОСОБА_4 .. В зв`язку з військовою агресією російської федерації у 2022 році дитина разом з бабусею виїхала до Німеччини. Позивач кожного дня спілкується з дитиною по телефону, переказує кошти на її утримання. Відповідачка ніяких контактів з дитиною не підтримує, не переймається її розвитком, здоров`ям, не надає ніякої допомоги на утримання доньки, тому, на думку позивача, відповідачка має бути позбавлена батьківських прав.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином. Відзив на позов у встановленому законом порядку не надала.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали позовну заяву, наполягали на її задоволенні.

Представник третьої особи - служби у справах дітей виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області в судовому засіданні просила позов задовольнити.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона є бабусею ОСОБА_5 . У 2022 році, коли почалася війна, вони разом виїхали до Німеччіни, онука живе з нею. Син турбується про доньку, дзвонить кожного дня, допомагає грошима. Відповідачка з дитиною не спілкується, грошей на утримання не надає.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що позивач та відповідачка її куми. Після того як Височіни розійшлися, донька залишилась проживати з позивачем. У 2022 році дитина разом з бабусею виїхала до Німеччини. Батько спілкується з донькою по телефону, допомагає грошима. Відповідачка участі у вихованні та утриманні дитини не приймає.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що він хрещений батько ОСОБА_5 . Дитина жила з позивачем та бабусею. У 2022 році дитина разом з бабусею виїхала до Німеччини. Батько спілкується з донькою по телефону, допомагає грошима. Відповідачка участі у вихованні та утриманні дитини не приймає.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона є хрещеною матір`ю ОСОБА_5 . Дитина проживала з батьком та бабусею. Мати дитиною не цікавилась. Наразі дитина з бабцею живе у Німеччині. Батько спілкується з донькою по телефону, допомагає грошима.

Суд, вислухавши сторони, допитавши свідків та дослідивши письмові матеріали справи, дійшов наступного висновку.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Положеннями п.2 ч. 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Згідно з вимогами ч. ч. 4, 5, 6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей.

В даному випадку висновок виконавчого комітету Марганецької міської ради № 15/20-223 від 06.02.2025 рокупро доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками та які б були законною підставою застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав, а тому суд не погоджується з зазначеним висновком, оскільки він є передчасним, обставини, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, відсутні.

Аналогічну позицію містить постанова Верховного Суду від д 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні матір`ю обов`язків по вихованню, а також встановити, що матір ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Жодної з цих обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.

Позивач в підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, послався на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків, пов`язаних з вихованням дитини, а саме: не переймається життям, здоров`ям та вихованням дитини, та не надає ніякої допомоги на утримання доньки, не телефонує дитині.

Однак, в судовому засіданні не було встановлено, що відповідачка є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

З наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо негативної характеристики відповідачки, оскільки вони не найшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 , 2016 року народження, після масштабного вторгнення російської федерації на територію України, у 2022 році разом з бабусею ОСОБА_4 виїхала до Німеччини, та на день розгляду справи залишається проживати з бабусею, тому твердження позивача в тому, що дитина знаходиться на його утриманні та вихованні не знайшли свого підтвердження.

Ухиленням від виконання обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена положеннями п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачки відносно своєї доньки в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із статями 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

У частині 1 статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» - виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача, не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.

Тому, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідачки батьківських прав, у зв`язку з чим, слід відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Марганецький міський суд Дніпропетровської області в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: С. І. Хомченко