Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №583/3372/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/3372/26

Номер провадження 22-ц/816/2716/26

Категорія - 101

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Собини О.І., Сидоренко А.П.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Яценка Дениса Ігоровича

на ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 липня 2026 року про відмову у відкритті провадження, постановлену у м. Охтирка у складі судді Семенової О.С.,

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Охтирської міської ради Сумської області,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст заяви

01 липня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Яценко Д.І. звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту перебування на утриманні заявника неповнолітніх дітей:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дочкою заявника від попереднього шлюбу та з 26 березня 2026 року проживає разом із матір`ю у Швейцарії;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є дочкою теперішньої дружини заявника, а її батько помер у 2019 році;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є спільною дочкою заявника та ОСОБА_2 , з якою заявник перебуває у шлюбі з 15 травня 2024 року.

Зазначає, що заявник проживає разом із дружиною, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та отримує щомісячний дохід у розмірі 860 грн, а також із двома дітьми за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 працює у Сумській філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», добровільно сплачує аліменти на утримання дочки від першого шлюбу та бере участь у додаткових витратах на неї. Згідно з військово-обліковим документом заявник має бронювання до 23 жовтня 2026 року.

Посилається на те, що встановлення зазначеного факту необхідне для офіційного підтвердження перебування трьох дітей на його утриманні у державних органах та органах місцевого самоврядування. Крім того, встановлення цього факту, на думку заявника, має для нього юридичне значення, оскільки безпосередньо впливає на його права та інтереси як батька, а також на інтереси його падчерки та рідних дітей і необхідне для підтвердження підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Вказує, що іншої можливості підтвердити факт утримання дітей він не має, оскільки чинним законодавством не передбачено іншого, позасудового порядку встановлення зазначеного юридичного факту. У зв`язку з цим вважає, що його підтвердження можливе лише шляхом звернення до суду із відповідною заявою.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 липня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою окремого провадження ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей.

Свою ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що встановлення факту перебування трьох дітей на утриманні заявника має на меті отримання відстрочки від мобілізації, а тому фактично пов`язане зі спором про право щодо участі батьків в утриманні дітей. На думку суду, такий спір не може розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки може зачіпати права та інтереси інших осіб і потребує вирішення в позовному провадженні із залученням органу опіки та піклування.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Яценко Д.І. оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційні скарзі, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вважає висновок суду про наявність спору про право передчасним, таким, що не підтверджений матеріалами справи та ґрунтується на припущеннях. Заінтересовані особи – матері дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також орган опіки та піклування Охтирської міської ради – не заявляли заперечень щодо вимог заявника. Отже, реального спору про право між учасниками справи не встановлено.

Зазначає, що предметом заяви є встановлення факту перебування трьох дітей віком до 18 років на утриманні ОСОБА_1 з метою підтвердження наявності передбаченої пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

На думку заявника, цей факт не є тотожним факту самостійного виховання та утримання дитини, передбаченому пунктом 4 частини першої статті 23 зазначеного Закону, а тому не передбачає встановлення обставин щодо неналежного виконання матерями дітей своїх батьківських обов`язків.

Вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, щодо неможливості встановлення в порядку окремого провадження факту одноосібного виховання дитини не може бути безпосередньо застосована до цієї справи, оскільки заявник просить встановити інший юридичний факт – факт перебування дітей на його утриманні.

Також зазначає, що суд першої інстанції не встановив жодних обставин, які б свідчили про порушення найкращих інтересів дітей або про наявність реального спору між заявником та їхніми матерями. Відповідно до правових позицій Верховного Суду, наявність спору про право має бути реальною, а не гіпотетичною.

Посилаючись на зазначене, доводить, що перешкоди для розгляду заяви в порядку окремого провадження були відсутні, а оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та порушенням норм процесуального права.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Правом на відзив на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися.

Мотиви суду щодо розгляду справи за відсутності учасників справи

Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Верховний Суд вже неодноразово в своїх рішеннях, зокрема в постановах від 16 березня 2026 року у справі №128/1272/18, від 14 березня 2025 року у справі №203/3889/23, від 21 грудня 2023 року у справі №686/23143/20, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Колегія суддів враховує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи в якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, достатньої наявності в справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 15 травня 2024 року, мають спільну дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_2 також є матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася під час його шлюбу з ОСОБА_3 . Шлюб між ними розірвано у 2017 році. З 26 березня 2022 року ОСОБА_9 разом із матір`ю проживає у Швейцарії.

Згідно із довідкою про склад сім`ї, ОСОБА_1 фактично проживає у м. Охтирці разом із дружиною, ОСОБА_5 та ОСОБА_10 .

Дружина заявника перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та отримує допомогу при народженні дитини у розмірі 860 грн щомісячно.

Із 12 січня 2024 року ОСОБА_1 працює слюсарем з експлуатації та ремонту газового устаткування Сумської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України». Згідно із військово-обліковим документом ОСОБА_1 має бронювання до 23 жовтня 2026 року.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Водночас у частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Разом із тим, для підтвердження утримання дитини вітчимом необхідне, зокрема, існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав батьків обмежується/припиняється або встановлення того, що останні не надають дитині належного утримання.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Отже, окреме провадження як вид непозовного цивільного судочинства характеризується, зокрема, специфікою процесуальної форми розгляду справ окремого провадження, зумовленої спеціальною метою та особливим об`єктом судового захисту.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

У частині шостій статті 294 ЦПК України встановлено, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зазначено, що: «правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України). Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою. Разом з тим суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 333/7023/23 (провадження № 61-9238св24) вказано, що «у справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_11, ОСОБА_15 як матерів дітей, а також для ОСОБА_8 як батька дитини ОСОБА_4. З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався відсутністю підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які навіть не були залучені до участі у справі, не здійснюють прав та не виконують обов`язків щодо своїх неповнолітніх дітей, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні/утриманні дітей. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. […] За установлених у цій справі конкретних обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду. Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 (провадження № 61-5903св24) зазначено, що «У справі, що переглядається: ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей. Зазначав, що встановлення вказаного факту необхідне йому для звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»; колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що апеляційний суд помилково не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), в якій зроблено у тому числі загальні висновки щодо юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Тому апеляційний суд помилково послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі № 560/8238/22), оскільки у наведеній справі не вирішувались вимоги про встановлення фактів, що мають юридичне значення; апеляційний суд не врахував, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, факту перебування особи на утриманні, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України, незалежно від мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень. Тому апеляційний суд зробив помилковий висновок про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України; суд першої інстанції не врахував, що встановлення відповідного факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_2 , ОСОБА_4 як матерів дітей, а також для ОСОБА_7 як батька дитини ОСОБА_6 . З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то зазначене питання не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. Тому в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дітей та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Такий факт не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Тому суд першої інстанції зробив помилковий висновок про розгляд по суті заяви ОСОБА_1 за правилами окремого провадження. За таких обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох дітей віком до 18 років не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернувся з заявою про встановлення факту перебування на його утриманні трьох дітей, оскільки встановлення такого факту, крім іншого, необхідне йому для доведення підстав отримання відстрочки від проходження військової служби (мобілізації);

доведення факту утримання дочок батьком та падчерки вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких матері дочок та падчерки не виконують своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (зокрема умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом;

суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_2 як матері дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За таких обставин у цій справі існує спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження із обов`язковим залученням органу опіки та піклування;

разом з цим, суд першої інстанції не врахував, що у заяві ОСОБА_1 просить встановити факт перебування на його утриманні, зокрема двох його власних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Але утримання заявником власних дітей є його обов`язком згідно із нормами СК України. Тому у встановленні відповідного факту стосовно дітей заявника належало відмовити саме з цієї підстави, як такого, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України ).

За таких обставин суд зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження в справі, але у частині вимог заяви про встановлення факту утримання заявником свої дітей помилився щодо мотивів такого судового рішення.

Тому ухвалу суду першої інстанції в частині вимог заяви про встановлення факту утримання заявником свої дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , слід змінити у мотивувальній частині; а в іншій частині (про встановлення факту утримання заявником дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - залишити без змін.

При виборі й застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі №149/3142/25.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції частково ухвалена без додержання норм процесуального та матеріального права. Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду в частині вимог заяви про встановлення факту утримання заявником своїх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зміні із викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в частині вимог заяви про встановлення факту утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишенню без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

З огляду на результати апеляційного оскарження, підстави для здійснення нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Яценка Дениса Ігоровича задовольнити частково.

Ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 липня 2026 року в частині вимог заяви про встановлення факту утримання своїх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінити, виклавши мотивувальну частини в редакції цієї постанови.

Ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 липня 2026 року в частині вимог заяви про встановлення факту утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 03 вересня 2026 року.

Головуючий - Д.В. Сізов

Судді: О.І. Собина

А.П. Сидоренко