Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №585/1626/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №585/1626/26

Номер провадження 22-ц/816/2653/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Черних О.М., Худика А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Єрньєй Алли Анатоліївни, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2026 року в складі судді Цвєлодуб Г.О., ухваленого в м. Ромни, Сумської області (повний текст виготовлено 18 червня 2026 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

23.04.2026 ТОВ «ФК «Солвентіс» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 01.08.2020 між ТОВ «Алекскредит» і відповідачкою було укладено кредитний договір №3807658, на підставі якого остання отримала в кредит 9000 грн, за що зобов`язалася сплачувати проценти. 29.10.2025 на підставі договору факторингу №29/10-2025 ТОВ «Алекскредит» відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Секвоя Капітал». 31.10.2025 між ТОВ «Секвоя Капітал» і ТОВ «ФК «Солвентіс» було укладено договір факторингу №ДФ-31102025, внаслідок чого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Секвоя Капітал», у тому числі й до ОСОБА_1 . Вказувало, що відповідачка не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 23.04.2026 у неї утворилася заборгованість у розмірі 60775 грн 20 коп., з яких: 9000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 51775 грн 20 коп. - заборгованість за відсотками.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18.06.2026 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» 47275 грн 20 коп. заборгованості за кредитним договором від 01.08.2020 №3807658, 2071 грн судового збору, 4667 грн 21 коп. витрат на правову допомогу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Єрньєй А.А. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильне дослідження та оцінку доказів, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надавав правову оцінку та не дослідив детально письмові докази, надані позивачем.

Зазначає, що факт укладення договору права вимоги не є свідченням про повне абсолютне право на стягнення заборгованості, оскільки існує ризик того, що відповідні положення кредитних договорів можуть бути нікчемними, визнаними недійсними або борг повністю погашений (сплачений), оскільки ТОВ «Алекскредит» не має права укладати договори факторингу, тому що не має відповідної ліцензії, що підтверджується даними відносно даної фінансової установи з сайту Національного банку України (https://kis.bank.gov.ua/search-fu). Дана фінансова установа має лише ліцензію на діяльність фінансової компанії на надання коштів та банківських металів у кредит, але в жодному випадку не на укладення договорів факторингу.

Крім того, при ухваленні рішення суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 було сплачено 6796 грн 80 коп., не досліджено розрахунок заборгованості за договором про надання кредиту від 01.08.2020 №3807658 станом на 29.10.2025.

Вказує, що загальна вартість кредиту з урахуванням сплати процентів за користування кредитними коштами складає за загальними умовами кредитування 13595 грн 40 коп., що підтверджується додатком №1 до кредитного договору (який є невід`ємною частиною кредитного договору) та п. 1.6 кредитного договору. Отже, споживач як слабка сторона цієї угоди розраховувала саме на такі умови повернення коштів, розраховуючи на добросовісність кредитодавця. Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Зазначає, що встановлений у договорі розмір процентів є несправедливим у розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (перевищує суму боргу в 10 разів), є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, а тому підлягає зменшенню до розміру тіла кредиту.

Звертає увагу суду, що в графі 2 розрахунку заборгованості вказано, що всього ОСОБА_1 сплачено 6796 грн 80 коп. Тому залишок суми до повного розрахунку становить 6798 грн 60 коп. (13595 грн 40 коп. – 6796 грн 80 коп.).

Вказує, що при укладенні договору позивачем не було дотримано вимог ч. 1 ст. 10 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції станом на 01.08.2020.

Крім того, у даному випадку досудове врегулювання спору є обов`язковим, оскільки воно спрямоване саме на захист споживача кредитних послуг ОСОБА_1 : застосування пільгового періоду кредитування, розстрочення заборгованості, зменшення тягаря сплати судового збору після розгляду справи в судовому порядку, але позивач не застосував положення п. 6.1 та п. 6.2 кредитного договору та передчасно звернувся до суду.

Вказує, що ТОВ «Алекскредит» не мало відповідної правоздатності та дієздатності на укладення договору факторингу, а тому укладені наступні договори факторингу є недійсними. За таких умов ТОВ «ФК «Солвентіс» не набуло право вимоги стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_1 .

Крім того, понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн є явно завищеними, не відповідають співрозмірності ціни та предмету позову. Справа є малозначною, простою і нескладною.

21.08.2026 ТОВ «ФК «Солвентіс» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Також просить стягнути 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

02.09.2026 адвокат Єрньєй А.А. в інтересах ОСОБА_1 подала заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримує апеляційну скаргу та просить стягнути з позивача 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.08.2020 між ТОВ «Алекскредит» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3807658, відповідно до умов якого останній надано кредит у сумі 9000 грн зі строком кредитування за лояльними (покращеними) умовами кредитування 30 днів, за загальними умовами кредитування 210 днів, з яких базовий період 30 днів, спеціальний період 180 днів (а. с. 22–24).

Відповідно до п. 1.7, 1.7.1, 1.7.2, 1.7.3 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в наступному порядку:

У випадку використання кредиту (п. 2.20 правил) менше ніж 5 календарних днів, включаючи строкове виконання зобов`язань (п. 2.12 правил), позичальник сплачує фіксовану суму процентів за користування кредитом, яка складає 6,4% від визначеної в п. 1.3 цього договору суми кредиту.

У випадку використання позичальником лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту (п. 1.3 договору) та сплати процентів за користування кредитом протягом 30 календарних днів з 01.08.2020 до 31.08.2020 (включно) (базовий період - п. 2.4 правил) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,28% (акційна ставка (п. 2.1 правил) або ставка за програмою лояльності (п. 2.34 правил)). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні лояльних (покращених) умов кредитування складає 12456 грн, у тому числі основна сума кредиту 9000 грн, проценти за користування кредитом 3456 грн.

При використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають:

- у базовий період з 01.08.2020 до 31.08.2020 (включно) - 1,7% за один день користування кредитом (базова процентна ставка - п. 2.3 правил);

- у спеціальний період (п. 2.40 правил) з 01.09.2020 до 27.02.2021 (включно) - 3% за один день користування кредитом (спеціальна процентна ставка - п. 2.34 правил).

Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні загальних умов кредитування складає 13595 грн 40 коп.

Вказаний договір був підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором PS38076558 (а. с. 24).

Відповідно до довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» на підставі договору №41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку), про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів 01.08.2020 перерахувало 9000 грн на картку НОМЕР_1 (а. с. 41).

З виписки за договором №б/н за період з 01.08.2020 по 08.08.2020, наданої АТ КБ «ПриватБанк», вбачається, що 01.08.2020 на картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 зараховано 9000 грн (а. с. 129-130).

29.10.2025 між ТОВ «Алекскредит» і ТОВ «Секвоя Капітал» був укладений договір факторингу №29/10-2025, відповідно до якого ТОВ «Алекскредит» передало, а ТОВ «Секвоя Капітал» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 60775 грн 20 коп., з яких: 9000 грн - сума заборгованості за кредитом, 51775 грн 20 коп. – сума заборгованості по відсотках (а. с. 9, 13, 25-31, 48).

На підтвердження переходу прав вимоги позивач також надав витяг з реєстру боржників до договору факторингу №АК-29/10-2025 від 29.10.2025. У вказаному реєстрі дата договору факторингу (29.10.2025) і його базовий номер (29/10-2025), склад сторін повністю відповідають договору факторингу, а префікс «АК» розшифровується як акт, що свідчить про те, що реєстр стосується вказаного договору.

31.10.2025 між ТОВ «Секвоя Капітал» і ТОВ «ФК «Солвентіс» був укладений договір факторингу №ДФ-31102025, відповідно до якого ТОВ «Секвоя Капітал» передало, а ТОВ «ФК «Солвентіс» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 60775 грн 20 коп., з яких: 9000 грн - сума заборгованості за кредитом, 51775 грн 20 коп. – сума заборгованості по відсотках (а. с. 10, 14, 32–36, 49, 102-103).

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд виходив з того, що відповідачка, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість у розмірі 47275 грн 20 коп. У задоволенні позовних вимог у частині нарахованих відсотків за період з 28.02.2021 по 18.04.2021 у розмірі 13500 грн суд відмовив, оскільки вони були нараховані після закінчення строку кредиту.

У даній справі рішення районного суду оскаржується виключно в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині судове рішення в цьому апеляційному провадженні не переглядається.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогами закону.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

У даній справі відповідачка не оспорює факт укладення кредитного договору та отримання грошових коштів у сумі 9000 грн, у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку, що подані позивачем докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним договором від 01.08.2020 №3807658.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у ТОВ «Алекскредит» ліцензії, то колегія суддів зазначає наступне.

Одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника.

Згідно з п. 5, 12, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про факторинг» клієнт - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка відступає право грошової вимоги, що виникає з базового договору, фактору.

Фактор - надавач фінансових послуг, який має право надавати послуги з факторингу відповідно до закону, в тому числі надавач фінансових послуг - нерезидент, який має право надавати послуги з факторингу відповідно до закону держави, в якій він зареєстрований.

Факторинг - послуга або декілька послуг, що надає фактор на підставі договору факторингу.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про факторинг» предметом договору факторингу є право грошової вимоги.

Договір факторингу визначає відносини сторін, що виникають у процесі відступлення прав грошових вимог за одним або кількома базовими договорами на підставі одного або кількох правочинів про відступлення права грошової вимоги.

За договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника.

У пункті 65 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та компанії» зазначено, що фінансова установа - юридична особа, метою створення якої є здійснення діяльності з надання фінансових послуг, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором. Не є фінансовими установами надавачі супровідних послуг, які одночасно не надають також фінансові послуги, а також інші особи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг без набуття статусу фінансової установи.

Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 3 - 5 ст. 13 Закону України «Про фінансові послуги та компанії» надавати фінансові послуги мають право фінансові установи та інші особи, які отримали відповідну ліцензію (ліцензії), крім випадків, передбачених частинами третьою – п`ятою цієї статті та спеціальними законами.

Надавачі фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором (крім випадків, встановлених спеціальними законами) здійснюють діяльність з надання фінансових платіжних послуг відповідно до Закону України «Про платіжні послуги».

Діяльність з надання фінансових платіжних послуг без необхідності отримання ліцензії можуть здійснювати юридичні особи, за умови авторизації їхньої діяльності (акредитації) у порядку, визначеному законом України, що регулює діяльність з надання платіжних послуг.

Юридичні особи можуть надавати фінансові послуги на підставі авторизації без набуття статусу фінансової установи у випадках, встановлених цим Законом або спеціальними законами.

Особливості надання фінансових послуг такими юридичними особами та додаткові вимоги до них визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.

Договір, яким передбачається надання фінансової послуги особою, яка на день укладення договору не має права надавати таку фінансову послугу відповідно до цього Закону та спеціальних законів, є нікчемним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16 зроблено висновок, що фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

З огляду на викладені вище вимоги закону, саме фактор повинен мати ліцензію на надання послуг з факторингу. Отримання такої ліцензії клієнтом не вимагається.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серія ФК №930 ТОВ «Алекскредит» є фінансовою установою та 15.03.2024 повторно отримало ліценцію на діяльність фінансової компанії, зокрема на надання коштів та банківських металів у кредит. На підставі розпорядження Національної комісії з врегулювання фінансових послуг від 31.03.2020 №593 ТОВ «Секвоя Капітал» отримало безстрокову ліцензію на надання послуг з факторингу.

З огляду на викладене вище, оскільки фактор ТОВ «Секвоя Капітал» має ліцензію на надання послуг з факторингу, доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що відповідачкою було сплачено 6796 грн 80 коп. на погашення заборгованості за відсотками, є необґрунтованими. З розрахунку заборгованості вбачається, що 30.08.2020 ОСОБА_1 сплатила 3340 грн 80 коп., а 29.09.2020 – 3456 грн (а. с. 15–17). Зазначені кошти були враховані кредитором при розрахунку заборгованості.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував, що за період з 01.08.2020 по 27.02.2021 ОСОБА_1 повинна була сплатити 13595 грн 40 коп., також є необґрунтованими. Відповідно до п. 1.7.4 договору про надання кредиту від 01.08.2020 №3807658 та додатку до нього №1 орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні загальних умов кредитування складає 13595 грн 40 коп. Згідно з умовами кредитного договору, ст. 1048 ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування» нарахування процентів здійснюється на суму його фактичного залишку. Орієнтовна загальні вартість кредиту, зазначена в договорі, розраховується виключно за умови його належного та своєчасного виконання позичальником. Оскільки відповідачка допустила тривале порушення зобов`язання, проценти продовжували нараховуватися на фактичний залишок за весь час прострочення. Така ситуація не могла бути передбачена кредитором під час підписання договору, а фактичний розмір відсотків перевищив планові показники виключно з вини ОСОБА_1 .

Оскаржуване судове рішення не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №679/1103/23, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, оскільки фактичні обставини в цих справах є різними.

Для визначення подібності правовідносин апеляційний суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, від 08.02.2022 у справі №2-7763/10, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке з вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і в подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки в справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

У зазначеній постанові від 12.02.2025 у справі №679/1103/23 Верховний Суд не робив висновків про несправедливі умови кредитного договору. Він лише зазначив, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів відповідача щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник з позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Оскільки Верховний Суд позбавлений можливості дослідити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість, справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У даній справі умови нарахування відсотків є справедливими та законними з огляду на наступні мотиви. Відповідно до умов кредитного договору відсоткова ставка становить 1,28% - акційна ставка, 1,7% - базова ставка, 3% - спеціальна ставка. Це повністю відповідає Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на день укладення кредитного договору. Умови кредитного договору не є несправедливими та відповідають вимогам чинного законодавства. Вони не ставлять позичальника в невигідне становище і не порушують балансу інтересів сторін. Відповідачка ознайомилася з розміром відсоткової ставки та конкретними сумами до сплати, засвідчивши це власним підписом. Ба більше, умови договору не оскаржувалися нею доти, доки кредитор не звернувся з позовом до суду. Таким чином, відсутні правові підстави вважати умови нарахування відсотків несправедливими чи такими, що порушують права боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку є посилання в апеляційній скарзі, зроблено висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Тобто вказаний висновок є нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки в даній справі відсотки нараховувалися на підставі кредитного договору, а не у вигляді неустойки, штрафу чи процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не дотримано позасудового порядку врегулювання спору, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002 у справі за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) зазначено, що право на судовий захист передбачено Конституцією України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов`язок держави забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб`єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Колегія суддів також відхиляє посилання адвоката на неврахування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застування норм права, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц. У зазначеній справі вирішувалося питання щодо дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

А тому, враховуючи, що в наведеній адвокатом для порівняння справі №638/13683/15-ц встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказану постанову Верховного Суду вважає нерелевантним.

Посилання адвоката як на підставу апеляційного оскарження на застосування судом першої інстанції норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, не заслуговують на увагу, оскільки в справі, яка переглядається, та в справах, на які посилається адвокат, встановлені різні фактичні обставини.

Зокрема, у справі №910/719/19 Велика Палата Верховного Суду тлумачила негативні наслідки неодержання орендарем (у тому числі фізичною особою-підприємцем) звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря (у тому числі на фізичну особу-підприємця), а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

У справі №363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо можливості визнання недійсною умови про плату (комісію) за управління кредитом (обслуговування його), інші подібні платежі, встановлені в договорі про надання споживчого кредиту.

У той же час, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 – 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн, понесені позивачем в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Відповідно до ч. 1, 13 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам (78%) необхідно стягнути з відповідачки на користь позивача 2340 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції (а. с. 40).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення місцевого суду в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно змінити та стягнути з відповідачки на користь позивача 2340 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2, 13 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, оскільки апеляційну скаргу було задоволено частково, а рішення місцевого суду змінено лише в частині вирішення питання розподілу судових витрат, тобто тих питань, які не пов`язані з вимогами цивільного позову, тому витрати, пов`язані з розглядом справи в апеляційному суді слід покласти на відповідачку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просиві стягнути 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Вказані витрати останній пов`язував зі складанням відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

З відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що його було підписано ОСОБА_2 , який є керівником ТОВ «ФК «Солвентіс». На підтвердження своїх вимог останній надав витяг із сайтів з інформацією щодо вартості надання послуг адвокатами.

Враховуючи викладене, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що у зв`язку зі складанням відзиву на апеляційну скаргу ним були понесені витрати на професійну правничу допомогу, у стягненні вказаних витрат необхідно відмовити.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Єрньєй Алли Анатоліївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2026 року в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» 2340 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2026 року залишити без змін.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» у стягненні 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: О.М. Черних

А.М. Худик