Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №484/421/26 — Миколаївський апеляційний суд

31.08.26

22-ц/812/1561/26

Провадження № 22-ц/812/1561/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

31 серпня 2026 року м. Миколаїв

справа № 484/421/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Соловйовим М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , поданою її представником-адвокатом Цехотською Тетяною Володимирівною

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухваленого 18 травня 2026 року під головуванням судді Шикері І.А., в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складений того ж дня, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_1 до Синюшинобрідської сільської територіальної громади, третя особа: приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Мовчан Андрій Сергійович про визначення додаткового строку для подання заяви при прийняття спадщини,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

В січні 2026 року ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Цехотську Т.В. звернулась з позовом, який в подальшому уточнила до Синюшинобрідської сільської територіальної громади, третя особа приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Мовчан А.С. про визначення додаткового строку для подання заяви при прийняття спадщини.

Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати – ОСОБА_2 .. Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна ділянка, площею 3,2 га, яка розташована в межах території Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Вона є єдиним спадкоємцем померлої, інших спадкоємців за заповітом немає.

У встановлений законом шестимісячний строк вона не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, так як у період з 29 серпня 2025 року по 08 вересня 2025 року супроводжувала за кордон свого сина для подачі та оформлення документів до вступу до вищого навчального закладу Словаччини, а після приїзду в Україну у неї стався гіпертонічний криз і у період з 08 вересня 2025 року по 13 жовтня 2025 року, вона проходила лікування.

До нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, після смерті матері вона звернулась лише 14 жовтня 2025 року. Постановою приватного нотаріуса Мовчана А.С. від 23 грудня 2025 року, їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із тим, що вона пропустила строк для подачі заяви про прийняття спадщини.

Посилаючись на зазначені вище обставини, які позбавили її можливості вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини вчасно, позивачка просила суд визначити їй додатковий строк для подачі до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в один місяць з часу набрання рішенням суду законної сили.

Узагальнені доводи інших учасників

Правом відзиву на позовну заяву відповідач Синюшинобрідська сільська територіальна громада не скористалась.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що шестимісячний строк для прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2 сплинув 21 серпня 2025 року, позивач, будучи обізнаною про смерть спадкодавця, не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що залишилась після смерті її матері. При цьому, обґрунтовуючи поважність строку пропуску для звернення з заявою про прийняття спадщини посилалась на обставини, які мали місце вже після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини, а саме з 29 серпня 2025 року по 08 вересня 2025 року супроводжувала за кордон свого сина, для подачі та оформлення документів для вступу до вищого навчального закладу Словаччини, а після приїзду в Україну, у період з 08 вересня 2025 року по 13 жовтня 2025 року, проходила амбулаторне лікування.

Водночас, доказів які б свідчили про об`єктивні, непереборні істотні труднощі, що перешкоджали позивачу у встановлений законом шестимісячний строк звернутися із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , суду не надала. Таким чином, в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити у зв`язку із його недоведеністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Цехотська Т.В., посилаючись на незаконність вказаного рішення суду, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, просила скасувати рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити. Визначити додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивачки зазначала, що судом не було враховано, що після смерті спадкодавця, позивачка перебувала у тяжкому моральному стані, пов`язаному із втратою матері, що суттєво вплинуло на можливість своєчасно реалізувати свої спадкові права, та те, що строк пропущений незначно. При цьому апелянт посилалась на постанову Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі №6-496цс17.

Представник позивачки зазначає, що Верховний Суд у своїх рішеннях зазначав, що суд має оцінювати не лише формальний пропуск строку, а й тривалість пропуску, поведінку спадкоємця після спливу строку, відсутність шкоди іншим спадкоємцям. Після виникнення обставин, які ускладнили можливість звернення до нотаріуса, позивачка звернулась у максимально короткий строк з заявою до нотаріуса. Суд повинен був надати оцінку принципу справедливості та захисту прав особи на спадкування.

Апелянт вважає, що суд формально підійшов до оцінки обставин справи та не врахував реальні життєві обставини, які перешкоджали своєчасному зверненню до нотаріуса.

Узагальнені доводи інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом, від відповідача, третьої особи до апеляційного суду не надійшов.

У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується реєстром підтверджень про отримання документів з «Електронного суду» учасником справи, зворотнім повідомленням (а.с.143 звор., 144). Від третьої особи приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Мовчана А.С. надійшла заява про розгляд справи без його участі.

В день засідання 31 серпня 2026 року, в порушення строку передбаченого частиною 2 статті 212 ЦПК України, від представника ОСОБА_1 – адвоката Цехотської Т.В., надійшло до суду клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції з Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області.

Між тим, за відсутності технічної можливості провести в режимі відеоконференції судове засідання (майданчик для проведення судових засідань в режимі відеоконференції у Первомайському міськрайонному суді на 11 годину 31 серпня 2026 року зарезервовано іншим судом) в задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи не надходило, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про народження, виданого повторно 22 січня 2026 року, Первомайським відділом ДРАЦС у Первомайському районі Миколаївської області, Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу (а.с.8,19).

Її матір ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2025 року, видане Первомайським відділом ДРАЦС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (а.с.7).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне їй майно - земельну ділянку, площею 3,2 га, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.12).

Зі спадкової справи № 61/2025, заведеної після смерті ОСОБА_2 вбачається, що з заявою про прийняття спадщини, що залишилась після смерті померлої звернулась ОСОБА_1 . Також, в спадковій справі містяться заповіти від 10 липня 2012 року за умовами яких, ОСОБА_2 заповіла частину земельної ділянки 1,6 га в межах території Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївській області по Державному акту МК № 052703, виданому 16 червня 2004 року - ОСОБА_1 , а частину житлового будинку з присадибною земельною ділянкою та всіх надвірних споруд, по АДРЕСА_1 , а також частину земельної ділянки 1,6 га в межах території Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївській області по Державному акту МК № 052703, виданому 16 червня 2004 року заповіла - ОСОБА_5 (а.с.80,81).

Згідно заповіту від 08 лютого 2018 року ОСОБА_2 заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку в межах території Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, площею 3,2 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва по державному акту серія МК № 053703 виданий Первомайською райдержадміністрацією 16 червня 2004 року (а.с.79).

Постановою приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Мовчана А.С. від 23 грудня 2025 року, ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, з підстав пропуску нею строку подання заяви про прийняття спадщини, який визначений статтею 1270 ЦК України (а.с.17).

Позиція апеляційного суду

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

Практика Верховного Суду у цій категорії справ є сталою та незмінною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23З, провадження № 14-50цс24, зазначено: «З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою».

В обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_1 зазначала, що вона у період з 29 серпня 2025 року по 08 вересня 2025 року супроводжувала за кордон свого сина для подачі та оформлення документів до вступу до вищого навчального закладу Словаччини, а після приїзду в Україну у неї стався гіпертонічний криз і у період з 08 вересня 2025 року по 13 жовтня 2025 року, вона проходила лікування.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що шестимісячний строк для прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2 сплинув 21 серпня 2025 року, позивачка, будучи обізнаною про смерть спадкодавця, не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що залишилась після смерті її матері.

За такого, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції проте, що позивачка обґрунтовувала поважність пропуску строку для звернення з заявою про прийняття спадщини, посилаючись на обставини, які мали місце вже після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини.

При цьому позивачка не надала докази неможливості звернення із заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців у період з 20 лютого 2025 року.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 заяву про прийняття спадщини у встановлений статтею 1270 ЦК України строк не подала, надавши належну правову оцінку зазначеним позивачкою підставам пропуску строку, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для визначення позивачці додаткового строку для прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_2 .

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 06 вересня 2017 року у справі №6-496цс17, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені лише в постановах Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду України для судів не є обов`язковими.

Колегія суддів відхилила також доводи представника позивачки про необхідність дослідження довідки сімейного лікаря від 3 серпня 2026 року, оскільки вказана довідка сформована після розгляду справи в суді першої інстанції, а тому її дослідження в апеляційному суді суперечить вимогам статті 367 ЦПК України.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою її представником-адвокатом Цехотською Тетяною Володимирівною, залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 травня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський

СуддіТ.Б. Кушнірова Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складене 03 вересня 2026 року.