Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №160/12148/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року Справа № 160/12148/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

07.05.2026 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації щодо взяття на військовий облік військовозобов`язаних ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та виключити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з військового обліку військовозобов`язаних на підставі на підставі пункту Г частини 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону від 01.03.2003 року) у зв`язку з засудженням за тяжкий злочин, як особи що вже була виключена з військового обліку;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати.

Ухвалою суду від 11.05.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 11.05.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

- відомості/інформацію щодо підстав внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку позивача ОСОБА_1 ;

- всі наявні докази щодо суті спору.

28.05.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 06.07.2026 року продовжено строк розгляду справи №160/12148/26 на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 10.08.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

Вважає, що повторне взяття на військовий облік Позивача, який вже був виключений з обліку остаточно в 2003 році, на підставі нових законів є неможливе, оскільки є дією, яка погіршує його існуюче становище, та буде обмеженням його конституційних прав і свобод.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що 18.05.2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року № 3633-IX, який виклав статтю 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в новій редакції.

Внаслідок внесення змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з переліку громадян України, які підлягають виключення з військового обліку були виключені громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Таким чином, з 18.05.2024 року не підлягають виключенню з військового обліку громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Станом на сьогоднішній день, особи, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, не підлягають виключенню з військового обліку .

Оскільки чинним законодавством України не передбачено виключення з військового обліку громадян України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 правомірно обліковується як військовозобов`язаний.

Таким чином, відсутні правові підстави для внесення відповідачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 з військового обліку.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (далі - Позивач) був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 141 КК України і йому було призначено покарання: у вигляді позбавлення волі строком на один рік і два місяці з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності, що підтверджується копією вироку Старокиївського районного суду м. Києва від 05 березня 2001 року у справі №1-79/В-99.

З 26.05.2003 року, ОСОБА_1 був виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, що підтверджується відповідною відміткою у паспорті серії: ЕН номер: НОМЕР_3 .

Отже, позивач 26.05.2003 року був виключений з військового обліку як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину відповідно до п. Г ч. 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції від 01.03.2003 року, яка діяла на момент виключення з військового обліку).

19.05.2025 року громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знятий з військового обліку – вибув у зв`язку із (аб. 2 п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») які вибули в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України і стали на військовий облік за новим місцем проживання.

19.05.2025 року громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 - (аб. 2 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.

20.05.2025 року громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

20.06.2025 року громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановивши додаток “Резерв+” ОСОБА_1 стало відомо, що він перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23 квітня 2026 року адвокатом Коганом Романом Віталійовичем (далі представник Позивача) було направлено до Відповідача в інтересах Позивача заяву про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Вищевказаною заявою представник Позивача просив Відповідача внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та зазначити, що Позивач виключений з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту Г частини 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону від 01.03.2003 року).

01 травня 2026 року Відповідачем було надано відповідь № 4744, якою фактично було відмовлено Позивачу у внесенні змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме зазначити, що Позивач виключений з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту Г частини 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону від 01.03.2003 року).

Вказують, що з такою відмовою Відповідача Позивач не погоджується та вважає її протиправною, оскільки Позивача вже було виключено з військового обліку військовозобов`язаних 26.05.2003 року та чинним законодавством не передбачено повторного взяття на військовий облік осіб, які вже були виключені з нього, а також відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, тому вимушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який надалі неодноразово продовжувався та триває на момент судового розгляду справи.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються насамперед Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII.

Так, судом встановлено, що відповідач розглянув заяву ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку на підставі положень п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" як особи, яка раніше була засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, та відмовив у її задоволенні з посиланням на відсутність законних підстав для цього, посилаючись на те, що стаття 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у новій редакції Закону №3633-ІХ від 11.04.2024 передбачає вичерпний перелік громадян, які підлягають виключенню з військового обліку.

Перевіряючи правомірність оскаржуваних дій відповідача суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з ч.3 ст.1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Відповідно до Закону №3543-XII (у редакції від 18.05.2024) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

За змістом ч.5 ст.22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього регламентуються статтею 37 Закону №2232-ХІІ.

Відповідно до ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом; 6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Отже, і на час звернення позивача із заявою від 27.11.2024 про його виключення з військового обліку, і станом на дату надання відповідачем відмови у вчиненні таких дій листом №6121 від 31.12.2024 норми ст.37 Закону №2232-ХІІ не містили (і не містять на сьогодні) такої підстави для виключення з військового обліку осіб, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Колегія суддів зазначає, що відповідач правомірно відмовив у виключенні позивача з військового обліку військовозобов`язаних з посиланням на вказані законодавчі приписи, оскільки, будучи суб`єктом владних повноважень, згідно з ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України може діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 4 розділу "Загальні питання" Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Позивач зазначає, що він звернувся до відповідача з заявою про виключення з військового обліку на підставі його приналежності до осіб, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, а тому й вирішення цього питання повинно було здійснюватися із застосуванням законодавства, чинного станом на дату набрання вироку суду законної сили.

Однак, на час розгляду заяви позивача у відповідача були відсутні законні підстави для виключення його з військового обліку з огляду на відсутність законодавчо встановлених на те підстав.

Так, слід вказати про те, що одним із конституційних принципів, на якому повинна базуватися діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, є принцип, відповідно до якого ці органи, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто діяльність органів державної влади в Україні здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом".

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відтак необґрунтованими і такими, що не можуть бути задоволені суд визнає вимоги позивача про покладення на відповідача обов`язку вчинити дії/прийняти рішення, які не мають правової основи та апріорі вважаються незаконними.

Колегія суддів також вважає за необхідне застосувати правовий принцип "vigilantibus non dormientibus iura subveniunt", згідно з яким судовий захист надається тим, хто стежить за своїми правами та вчасно їх відстоює. Принцип підкреслює, що захист прав можливий лише за умови активної позиції особи. Він стимулює бути пильними та вчасно реагувати на можливі порушення, адже відсутність дій може призвести до втрати правового захисту.

Таким чином враховуючи, що спірні правовідносини між сторонами виникли під час дії нової редакції ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ з питань виключення військовозобов`язаних з військового обліку, а також інших пов`язаних з цим питанням підзаконних нормативно-правових актів, у зв`язку з наданням відповідачем відмови у задоволенні заяви позивача про його виключення з військового обліку, суд вважає безпідставним оскарження позивачем бездіяльності відповідача щодо невиключення його з військового обліку з посиланням на норми ч.5 ст.37 зазначеного Закону у редакції чинній на дату набрання законної сили вироком суду у 2003 році та положення Порядку № 921 від 07.12.2016, які втратили чинність.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються індивідуально-виражені права позивача.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені рішенням, дією або бездіяльністю відповідача у публічно-правових відносинах.

Враховуючи зазначене, слід дійти висновку про відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Така ж правова позиція викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 року у справі № 120/13071/25.

Враховуючи наведене, у задоволені позову слід відмовити.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, без задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 10.08.2026 року.

Суддя В.В. Ільков