Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №686/15272/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/15272/25

Провадження № 22-ц/820/1091/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Костенка А.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю прокурора Гаврилюк І.О.,

позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, – Виконавчий комітет Хмельницької міської ради як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, про позбавлення батьківських прав та надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2026 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Виконавчий комітет Хмельницької міської ради як орган опіки та піклування (далі – Орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав та надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька.

ОСОБА_1 зазначила, що вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано в судовому порядку. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якого з відповідача стягуються аліменти за судовим наказом.

З 2022 року відповідач ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Зокрема, він не цікавиться життям сина, не спілкується з ним, не бере участі у його вихованні та становленні як особистості, а також злісно ухиляється від сплати аліментів.

Позивачка зареєстрована у будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас неповнолітній ОСОБА_3 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 , що належить одному з батьків відповідача. 19 грудня 2024 року відповідач ОСОБА_2 без згоди позивачки зняв сина з реєстрації місця проживання за вказаною адресою. Наразі позивачка позбавлена можливості зареєструвати дитину за своїм місцем проживання без згоди батька.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд:

надати дозвіл їй на реєстрацію місця проживання (перебування) неповнолітнього ОСОБА_3 за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , - без письмової згоди його батька – ОСОБА_2 ;

позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Процесуальні дії суду першої інстанції

Суд ухвалою суду від 2 вересня 2025 року залучив Службу у справах дітей Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області (далі – Служба у справах дітей) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2026 року в позові відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покладено на орган опіки та піклування – Виконавчий комітет Хмельницької міської ради обов`язок контролю щодо виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на корсить ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 422 грн 40 коп.

Суд виходив з того, що ОСОБА_2 відсутній поруч з дитиною, водночас матеріали справи не містять доказів ухилення відповідача від участі у вихованні сина, притягнення його до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків. Також позивачка не довела, що місце реєстрації сина в селі Писарівка, Хмельницького району, Хмельницької області, відповідає інтересам дитини. Підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відсутні, однак слід попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_3 , тоді як вихованням і утриманням дитини займаються тільки позивачка та її новий чоловік ОСОБА_4 . Зазначені обставини підтверджуються належними та допустимими доказами, що давало суду підстави для позбавлення відповідача батьківських прав. Крім того, ОСОБА_2 відмовляється надати згоду на реєстрацію місця проживання сина за місцем проживання позивачки, що суперечить найкращим інтересам дитини. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, неправильно застосував норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування і Служба у справах дітей не подали відзив на апеляційну скаргу.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

2 Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає неповною мірою.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, не врахував норми статті 29 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 160 Сімейного кодексу України (далі – СК України), статей 1, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі – Закон №2402-ІІІ), статті 5 Закону України від 5 листопада 2021 року №1871-ІХ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі – Закон №1871-ІХ) та не застосував норми статті 81 ЦПК України.

У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду в частині відмови в позові про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині вимог нового рішення.

Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу сторін проживає разом із матір`ю.

З 9 липня 2024 року місце проживання позивачки ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

До 19 грудня 2024 року місце проживання малолітнього ОСОБА_3 було зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 . Наразі місце проживання ОСОБА_3 не зареєстровано.

Фактично позивачка ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 винаймає квартиру АДРЕСА_3 .

ОСОБА_2 не надав письмової згоди на реєстрацію місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 за адресою зареєстрованого місця проживання матері ОСОБА_1 .

Малолітній ОСОБА_3 навчається у Комунальному закладі загальної середньої освіти «Початкова школа №1 Хмельницької міської ради».

Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 9 жовтня 2024 року у справі №686/27160/24 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 7 жовтня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.

Другий відділ державної виконавчої служби у місті Хмельницькому здійснює примусове виконання зазначеного судового рішення (виконавче провадження №76705674). Станом на 1 грудня 2025 року заборгованість за аліментами становить 48 095 грн 10 коп.

Згідно з висновком Органу опіки та піклування від 17 листопада 2025 року №1958/01-31 позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 є недоцільним. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_3 висловив свою думку щодо вирішення спору між батьками.

25 листопада 2025 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 .

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо позбавлення батьківських прав

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі – Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За змістом статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частини сьома, восьма).

В силу статті 11 Закону №2402-ІІІ сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Із положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» («Mamchur v. Ukraine», заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, пункт 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, пункти 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що проживання дитини разом із батьками в сім`ї відповідає якнайкращим її інтересам, оскільки дитина має право на особисте піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Розлучення дитини з батьками може бути обумовлене лише виключними обставинами, в тому числі неправомірною поведінкою батьків, яка призводить до грубого порушення економічних, соціальних і культурних прав дитини, створює загрози для безпечних умов її проживання та розвитку, перешкоджає належному матеріальному забезпеченню дитини.

Позбавлення батьківських прав є одним із заходів сімейно-правової відповідальності, яка спрямована на захист прав та інтересів дитини, настає при винній поведінці батьків на підставах і у порядку, передбачених законом, та породжує настання невигідних для батьків наслідків, у тому числі втрату права, заснованого на спорідненості з дитиною.

Однією з підстав позбавлення батьківських прав є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2025 року (справа №147/277/24) виснував, що тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини ( стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов`язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов`язки чи їх нехтування неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 листопада 2023 року (справа №1915/2789/2012), у якій зазначено, що при вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 18 постанови від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Зібрані докази вказують на те, що з 2022 року ОСОБА_2 залишив сім`ю, не проживає разом із сином, не виконує належним чином свої обов`язки щодо його виховання та утримання, не проявляє інтересу до його життя і навчання. Дитина проживає у новій сім`ї матері.

Водночас ОСОБА_2 не виявляє негативної поведінки та не вчиняє протиправних дій щодо сина.

Встановивши ці обставини та врахувавши інтереси дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу сімейно-правової відповідальності у виді позбавлення батьківських прав відсутні. Водночас суд обґрунтовано попередив відповідача про зміну ставлення до виконання своїх обов`язків по вихованню сина.

При цьому суд правомірно взяв до уваги висновок Органу опіки та піклування від 17 листопада 2025 року №1958/01-31 про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , оскільки цей висновок, відповідає найкращим інтересам дитини.

Доводи ОСОБА_1 про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і думка малолітнього ОСОБА_3 щодо вирішення спору, суперечать чинним нормам закону та фактичним обставинам справи.

Посилання ОСОБА_1 на доведеність своїх вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав і неналежну оцінку судом досліджених доказів є необґрунтованими.

Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права не заслуговують на увагу.

б) щодо надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини

Статтею 1 Закону №2402-ІІІ визначено, що забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону №2402-ІІІ діти – члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

За змістом статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

В силу частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно зі статтею 2 Закону №1871-ІХ реєстрація місця проживання (перебування) особи – внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Із положень частини третьої статті 5 Закону №1871-ІХ слідує, що задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.

Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року №265, унормовано механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.

Відповідно до пунктів 32, 33 цього Порядку у разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків або інших законних представників такої особи; подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. v. Ukraine» (заява №2091/13, пункти 75 76) зазначено, що наразі існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення (Neulingerand Shuruk v. Switzerland, заява № 41615/07, пункт 135, ECHR 2010). Також ЄСПЛ зауважив, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, заява №10383/09, пункт 100, ECHR, 16 липня 2015 року).

Кожна дитина має право на житло, в тому числі на реєстрацію місця проживання за місцем проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них.

Усі питання щодо місця проживання дитини, яка не досягла десяти років, вирішуються за взаємною згодою батьків. Реєстрація місця проживання дитини здійснюється за письмовою заявою її батьків або законних представників.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі №752/2951/20 зазначив, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Чинним законодавством передбачено право одного з батьків у разі відсутності згоди іншого вирішити це питання в судовому порядку. При вирішенні судом даного роду справ підлягає з`ясуванню питання, чи була вказана відмова одного з батьків безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами.

Зібрані докази вказують на те, що після розірвання шлюбу між батьками малолітній ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 , окремо від батька ОСОБА_2 . Спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній.

Місце проживання позивачки ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , - в будинку, який належить її матері ОСОБА_5 . Водночас ОСОБА_2 не надав письмової згоди на реєстрацію місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 за адресою зареєстрованого місця проживання матері ОСОБА_1 .

Ненадання відповідачем письмової згоди на реєстрацію місця проживання сина за місцем реєстрації матері не зумовлене об`єктивними причинами, тобто є безпідставним. Відсутність такої згоди не відповідає найкращим інтересам дитини.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 у житловому будинку по АДРЕСА_1 , без згоди батька ОСОБА_2 .

Отже висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позову ОСОБА_1 про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька є помилковим.

3. Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні спору суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи та не застосував правильно норми чинного законодавства, а тому ухвалене ним рішення про відмову в позові щодо надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька не може залишатися в силі.

У зазначеній частині позов ОСОБА_1 слід задовольнити.

В частині вирішення позову про позбавлення батьківських прав рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання щодо зміни розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов ОСОБА_6 задоволено в частині однієї з вимог немайнового характеру, то з відповідача ОСОБА_2 на її користь слід присудити витрати зі сплати судового збору: 1 211 грн 20 коп. – за подання позову, 1 816 грн 80 коп. – за подання апеляційної скарги, - а всього – 3 028 грн.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2026 року в частині відмови у позові про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька скасувати та в цій частині вимог ухвалити нове рішення, розподіл судових витрат змінити.

Надати дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Хмельницького, разом із матір`ю ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 ), за адресою: АДРЕСА_4 , - без письмової згоди батька ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 ).

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання – АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання – АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 ) 3 028 гривень витрат зі сплати судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 3 вересня 2026 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

А.М. Костенко

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Павловська А.А.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 52