Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №607/13992/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/13992/26Головуючий у 1-й інстанції Воробель Н.П.

Провадження № 33/817/490/26 Доповідач - Сарновський В.Я.

Категорія - ч.3 ст.173-2 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 р. суддя Тернопільського апеляційного суду Сарновський В.Я. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_1 - адвоката Вадори П.Б. та представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Чапаєвої Г.М. на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 липня 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

Вказаною постановою об`єднано матеріали про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (справа № 607/13992/26, провадження № 3/607/4186/2026), адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (справа № 607/13995/26, провадження № 3/607/4188/2026), адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-8 КУпАП (справа № 607/13997/26, провадження № 3/607/4190/2026), адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (справа № 607/13997/26, провадження № 3/607/4191/2026), в одне провадження, та присвоєно йому єдиний номер – № 607/13992/26, провадження № 3/607/4186/2026.

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (за епізодом 11.05.2026), та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 020 (одна тисяча двадцять) гривень, який стягнуто в дохід держави.

Провадження у справі в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 (за епізодами 29.03.2026 і 27.05.2026) та ч. 2 ст. 173-8 КУпАП - закрито, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Згідно постанови, 11.05.2026 о 20:25 ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 домашнє насильство фізичного характеру, а саме шарпав за верхній одяг, штовхав, викидував речі, внаслідок чого завдав шкоди її фізичному здоров`ю, чим порушив вимоги п.п. 3, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Дане правопорушення вчинено повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення.

Окрім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 782547 від 09.06.2026, 27.05.2026 о 19:30 ОСОБА_3 , перебуваючи в АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме висловлював словесні образи, погрози нецензурними словами, внаслідок чого завдав шкоди її психічному здоров`ю, чим порушив вимоги п.п. 3, 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Такі дії ОСОБА_1 посадовою особою органу поліції, яка склала протокол, кваліфіковані за ч. 3 ст. 173-2 КупАП.

Також згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 782548 від 09.06.2026, 27.05.2026 о 19:30 ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , висловлював погрози, словесні образи нецензурними словами на адресу колишньої дружини ОСОБА_2 , чим порушив вимоги термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА №653946 від 26.05.2026, а саме заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_2 , чим порушив п. 3 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Такі дії ОСОБА_1 посадовою особою органу поліції, яка склала протокол, кваліфіковані за ч. 2 ст. 173-8 КупАП.

Окрім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 782545 від 26.05.2026, 29.03.2026 о 16:50 ОСОБА_3 , перебуваючи в магазині №49 на ринку «Київський» по вул. 15 Квітня, вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме висловлював погрози та образи, внаслідок чого завдав шкоди її психічному здоров`ю, чим порушив вимоги п.п. 3, 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Дане правопорушення вчинено повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення. Такі дії ОСОБА_1 посадовою особою органу поліції, яка склала протокол, кваліфіковані за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - адвокат Вадора П.Б. не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі стосовно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.173-2 (за епізодами 29.03.2026 і 27.05.2026) та ч.2 ст.173-8 КУпАП, у зв`язку з наявністю обставин, передбачених п.1 ст.247 КУпАП, тобто відсутності в діях останнього складу адміністративного правопорушення, просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 липня 2026 року в частині визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП (за епізодом 11 травня 2026 року) та прийняти нову постанову, якою провадження у справі, у вищевказаній частині закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП. Свої вимоги мотивує тим, що:

суд першої інстанції поклався на письмові пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яких не допитав у суді, чим позбавив захист можливості поставити їм запитання та перевірити достовірність їхніх показань;

місцевий суд по-різному оцінив докази за аналогічними епізодами, визнавши їх достатніми за 11 травня 2026 року та недостатніми за 29 березня 2026 року і 27 травня 2026 року. Окрім цього, суд вибірково оцінив показання свідка ОСОБА_6 ;

у матеріалах справи відсутні медичні документи, висновки спеціалістів чи інші докази, які підтверджують заподіяння потерпілій шкоди фізичному здоров`ю, зазначеної у протоколі;

суд першої інстанції не надав належної оцінки тривалому спору між колишнім подружжям щодо майна та обставині, що потерпіла сама приїхала до будинку, де перебував ОСОБА_3 ;

суд не з`ясував, хто ініціював фізичний контакт, чи справді потерпіла намагалася потрапити до будинку та чи були дії ОСОБА_1 реакцією на її поведінку, а не умисним застосуванням насильства;

сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є самодостатнім доказом правдивості викладеної в ньому фабули.

В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Чапаєва Г.М., не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП за епізодом 11 травня 2026 року, просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 липня 2026 року в частині закриття провадження у справі стосовно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.173-2 (за епізодами 29.03.2026 і 27.05.2026) та ч.2 ст.173-8 КУпАП та визнати винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.173-2 (за епізодами 29.03.2026 і 27.05.2026) та ч.2 ст.173-8 КУпАП. Свої вимоги мотивує тим, що:

матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, а тому висновок суду про відсутність у його діях складу правопорушень є необґрунтованим;

щодо епізоду 27.05.2026 — зазначає, що ОСОБА_3 порушив терміновий заборонний припис, оскільки контактував із потерпілою та погрожував їй, що підтверджується поясненнями сторін;

щодо епізоду 29.03.2026 — вказує на недостатність доказів, зібраних органом поліції, однак вважає, що обов`язок доказування обставин правопорушення покладається саме на орган, який склав протокол, а не на потерпілу;

Заслухавши доводи захисника ОСОБА_1 - адвоката Вадори П.Б., який підтримав свою апеляційну скаргу з наведених у ній підстав і просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника потерпілої за її безпідставністю, потерпілої ОСОБА_2 та її представника - адвоката Чапаєвої Г.М., які підтримали свою апеляційну скаргу з наведених у ній підстав і просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги захисника за її безпідставністю, проаналізувавши наведені в апеляційних скаргах доводи та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 27 липня 2026 року об`єднано справи про вчинення адміністративних правопорушень ОСОБА_1 № 607/13992/26 за ч.3 ст.173-2 КУпАП, 607/13995/26 за ч.3 ст.173-2 КУпАП, № 607/13997/26 за ч.2 ст.173-8 КУпАП, № 607/13997/26 за ч.3 ст.173-2 КУпАП, в одне провадження, присвоївши об`єднаним справам єдиний унікальний номер судової справи № 607/13992/26.

Згідно вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Частиною 1 статті 173-2 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статті, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Виходячи зі змісту диспозиції цієї норми відповідальність настає не тільки за наявністю заподіяної шкоди, але й у випадку коли створюється можливість заподіяння шкоди, тобто таке правопорушення має формальний склад.

Перевіркою матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винуватості ОСОБА_1 .

Як вбачається зі змісту оскарженої постанови, судом першої інстанції належним чином перевірені всі обставини справи, які досліджені всебічно, повно та об`єктивно, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчинені правопорушення передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП за протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №782546 від 26 травня 2026 року, (за епізодом 11 травня 2026 року), ґрунтуються на матеріалах справи.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП за протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №782546 від 26 травня 2026 року, (за епізодом 11 травня 2026 року), ґрунтуються на даних, що містяться в: протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №782546 від 26.05.2026, у якому викладено обставини вчинення правопорушення; рапорті, зареєстрованим 11.05.2026 в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журнал єдиного обліку) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області за № 4376; заяві ОСОБА_2 від 11.05.2026 про притягнення до відповідальності її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , який неодноразово вчиняє відносно неї домашнє насильство психологічного та фізичного характеру; поясненнях: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 11.05.2026; витязі з ЄДРСР; постанові Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.04.2026 у справі №607/6538/26, згідно з якою ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення.

Наведені в оскарженій постанові докази, на підставі яких суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчинені правопорушення передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП за протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №782546 від 26 травня 2026 року, (за епізодом 11 травня 2026 року) є послідовними, узгоджуються між собою та в сукупності доводять умисне вчинення ним діяння фізичного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода фізичному та психічному здоров`ю потерпілої, тобто дій, за які відповідальність передбачена ст.173-2 КУпАП.

Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП за протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №782546 від 26 травня 2026 року, (за епізодом 11 травня 2026 року), доведена належним чином дослідженими в судовому засіданні доказами.

Об`єктивних підстав ставити під сумнів достовірність і належність доказів та обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №782546 від 26 травня 2026 року, (за епізодом 11 травня 2026 року), по справі не вбачається.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

Виходячи з вищенаведеного, доводи апеляційної скарги про те, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є самодостатнім доказом правдивості викладеної в ньому фабули суд апеляційної інстанції оцінює критично. Окрім того, вирішуючи справу суд першої інстанції взяв до уваги не тільки протокол про адміністративне правопорушення, а й інші докази, наявні у матеріалах справи.

Доводи захисника про те, що суд першої інстанції поклався на письмові пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яких не допитав у суді, чим позбавив захист можливості поставити їм запитання та перевірити достовірність їхніх показань, суд апеляційної інстанції оцінює критично з огляду на наступне.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

Сам по собі факт, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не були допитані безпосередньо в судовому засіданні, не робить їх письмові пояснення автоматично недопустимими доказами.

Ключовим є те, що свідки ОСОБА_4 (сусід) та ОСОБА_5 (майстер, що чистив басейн) є сторонніми та незалежними очевидцями, які не мають зацікавленості в результаті справи, на відміну від батька ОСОБА_1 . Крім того, сам свідок захисту (батько ОСОБА_1 ) у суді підтвердив, що під час інциденту сусід та працівник біля басейну дійсно були присутні, що доводить достовірність їхніх свідчень про перебування на місці події.

Твердження апелянта про те, що місцевий суд по-різному оцінив докази за аналогічними епізодами, визнавши їх достатніми за 11 травня 2026 року та недостатніми за 29 березня 2026 року і 27 травня 2026 року, а також те, що суд вибірково оцінив показання свідка ОСОБА_6 є безпідставними, так як суд першої інстанції не діяв вибірково, а керувався наявністю або відсутністю незалежного підтвердження.

Провадження за епізодами 29 березня та 27 травня було закрито саме тому, що вони ґрунтувалися лише на словах потерпілої та рапортах, які ці слова відтворювали. Натомість епізод 11 травня містить показання двох незалежних осіб, які бачили агресивну поведінку ОСОБА_1 , виштовхування потерпілої та викидання її речей, що й дозволило суду дійти висновку про доведеність вини «поза розумним сумнівом» лише в цій частині.

Щодо доводі апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні медичні документи, висновки спеціалістів чи інші докази, які підтверджують заподіяння потерпілій шкоди фізичному здоров`ю, зазначеної у протоколі то слід зазначити, що диспозиція статті 173-2 КУпАП не вимагає обов`язкової наявності тілесних ушкоджень чи медичних довідок. Згідно із законом, фізичне насильство включає в себе штовхання, шарпання за одяг та інші дії фізичного характеру, які були встановлені судом. Такі дії самі по собі є формою насильства, що завдає шкоди фізичному здоров`ю у розумінні антидискримінаційного та антинасильницького законодавства, навіть якщо вони не залишили видимих слідів.

Безпідставними є доводи захисника про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тривалому майновому спору між колишнім подружжям та обставині, що потерпіла самостійно приїхала до будинку, де перебував ОСОБА_3 , так як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд першої інстанції врахував наявність між сторонами майнового конфлікту та надав оцінку цій обставині в сукупності з іншими доказами у справі.

Водночас наявність між сторонами спору щодо майна не може розглядатися як обставина, що виправдовує або пом`якшує застосування фізичного насильства. Сам по собі майновий конфлікт не надає особі права самостійно вирішувати спір шляхом застосування фізичної сили чи примусового витіснення іншої особи з приміщення.

Так само й обставина, що потерпіла самостійно прибула до будинку, не спростовує встановлених судом обставин вчинення насильницьких дій. Сам факт її прибуття не свідчить про надання ОСОБА_1 права застосовувати до неї фізичну силу. За встановлених судом обставин його поведінка полягала не лише у словесному конфлікті чи спробі припинити перебування потерпілої у будинку, а супроводжувалася активними фізичними діями — шарпанням, виштовхуванням та виставленням її речей у коридор, що підтверджується дослідженими судом доказами, у тому числі показаннями свідків.

Отже, наведені захисником обставини не спростовують факту протиправності поведінки ОСОБА_1 та не свідчать про те, що його дії були вимушеною і пропорційною реакцією на поведінку потерпілої. Наявність між сторонами майнового спору та ініціатива потерпілої щодо прибуття до будинку не можуть нівелювати встановлені судом обставини застосування до неї фізичного впливу.

Не заслуговують на увагу доводи про те, що суд першої інстанції не з`ясував, хто саме ініціював фізичний контакт, чи намагалася потерпіла потрапити до будинку та чи були дії ОСОБА_1 лише реакцією на її поведінку.

Суд першої інстанції критично оцінив версію ОСОБА_1 про те, що він лише утримував руки потерпілої, оскільки така версія не узгоджується з його власними первинними поясненнями, наданими працівникам поліції, у яких він визнав, що самостійно виставив її речі до коридору. Ця обставина має істотне значення для оцінки характеру його поведінки та спростовує твердження про виключно пасивний характер його дій.

Крім того, сукупність встановлених судом обставин та послідовність подій, підтверджена показаннями свідків, свідчать про активні дії ОСОБА_1 , спрямовані на фізичне витіснення потерпілої з будинку, а не лише на припинення її протиправної поведінки чи захист від можливого заподіяння йому тілесних ушкоджень.

За таких обставин суд мав достатні підстави критично поставитися до тверджень ОСОБА_1 про те, що його дії були виключно вимушеною реакцією на поведінку потерпілої. Наведена версія спростовується як його первинними поясненнями, так і сукупністю інших досліджених судом доказів, які свідчать про активний характер його поведінки. Тому відсутність окремого детального встановлення того, хто саме першим розпочав фізичний контакт, сама по собі не свідчить про неповноту судового розгляду та не спростовує встановлених судом обставин вчинення правопорушення.

Відповідно до вимог ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Як регламентують приписи ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст.251 КУпАП.

Суд, у відповідності з приписами ст.252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі стосовно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (за епізодами 29.03.2026 та 27.05.2026) та ч. 2 ст. 173-8 КУпАП у зв`язку з наявністю обставин, передбачених п. 1 ст. 247 КУпАП, а саме відсутністю в його діях складу відповідних адміністративних правопорушень, з огляду на таке.

Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність настає, зокрема, за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Частиною третьою ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Таким чином, для встановлення складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, необхідним є встановлення не лише факту попереднього притягнення особи до адміністративної відповідальності, а й факту повторного вчинення нею домашнього насильства, тобто умисного діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок якого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілої.

Об`єктивна сторона такого правопорушення полягає в умисному вчиненні передбачених законом дій або бездіяльності фізичного, психологічного чи економічного характеру, які за своїм характером здатні заподіяти або фактично заподіюють шкоду фізичному чи психічному здоров`ю потерпілої. Суб`єктивна сторона характеризується умисною формою вини.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство охоплює, зокрема, діяння фізичного характеру, що вчиняються між колишнім чи теперішнім подружжям, незалежно від того, чи проживає особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа.

При цьому для встановлення події та складу адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП у кожному конкретному випадку необхідно встановити, які саме дії вчинила особа, їх характер, спрямованість, форму вини, а також наявність передбаченої законом шкоди або реальної можливості її заподіяння фізичному чи психічному здоров`ю потерпілої.

У цьому випадку йдеться саме про насильство фізичного характеру, а тому визначальним є встановлення факту умисного застосування до потерпілої фізичного впливу, а не лише наявності між сторонами конфлікту чи неприязних відносин. Водночас сама по собі конфліктна ситуація, словесна суперечка або вчинення особою певних дій під час конфлікту не є безумовним підтвердженням наявності складу домашнього насильства без встановлення всіх його обов`язкових ознак.

Щодо ч. 2 ст. 173-8 КУпАП, то відповідальність за цією нормою настає у разі невиконання особою, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, окремих його заходів або обмежень, визначених таким приписом.

Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-8 КУпАП необхідно встановити факт належного винесення щодо неї термінового заборонного припису, зміст конкретного обмеження чи заходу, який був встановлений цим приписом, факт доведення такого припису до відома особи та, безпосередньо, умисне невиконання нею відповідної вимоги.

Таким чином, за кожним із зазначених епізодів суд мав установити всі елементи складу відповідного адміністративного правопорушення, а саме об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт та суб`єктивну сторону, та надати належну оцінку доказам, якими підтверджується або спростовується кожна з цих обставин.

За відсутності належних і допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 всіх обов`язкових ознак правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 173-2 та ч. 2 ст. 173-8 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

Перевіркою матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено, що матеріали цієї справи про адміністративне правопорушення не містять належних і достатніх доказів в розумінні ст.251 КУпАП, які би беззаперечно підтверджували вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (за епізодами 29.03.2026 та 27.05.2026) та ч. 2 ст. 173-8 КУпАП відносно потерпілої ОСОБА_2 .

Безпідставними є доводи представника потерпілої про те, що винуватість ОСОБА_1 у невиконанні термінового заборонного припису та вчиненні домашнього насильства підтверджується поясненнями обох сторін.

Так, як убачається з матеріалів справи, письмові пояснення ОСОБА_1 від 09.06.2026 не містять визнання ним факту вчинення домашнього насильства чи умисного невиконання вимог термінового заборонного припису. У них він лише зазначив про виникнення між сторонами словесного конфлікту на побутовому ґрунті та заперечив наявність у нього наміру завдати потерпілій будь-якої шкоди.

При цьому самі по собі пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, не можуть розглядатися як підтвердження обставин, які ця особа заперечує. Навпаки, зміст зазначених пояснень підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, які повинні достовірно підтверджувати як факт вчинення відповідних дій, так і їх умисний характер.

Крім того, у поясненнях ОСОБА_1 відсутні відомості про конкретні дату, час та обставини спілкування з потерпілою, які б давали підстави безпосередньо пов`язати описаний ним словесний конфлікт саме з подією 27.05.2026 та встановити, що відповідний контакт відбувся у період дії термінового заборонного припису, виданого на строк з 26 по 31 травня 2026 року.

Не підтверджують належним чином зазначені обставини і надані відеозаписи. Як установив суд першої інстанції, висловлювання ОСОБА_1 щодо можливого підпалу будинку не було зафіксоване як самостійна, конкретна та цілеспрямована погроза, а пролунало у відповідь на неодноразові запитання потерпілої, яка слідувала за ним із відеокамерою. Саме по собі вирване з контексту висловлювання без встановлення його дійсного змісту, спрямованості та обставин проголошення не може безумовно свідчити про наявність умисної погрози як форми психологічного насильства.

При цьому поведінка потерпілої, зафіксована на відеозаписах, яка також підлягала оцінці судом у сукупності з іншими обставинами справи, не свідчить сама по собі про сприйняття нею висловлювання ОСОБА_1 як реальної безпосередньої загрози.

Окремо суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на відсутність належного зв`язку між датуванням наданих відеофайлів та подією, яка інкримінується ОСОБА_1 за 27.05.2026, оскільки назви відповідних файлів містять дати червня та липня 2026 року. За таких обставин сам факт існування відеозаписів не дає підстав ототожнювати зафіксовані на них події саме з інкримінованим епізодом.

Отже, сукупність досліджених доказів не дає можливості достовірно встановити ані факт умисного невиконання ОСОБА_1 вимог термінового заборонного припису, ані факт вчинення ним 27.05.2026 домашнього насильства.

За відсутності належного доказового підтвердження обов`язкових ознак відповідних правопорушень висновок суду першої інстанції про закриття провадження є обґрунтованим.

Необґрунтованими є й доводи представника потерпілої про те, що недостатність доказів, зібраних органом поліції за епізодом від 29.03.2026, не може бути підставою для закриття провадження, оскільки такі недоліки нібито є виключно наслідком неналежного виконання правоохоронними органами своїх обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Водночас суд при розгляді справи не вправі підміняти орган, який склав протокол, самостійно формувати доказову базу обвинувачення чи виходити за межі наданих йому матеріалів для усунення їх недоліків.

Саме наявність достатніх та належних доказів, а не припущення про те, які докази могли б бути зібрані, є необхідною передумовою для висновку про винуватість особи. Невиконання органом, який склав протокол, обов`язку щодо належного документування події не може бути усунуте шляхом покладення відповідних недоліків на особу, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд не може перебирати на себе функцію сторони обвинувачення та самостійно відшукувати докази винуватості особи, оскільки це може поставити під сумнів його безсторонність та принцип змагальності.

Таким чином, посилання представника потерпілої на те, що недостатність доказів є наслідком неналежної роботи органу поліції, не спростовує висновку суду першої інстанції. Навпаки, за відсутності достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, суд не вправі замінювати доказування припущеннями.

З огляду на положення ч. 3 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь, а тому за відсутності належних і достатніх доказів суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження за цим епізодом.

Таким чином, в ході апеляційного розгляду не встановлено обставин, які би ставили під сумнів правильність висновків суду першої інстанції.

За наведених обставин, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційних скаргах не підлягає.

Керуючись ст.294 КУпАП, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_1 - адвоката Вадори П.Б. та представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Чапаєвої Г.М. залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 липня 2026 року — без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя