Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №465/8471/21 — Львівський апеляційний суд

Справа № 465/8471/21 Головуючий у 1 інстанції: Баран О.І.

Провадження № 22-ц/811/1035/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.,

без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Синерджі Консалтинг» на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 березня 2026 року у справі за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», Приватного підприємства «Синерджі Консалтинг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревляни», Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротортехобладнання», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - первинної профспілкової організації гуртожитку ВАТ «ЛАЗ» Львівської міської організації Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці», Фонду державного майна України, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Львівської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» про передачу на безкомпенсаційній основі у комунальну власність Львівської міської територіальної громади будівлю гуртожитку на вулиці Науковій 16,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2021 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», Приватного підприємства «Синерджі Консалтинг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревляни», Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротортехобладнання», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - первинної профспілкової організації гуртожитку ВАТ «ЛАЗ» Львівської міської організації Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці», Фонду державного майна України, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Львівської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» про передачу на безкомпенсаційній основі у комунальну власність Львівської міської територіальної громади будівлю гуртожитку на вулиці Науковій 16, в якому, з врахуванням останніх заяв про зміну предмета позову та уточнення позовних вимог від 03 березня 2026 року, просила зобов`язати відповідачів передати на частково-компенсаційній основі в комунальну власність Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради будівлю гуртожитку на вул. Науковій, 16 з виплатою компенсації у розмірі 153.72 грн солідарно (т. 7 а.с. 36-41).

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Деревляни» звернулося до суду із заявою про передачу справи за підсудністю.

В обґрунтування заяви покликається на те, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 20 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Синерджі Консалтинг», а ухвалою Господарського суду Львівської області від 19 січня 2026 року відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація».

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство.

З наведених підстав просить передати справу за підсудністю до Господарського суду Львівської області.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10 березня 2026 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревляни» про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Львівської області – задоволено.

Цивільну справу № 465/8471/21 передано за підсудністю до Господарського суду Львівської області.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 березня 2026 року оскаржило Приватне підприємство «Синерджі Консалтинг».

В апеляційній скарзі покликається на те, що інші відповідачі не мають ніякого відношення до справи № 914/3054/25 про банкрутство Приватного підприємства «Синерджі Консалтинг».

В провадженні Господарського суду Львівської області перебувають справи №9143054/25 про банкрутство Приватного підприємства «Синерджі Консалтинг» та №914/3734/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», однак судом не вирішено питання про те, до якої конкретно справи в порядку господарського судочинства необхідно передати даний спір, що створює юридичну невизначеність.

Сформовані позовні вимоги порушують права фізичних та юридичних осіб, які набули право власності на нерухоме майно, а саме, будівлю гуртожитку по вулиці Науковій, 16 в різні періоди часу, тому такі необхідно уточнити, звернувшись з окремими позовами до кожного з відповідачів.

Позивачем не зазначено, які саме виняткові обставини суспільної необхідності зумовлюють передачу гуртожитку на АДРЕСА_1 у комунальну власність, а позбавлення права власності відповідачів на безкомпенсаційній чи частково компенсаційній основі є незаконним та непропорційним.

Просить ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про передачу справи за підсудністю.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та п. 9 ч. 2 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 02 вересня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Передаючи справу на розгляд до Господарського суду Львівської області, суд першої інстанції виходив з того, що в даній справі позов пред`явлено до відповідачів, відносно яких Господарським судом Львівської області відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження у даній справі, а відтак, дана справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства Господарським судом Львівської області на підставі ст. 7 КУзПБ.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета – ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 905/813/20.

21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ України), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ України з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Боржник – юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав (ст. 1 КУзПБ України).

Частиною 1 статті 7 КУзПБ України передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУзПБ України господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи (ч. 3 ст. 7 КУзПБ України).

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми цього Кодексу мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів, незалежно від часу відкриття провадження у справі про банкрутство та справ позовного провадження.

За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 918/420/16 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 908/4057/14, від 11 липня 2018 року у справі № 922/3040/17, від 29 листопада 2019 року у справах № 908/130/15-г, №923/1194/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 921/557/15-г.

Законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке врегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи

Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 та від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20).

У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 та №289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикції усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року Кодексу України з процедур банкрутства повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19) та від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №905/2030/19 (905/1159/20) (провадження № 12-92гс20) зазначено, що, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, Велика Палата Верховного Суду уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства.

Таким чином, статусу учасника справи про банкрутство набувають усі фізичні та юридичні особи в межах цієї справи по усіх майнових спорах, стороною в яких є боржник: спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна: спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно: спори про стягнення заробітної плати: спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

При цьому, як зазначалося вище, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є передача нерухомого майна у комунальну власність Львівської міської територіальної громади.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20 січня 2025 року відкрито провадження у справі № 914/3054/25 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Синерджі Консалтинг».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19 січня 2026 року відкрито провадження у справі № 914/3734/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація».

Оскільки відносно відповідачів відкрито справу про банкрутство, усі учасники в межах цієї цивільної справи набувають статусу учасника справи про банкрутство.

Враховуючи те, що спір між сторонами у цій справі виник з приводу майна відповідачів, відносно яких відкрита справа про банкрутство, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для передачі даної справи до Господарського суду Львівської області.

Доводи апеляційної скарги про те, що позов пред`явлено і до інших відповідачів, які не є учасниками справи про банкрутство, не свідчать про відсутність підстав для передачі справи до господарського суду, оскільки положенням статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України.

Покликання апелянта на те, що судом першої інстанції не було визначено конкретного провадження, у межах якого слід направити дану цивільну справу, з огляду на порушення провадження про банкрутство відносно двох відповідачів, що, на думку апелянта, є порушенням принципу правової визначеності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 3 статті 7 КУзПБ, матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності та непропорційності позбавлення права власності відповідачів на безкомпенсаційній чи частково компенсаційній основі стосуються розгляду справи по суті спору та не мають значення для вирішення процесуального питання щодо передачі справи за встановленою юрисдикцією.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Синерджі Консалтинг» – залишити без задоволення.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 02 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.