Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №332/3089/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 01.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 332/3089/26 Головуючий у 1 інстанції Яцун О. С.

Провадження № 22-ц/807/2060/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача Бредуна Д.С.,

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.,

розглянувши скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м.Запоріжжя від 05 серпня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Ай-Петрі» про стягнення інфляційного збільшення боргу, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

18 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м.Запоріжжя з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Ай-Петрі» про стягнення інфляційного збільшення боргу, яке виникло у зв`язку з невиконанням боржником Селянського (фермерського) господарства «Ай-Петрі» грошового зобов`язання згідно додаткової постанови Запорізького апеляційного суду від 01 липня 2025 року.

Просив стягнути з відповідача 20,50 гривень – суму інфляційного збільшення боргу від простроченої суми 322,27 гривень за період з 02 липня 2025 року по 15 травня 2026 року.

Рух справи і зміст рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

Ухвалою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 26 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 05 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Ай-Петрі» про стягнення інфляційного збільшення боргу залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача до судового засідання.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

На вказану ухвалу чиерез підсистему «Електронний суд» 12 серпня 2026 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов формального та помилкового висновку, проігнорувавши клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вважає, що клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за своїм змістом і правовою природою свідчить, що позивач не має наміру з`являтися в судове засідання та просить вирішити справу за наявними матеріалами, в яких позивач заздалегідь висловив свою позицію. Заявлене клопотання, на думку позивача, і є заявою про розгляд справи за відсутності позивача.

За таких обставин немає як неявки без поважних причин, так і необґрунтованою є кваліфікація дій позивача як зловживання процесуальним правом. Отже, і залишення позовної заяви без розгляду за такої ситуації є незаконним.

Рух справи в суді апеляційної інстанції, та відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою судді Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2026 року матеріали цивільної справи витребувано з суду першої інстанції.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 19 серпня 2026 року відкрите апеляційне провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Призначено справу до розгляду на 01 вересня 2026 року на 10 годину 50 хвилин.

Відзив на апеляційну скаргу у справі не надходив, що однак згідно ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Апеляційний розгляд справи.

24 серпня 2026 року позивач ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи без його участі, та задоволення апеляційної скарги в повному обсязі.

В судове засідання 01 вересня 2026 року сторони не з`явились. Про розгляд справи були повідомлені належним чином і завчасно.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, обізнаність її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає таке.

Фактичні обставини справи

18 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м.Запоріжжя із позовом до Селянського (фермерського) господарства «Ай-Петрі» про стягнення інфляційного збільшення боргу.

В позовній заяві вказав, що в порядку ч.2 ст. 184, ст. 274, ст. 276, ч.5 ст. 279 ЦПК заявляє клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 26 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено засідання для розгляду справи по суті на 10:00 годину 09 червня 2026 року.

Копія такої ухвали і повістка про виклик до засідання доставлено до електронного кабінета ОСОБА_1 28 травня 2026 року о 05:34:38 годині.

До судового засідання 09 червня 2026 року жоден із учасників не з`явився, і розгляд справи відкладено на 15:30 годину 05 серпня 2026 року.

Повістка про виклик до засідання доставлено до електронного кабінета Скуратова Д.В. 15 червня 2026 року о 19:54:53 годині.

Ухвалою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 05 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку в повторною неявкою позивача до судового засідання.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12.06.2009) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, «…якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».

Згідно з положеннями ч.ч.1, 2 ст. 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового засідання проводиться судом, відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України.

За приписами ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Таким чином, про належне повідомлення учасника справи про час і місце розгляду справи у даному випадку є звіт про отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу було відомо про призначення судових засідань на 09 червня 2026 року на 10-00 годину та 05 серпня 2026 року на 15-30 годину. Про вказане свідчить отримання позивачем ОСОБА_1 ухвали про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 25 травня 2026 року, якою постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, та копії судових повісток про виклик до суду, які доставлено до електронного кабінету позивача, згідно довідок про доставку електронного документа.

Верховний Суд в постанові від 30.11.2022 року по справі №759/14068/19 вказав, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Відповідно до статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачає користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання.

У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави - учасниці цієї Конвенції мають право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладному руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції обґрунтовано виходив, що позивач, який належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення розгляду справи, не з`являвся в судові засідання, клопотань про розгляд справи за його відсутності не надсилав, що свідчить про втрату в нього зацікавленості та має на меті затягування розгляду вказаної цивільної справи.

З посиланням позивача, що заявлене при подані позовної заяви клопотання про розгляд справи у спрощеному провадженні без повідомлення сторін, і є заявою про розгляд справи за відсутності позивача, апеляційний суд не погоджується, адже при відкритті провадження судом першої інстнації постановлено проводити розгляд справи з викликом сторін, із зазначенням дати, часу та місця проведення розгляду справи. Ухвала про відкриття провадження, разом з повістками про виклик до судових засідань на 09 червня 2026 року та 05 серпня 2026 року, доставлена позивачу до електронного кабінету, через який позивач подав позовну заяву, проте заяв про відкладення судових засідань або розгляд справи за відсутності позивача до суду не надходило.

Якщо суд першої інстанції скористався своїм процесуальним правом (ч.5 ст. 279 ЦПК України) та своєю ухвалою призначив розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, це рішення є обов`язковим для виконання. Клопотання позивача про розгляд «без виклику», викладене у тексті самого позову, втрачає процесуальну актуальність з моменту постановлення судом ухвали про розгляд із викликом сторін.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Отже, оскільки позивачем не подавалось до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував усі обставини, які мають значення для справи, проаналізувавши в судовому засіданні, зокрема, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, і керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обгрунтовано виходив з того, що є законні підстави для залишення позову без розгляду. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

Крім того, відповідно до положень ч.2 ст. 257 ЦПК України залишення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду з тією ж позовною заявою.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, –

УХВАЛИВ:

Ухвалу Заводського районного суду м.Запоріжя від 05 серпня 2026 року про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Ай-Петрі» про стягнення інфляційного збільшення боргу залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 01 вересня 2026 року.

Суддя –доповідач: Д.С. Бредун

Суддя: Д.І. Сакоян

Суддя: Л.Г. Салтан