Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №194/118/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5138/26 Справа № 194/118/25 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.,

суддів: Агєєва О.В., Красвітної Т.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство» на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті комунальних послуг (суддя першої інстанції Корягін В.О.),

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року Комунальне підприємство «Тернівське житлове – комунальне підприємство» звернулось до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті комунальних послуг, в якому просило стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за оплату послуги водопостачання у розмірі 190 624,41 грн.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась представник позивача – Носова Н.В., та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження всіх обставин справи.

Скарга мотивована тим, що в Акті є інформації про склад комісії, її повноваження та порядок прийняття рішення. У Акті всі члени комісії зазначені, а саме головний інженер КП «ТЖКП» - Пантелій ЧЕРНЯК, заступник головного інженера КП «ТЖКП» - Сергій ШКУТ, начальник дільниці «ВК» - Віктор САВІНОВ, керівник групи обліку – Наталя МЕЗЕНЦЕВА, повноваження комісії передбачені їх посадовими інструкціями. Комісією було виявлено факт самовільного підключення позивача до центрального водогону. Підключення виконане сталевою трубою діаметром 50 мм (без приладу обліку та проектно-технічної документації). Рішення (висновок) комісії : самовільне підключення та нанесення збитків КП «ТЖКП».

Суд не звернув уваги, що власник ОСОБА_1 не надав допуск для перевірки та фіксування порушення безпосередньо у дворі будинку АДРЕСА_1 . А прийняв до уваги пояснення відповідача, що на момент складання Акту обстеження від 23.05.2022 року, відповідача не було вдома (даний факт нічим не підтверджений).

Факт самовільного підключення до системи централізованого водопостачання було доведено, це зазначено в постанові Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року по цивільній справі №194/615/24.

ОСОБА_4 , просила рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове, яим позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від представника ОСОБА_1 – Ілющенко А.А., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що в 1997 році за проханням керівника КП Тернівського “ТЖКП” через будинок відповідача до будинку керівника дійсно було прокладено трубу по якій здійснювалося водопостачання, за яке в період з 1997 року по 2009 рік ОСОБА_1 сплатив в повному обсязі. Крім того, трьохрічний строк позовної давності, у відповідності до статті 257 Цивільного Кодексу України давно минув. З 2009 року зазначена труба не використовувалася, що підтверджується Акт перевірки обліку водоспоживання, згідно якого: за даною адресою АДРЕСА_1 відсутнє централізована вода, зі сторони (в огороді) по АДРЕСА_2 центральна труба відрізана з 2009 року, який складено 19 квітня 2010 року працівниками КП Тернівського ЖКП.

ОСОБА_5 , просила оскаржуване рішення суду залишити без змін та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Тернівської міської ради Дніпропетровської області від 28 березня 2007 року за № 140 виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді м. Тернівка визначено КП «ТЖКП».

Відповідно виписки з адресної картки, наданої відділом реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Тернівської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки абонентського відділу КП «ТЖКП» № 2003425 та розрахунку заборгованості, заборгованість станом на 01 січня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість за оплату послуги водопостачання в сумі – 190 624,41 грн.

Відповідно до Акту обстеження від 23 травня 2022року, складеного головним інженером КП «Тернівське житлово-комунальне підприємство» П. Черняк, заступником головного інженера КП «Тернівське житлово-комунальне підприємство» С.Шкут, начальником дільниці «ВК» В. Савінов, керівником групи обліку Н. Мезенцевою, комісією було виявлено факт самовільного підключення позивача до центрального водогону. Підключення виконане сталевою трубою діаметром 50 мм (без приладу обліку та проектно-технічної документації) у напрямку будинку АДРЕСА_1 . Труба від централізованого водогону заведена у двір приватного будинку АДРЕСА_1 . Власником будинку ОСОБА_1 не було надано допуску для перевірки та фіксування порушення безпосередньо у дворі будинку. Висновок комісії: самовільне підключення та нанесення збитків КП «Тернівське житлово-комунальне підприємство». Відповідно до пункту 6 розділу 4 Правил у разі самовільного приєднання до систем централізованого питного водопостачання виконавець послуги з централізованого водопостачання проводить розрахунок витрат води за пропускною спроможністю водопровідного вводу при швидкості руху води в ній 0,7м/с та дією її повним перерізом цілодобово або з урахуванням графіка подачі води. Розрахунковий період при самовільному приєднанні встановлюється з дня початку такого приєднання. Якщо дату початку самовільного приєднання виявити неможливо, то період самовільного користування становить тридцять діб. В акті комісія зазначила розрахунок витрат води, а саме: 7,2 * 24 * 30 * 37,00 = 191808грн, де: 7,2 коефіцієнт перетину води для труби o 50, кількість годин на добу - 24, кількість днів 30 та 37,00 тариф водопостачання.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №126823720 від 08.06.2018 року, власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №128961965 від 26.06.2018 року, власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .

Згідно з актом перевірки обліку водопостачання від 19.04.2010 року, за адресою: АДРЕСА_1 відсутня централізована вода, централізована труба відрізана з 2009 року.

З заяви ОСОБА_1 від 18.09.2015 року вбачається, що останній звернувся до Директора КП «ТЖКП» ОСОБА_7 з проханням на надання дозволу на врізку в центральний водогін по АДРЕСА_1 . Також, ОСОБА_1 сплатив кошти за технічні умови та опломбування лічильника, що підтверджується копіями квитанцій від 07.10.2015 року.

Згідно з актом перевірки обліку водопостачання від 18.11.2016 року, за адресою: АДРЕСА_1 виявлено новий водомірний лічильник, який опломбовано номерною пломбою 3313321. Лічильник опломбовано у присутності ОСОБА_1 .

Відповідно до дозволу №05, КП «ТЖКП» надано дозвіл проводити ремонт трубопроводу водопостачання по АДРЕСА_1 від садиби № НОМЕР_1 до садиби №25.

Згідно з актом №239 перевірки приладів обліку комунальних послуг від 23.05.2022 року, підписаний двома співробітниками КП «ТЖКП» ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та одним свідком із зазначенням особистих даних ОСОБА_10 , за адресою по АДРЕСА_1 виявлено самовільне підключення до системи централізованого водопостачання шляхом врізки до центральної магістралі.

Відповідно до відомості показників лічильників по АДРЕСА_1 споживач ОСОБА_1 в червні 2021 року – 146, в липні 2021 року – 151, в серпні 2021 року – 152, в вересні 2021 року – 153, в травні 2022 року – 166, в червні 2022 року – 174, в липні 2022 року – 184, в серпні 2022 року – 195, в вересні 2022 року – 200.

Як визнано сторонами споживання води в літку 2025 року кожного місяця також становить 1 куб. води.

Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 29 липня 2022 року, було закрито провадження «12022041400000166 від 07 червня 2022 року у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 185 КК України щодо заяви директора КП «ТЖКП» про те, що працівниками КП «ТЖКП» 23.05.2022 року було виявлено таємне приєднання невідомою особою до системи централізованого водопостачання та витрату води по АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту користування відповідачами водою з труби, яка проходить вздовж домоволодіння відповідача ОСОБА_1 .

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Так, з урахуванням положень ст.ст. 15, 16 ЦК України не є належним способом захисту судом цивільних прав та інтересів особи пред`явлення позову про зобов`язання виключити заборгованість за послуги.

Відповідно до ст.1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55,124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно ч.1 і п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 214/7766/15-ц.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов`язання, зокрема, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Відповідно до пункту 6 розділу IV Правил користування системами централізованого комунального водопостачання і водовідведення в населених пунктах України, які затверджені Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 190 від 27 червня 2008року «Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання і водовідведення в населених пунктах України» (далі Правила), у разі самовільного приєднані до систем централізованого питного водопостачання та/або централізованої водовідведення виконавець послуги з централізованого водопостачання/централізованої водовідведення проводить розрахунок витрат води за пропускною спроможністю водопровідного вводу при швидкості руху води в ній 0,7 м/с та дією її повним перерізом цілодобово або з урахуванням графіка подачі води. Розрахунковий період при самовільному приєднанні встановлюється з дня початку такого приєднання. Якщо дату початку самовільного приєднання виявити неможливо, то період самовільного користування становить тридцять діб.

Згідно пункту 1 розділу 4 Правил не допускається будь-яке самовільне приєднання об`єктів водоспоживання до діючих систем централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення (включаючи приєднання до будинкових вводів, внутрішньобудинкових мереж або до мереж споживачів).

Пунктом 2 розділу 4 Правил встановлено, що самовільним приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення вважається: приєднання до водорозбірної колонки за відсутності технічних умов; приєднання до систем централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення, здійснене за відсутності технічних умов; приєднання до систем централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення, здійснене із порушенням наданих виконавцем послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення технічних умов; приєднання до систем централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення, виконане без участі представників виконавця послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення або із порушенням вимог розділу 3 цих Правил; користування системами централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення без укладання із виконавцем послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення договору про надання таких послуг; самостійне приєднання до систем централізованого питного водопостачання та/або централізованого водовідведення; відсутність або невідповідність нормам розміщення споживачем засобів комерційного обліку води; зафіксовані виконавцем послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення факти пошкодження пломб, індикаторів впливу магнітного поля, втручання у роботу та виведення з ладу вузлів комерційного обліку води; використання води для господарських потреб з самостійних протипожежних систем, що живляться від спільних мереж; недопущення чи перешкоджання виконавцю послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення у встановленні чи опломбуванні вузла комерційного обліку чи його елементів, проведенні обстеження мереж водопостачання та водовідведення споживача та їх обладнання, знятті показників засобу обліку. Споживачі, у яких виявлено порушення, відповідно до цього пункту підлягають відключенню від системи централізованого питного водопостачання та/або централізованого водовідведення, а витрати на від`єднання/приєднання оплачуються цими споживачами.

Відповідно до пункту 4 розділу 4 Правил факт самовільного приєднання до систем централізованого питного водопостачання та/або централізованого водовідведення згідно з пунктами 1, 2 цього розділу фіксується представником виконавця послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення за участю споживача, який самовільно приєднався до цих систем, про що складається акт про виявлення самовільного приєднання та/або самовільного користування (додаток 4). Якщо споживач відмовляється підписати акт, він підписується представником виконавця послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення та не менше ніж двома свідками з обов`язковим зазначенням їх персональних даних; при цьому в акті робиться відповідний запис про таку відмову.

Пунктом 5 Правил встановлено, що у разі незгоди споживача з діями виконавця послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення споживач може оскаржити їх в установленому законом порядку.

Розділом 4 пункту 6 Правил встановлено, що у разі самовільного приєднання до систем централізованого питного водопостачання та/або централізованого водовідведення виконавець послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення проводить розрахунок витрат води за пропускною спроможністю водопровідного вводу при швидкості руху води в ній 0,7 м/с та дією її повним перерізом цілодобово або з урахуванням графіка подачі води. Розрахунковий період при самовільному приєднанні встановлюється з дня початку такого приєднання. Якщо дату початку самовільного приєднання виявити неможливо, то період самовільного користування становить тридцять діб.

Статтею 46 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» визначено, що особи, винні у самовільному підключенні споживачів до об`єктів та систем питного водопостачання і водовідведення притягаються до відповідальності згідно із законами України.

Положеннями статті 47 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» передбачено відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення, зокрема частиною 1-ю цієї статті визначено, що підприємствам питного водопостачання, яким заподіяна шкода юридичними чи фізичними особами внаслідок порушення ними правил користування системами питного водопостачання, пошкодження цих систем, а також внаслідок створення перешкод у проведенні аварійно-відновлювальних робіт, у забезпеченні нормальної експлуатації систем питного водопостачання або забруднення, засмічення чи виснаження джерел питного водопостачання, збитки відшкодовуються відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення; вчасно повідомляти підприємства питного водопостачання про виявлені пошкодження на об`єктах централізованого питного водопостачання і водовідведення, які їм належать або якими вони користуються.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як було встановлено матеріалами справи та не заперечується учасниками справи, що Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №126823720 від 08.06.2018 року, власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №128961965 від 26.06.2018 року, власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .

Згідно з актом перевірки обліку водопостачання від 19.04.2010 року, за адресою: АДРЕСА_1 відсутня централізована вода, централізована труба відрізана з 2009 року.

З заяви ОСОБА_1 від 18.09.2015 року вбачається, що останній звернувся до Директора КП «ТЖКП» ОСОБА_7 з проханням на надання дозволу на врізку в центральний водогін по АДРЕСА_1 . Також, ОСОБА_1 сплатив кошти за технічні умови та опломбування лічильника, що підтверджується копіями квитанцій від 07.10.2015 року.

Згідно з актом перевірки обліку водопостачання від 18.11.2016 року, за адресою: АДРЕСА_1 виявлено новий водомірний лічильник, який опломбовано номерною пломбою 3313321. Лічильник опломбовано у присутності ОСОБА_1 .

Відповідно до дозволу №05, КП «ТЖКП» надано дозвіл проводити ремонт трубопроводу водопостачання по АДРЕСА_1 від садиби № НОМЕР_1 до садиби №25.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що місцевий суд відмовляючи у задоволенні позову дійшов обґрунтованого висновку, оскільки наявні в матеріалах справи докази, а саме Актом перевірки обліку водопостачання від 19.04.2010 року, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 відсутня централізована вода, централізована труба відрізана з 2009 року, а отже у даному випадку відсутні підстави вважати, що споживач самовільно врізався у вказану трубу.

Крім того, з наявних доказів вбачається, що відповідач згідно чинного законодавства здійснив підключення водопостачання, що підтверджується актом перевірки обліку водопостачання від 18.11.2016 року, за адресою: АДРЕСА_1 виявлено новий водомірний лічильник, який опломбовано номерною пломбою 3313321. Лічильник опломбовано у присутності ОСОБА_1 .

Стосовно встановлення в постанові Дніпровського апеляційного суду від 21.11.2024 року по цивільній справі №194/615/24 факту самовільного підключення до системи централізованого водопостачання В справі №194/615/24 не були дослідженні докази, які досліджені судом І інстанції по справі №194/118/25, зокрема Постанова про закриття кримінального провадження в якій зазначено, що встановити причетну особу не виявилося можливим. Не взято до уваги і той факт, що актом від 19 квітня 2010 року працівниками КП Тернівського ЖКП встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 централізована вода відсутня.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відсутні будь-які належні підстави вважати, що ОСОБА_1 , здійснив самовільно підключення та користувався водопостачанням без відповідного лічильника, а тому колегія суддів вважає, що рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін

Що стосується вимоги представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 , про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що адвокат Ілющенко А.А. здійснює свої повноваження з представництва Талалая М.П. на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 09.03.2026 року №1482127, який складно на підставі договору про надання правничої допомоги №190/25 від 19.11.2025 року.

Згідно розрахунку витрат за правничу допомогу, вартість наданих адвокатом послуг за супровід цивільної справи №194/118/25 у суді апеляційної інстанції становить 10 000,00 грн.(а.с.180).

На підтвердження оплати послуг до матеріалів справи було долучено квитанцію до прибуткового касового ордера №12 від 10.03.2026 року на суму 10 000,00 грн. (а.с.183).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Апеляційний суд вважає, що заявлена адвокатом сума у розмірі 10000 грн. є необґрунтованою та непропорційною до наданої адвокатом послуг, оскільки предмет заявлених “послуг” не охоплює складання відзивів подання та відправки документів. Втім, подання є технічною процесуальною дією направлення документів до суду та учасникам справи через електронний кабінет і саме по собі не є правничою допомогою зі складання відзиву. «Ознайомлення» та «подання» мають організаційний характер і не належать до видів правничої допомоги у розумінні ст. ст. 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тому не підлягають компенсації як окремі правничі послуги; відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2022 у справі №756/8241/20.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнути з КП «Тернівське Житлово-комунальне підприємство» на користь ОСОБА_1 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, оскільки саме ця сума буде відповідати критерію співмірності та критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру.

Керуючись статтями 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства «Тернівське Житлово-Комунальне Підприємство» (ЄДРПОУ 31657751) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

Т.П. Красвітна

Повний текст судового рішення складено 1 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя О.В. Халаджи