Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №202/1121/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6447/26 Справа № 202/1121/26 Суддя у 1-й інстанції - Недобитюк Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.,

суддів: Агєєва О.В., Красвітної Т.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 13 березня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кам`янське Дніпропетровської області, Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (суддя першої інстанції Недобитюк Н.В., повний текст рішення складено 13 березня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

6 лютого 2026 року до Індустріального районного суду м. Дніпра надійшла заява ОСОБА_1 про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою, в якій вона просила скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 16.10.2025 у справі № 202/6409/25, яким оголошено померлим солдата військовослужбовця військової служби за мобілізацією стрільця - помічника гранатометника третього піхотного відділення другого піхотного взводу третьої піхотної роти військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Птиче, Красноармійського району Донецької області Україна, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , який загинув під час виконання бойового завдання, від дня вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначивши місце смерті с. Іванівське Бахмутської міської територіальної громади Донецької області.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 13 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Вказує на те, що апелянтом надано відомості про перебування у полоні побратима ОСОБА_4 — молодшого сержанта ОСОБА_5 який зник за тих самих обставин (03.03.2024 в н.п. Іванівське).

Технічну активність номера телефону ОСОБА_4 у месенджерах, що за умов воєнного стану є непрямим доказом перебування апарату (а можливо і власника) у третіх осіб на непідконтрольній території.

Суд першої інстанції при первинному оголошенні померлим (у 2025 році) не врахував, що для військовослужбовців, які зникли у зв`язку з воєнними діями, встановлено особливий порядок. Оголошення померлим — це крайній захід, який не може застосовуватися, поки є хоча б мінімальні дані про те, що особа може бути живою (полон).

ОСОБА_2 , просила рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 13 березня 2026 року скасувати та задовольнити заяву ОСОБА_1 , у повному обсязі.

Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник ОСОБА_1 – Рахуба А.І., у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її у повному обсязі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того. що у даній справі відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили, що оголошений померлим рішенням Індустріального районного суду мм. Дніпра від 16 жовтня 2025 року у справі №202/6409/25 ОСОБА_4 , є живим.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком місцевого суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або іншою заінтересованою особою.

Частиною першою статті 46 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі №755/11021/22 зазначила, що оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку. У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю. Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.

Частиною першою статті 48 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з`явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Надані заявницею докази на підтвердження обставин ймовірної загибелі ОСОБА_3 не дають підстав з надзвичайно великою вірогідністю припускати його смерть у певний час і за певних обставин.

Як було встановлено матеріалами справи та не заперечується учасниками справи, що рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 16.10.2025 у справі № 202/6409/25 оголошено померлим солдата військовослужбовця військової служби за мобілізацією стрільця - помічника гранатометника третього піхотного відділення другого піхотного взводу третьої піхотної роти військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Птиче, Красноармійського району Донецької області Україна, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , який загинув під час виконання бойового завдання, від дня вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначивши місце смерті с. Іванівське Бахмутської міської територіальної громади Донецької області.

Звертаючись до суду із даною заявою представник ОСОБА_1 , вказував на те, що « ОСОБА_4 періодично з`являється у активному статусі у загальнодоступних месенджерах та отримує повідомлення». А також заявниця вважає, що наявні «обставини та докази, які однозначно можуть вказувати на те, що ОСОБА_4 живий та може перебувати у полоні». На думку заявниці заява про оголошення померлим ОСОБА_4 була передчасною.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі, оскільки беззаперечних доказів вважати, що ОСОБА_4 , на даний час живий, матеріали справи не містять.

Викладені у заяві ОСОБА_1 , обставини та долучені докази ґрунтуються виключно на припущеннях.

Також слід зазначити, що обов`язкові підставою для розгляду заяви про скасування рішення про оголошення особи померлою є безпосередня присутність такої особи чи у даному випадку беззаперечні докази, що ОСОБА_4 , знаходиться у полоні, однак на даний час такі докази матеріали справи не містять, а отже місцевий суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_6 , у задоволенні її заяви.

Крім того, апеляційний суд наголошує на тому, що ОСОБА_6 не скористалась своїм процесуальним правом на оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 16 жовтня 2025 у справі № 202/6409/25, яким оголошено померлим солдата військовослужбовця військової служби за мобілізацією стрільця - помічника гранатометника третього піхотного відділення другого піхотного взводу третьої піхотної роти військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а звернулась із заявою про скасування вищевказаного рішення на підставі ст. 309 ЦПК України.

Таким чином, на підставі викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується колегія суддів..

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 13 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

Т.П. Красвітна

Повний текст судового рішення складено 1 вересня 2026 року.

Головуючи суддя О.В. Халаджи