Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №734/1498/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 734/1498/26 Головуючий у 1 інстанції Соловей В. В.

Провадження № 33/4823/695/26

Категорія - – частина 1 статті 130 КУпАП

Постанова

іменем України

27 серпня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Парфененко О. Я., з участю секретарів судового засідання Луценко Я. М., Костюк С. О., захисника Сидоренка В. В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Шох Кристини Антонівни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 липня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 ,

встановив:

1. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення.

Постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 липня 2026 року притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення: штраф в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 665,60 грн судового збору.

Суд першої інстанції встановив, що 02 квітня 2026 року о 22 годині 56 хвилин по вулиці Миру, будинок 30 в місті Остер Чернігівського району Чернігівської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Audi A6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , із явними ознаками алкогольного сп`яніння, - запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів. Водій ОСОБА_1 від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП.

2. Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не погодився із судовим рішенням та подав апеляційну скаргу. Просив скасувати постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 , провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення або, якщо апеляційний суд не погодиться із доводами апеляційної скарги, - закрити провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 247 КУпАП.

Особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції допустив спрощений підхід при розгляді справи, всебічно не з`ясував всіх обставин події у справі про адміністративне правопорушення, не надав жодної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та залишив поза увагою наявні грубі порушення норм процесуального та матеріального права.

Апеляційну скаргу захисник обґрунтував тим, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення належним чином не дослідив матеріали справи та не надав належну правову оцінку доводам сторони захисту. Суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який під час зупинення працівниками поліції та складання протоколу про адміністративне правопорушення прямував з місця несення служби, у зв`язку із чим його дії слід кваліфікувати за статтею 172-20 КУпАП: виконання обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння стосовно нього повинен був здійснюватися відповідно до статті 266-1 КУпАП посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утворення відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення з використанням спеціальних технічних засобів та тестів відповідно до спеціального порядку.

Захисник зазначає, що ОСОБА_1 під час складання адміністративного матеріалу виконував обов`язки військової служби, перебував у стані крайньої необхідності, а саме виконував наказ щодо забезпечення оборони України, своїми діями ОСОБА_1 відвертав значно більшу шкоду, яка могла бути заподіяна та яка не могла бути відвернена іншим способом, що відповідно до статей 17, 18 КУпАП виключає протиправність такого діяння.

3. Позиції учасників провадження.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності у судове засідання не з`явилася.

Захисник апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на обставини та доводи, які викладені в апеляційній скарзі.

4. Мотиви та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доводи учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини сьомої статті 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Основним завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення, відповідно до статті 245 КУпАП, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із Законом.

Згідно зі статтею 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, на підставі перевірки та належної оцінки зібраних по справі доказів під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, виконав вимоги статті 280 КУпАП, повно з`ясував всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та вірно прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Частина перша статті 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 2.9. «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, на підставі перевірки та належної оцінки зібраних по справі доказів під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, виконав вимоги статті 280 КУпАП, повно з`ясував всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та вірно прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Так, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП - відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, що знижує увагу та швидкість реакції, підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; Направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відеозаписом з нагрудної камери поліцейського.

Як слідує з матеріалів справи, стосовно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП, згідно з яким 02 квітня 2026 року о 22 годині 56 хвилин по вулиці Миру, будинок 30 в місті Остер Чернігівського району Чернігівської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Audi A6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , із явними ознаками алкогольного сп`яніння, - запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів. Водій ОСОБА_1 від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

У суді першої інстанції ОСОБА_1 надав пояснення, зі змісту яких слідує, що він не визнав себе винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення з тих мотивів, що є військовослужбовцем Збройних Сил України. Вказував, що о 22 годині 56 хвилин 02 квітня 2026 року у місті Остер керував автомобілем, їхав зі служби і знаходився під двором за місцем тимчасового проживання. Того дня алкоголь вжив дуже мало, порушення мови і координації рухів пов`язує із нічним нарядом та втомою, вимоги про проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння не було. Відмовився поїхати з поліцейськими і сказав про необхідність виклику представників Військової служби правопорядку. Запах алкоголю з порожнини рота заперечив.

Апеляційний суд дійшов висновку, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою особою з дотриманням вимог статей 254-256 КУпАП та містить усі необхідні для розгляду справи відомості, істотні недоліки при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, які б тягли за собою визнання протоколу недопустимим доказом – відсутні, достовірність відомостей, які зазначені у протоколі, сумнівів не викликає, оскільки ці відомості узгоджуються з іншими доказами, доданими до протоколу.

Апеляційний суд відхиляє доводи захисника про те, що стосовно ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який керував транспортним засобом, передбачено порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння – за статтею 266-1 КУпАП, виходячи з наступного.

У статті 15 КУпАП передбачено особливості адміністративної відповідальності військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень, зокрема, відповідно до частини першої статті 15 КУпАП, військовослужбовці за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Положеннями статті 266-1 КУпАП визначений порядок огляду, зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях.

При цьому суд зазначає, що в статті 266-1 КУпАП не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом.

Таким чином, порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України, які керують транспортними засобами на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції здійснюється в загальному порядку, встановленому статтею 266 КУпАП.

У цій справі встановлено що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та 02 квітня 2026 року керував транспортним засобом.

У зв`язку з цим, твердження захисника про порушення поліцейським порядку огляду військовослужбовця на стан сп`яніння, є помилковим.

Отже, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення із доданими до нього доказами, поза розумним сумнівом підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та його відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, що є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП.

Щодо доводів захисника про керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані крайньої необхідності, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Обов`язковими ознаками крайньої необхідності є:

- вчинення дії з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління;

- небезпека не могла бути усунута іншими засобами;

- заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

За наявності усіх трьох наведених вище обставин особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 18 КУпАП.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції дослідивши докази, які були додані протоколу про адміністративне правопорушення та докази, надані стороною захисту на підтвердження вчинення ОСОБА_3 дій у стані крайньої необхідності, надав їм належну оцінку та дійшов висновку про відсутність стану крайньої необхідності.

Так, в оскаржуваній постанові, суд першої інстанції вказав, що вчинене ОСОБА_1 правопорушення є умисною, суспільно небезпечною дією, зважаючи на конкретні обставини справи, а тому зазначені у клопотанні обставини не можуть вважатися такими, що є підставою для закриття справи у зв`язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Захисник пов`язує наявність стану крайньої необхідності з тим, що у день складання протоколу ОСОБА_1 отримав наказ командира щодо перевірки готовності екіпажів до бойової роботи в заданому квадраті та додаткового забезпечення їх засобами повітряного ураження цілей, що було обумовлено оголошенням підвищеної ракетно-дронової небезпеки, яку здійснив ворог у ніч з 02 на 03 квітня 2026 року.

Виконання ОСОБА_1 наказу командира не свідчить про умови крайньої необхідності для відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, що знижує увагу та швидкість реакції.

Апеляційний суд дійшов висновку, що обставини, які наведені в апеляційній скарзі в обґрунтування стану крайньої необхідності, з урахуванням досліджених доказів, свідчать про наявність лише надуманої загрози, в той час як стан крайньої необхідності передбачає існування реальної загрози.

Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , який під час зупинки працівниками поліції прямував з місця несення служби, не свідчить про те, що єдиним способом виконання наказу командира могло бути невиконання вимоги поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння.

Відповідно до положень статті 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Санкція частини першої статті 130 КУпАП передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Суд першої інстанції призначив стягнення ОСОБА_1 у відповідності із вимогами статті 33 КУпАП, у розмірі, визначеному в санкції частини першої статті 130 КУпАП.

За таких обставин, постанова суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її зміни чи скасування.

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу захисника Шох Кристини Антонівни в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 липня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП ОСОБА_1 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 01 вересня 2026 року.

СуддяО. Я. Парфененко