Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №591/8775/26 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/8775/26 Провадження № 3/591/2078/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року Суддя Зарічного районного суду міста Суми Косар А. І.

за участю ОСОБА_1 у статусі особи який притягається до адміністративної відповідальності, розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми матеріали адміністративної справи, які надійшли від Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство: України, місце проживання: АДРЕСА_1

про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною п`ятою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення

і установила:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 716779 від 11.07.2026, 11.07.2026 17:32:00 м. ОСОБА_2 СУМЩИНИ 10 керував транспортним засобом будучи позбавленим права керування, дане правопорушення вчинено повторно протягом року. Правопорушення та оформлення матеріалів зафіксоване на відеореєстратор Xiaomi Yi CAR DVR Motorola Solutions 471732,470805,471135, чим порушив п.2.1 а Правил дорожнього руху.

Дії ОСОБА_1 поліцейським уповноваженого органу поліції кваліфіковано за частиною п`ятою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення /КУпАП/.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину в скоєнні адміністративного правопорушення не визнав, просив закрити провадження в справі за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП, пояснюючи це тим, що він не керував транспортним засобом та відповідних доказів працівниками поліції суду не надано, і їх не може бути, оскільки він не керував ним.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, оглянувши у судовому засіданні відео з оптичних носіїв, суд доходить таких висновків.

Адміністративним правопорушенням (проступком) ч. 1 ст. 9 КУпАП визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Виходячи зі змісту ст. 7, 254, 279 КУпАП розгляд справ про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушення в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який і є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 245 КУпАП є своєчасне, повне, всебічне з`ясування обставин справи, її вирішення у точній відповідності до закону.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 251 КУпАП).

У силу Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди України застосовують пр. розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі “Кобець проти України” (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі “Авшар проти Туреччини” (Avsar v. Turkey, п. 282) зазначається, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (справа “Коробов проти України” № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування “поза розумним сумнівом” (рішення від 18.01.1978 у справі “Ірландія проти Сполученого Королівства” (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 716779 від 11.07.2026 вбачається, що ОСОБА_1 інкриміновано порушення п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України, а саме керування водієм механічного транспортного засобу без посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії вчинене повторно протягом року, за що передбачена відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 КУпАП відповідальність настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом; керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами; керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Суб`єктом правопорушень, передбачених ст. 126 КУпАП може бути лише особа, яка керувала транспортним засобом.

Таким чином, доказуванню у даній справі підлягають дві обставини: факт керування особою транспортним засобом за обставин зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, а також факт повторного вчинення такою особою, яка керує транспортним засобом правопорушень, передбачених чч. 2-4 ст. 126 КУпАП.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (Постанова Верховного Суду від 08.07.2020 в справі № 177/525/14 (2-а/177/23/17).

Суд підкреслює, що поняття «керування транспортним засобом» має правове значення саме як активна поведінка особи, яка полягає у здійсненні технічних дій, спрямованих на приведення транспортного засобу в рух, підтримання його руху, зміну швидкості, напрямку, зупинку або інший фактичний контроль за переміщенням транспортного засобу у просторі.

Перебування особи поруч із транспортним засобом, тримання за кермо, переміщення транспортного засобу вручну, перебування біля нього після ймовірного руху не є тотожними юридичному факту керування транспортним засобом. Такі обставини можуть мати орієнтовне значення для працівника поліції, однак не можуть підміняти собою належне доказування факту керування у судовому провадженні.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновками експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, засобами фото- і відеозйомки, іншими документами.

Згідно зі ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Разом із тим, жоден доказ не має для суду наперед установленої сили. Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, яким фіксується позиція уповноваженої посадової особи щодо наявності події правопорушення, однак сам по собі протокол не є безумовним доказом вини особи та не звільняє орган, який його склав, від обов`язку доведення всіх елементів складу правопорушення.

Судом безпосередньо досліджено відеозаписи, долучені до матеріалів справи. За результатами їх огляду суд встановив, що на відеоматеріалах відсутня чітка, безпосередня фіксація факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Зокрема, відеозаписи не містять кадрів, на яких ОСОБА_1 здійснює технічні дії, спрямовані на приведення транспортного засобу в рух, зміну його швидкості чи напрямку, або іншим чином контролює механічний рух транспортного засобу.

З наданих відеоматеріалів слідує, що поліцейська підходячи до зупиненого транспортного засобу коментує дії водія, що той пересаджується. Поліцейська відкрита задню ліву дверку авто і було видно що водійське місце вільне, є особа на передньому пасажирському сидінні та декілька осіб чоловічої статі на задньому сидінні. Присутні особи вийшли з салону авто, але жоден з них не зізнався у тому хто саме з них був за кермом. Поліцейські звернули увагу на ОСОБА_1 , але той постійно повторював щоб поліцейські надали докази керування ним зупиненого транспортного засобу. Візуально у авто затоновані вікна і відеозапис не дає можливості встановити, що саме ОСОБА_1 був особою, яка виконувала функції водія до зупинки транспортного засобу по вул. Г. Сумщини 10. Відеозапис містить лише обставини перебування ОСОБА_1 на задньому пасажирському сидінні у транспортному засобі після його зупинки працівниками поліції.

Суд окремо звертає увагу, що відеозапис, як технічний доказ, має особливе значення у справах за ст. 126 КУпАП, оскільки саме він може об`єктивно підтвердити або спростувати факт керування транспортним засобом, поведінку особи, послідовність дій працівників поліції, наявність підстав для зупинки або контакту з особою, а також дотримання процедури оформлення матеріалів. Водночас, у даній справі відеозапис не підтверджує ключової обставини факту керування транспортним засобом ОСОБА_1 .

В свою чергу, зі змісту відеозапису та зафіксованих на ньому пояснень вбачається, що ОСОБА_1 одразу заперечував факт керування транспортним засобом і пояснював, що він не їхав на ньому за кермом.

Такі пояснення не були спростовані належними доказами у судовому засіданні. Саме по собі припущення працівника поліції або його суб`єктивна оцінка побаченої ситуації не може замінити доказування факту керування.

Суд критично оцінює можливість покладення в основу постанови лише відомостей, зазначених у протоколі, оскільки вони не підтверджуються сукупністю інших належних та допустимих доказів. Протокол містить твердження про керування, однак матеріали справи не містять об`єктивного доказу, який би безпосередньо підтверджував, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у розумінні ч. 5 ст. 126 КУпАП.

За своєю правовою природою адміністративна відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП має каральний характер, оскільки передбачає істотні правові наслідки для особи, зокрема накладення значного штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами. Тому у таких справах особливого значення набуває дотримання гарантій справедливого судового розгляду, презумпції невинуватості та стандарту доведеності вини особи.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Отже, будь-яке притягнення особи до адміністративної відповідальності має ґрунтуватися не на припущеннях, формальних висновках або ймовірнісній оцінці події, а виключно на належних, допустимих, достовірних і достатніх доказах, які у своїй сукупності переконливо підтверджують наявність події правопорушення, склад правопорушення та винуватість конкретної особи.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний принцип презумпції невинуватості поширюється не лише на кримінальне провадження у вузькому розумінні, а й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, які за своєю природою є каральними та можуть мати істотні негативні наслідки для особи. Саме тому суд не вправі визнавати особу винуватою за відсутності чітких, переконливих і взаємоузгоджених доказів.

У даній справі сумніви щодо факту керування транспортним засобом є істотними, об`єктивними та такими, що не усунуті під час судового розгляду. Ці сумніви стосуються не другорядних деталей, а центрального елементу складу правопорушення об`єктивної сторони, тобто факту керування транспортним засобом.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Це означає, що адміністративна відповідальність може наставати лише за особисто вчинене конкретною особою діяння, яке містить усі ознаки складу правопорушення. Можливість того, що особа могла користуватися транспортним засобом, не дає підстав для притягнення саме ОСОБА_1 до відповідальності без доведення його особистого керування.

Факт повторного протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом; керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами; керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами не має самостійного значення для кваліфікації за ч.5 ст. 126 КУпАП, за відсутності доведеного факту керування транспортним засобом.

Суд зазначає, що працівники поліції як суб`єкт владних повноважень, який ініціював притягнення особи до адміністративної відповідальності, були зобов`язані належним чином зафіксувати подію правопорушення, зокрема факт керування транспортним засобом, обставини виявлення особи, її поведінку, рух транспортного засобу, а також інші істотні обставини. Неналежне документування події не може покладатися у негативні наслідки для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд не може самостійно реконструювати подію, доповнювати фабулу протоколу припущеннями, виходити за межі встановлених доказів або підміняти собою орган, який склав протокол. Обов`язок доведення наявності складу адміністративного правопорушення покладається саме на орган, який склав протокол, а не на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності. Особа не зобов`язана доводити свою невинуватість.

У цьому контексті суд вважає за необхідне підкреслити, що всі сумніви щодо того, чи був ОСОБА_1 фактичним водієм, а не особою, яка перебувала у салоні авто, мають тлумачитися виключно на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд не приймає як достатній доказ вини лише посилання у протоколі на те, що ОСОБА_1 «керував» транспортним засобом, оскільки таке твердження є висновком посадової особи, а не безпосередньо встановленим судом фактом. У разі коли такий висновок не підтверджується відеозаписом, показаннями свідків або іншими належними доказами, він не може бути покладений в основу постанови про притягнення особи до відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначений конституційний припис означає, що орган поліції при складанні матеріалів про адміністративне правопорушення зобов`язаний не лише формально оформити протокол, а й забезпечити належну доказову базу, яка відповідає вимогам закону.

Недоведеність факту керування транспортним засобом не може бути усунута шляхом припущень про те, що особа могла керувати транспортним засобом до моменту відеофіксації або до моменту підходу працівників поліції. Такі припущення суперечать ст. 62 Конституції України та не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Інших доказів на підтвердження суб`єктивної та об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, суду не надано.

Практика Європейського суду з прав людини щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення зосереджена навколо фундаментальних засад здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення, зокрема, забезпеченні дотримання положень Конвенції в частині реалізації ст. 6, яка гарантує кожному право на справедливий суд.

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява №16347/02).

Так, у справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява №36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Отже, матеріалами справи поза розумним сумнівом не доведено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП.

Пунктом 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи те, що суддя розглядає справу про вчинення адміністративного правопорушення в межах і на підставі протоколу про адміністративне правопорушення, складеного уповноваженими органами, а належні і достатні докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, відсутні, провадження у справі підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення.

Крім того, суд зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм "м`якого права", наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть "проміжні" процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв`язку з встановленням обставин, визначених п. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись статтями 247, 283, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

Постановив:

Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд міста Суми протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя А. І. Косар