Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №758/17971/25 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/17971/25

Категорія 29

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

29 липня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Сідько І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Панова Віталія Сергійовича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватний виконавець Сідоренко Антон Сергійович, про визнання недійсним договору купівлі- продажу транспортного засобу,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Панова В.С. звернувся до Подільського районного суду м. Києва із вищевказаною позовною заявою.

В обгрунтування заявлених вимог представник позивача зазначає, що 29 січня 2025 року заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/11833/24 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто: грошові кошти в сумі 12 000 доларів США, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.

Після набрання рішеннями законної сили за відповідними виконавчими листами приватним виконавцем Сідоренком А.С. відкрито виконавчі провадження: ВП № НОМЕР_6 - про стягнення 12 000 доларів США (рішення набрало законної сили 10.03.2025); ВП № НОМЕР_7 - про стягнення 15 000 грн витрат (рішення набрало законної сили 13.03.2025).

29.04.2025 об`єднано виконавчі провадження у зведене виконавче провадження НОМЕР_8.

12.03.2025 ОСОБА_3 (продавець, відповідач 2), та ОСОБА_2 (Покупець, Відповідач 1) через мобільний застосунок «Дія» уклали договір купівлі-продажу № 3245/2025/5202868 вказаного транспортного засобу; відповідні реєстраційні дії виконано ТСЦ МВС № 3245.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 від 27.05.2023 та згідно матеріалів ТСЦ МВС № 3245, транспортний засіб BMW 520i, VIN НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 було зареєстровано за ОСОБА_3 (відповідач 2). Транспортний засіб є майновим активом відповідача 2, придатним для звернення стягнення в межах зведеного виконавчого провадження НОМЕР_8, а інших активів за боржником в межах виконавчого провадження не виявлено.

На момент відчуження транспортний засіб було зареєстровано за Відповідачем 2. Хронологічно спірний договір укладено відразу після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 758/11833/24 (10-13.03.2025), що істотно ускладнило, фактично зробило неможливим звернення стягнення на цей актив у виконавчих провадженнях.

Витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо народження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 свідчать, що вони є рідними братами (спільні батьки).

Отже, сторони спірного правочину є пов`язаними особами, мають спільне місце проживання та, на думку позивача, об`єктивно поінформовані про наявність судового спору та боргу відповідача 2 перед позивачем.

Позивач також зазначає, що укладення договору купівлі-продажу між рідними братами у надзвичайно стислий проміжок часу після набрання законної сили рішенням, яке виконується у виконавчому провадженні, не має розумного економічного підґрунтя з точки зору належного та добросовісного виконання зобов`язань боржником.

Сукупність наведених обставин (існування підтвердженого боргу, відкрите виконавче провадження, відчуження ліквідного активу безпосередньо після набрання рішеннями законної сили, укладення договору між близькими родичами, спільна адреса проживання, відсутність підтвердженого реального розрахунку) свідчить про фраудаторний характер правочину - правочин, вчинений боржником з метою заподіяння шкоди кредитору шляхом штучного зменшення майнової бази для стягнення.

Унаслідок укладення та виконання спірного договору: значно ускладнено можливість звернення стягнення на транспортний засіб як ліквідний актив боржника; створено реальну загрозу подальшого перепродажу/приховування транспортного засобу, що може повністю унеможливити фактичне виконання судових рішень на користь позивача; порушено право позивача як кредитора на ефективний судовий та виконавчий захист.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, заяви про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило. Відповідачі своїм правом на подачу відзиву не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідачів. У зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідачів, а матеріали, що є у справі, достатніми для цього.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

29 січня 2025 року заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/11833/24 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто: грошові кошти в сумі 12 000 доларів США, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.

Після набрання рішеннями законної сили за відповідними виконавчими листами приватним виконавцем Сідоренком А.С. відкрито виконавчі провадження: ВП № НОМЕР_6 - про стягнення 12 000 доларів США (рішення набрало законної сили 10.03.2025); ВП № НОМЕР_7 - про стягнення 15 000 грн витрат (рішення набрало законної сили 13.03.2025).

29.04.2025 згідно Постанови про об`єднання виконавчих проваджень вищенаведені виконавчі провадження було об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_9.

12.03.2025 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 через мобільний застосунок «Дія» було укладено договір купівлі-продажу № 3245/2025/5202868 щодо вказаного транспортного засобу; а реєстраційні дії виконано ТСЦ МВС № 3245.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 від 27.05.2023 та матеріалами ТСЦ МВС № 3245, транспортний засіб BMW 520i, VIN НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 був зареєстрований за ОСОБА_3 (Відповідач 2). Транспортний засіб є ліквідним майновим активом Відповідача 2, придатним для звернення стягнення в межах зведеного виконавчого провадження НОМЕР_8. Інших активів за Боржником в межах виконавчого провадження не виявлено.

На момент відчуження транспортний засіб було зареєстровано за відповідачем 2. Хронологічно спірний договір укладено відразу після набрання законної сили судовими рішеннями у справі № 758/11833/24 (10-13.03.2025).

Згідно витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо народження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 останні є рідними братами (спільні батьки).

Позивач також зазначає, що укладення договору купівлі-продажу між рідними братами у надзвичайно стислий проміжок часу після набрання законної сили рішень, які реалізуються у виконавчих провадженнях, не має розумного економічного підґрунтя з точки зору належного і добросовісного виконання зобов`язань боржником.

Сукупність наведених обставин (існування підтвердженого боргу, відкрите виконавче провадження, відчуження ліквідного активу безпосередньо після набрання рішеннями законної сили, укладення договору між близькими родичами, спільна адреса проживання, відсутність підтвердженого реального розрахунку) на думку позивача свідчить про фраудаторний характер правочину - правочин, вчинений боржником з метою заподіяння шкоди кредитору шляхом штучного зменшення майнової бази для стягнення.

Унаслідок укладення та виконання спірного договору: значно ускладнено можливість звернення стягнення на транспортний засіб як ліквідний актив боржника; створено реальну загрозу подальшого перепродажу/приховування транспортного засобу, що може повністю унеможливити фактичне виконання судових рішень на користь позивача; порушено право позивача як кредитора на ефективний судовий та виконавчий захист.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16 ЦК України є визнання правочину недійсним.

У силу ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу частин першої третьої, частини п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) - ч.3 ст.215 ЦК України.

В силу п.6 ч.1 ст.3 ЦК однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч.2 ст.13 ЦК України). Згідно з ч.3 цієї статті не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:

«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що:

«цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

29 січня 2025 року заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/11833/24 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто: грошові кошти в сумі 12 000 доларів США, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.

Вказане судове рішення набрало законної сили 10.03.2026.

12.03.2025 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу № 3245/2025/5202868 щодо транспортного засобу BMW 520i, VIN НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 .

Таким чином, на момент відчуження транспортний засіб було зареєстровано за ОСОБА_3 , який був боржником згідно рішення Подільського районного суду м. Києва від 29.01.2025 у справі № 758/11833/24, кредитором у вказаному рішенні був ОСОБА_1 . Хронологічно спірний договір укладено відразу після набрання законної сили судовими рішеннями у справі № 758/11833/24 (10-13.03.2025), що істотно ускладнило/зробило неможливим звернення стягнення на цей актив у виконавчих провадженнях.

Окрім цього, судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є рідними братами, що підтверджується витягами з Державного реєстру актів цивільного стану № 00054342740 від 23.10.2025 відносно ОСОБА_2 та витягом № 00054342428 від 23.10.2026 щодо ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин презюмується правомірним, доки інше не буде встановлено законом або судом. Верховний Суд у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21) роз`яснив, що до спростування презумпції правомірності правочину всі права й обов`язки, набуті за таким правочином, підлягають здійсненню та виконанню. Спростування цієї презумпції відбувається шляхом визнання правочину недійсним судом або коли недійсність прямо встановлена законом.

Разом з тим, у статті 13 ЦК України закріплено заборону зловживання цивільними правами, зокрема правом власності, у спосіб, що завдає шкоди правам інших осіб. Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) наголосив, що приватно-правовий інструментарій не може використовуватись для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення; використання цивільних прав «на шкоду» кредитору є формою зловживання правом.

У низці рішень Верховний Суд сформулював підхід до фраудаторних правочинів як до правочинів, що вчиняються всупереч принципам добросовісності та справедливості з метою виведення активів боржника від можливого звернення стягнення кредиторами.

У постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20 Верховний Суд, аналізуючи договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений боржником у період існування зобов`язання за договором позики, дійшов таких ключових висновків: будь-який правочин, вчинений боржником після виникнення зобов`язання і в період його виконання, внаслідок якого боржник фактично позбавляється платоспроможності, підлягає перевірці на відповідність принципам добросовісності; той факт, що договір реально виконаний, не виключає його фраудаторного характеру, якщо результатом є приховування майна від можливого звернення стягнення; відчуження боржником належного йому транспортного засобу в період прострочення зобов`язання може бути кваліфіковане як зловживання правом власності і підстава для визнання договору недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства; сукупність обставин (час укладення договору, наявність боргу, відсутність іншого майна, наслідки для можливості виконання судового рішення) має вирішальне значення для висновку про фраудаторність.

Аналогічні правові підходи щодо недопустимості використання договорів для ухилення від виконання грошових зобов`язань та судових рішень сформульовані й у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19, від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20, від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17.

Таким чином, узагальнені правові позиції Верховного Суду зводяться до того, що: цивільно-правовий договір не може бути інструментом уникнення виконання боргу чи судового рішення; вчинення боржником правочинів щодо відчуження майна після виникнення зобов`язання, особливо на користь пов`язаних осіб, за відсутності іншого майна, є формою зловживання правом; фраудаторний правочин може визнаватися недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства та приписів статей 3, 13, 203, 215, 228, 234 ЦК України з одночасним застосуванням наслідків недійсності у вигляді відновлення попереднього майнового стану.

З урахуванням викладених правових позицій Верховного Суду, спірний договір купівлі-продажу транспортного засобу BMW 520i, укладений між рідними братами - відповідачами, після набрання законної сили рішеннями суду у справі № 758/11833/24 та відкриття виконавчих проваджень, внаслідок чого з майнової сфери боржника було фактично виведено один із ключових ліквідних активів за відсутності іншого майна, відповідає усім ознакам фраудаторного правочину у розумінні наведених рішень Верховного Суду і підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності у вигляді відновлення становища, яке існувало до порушення права позивача.

Щодо відновлення становища, яке існувало до порушення права позивача, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Сторони зобов`язані повернути одне одному все одержане за правочином (двостороння реституція), а у разі неможливості повернення в натурі - відшкодувати вартість одержаного.

Частина друга статті 16 ЦК України як окремий спосіб захисту визначає відновлення становища, яке існувало до порушення. У справах про визнання недійсними правочинів щодо транспортних засобів судова практика виходить з того, що належним способом відновлення попереднього становища є: повернення права власності на транспортний засіб особі, у якої майно було неправомірно «виведено»; відповідні реєстраційні дії у державному реєстрі (ЄДРТЗ), які технічно відображають повернення майна у майнову сферу боржника.

Зважаючи на викладене, суд дійшов до висновку про можливість застосування наслідків недійсності у формі скасування державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу марки BMW 520i, VIN НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , на ім`я ОСОБА_2 (Відповідача 1).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Панова Віталія Сергійовича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватний виконавець Сідоренко Антон Сергійович, про визнання недійсним договору купівлі- продажу транспортного засобу підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Понесення позивачем судових витрат підтверджується квитанцією про сплату судового збору № 8386-1532-0317-4436 від 17.11.2025 про сплату судового збору у сумі 968 грн 96 коп., який відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 142, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Панова Віталія Сергійовича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватний виконавець Сідоренко Антон Сергійович, про визнання недійсним договору купівлі- продажу транспортного засобу - задовольнити.

Визнати недійсним як фраудаторний договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3245/2025/5202868 від 12.03.2025, укладений через Єдиний державний веб- портал електронних послуг «Дія» між: продавцем - ОСОБА_3 , покупцем - ОСОБА_2 , щодо транспортного засобу BMW 520i, VIN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 , з реєстрацією в ТСЦ МВС № 3245.

Відновити становище, яке існувало до порушення права позивача шляхом скасування державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу марки BMW 520i, VIN НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , на ім`я ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. в рівних частинах по 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп. з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ;

- відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ;

- відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 .

Суддя Дмитро ПЕТРОВ