Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №344/11523/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/11523/26

Провадження № 33/4808/508/26

Категорія ст. 124, 122-4 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Зеленко О. В.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 липня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, 122-4 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень, стягнуто судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок, -

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, та залишення водієм транспортного засобу на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої він причетний.

Так, 08.05.2026 о 21 год. 30 хв. по вул.Героїв Миколаєва, 129А/34 у м.Івано-Франківськ водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Jeep Cherokee», д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного інтервалу, у результаті чого допустив наїзд на припаркований транспортний засіб марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , після чого проявив неуважність та під час руху заднім ходом не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, у результаті чого допустив наїзд на припаркований транспортний засіб марки «Subaru», д.н.з. НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_3 , чим порушив п.2.3.б, п.10.9, п.13.1 ПДР України. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Крім того, 08.05.2026 о 21 год 30 хв по вул.Героїв Миколаєва, 129А/34 у м.Івано-Франківськ водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Jeep Cherokee», д.н.з. НОМЕР_1 , будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, залишив місце події, чим порушив 2.10.а ПДР України.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.07.2026 року у справі №344/11523/26 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124, 122-4 КУпАП та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі на підставі ст. 247 КУпАП. Звільнити його від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як учасника бойових дій.

Вважає вказану постанову суду першої інстанції незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням норм процесуального права, а саме – позбавлення його права на участь у судовому засіданні та наданні особистих пояснень.

Вказує, що він мав намір скористатися правовою допомогою захисника, ознайомитися з матеріалами адміністративної справи, надати пояснення та докази того, що він не вчиняв адміністративного правопорушення, не перебував на місці події 08.05.2026 року, клопотати про виклик та допит свідків на підтвердження наданих пояснень, однак був позбавлений судом цієї можливості.

В судове засідання апеляційної інстанції потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з`явилися. Разом з тим, вони, будучи в установленому законом порядку повідомленими про розгляд апеляційної скарги, не подали клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердили поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.

Апеляційний суд враховує, що учасники самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного та інших учасників під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений та інші учасники судового розгляду можуть відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду щодо ОСОБА_1 та закрити провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи учасників, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню і постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

В апеляційній скарзі зазначається про те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу без участі ОСОБА_1 , оскільки останній стверджує, що перебував у відрядженні та на лікуванні.

Перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на те, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи є беззаперечним і випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлено ст.268 КУпАП, відповідно до якої, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи наведене, перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із сукупності обставин, які свідчать про наявність у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності об`єктивної реальної можливості бути присутнім у суді під час розгляду справи та організувати ефективний захист своїх інтересів, які свідчать про прийняття судом першої інстанції необхідних заходів щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про розгляд справи та враховує характер процесуальної поведінки вищевказаної особи протягом розгляду справи у суді.

Апеляційний суд вважає, що саме такий підхід зможе забезпечити рівновагу між інтересами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства.

Разом з тим, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності повинна добросовісно використовувати надані процесуальні права, не зловживати ними та зобов`язана демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.

Доводи апеляційної скарги про безпідставний розгляд справи за її відсутності спростовуються матеріалами провадження. Так, справа надійшла до суду першої інстанції 19.06.2026 року після чого суд першої інстанції неодноразово призначав вищевказану справ до розгляду. Однак, ОСОБА_1 тричі не з`являвся у судові засідання 25.06.2026, 07.07.2026 та 14.07.2026, щоразу подаючи клопотання про відкладення розгляду справи. Так, 22.06.2026 року ОСОБА_1 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що буде перебувати у відряджені з 24.06.2026 року по 29.07.2026 року. При цьому, ОСОБА_1 не були надані дані, які підтверджували реальну наявність вищевказаного відрядження. У зв`язку із клопотанням особи, яка притягається до відповідальності розгляд провадження було відкладено на 07.07.2026 року. Однак, в наступні судові засідання, які були призначені на 07.07.2026 року та 15.07.2026 року, ОСОБА_1 також не з`явився та подав клопотання про відкладення розгляду провадження і призначення справи після 21.07.2026 року, оскільки з 06.07.2026 року перебував на стаціонарному лікуванні у військовому госпіталі у зв`язку із наявністю хронічного захворювання.

Зі змісту долучених ОСОБА_1 довідок неможливо зробити висновок, що стан здоров`я особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не дозволяв здійснити ефективний захист своїх інтересів в суді, скористатися наданими йому правами в тому числі щодо участі в судовому засіданні в режимі відеоконференцзвязку за допомогою підсистеми «Електронний суд» за допомогою власних засобів зв`язку.

Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги, що Апеляційний суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд справи судом першої інстанції за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не порушував права ОСОБА_1 на організацію ефективного захисту його інтересів і не може бути правовою підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.

Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, під час розгляду провадження в суді апеляційної інстанції особі, яка притягається до адміністративної відповідальності були створені належні умови для використання наданих законом прав щодо організації ефективного захисту своїх інтересів та можливість довести свої невинуватість перед судом щодо висунутого обвинувачення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 посилається на те, що не вчиняв відповідних правопорушень, апеляційним судом у повному обсязі були досліджені докази, які містяться в матеріалах справи та перевірені доводи щодо непричетності до вчинених правопорушень.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини адміністративного правопорушення, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_1 .

Постанова суду відповідає вимогам ст.283 КУпАП і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане правопорушення та прийняте по справі рішення.

При вирішенні питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд приймає до уваги, що згідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність особи, яка доведена достатніми та незаперечними доказами.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №687998 від 09.06.2026 року, вбачається, що 08.05.2026 року о 21 год. 30 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Героїв Миколаєва 129а/34 ОСОБА_1 керуючи ТЗ JEEP Cherokee д.н.з. НОМЕР_1 будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, залишив місце події, чим порушив п. 2.10.а ПДР, за що відповідальність передбачена ст. 122-4 КУпАП.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №687990 від 09.06.2026 року, вбачається, що 08.05.2026 року о 21 год. 30 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Героїв Миколаєва 129а/34 ОСОБА_1 керуючи ТЗ JEEP Cherokee д.н.з. НОМЕР_1 не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого допустив наїзд на припаркований автомобіль Opel д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , після чого проявив неуважність та під час руху заднім ходом не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого допустив наїзд на припаркований автомобіль Subsaru д.н.з. НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_3 . У результаті ДТП автомобіль отримали механічні пошкодження, чим порушив п.2.3б, п.13.1, п.10.9 ПДР, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

Вищевказані протоколи про адміністративні правопорушення складені уповноваженою на те особою – старшим інспектором ВРОМ ДТП УПП в Івано-Франківській області капітаном поліції Дубівим В.В., підписаний уповноваженою особою та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .

Правопорушнику були роз`яснені його права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомлено про розгляд справи в Івано-Франківському міському суді за викликом.

В графі пояснень у протоколах про адміністративне правопорушення відсутній будь-який запис.

Посвідчення водія у ОСОБА_1 працівниками поліції не вилучено.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Зі змісту протоколів про адміністративні правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 124 та ст. 122-4 КУпАП, звинувачується в тому, що, керуючи транспортним засобом здійснив наїзд на припарковані автомобілі, які отримали механічні пошкодження, а після вчинення дорожньо-транспортної пригоди, будучи її учасником, залишила місце події.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст. 63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати письмові пояснення особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення або її відмову від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.

Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаних протоколах про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо своєї причетності до дорожньо-транспортної пригоди та невинуватості у вчиненні правопорушення.

При цьому, згідно письмових пояснень ОСОБА_1 , наданих працівникам поліції, вбачається, що 08.05.2026 року близько 21 год. 30 хв. на вул. Героїв Миколаєва, 127а/34 в м. Івано-Франківськ керуючи автомобілем JEEP Cherokee д.н.з. НОМЕР_1 , він здійснював розворот та не розрахував габарити, ненавмисно здійснив наїзд на припаркований ТЗ, звук удару він не почув, тому поїхав з місця пригоди. Далі він самостійно прибув до УПП в Івано-Франківській області,коли йому стало відомо, що він причетний до ДТП.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 показав, що дійсно добровільно надав відповідні пояснення в яких повністю визнав свою провину у вчинення правопорушень за обставин, які зазначені у протоколах про адміністративні правопорушенн. Разом з тим, ОСОБА_1 стверджує, що був змушений надати такі пояснення працівникам поліції, оскільки транспортний засіб марки «Jeep Cherokee», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить чоловіку його сестри та який перебував у користуванні його колишньої дружини, був зупинений працівниками поліції, які стверджували, що у зв`язку з тим, що вказаний автомобіль причетний до дорожньо-транспортної пригоди, то вони будуть змушені арештувати його до з`ясування обставин та встановлення винної особи. За таких обставин, він надав працівникам поліції неправдиві свідчення та визнав себе винуватим у вчинені правопорушень, яких не вчиняв, намагаючись забезпечити право своєї колишньої дружини на користування транспортним засобом.

Апеляційний суд вважає, що вищевказані пояснення не відповідають дійсності, оскільки спростовуються сукупністю доказів, які долучені до матеріалів провадження та були досліджені судом.

Так, відповідно до пояснень ОСОБА_4 , 08.06.2026 близько 17 год. 00 хв. вона керувала автомобілем марки «Jeep», д.н.з. НОМЕР_1 , та була зупинена працівниками поліції у зв`язку з його причетністю до ДТП, що сталася 08.05.2026 у м. Івано-Франківську. Про вказану подію їй відомо не було. При цьому, зі слів її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , саме він вчинив ДТП у м. Івано-Франківську та зобов`язався з`явитися до відділу поліції для з`ясування та оформлення всіх обставин дорожньо-транспортної пригоди.

Вищевказані пояснення повністю суперечать показанням ОСОБА_1 , які він надав в суді апеляційної інстанції та свідчать про те, що останній добровільно визнавав свою причетність до вчиненого правопорушення про що повідомляв своїй колишній дружині.

Зокрема, відповідно до схеми місця ДТП, що сталася 08.05.2026 о 21 год 30 хв за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Героїв Миколаєва, 129А/34, зафіксовано місце зіткнення транспортних засобів та характер їх пошкоджень.

Так, у автомобілів марки «Subaru», д.н.з. НОМЕР_3 , та «Opel», д.н.з. НОМЕР_2 , зазначено пошкодження задніх правих частин. Вид пригоди визначено як наїзд на транспортний засіб, що стоїть по ходу руху. Схему підписано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Як убачається з пояснень ОСОБА_2 , 08.05.2026 близько 21 год 00 хв він залишив автомобіль марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_2 , за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Героїв Миколаєва, 129А, корпус 34. Повернувшись до автомобіля близько 21 год 30 хв, виявив пошкодження задньої частини бампера з правого боку.

Згідно з поясненнями ОСОБА_3 , 08.05.2026 близько 20 год 00 хв він залишив автомобіль марки «Subaru», д.н.з. НОМЕР_3 , за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Героїв Миколаєва, 129А. Близько 22 год 00 хв отримав телефонний дзвінок від працівника патрульної поліції. Повернувшись до автомобіля, виявив пошкодження заднього бампера з правого боку.

Згідно з реєстраційною карткою транспортного засобу, власником автомобіля марки «Jeep Cherokee», д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_5 .

Відповідно до рапорту працівника поліції, 08.05.2026 надійшло повідомлення про ДТП без потерпілих за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Героїв Миколаєва, 129А/34. Прибувши на місце події, працівники поліції встановили, що ОСОБА_2 близько 21 год 00 хв залишив автомобіль марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_2 , за вказаною адресою, а близько 21 год 30 хв, повернувшись до автомобіля, виявив пошкодження задньої частини бампера з правого боку. ОСОБА_2 припустив, що до ДТП може бути причетний автомобіль сірого кольору, водій якого залишив місце події. Крім того, на місці події було виявлено пошкодження заднього бампера з правого боку автомобіля «Subaru», д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_3 , якого повідомлено про ДТП.

До матеріалів справи долучено відеозаписи, на яких зафіксовано автомобіль «Jeep» д.н.з. НОМЕР_1 , що перебував між двома припаркованими транспортними засобами. Під час спроби виїхати заднім ходом автомобіль здійснив зіткнення з припаркованим автомобілем білого кольору, після чого залишив місце події.

Також до матеріалів справи долучено фотозображення механічних пошкоджень автомобілів «Subaru», д.н.з. НОМЕР_3 , та «Opel», д.н.з. НОМЕР_2 , зроблені на місці події.

Апеляційний суд звертає увагу, що доводи апеляційної скарги про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, є безпідставними та спростовуються сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи.

Зокрема, факт залишення ОСОБА_1 місця ДТП підтверджується його власними поясненнями, відповідно до яких після здійснення наїзду на припаркований транспортний засіб він залишив місце події. Вказані обставини узгоджуються з поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які після повернення до своїх автомобілів виявили їх пошкодженими, однак іншого учасника ДТП на місці не було, а також із відеозаписами, на яких зафіксовано момент зіткнення та подальше свідоме залишення водієм автомобіля марки «Jeep» місця події.

Отже, сукупність доказів підтверджує порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху та вчинення дорожньо-транспортної пригоди внаслідок якої було пошкоджено транспортні засоби і свідоме залишення місця події.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ст. 122-4 КУпАП.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що судочинство з розгляду справ про адміністративні правопорушення здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їх правових позицій, прав та інтересів засобами, передбаченими законом, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Зі змісту висунутого обвинувачення вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачується у порушенні вимог пунктів 2.3 «б», 10.9, 13.1 та 2.10 «а» Правил дорожнього руху України.

Відповідно до п. 2.3 «б» ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування ним у дорозі.

Згідно з п. 10.9 ПДР України, під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.

Відповідно до п. 13.1 ПДР України, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу та стану транспортного засобу повинен дотримуватися безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Згідно з п. 2.10 «а» ПДР України, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Установлені у справі обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Jeep Cherokee», д.н.з. НОМЕР_1 , під час здійснення маневру допустив зіткнення з припаркованим автомобілем «Opel», а під час подальшого руху заднім ходом — з автомобілем «Subaru», унаслідок чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Після цього, будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 залишив місце події, чим порушив вимоги п. 2.10 «а» ПДР України.

Статтею 124 КУпАП передбачено відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Диспозицією ст. 122-4 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку сукупності досліджених доказів та поза розумним сумнівом прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124 та 122-4 КУпАП.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 вчинив відповідні адміністративні правопорушення, обґрунтовано визнав останнього винним у вчиненні правопорушень та в межах встановленого законом строку у відповідності до вимог ст.36 КУпАП наклав на нього відповідне стягнення.

Апеляційний суд вважає, що доводи ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору як учасника бойових дій є безпідставними, оскільки відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» особи зі статусом учасника бойових дій звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, але виключно у справах, пов`язаних із порушенням їхніх прав. Так, ч.2 ст. 22 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлюється, що ветерани війни звільняються від судових витрат, пов`язаних із розглядом питань їхнього соціального захисту.

Таким чином, відповідно до національного законодавства учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору тільки у справах, які стосуються забезпечення державою гарантій щодо реалізації соціальних прав після набуття відповідного статусу. Разом з тим, розгляд проваджень, які стосуються притягнення до відповідальності за вчиненні правопорушення не пов`язаний із реалізацією соціальних гарантій особою, яка має відповідний статус.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв