Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №686/8091/24 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/8091/24

Провадження № 2/686/999/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026 м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд в складі:

головуючого – судді Стефанишина С.Л.,

при секретарі судового засідання Мороз А.О.

за участю: представника позивача – ОСОБА_1 , відповідача та представника – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

22 березня 2024 року позивач ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації на земельну ділянку посилаючись на те, що ОСОБА_4 розпорядився земельною ділянкою з кадастровим номером 6810100000:34:001:3453 всупереч тому, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/16764/22 від 19 вересня 2023 року право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:34:001:3453 було припинено.

Укладення спірного договору дарування і проведення на його підставі державної реєстрації права власності робить неможливим виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/16764/22 від 19 вересня 2023 року, на думку позивача фактично порушує права позивача по даній справі, що доведено у судовому засіданні представником позивача.

Позивач вважає, що договір дарування від 14 березня 2024 року, укладений між ОСОБА_4 (Дарувальник) та ОСОБА_5 (Обдарована) слід визнати недійсним, а державну реєстрацію речових прав, що проведена на підставі такого договору слід скасувати.

За таких обставин, з метою захисту інтересів, вважає за необхідне звернутись до суду із даною позовною заявою та просить суд визнати недійсним вище зазначений договір дарування, скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав відносно останніх.

В судове засідання представник позивача з`явився, представник у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав суду пояснення, що відповідають змісту позовних вимог.

Відповідач та представник ОСОБА_2 в судове засідання з`явилися, заперечили проти пред`явленого позову посилаючись на те, що зазначені обставини у позові та докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги не свідчать про порушення прав ОСОБА_3 .

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 26.03.2024 року відкрито провадження, справу призначено справу у підготовче засідання в загальному проваджені.

02.05.2024 року до суду відповідачем подано відзив на позов у якому заперечується вимоги та просить позов залишити, без задоволення.

06.05.2024 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив.

Ухвалою суду 04.09.2024 року зупинено провадження по справі до набрання рішенням суду по справі №686/16764/22 законної сили.

Ухвалою суду 30.09.2025 року поновлено провадження по справі та справу призначено у підготовче засідання.

05.02.2026 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду.

28.04.2026 року протокольною ухвалою суду замінено первісного позивача ОСОБА_6 на правонаступника ОСОБА_3 так, як остання придбала 25 березня 2024 року на підставі договору купівлі – продажу спірну земельну ділянку.

26.08.2026 року ухвалено рішення по справі.

3. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Встановлено, що у провадженні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області перебувала справа №686/16764/22 за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Хмельницької міської ради Хмельницької області, ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень та скасування державної реєстрації.

Рішенням суду від 19 вересня 2023 року по зазначеній справі, позов задоволено.

Визнано недійсним рішення державного кадастрового реєстратора Фандуль Світлани Вікторівни Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 24.07.2020, оформлене протоколом виправлення помилки № 7304798, яким внесено зміни у координати поворотних точок земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:34:001:2468 до Державного земельного кадастру.

Скасовано рішення другої сесії Хмельницької міської ради від 23.12.2020 року №86 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 та передачу у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:34:001:3453, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на зазначену земельну ділянку реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2276006168101, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 56296106 від 25.01.2021, припинивши право власності ОСОБА_4 на цю земельну ділянку та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з зазначеним кадастровим номером в Державному земельному кадастрі.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області відновити в Державному земельному кадастрі попередні координати поворотних точок земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:34:001:2468, які були в Державному земельному кадастрі до внесення змін державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Фандуль Світлани Вікторівни у координати поворотних точок протоколом виправлення помилки № 7304798 від 24.07.2020.

Постановою Хмельницького апеляційного суду у справі №686/16764/22 від 22 лютого 2024 року апеляцію ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 вересня 2023 року в частині стягнення 2481 грн. судового збору з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 скасувати та ухвалити нове рішення. Компенсувати ОСОБА_6 за рахунок держави понесені судові витрати в сумі 2481 грн. В іншій частині, рішення залишено без змін тобто дане рішення у справі №686/16764/22 набрало законної сили 22 лютого 2024 року.

Згідно договору дарування від 14 березня 2024 року, укладеного між ОСОБА_4 (Дарувальник) та ОСОБА_5 (Обдарована), дарувальник подарував а обдарована прийняла в дар земельну ділянку загальною площею 0,063 га з кадастровим номером 6810100000:34:001:3453, яка розташована за адресою: Хмельницька область, місто Хмельницький, садівниче товариство «Лезнево-1».

Вказаний договір дарування був підставою для державної реєстрації права власності за ОСОБА_5 , номер відомостей про речове право – 54122003, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер інформаційної довідки – 370891130, дата формування 21.03.2024 року.

4. Мотивована оцінка аргументів сторін, порушення прав

Оспорюваний договір дарування земельної ділянки за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення відповідальності відповідача за рахунок цього майна, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_4 розпорядився земельною ділянкою з кадастровим номером 6810100000:34:001:3453 всупереч тому, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/16764/22 від 19 вересня 2023 року право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:34:001:3453 було припинено.

Таким чином, суд вважає, що при при укладенні 14 березня 2024 року оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою ухилення від виконання судового рішення від 19.09.2024 року.

З огляду на викладене, оскільки правова мета укладеного вище зазначеного правочину є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і повинен бути визнаний судом недійсним на підставі статті 234 ЦК України.

Укладення спірного договору дарування і проведення на його підставі державної реєстрації права власності робить неможливим виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/16764/22 від 19 вересня 2023 року, на думку суду, та фактично порушує права позивача по даній справі, що доведено у судовому засіданні представником позивача.

Вищенаведене свідчить про те, що договір дарування від 14 березня 2024 року, укладений між ОСОБА_4 (Дарувальник) та ОСОБА_5 (Обдарована) слід визнати недійсним, а державну реєстрацію речових прав, що проведена на підставі такого договору слід скасувати.

Підсумовуючи зазначені норми права суд приходить до висновку, що відновити порушене право позивача на земельну ділянку можливо лише шляхом визнання недійсним договору дарування, скасування судовим рішенням державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав відносно останніх, тобто скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

5. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Згідно частини 1 статті 15 ЦК України та частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до ч.2,3 статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано, що вирішенні судами питання про застосування приписів статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, в обов`язковому порядку необхідно перевірити, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Таким чином, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено судове рішення про стягнення коштів або відкрито судове провадження у справі за позовом до нього про стягнення коштів відкрито виконавче провадження, та його найближчі родичі (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Згідно із ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Аналогічні норми зазначені в ч. 13 ст. 79-1 Земельному кодексі України – земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Згідно із ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України вказаного вище закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката, інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1,2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

6. Судові витрати

Судові витрати у справі в порядку ст..141 ЦПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, первісний позивач ОСОБА_6 сплатив судовий збір у розмірі 2713,13 грн., тоді як відповідач ОСОБА_4 є особою з інвалідністю ІІ групи та звільнений від сплати судових витрат, відтак відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору не підлягають стягненню з ОСОБА_4 , та мають бути компенсовані позивачу за рахунок держави у розмірі 2713,13 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 5, 7, 10, 12, 13, 17, 18, 81, 141, п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 259, ч. 6, 8 ст. 259, ст. ст. 263 – 267, ч. 6, 7 ст. 268, ч. 1, 2 ст. 273, ч. 1 ст. 352, ст. 354 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації на земельну ділянку– задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького нотаріального округу Хмельницької області Пруняком В.І., зареєстрований за №472 від 14.03.2024 року, зареєстрованого за №472 від 14.03.2024 року.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:34:001:345, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2276006168101, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 72066706 від 14.03.2024 року, приватний нотаріус Хмельницького нотаріального округу Хмельницької області Пруняк В.І., припинивши право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з вище зазначеним кадастровим номером.

Компенсувати ОСОБА_6 за рахунок держави понесені судові витрати у розмірі 2713,13 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 02 вересня 2026 року.

Суддя С. Стефанишин