Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №674/773/26 — Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Справа № 674/773/26

Провадження № 2/674/799/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м.Дунаївці

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області у складі:

головуючої судді Шафікової Ю.Е.,

за участю секретаря Проценко Л.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів, інфляційних втрат та трьох процентів річних в розмірі 184 478 грн.09 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просить Стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти в сумі 184 478,09 грн., з яких сума безпідставно набутих коштів становить 86 960, 00 грн., інфляційних втрат 80 050, 77 грн. та трьох процентів річних 17 467, 32 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позовних позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем досягнуто усних домовленостей про співпрацю щодо поставки позивачу товару.

Сторони домовились, що до укладення договору поставки, позивачем на особистий картковий рахунок відповідачки будуть перераховані грошові кошти в повному обсязі за відправлений товару, а після надіслання товару, сторони укладуть договір поставки належним чином.

Позивачем на розрахунковий рахунок відповідача IBAN формату НОМЕР_1 перераховано грошові кошти в загальному розмірі 19 760,00 грн., призначення платежу оплата за товари. Відповідачем вказані товари позивачу відправлено, однак у зв`язку із їх пошкодженнями перевізником товар повернуто ОСОБА_3 , яка в свою чергу його прийняла без будь-яких застережень. Після цього, відповідачем повідомлено, що остання очікує нові поставки бажаного позивачем товару. Сторонами узгоджено, що раніше надіслані грошові кошти за оплату товару щодо поставки якого заплановано укладення відповідного Договору, будуть включені до оплати більшої кількості товарів. Зокрема, відповідачем повідомлено про можливість замовлення позивачем товару та узгоджено, що загальна сума до оплати за його поставку буде становити 75 260,00 грн.. Також, відповідачем повідомлено, що грошові кошти з оплати попередньої операції в розмірі 19 760,00 грн. будуть враховані під час оплати зазначеної вище, тобто станом на 10.05.2019 позивач повинен був оплатити залишкову суму в розмірі 55 500,00 грн. (75 260,00 грн. - 19 760,00 грн.).

Позивачем грошові кошти в розмірі 55 500,00 грн. на розрахунковий рахунок відповідача IBAN формату НОМЕР_1 сплачено. Однак, відповідачем повідомлено, що виникли проблеми із доставкою, можливість його доставити відсутня.

За результатами оплачених коштів позивач замовленого товару не отримав, сплачені грошові кошти в розмірі 19 760,00 грн. та 55 500,00 грн. станом на день подачі до суду збережено відповідачем, а Договір поставки у зв`язку із не поставкою товару відповідачем не укладено.

В листопаді 2021 року відповідачем ОСОБА_2 повідомлено про надходження партії товару та зазначено про можливість його відправки, зокрема у зв`язку із більшою його кількістю повідомлено про необхідність доплати грошових коштів в сумі 12 200,00 грн. до раніше сплачених на суму 75 260,00 грн. (19 760,00 грн. + 55500,00 грн.).

Позивачем на розрахунковий рахунок відповідачки IBAN формату НОМЕР_1 кошти в сумі 12 200,00 грн. сплачено.

Разом позивачем в рахунок поставки товарів сплачено на рахунок відповідачки грошові кошти в розмірі 87 460,00 грн. (19 760,00 грн. +55 500,00 грн. + 12 200,00 грн.).Однак, товар не поставлено, та Договір поставки товару не укладено, а тому кошти набуті відповідачем безпідставно.

Враховуючи те, що відповідач безпідставно, тобто без жодної правової підстави отримав та зберіг грошові кошти, які належать позивачу, то згідно з вимогами статей 1212, 1213 ЦК України передані кошти у зазначеному розмірі підлягають поверненню позивачу у повному обсязі.

Позивачем грошові кошти в повному розмірі на суму 19 760,00 грн., 55 500,00 грн. та 12 200,00 грн. сплачено на банківський рахунок відповідача, що підтверджується платіжними інструкціями № 0.0.1318043327.1 від 07.04.2019, № 24AP24A605386783A7652 від 10.05.2019 та № P24AP24A1693946322C724 від 10.11.2021.

У зв`язку із неповернення коштів просить стягнути також інфляційні втрати: з платежу 19 760,00 грн., починаючи з дня сплати 07.04.2019 по квітень 2026 року в загальній сумі 18817 грн. 28 коп. за весь час прострочення; з платежу 55 500,00 грн. починаючи з дня сплати 10.05.2019 по квітень 2026 року в загальній сумі 52 852 грн. 17 коп. за весь час прострочення; з платежу 12 200,00 грн починаючи з дня сплати 10.11.2021 по квітень 2026 року в загальній сумі 8381 грн. 32 коп. за весь час прострочення. Разом розмір інфляційних втрат становить 80 050 грн. 77 коп.

Крім того, просить стягнути 3% річних: з платежу 19 760,00 грн., починаючи з дня сплати 07.04.2019 по 13.04.2026 в загальній сумі 4160 грн.97 коп. за весь час прострочення; з платежу 55 500,00 грн. починаючи з дня сплати 10.05.2019 по 13.04.2026 в загальній сумі 11 536 грн. 40 коп. за весь час прострочення; з платежу 12 200,00 грн починаючи з дня сплати 10.11.2021 по 13.04.2026 в загальній сумі 1619 грн. 42 коп. за весь час прострочення. Разом розмір 3% річних становить 17467 грн. 32 коп.

Ухвалою судді від 06 травня 2026 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Відзив мотивовано тим, що позивач, не повідомляє та не визначає, коли були досягнуті усні домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про співпрацю в частині поставки позивачу товару.

Позивач не повідомляє та визначає коли саме у якій формі відповідач повідомляв про виникнення проблем із доставкою замовленого та оплаченого товару, а також не надає суду жодного доказу про надходження від відповідача таких повідомлень, зазначаючи, що відповідач повідомляв, що виникли проблеми із доставкою замовленого та оплаченого товару, а тому можливість його доставити позивачу.

Позивач підтверджує перерахування грошових коштів в загальному розмірі 19 760,00 грн., призначення платежу «оплата за товари», що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.1318043327.1 від 07.04.2019 та підтверджує відправлення відповідачем товарів позивачу та їх отримання. В той же час стверджує, що у зв`язку із їх пошкодженнями перевізником товар повернуто ОСОБА_3 , яка в свою чергу його прийняла без будь-яких застережень, не підтверджуючи жодним доказом повернення товару ОСОБА_3 ..

З версії позивача, відповідач не поставив йому товарів в квітні та травні 2019 року, після чого позивач ще відправляє відповідачу грошові кошти в жовтні 2021 року в розмірі 12200 гривень, в той же час не пред`явив відповідачу жодної претензії щодо непоставки товару, а навпаки перераховує ще 12200 гривень.

Відповідач в повному обсязі поставив позивачу товари на суму 87460 гривень, виконав свої зобов`язання, в той же час не може надати до суду підтвердження відправлення товарів позивачу, оскільки з 2019 та 2021 років пройшов тривалий час, більше трьох років.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту погодження усіх істотних умов усного правочину з відповідачем, а також порушення останньою зобов`язання за усним договором, що є його процесуальним обов`язком.

Сам факт наявності платіжних доручень про перерахування грошових коштів, не може бути єдиною і безумовною підставою для висновку про те, що сторони спору дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору поставки товару, зобов`язань сторін договору, ціни договору, а також порядку та строків його виконання і відповідальності сторін.

Вказує, що стягнення інфляційних втрат 80 050, 77 грн. та трьох процентів річних 17

467, 32 грн з відповідача є похідними від вимог про стягнення грошових коштів тому не підлягають задоволенню судом.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій просила позов задовольнити. Зазначила, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги про стягнення коштів положеннями статті 1212 ЦК України, посилаючись на відсутність укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору поставки товару та безпідставності набуття останньою коштів, отриманих від ОСОБА_2 . Сторона Відповідача у відзиві не заперечує одержання ОСОБА_3 грошових коштів від позивача в сумі 87 640,00 грн. та в той же час вказує, що нею товар поставлено позивачу. Однак, на підтвердження вказаних обставин відповідач не надає жодних доказів, прямо зазначаючи про їх відсутність та неможливість їх надання.

ОСОБА_2 через спільноту у месенджері Viber «Євролавка», адміністратором якої є ОСОБА_3 , зв`язався із менеджером групи з метою придбати товар. Факт приналежності спільноти «Євролавка» відповідачці підтверджується роздруківками з месенджеру «Viber», де вказано, що користувач із номером телефону НОМЕР_2 (власником якого є ОСОБА_3 ) є адміністратором даної групи. Позивач 06 квітня 2019 року досягнув домовленості щодо придбання ним товару шляхом їх поставки на адресу останнього та щодо укладення договору поставки після отримання товару. На виконання зазначених домовленостей ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок відповідача перерахував грошові кошти в загальному розмірі 19 760,00 грн., призначення платежу «оплата за товари», що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.1318043327.1 від 07.04.2019. Відповідачем вказані товари позивачу відправлено, однак у зв`язку із їх пошкодженнями перевізником товар повернуто ОСОБА_3 . Однак, у відзиві на позовну заяву остання стверджує зворотне, а саме що позивач їй товар не повертав. Вказане спростовується роздруківками з месенджеру «Viber» повідомлень між позивачем та менеджером групи «Євролавка», в яких позивач 12 квітня 2019 року запитує про наявність актуальної інформації з приводу пошкодження товару та чи отримано його продавцем, на що менеджер відповідає, що продавець не забиратиме пошкоджений товар від служби доставки у зв`язку із проведенням

розслідування його пошкодження. Таким чином, письмовими доказами підтверджується, що позивачем сплачено кошти за товар в сумі 19 760,00 грн., який йому фактично не поставлено, у зв`язку із чим договір поставку товару на дану суму не укладено.

Матеріалами справи підтверджується, а стороною відповідача не заперечується, що станом на 10.11.2021 позивачем в рахунок поставки товарів сплачено на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 87 460,00 грн. (19 760,00 грн. + 55 500,00 грн. + 12 200,00 грн.). Однак, відповідачем оплачений позивачем товар не поставлено, та відповідно Договір поставки товару не укладено.

З метою повернення коштів позивач неодноразово звертався до відповідачки через месенджер «WhatsApp» із проханням повернути кошти в сумі 87 460,00 грн., які не повернуто, в матеріалах справи відсутні докази договірних відносин, отже наявні підстави за стягнення вказаних коштів з відповідача за ст.1212 ЦК України.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку, клопотань про відкладення судового розгляду на іншу дату не надходило.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно квитанції до платіжної інструкції від 07.04.2019 позивач ОСОБА_2 перерахував на рахунок відповідачки ОСОБА_3 19 760 грн. (а.с.12 зворот), призначення платежу «оплата за товари».

Згідно платіжної інструкції від 10.05.2019 позивач ОСОБА_2 перерахував на рахунок відповідачки ОСОБА_3 НОМЕР_1 55 500 грн. (а.с.13 зворот), призначення платежу «переказ на карту».

Згідно платіжної інструкції від 10.11.2021 позивач ОСОБА_2 перерахував на рахунок відповідачки ОСОБА_3 НОМЕР_3 . (а.с.14 зворот) призначення платежу «переказ власних коштів».

Факт належності банківського рахунку ОСОБА_3 та факт зарахування означених вище коштів підтверджується виписками по рахунку АТ КБ «Приватбанк» (а.с.56-57), довідкою АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 102).

Доказів на підтвердження факту існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договірних правовідносин з постачання або продажу товару, шляхом укладання письмового правочину матеріали справи не містять.

У зв`язку з наведеними обставинами, позивач вважає, що такі кошти відповідачка набула безпідставно та вони підлягають повернення згідно з нормами ст.1212 ЦК України.

При застосуванні норм права до спірних правовідносин судом враховується наступне.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Статтями 265 - 271 ГК України та статтею 712 ЦК України врегульовано основні аспекти, що стосуються договорів поставки. За своєю природою договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу.

Так, згідно ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Тобто, за договором поставки, постачальником може бути виключно суб`єкт підприємницької діяльності, оскільки відповідачка ОСОБА_3 такого статусу згідно матеріалів справи не має, у правовідносинах, на які посилався позивач щодо усної домовленості про поставку товару, мають застосовуватись положення купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно п.3. ч.1 ст.208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу належить вчиняти у письмовій формі.

В спірних правовідносинах сума купівлі-продажу перебільшувала у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, отже договір мав укладатись у письмовій формі, проте такий договір відсутній.

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Отже, конклюдентними діями (фактичним виконання правочину шляхом оплати товару та його передачі) може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

В цій справі представник відповідача у відзиві зазначив, що товари були поставлені позивачу, пославшись не неможливість доведення такого факту з огляду на тривалий термін поставки у минулому. Проте, до відзиву не додано підтвердження, що сторона відповідача вживала будь-яких заходів для отримання доказів здійснення такого продажу, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення продажу товару.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними положеннями ЦПК України, на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що між сторонами виникли договірні правовідносини купівлі-продажу, оскільки такі обставини не підтверджуються ні письмовим правочином, ні конклюдентними діями відповідачки.

Крім того, суд відхиляє як недостовірний доказ, надану позивачем переписку в «месенджері» та «скріншоти» з екрану мобільного телефону в силу ст.79 ЦПК України, оскільки переписка щодо товару відбувається з іншою особою, а питання щодо повернення коштів відповідачка також скеровує інші особі.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:1) повернення виконаного за недійсним правочином;2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 30.08.2018 у справі N 334/2517/16-ц, роз`яснив, що зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов; а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Аналізуючи матеріали справи, суд враховує що згідно платіжних інструкцій, довідок, виписок по рахунку АТ КБ «Приватбанк» саме відповідачка отримала грошові кошти, сплачені позивачем. Разом із тим належних та допустимих доказів продажу товару, надання послуг або існування між сторонами укладеного у письмовій формі договору, який би був правовою підставою для утримання відповідачем отриманих коштів, матеріали справи не містять.

Тобто, відповідачка ОСОБА_3 набула кошти позивача без достатньої правової підстави, отже такі кошти підлягають поверненню ОСОБА_2 .. Тому в цій частині позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За положеннями ч. 2ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.

Отже, наявні законні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача згідно з частиною другої статті 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст.1212 ЦК України.

Оскільки відповідачка не заперечує правильність вказаних у позові нарахувань 3% річних, інфляційних втрат, не надає власний контррозрахунок, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог і в цій частині.

З врахуванням викладеного вище, виходячи з заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, з врахуванням стандарту більшої переконливості та вірогідності доказів, суд приходить до висновку наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12,13 263-265,268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) кошти в загальному розмірі 184 478 (сто вісімдесят чотири тисячі чотириста сімдесят вісім) гривень 09 коп., з яких сума безпідставно набутих коштів в розмірі 86 960 (вісімдесят шість тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень, інфляційні втрати в розмірі 80 050 (вісімдесят тисяч п`ятдесят) гривень 77 коп., три проценти річних в розмірі 17 467 (сімнадцять тисяч чотириста шістдесят сім) гривень 32 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочене рішення (вступну та резолютивну частини) або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 адреса реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач: ОСОБА_3 адреса реєстрації АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 24 серпня 2026 року.

Суддя Ю. Е. Шафікова